Робота 9.2. Визначення життєвої ємності легень

Газообмін в легенях відбувається внаслідок різниці парціального тиску, за якого кисень повітря переходить в кров, а надлишок вуглекислого газу з крові виходить у порожнину альвеол. Крім ритмічних дихальних рухів, які забезпечують вентиляцію легень, можна також спостерігати за особливими дихальними рухами. Деякі з них спричинюють рефлекторно кашель, чхання, інші довільно – мукання, іржання (в зв’язку з фонацією).

Максимальний об’єм повітря, який можна видихнути після найглибшого вдиху, називається життєвою ємністю легень. Вона складається з дихального, додаткового і резервного повітря.

Мета роботи:

1) ознайомитись з методикою визначення життєвої ємності легень;

2) визначити життєву ємність легень та окремі фракції повітря у людини.

Матеріали і обладнання: спірометри, носові зажими, вода, спирт, вата.

Життєву ємність легень визначають за допомогою спірометра. Спірометр складається з двох металевих циліндрів: зовнішнього, в який наливається вода, і внутрішнього, вставленого догори дном у зовнішній циліндр. На внутрішньому циліндрі є шкала, яка показує об’єм повітря.

Крім водяного спірометра, для вимірювання життєвої ємності легень можна користуватися сухим спірометром. Він являє собою повітряну турбіну, яка крутиться внаслідок дії струменю повітря, що видихається. Величину об’єму повітря визначають за шкалою приладу. Шкалу можна повертати, що дозволяє встановити стрілку на нуль перед кожним вимірюванням. Видих повітря з легень здійснюється через мундштук.

Хід роботи

Спірометрія у людини

Після декількох спокійних вдихів та видихів піддослідний здійснює максимальний вдих з подальшим максимальним видихом в спірометр (життєва ємність легень).

Визначення окремих фракцій життєвої ємності легень

Дослідник після нормального вдиху робить спокійний видих у спірометр (дихальне повітря). Після нормального видиху, не роблячи вдиху, дослідник здійснює максимальний видих у спірометр (резервне або запасне повітря).

Контрольні питання

1. Що таке життєва ємність легень та залишкове повітря?

2. Як визначити хвилинний об’єм легеневої вентиляції?

3. Які фактори впливають на зміни життєвої емності?

4. Будова спірометра.

Робота 9.3. Вимірювання температури тіла

Постійна (в нормі) температура тіла є однією з основних фізіологічних констант. Стала температура тіла підтримується на одному рівні незалежно від умов навколишнього середовища. Постійність температури тіла називається ізотермією або температурним гомеостазом.

Ізотермія властива лише теплокровним (гомойотермним) тваринам. У холоднокровних (пойкілотермних) тварин у зв’язку з недосконалою системою терморегуляції температура тіла залежить від умов навколишнього середовища.

Ізотермія підтримується за рахунок рівноваги між процесами утворення тепла (хімічна терморегуляція) та віддачею його в навколишнє середовище (фізична терморегуляція). Вищий центр терморегуляції знаходиться в гіпоталамусі.

Для вимірювання температури у сільськогосподарських і лабораторних тварин використовують ртутні або електричні термометри різних типів.

Мета роботи: 1) ознайомитися та оволодіти методикою визначення температури тіла у тварин ртутним термометром і електротермометром; 2) ознайомитися з методикою визначення температури шкіри у тварин за допомогою електротермометра.

Матеріали і обладнання: термометри ртутні, термометри електричні, вазелін, вата, затискувачі для фіксації ртутних термометрів, дослідні тварини (корова, вівця, свиня, кріль).