Література:

1. Атутов П.Р. Педагогіка трудового становлення учащихся : М, 2001.

2. Борисов В.В. Теоретико-методологічні основи формування національної самосвідомості. – Краматорськ, 2003. – 519 с.

3. Зотова Т.В. Воспитание человечности у подростков и их родителей: Самоучитель: родителю, учителю, студенту. – М.: Ликбез, 2002.

4. Калашник Н.Г Естетичні смаки : їх витоки і формування. Запоріжжя; Просвіта, 2001. – 340 с.

5. Класне керівництво у школі: Методичні рекомендації. – Чернівці: ЧНУ, 2003. – 44 с.

6. Коберник І. Моральне виховання : традиції, проблеми, інновації. // Рідна школа. – 2002. - № 5. – С. 42-45.

7. Концепція художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах. // Педагогічна газета. – 2001. – грудень, № 12. – С. 6-7.

1. Психолого-педагогічні основи морально-духовного виховання.

Мораль – форма суспільної свідомості, що включає сукупність принципів, вимог, норм і правил, які регулюють поведінку людини у всіх сферах її суспільного життя.

В моралі відображаються цінності, що склалися в суспільстві і закріпилися в поняттях „добра”, честі, совісті, справедливості, благочестя.

Засновник наукової педагогіки Я.А. Коменський у педагогічній праці „Правила поведінки” у розділі І „Про мораль взагалі” пише:

„ 1. Основою моральності є такий настрій людського духу, в силу якого людині приємно вести себе так, щоб подобатись Богу і добрим людям.

2. Юначе, де б ти не був, пам’ятай про те, що ти знаходишся у присутності Бога і ангелів, а може бути – і людей.

3. Тому остерігайся робити що-небудь таке, що непристойно перед величчю Бога і ангелів і в очах людей.

4. Хай буде чистим дух твій ради Господа і твоєї совісті; лице ж твоє і поведінка, мова і весь зовнішній вигляд да будуть чистими і чесними заради ангелів і людей.”

Святитель Іоанн Златоуст в книзі „Про виховання дітей” роз’яснює значення і основну сутність морально-духовного виховання:

„ 1. Народити дітей це справа природи; але дати освіту і виховати їх у доброчесності – справа розуму і волі.

2. Під обов’язком виховати своїх дітей я розумію не одне те, щоб не допустити їм померти з голоду, чим люди, здається, і обмежують свої обов’язки по відношенню до дітей. Для цього не потрібно ні книг, ні постанов; про це дуже голосно говорить природа. Я говорю про піклування просвітити серця дітей в доброчесності та благочесті – обов’язок священний, якого не можна переступити, не ставши винним в деякого роду дітовбивстві.” (Святой Иоанн Златоустий о воспитании детей. М., 2001.)

Народна педагогічна мудрість та вітчизняна класична педагогіка увібрала в себе всі найкращі світові здобутки християнського виховання, що ґрунтувалося на мудрості Святого Письма, і на цій основі витворила власну систему морально-духовного православного виховання, основи якого були закладені в часи Київської Русі. Перлиною педагогічної мудрості нашого народу з цього періоду і до сьогоднішніх днів є „Повчання Володимира Мономаха дітям”, в якому глибоко розкрито зміст морально-духовного виховання дітей та молоді. Наведемо уривок з цієї мудрої педагогічної пам’ятки:

„Хай діти мої чи інший хтось, слухаючи цю грамотицю, не посміються, але кому з дітей моїх любо, хай прийме її в серце своє і стане не лінитися, а трудитися. По-перше, для Бога і для душі своєї: майте страх перед Богом у серці своєму і милостиню творіть неосудну, бо це є початок всякого добра... Більше за все убогих не забувайте, але, скільки зможете, по силі своїй, годуйте їх, подавайте милостиню сироті, і вдівцю виправдовуйте самі, і не дозволяйте сильним погубити людину, ні винного не вбивайте і не повелівайте вбити його, якщо навіть він буде достойний смерті, і ніякої душі християнської не погубляйте...

Більше ж за все - гордощів не майте в серці і в душі, але скажімо: смертні ми, сьогодні живі, а завтра – в могилі все те, що Ти Боже нам дав, не наше, а Твоє, Ти нам доручив це на невеликий час...

Старих шануй, як батька, а молодих як братів. У домі своєму не лінуйтеся, але за всім доглядайте...

На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод: ні питтю, ні їжі не віддавайтеся, ні спанню...

Остерігайтеся брехні і пияцтва, і блуду бо в цьому душа погибає і тіло. Якщо ви йдете куди-небудь, по своїх землях, то не дозволяйте отрокам шкоди чинити, ні своїм, ні чужим, ні в селах, ні в хлібах, щоб люди не стали нас проклинати. Куди не підете, де не спинитесь, нагодуйте жебрака. Найбільше ж шануйте гостя, звідки б він до вас не прийшов...

Хворого відвідайте, покійника проведіть, бо всі ми є смертні. Не проминіть людини, не привітавши її, і добре слово скажіть їй. Жону свою любіть, але не давайте їй влади над собою. А ось вам і основа всьому: страх Божий майте перш за все.

Якщо будете пам’ятати це, то частіше перечитуйте: і мені не буде страшно, і вам буде добре.

Що вмієте доброго, того не забувайте, а чого не вмієте, тому навчайтесь – як батько мій, сидячи вдома, знав п’ять мов, тому й честь від інших країн.

Лінощі всьому (недоброму) мати: хто що вміє, то забуде, а що не вміє, то не навчиться. Добро ж творячи, не лініться ні на що хороше, перш за все до церкви: нехай не застане вас сонце в постелі. Так поступав батько мій блаженний і всі мужі достойні.”.

Головна функція моралі – регулювати і оцінювати суспільну діяльність та діяльність людини з точки зору її відповідності найвищим духовним критеріям – Євангельським заповідям.

Моральні норми не мають обов’язкового характеру; зобов’язання виконувати їх покладаються на людей добровільно вихованням, громадською думкою, схваленням чи осудом. У зв’язку з цим величезна роль належить моральному вихованню.