Тема 3. Наукові основи змісту, методів та форм навчання. План

1. Поняття про зміст освіти. Наукові вимоги і фактори формування змісту освіти.

2. Нормативні документи, що визначають зміст освіти в сучасній школі.

3. Сутність понять “методи”, “прийоми”, “засоби” навчання.

4. Різні підходи до класифікації методів навчання.

5. Форма навчання як категорія дидактики. Форми навчання в школі.

6. Типи і структура уроків.

7. Контроль навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроці.

Література:

1. Барановська О. Сучасна модель оцінювання навчальних досягнень учнів: переваги і недоліки // Рідна школа, - 2000. - №8. – с.48-50.

2. Віват Г. Оцінювання знань і умінь учнів у загальноосвітній школі // Рідна школа, - 2000. - №4. – с.47-48.

3. Гірний О.І. Державний стандарт загальної середньої освіти: термінологія і методологія // Педагогіка і психологія, - 1999. - №4. – с.33-40.

4. Кизенко В.І. Шкільний освітній компонент: сутність, функції, реалізація. Донецьк, -1999.

5. Король А. Традиційні та нетрадиційні методи навчання у розвитку творчої особистості // Рідна школа, - 2000. - №1 – с.29-30.

6. Проблеми розробки нових технологій навчання та комп’ютеризації навчального процесу. Х., - 1999.

1. Поняття про зміст освіти. Наукові вимоги і фактори формування змісту освіти.

В сучасній світовій науці освіта розуміється як соціокультурне утворення, за допомогою якого передаються найважливіший людський досвід, культурні надбання.

Таким чином освіта – суспільно або самостійно організований цілеспрямований процес і результат становлення особистості.

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості.

Сучасні завдання освіти – формування цілісної людини в гармонії всіх її культурних якостей.

У минулому завдання – передача знань і вмінь, - розвиток психологічних механізмів оволодіння знаннями і вміннями, - передача духовних цінностей.

Система освіти повинна увесь час розв’язувати проблему оптимальної передачі індивіду культурних надбань, що постійно накопичуються – це потребує динамічних змін у змісті освіти.

На сучасному етапі спостерігається екстенсифікація освіти – перехід від локалізованої в часі освіти до періодичної та безперервної протягом усього життя.

Головною функцією освіти є передача підростаючим поколінням культури, соціального досвіду старших поколінь з метою їх засвоєння, використання, розвитку та примноження.

Соціальний досвід містить 4 елементи:

1. знання про природу, суспільство, мислення, техніку і способи діяльності;

2. досвід здійснення способів діяльності. Який втілюється в уміннях і навичках особистості;

3. досвід творчої пошукової діяльності щодо вирішення нових проблем, що постають перед суспільством;

4. досвід ставлень до світу, до самого себе, система емоційної, вольової, моральної, естетичної вихованості.

Для відтворення і подальшого розвитку культури до змісту шкільної освіти необхідно внести всі вказані елементи культури.

Тому зміст освіти – система наукових знань, інтелектуальних і практичних умінь та навичок; досвід здійснення способів творчої діяльності, пошукової роботи; морально-духовний досвід поколінь.

Фактори, що зумовлюють формування змісту освіти.

Об’єктивні фактори:

1. Система потреб (соціальних і особистісних), яка нерозривно пов’язана з системою цілей. Соціальні цілі – вимоги суспільства до загальної освіти, особистісні – формування основних сторін особистості. На нинішньому етапі реформування української школи, коли освіта повинна стати основою побудови нової демократичної держави, культурного та духовного відродження, становлення демократичного суспільства і ринкових відносин, виникає необхідність поєднання суспільних і особистісних інтересів, необхідність зробити освіту осбистісно значимою і одночасно орієнтованою на задоволення суспільних потреб.

2. Соціальні та наукові досягнення. Проміжок масу від появи нового наукового відкриття або нової соціальної ідеї до початку її систематичного вивчення в школі невпинно скорочується. Кожні 10-15 років кількість наукових знань, які вивчаються в школі, подвоюється.

3. Педагогічні можливості учнів (можливість учня запам’ятати, осмислити, зрозуміти, засвоїти).

4. Рівень матеріально-технічного оснащення та методичного забезпечення навчального процесу.

Суб’єктивний фактор – теж має важливе значення для визначення змісту шкільної освіти.

Методологічні позиції вчених на трактування питання розумового розвитку учнів зумовили розвиток у дидактиці протилежних поглядів на питання змісту освіти. Які представлені у теоріях формальної освіти, теорії матеріальної освіти, теорії дидактичної утилітаризму, проблемно-комплексній теорії структуралізму.

Теорія формальної освіти.

Засновник Д.Локк (XVII ст.), Й.Песталоцці, Е.Кант, Й.Гербарт (XVIII - XIX ст.).

Сутність поглядів – джерелом знань є розум, головним завданням освіти – розвиток розумових здібностей учнів, а не набуття фактичних знань – в основі освіти предмети, що забезпечують гімнастику розуму (латинська мова, математика), недооцінка предметів природного циклу.

Теорія матеріальної освіти.

Виникла в кінці XVIII – на початку XIX ст., представник англійської філософії Р.Спенсер (1820-1903).

Пізнання не може вийти за межі безпосереднього досвіду, джерелом знань є лише досвід.

Головним критерієм визначення змісту освіти є практична значимість знань, а не їхній розвиваючий вплив (освіта кваліфікованих робітників, бізнесменів, економістів, тощо).

Дидактичний утилітаризм (Д.Дьюї) виходить із пріоритету індивідуальної та суспільної діяльності учня.

Відкидання навчальних курсів, учні самі визначають кількість та якість навчання, разом з учителем складають проект своєї діяльності – метод проектів (20-ті роки XX ст.).

Проблемно-комплексна теорія (польський вчений Суходольський Д.).

Вивчення матеріалу повинно здійснюватися комплексно, в основі вивчення – розгляд проблем, вирішення яких потребує активної пізнавальної діяльності та використання знань з різних галузей науки і практики.

Теорія структуралізму (польський вчений Сосницький К.): зміст освіти – решітка з великих структур.

Наукові вимоги до формування змісту освіти.

1. Мета і завдання виховання, які суспільство ставить перед школою. Ця мета визначена у Законі України “Про освіту”: “Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання і фізичне вдосконалення”.

2. Гуманістична спрямованість змісту освіти. Тобто пріоритет загальнолюдських цінностей, здоров’я людини, її вільний розвиток.

3. Науковість змісту освіти.

4. Послідовність змісту освіти полягає у плануванні змісту, який розкривається по висхідній лінії.

5. Взаємозв’язок між окремими навчальними предметами. Установлення і розкриття міжпредметних зв’язків створює цілісне уявлення про взаємозалежність наук.

6. Зв’язок з життям забезпечує дієвість знань, умінь та навичок, можливість їх застосування на практиці.