89. Сутність і техніка визначення золи методом додавання ацетату магнію. Розрахункові формули.

Сутність методу полягає в тому, що спалювання речовини ведеться в присутності інертних і не плавких добавок, які значно прискорюють процес спалювання. Значення цих добавок чисто механічне: при змішуванні з золою вони не дозволяють їй озолювати часточки вугілля. Згорання продукту проходить повністю і швидко. Островський же вважає, що крім прискорення озолення, деякі добавки зв’язують фосфор, що утворюється при високих температурах згорання, і тим самим зменшують його втрати при оголенні речовини. Особливо це стосується продуктів із високим вмістом фосфору – дріжджів і борошна.

Техніка визначення. В прокалений до постійної маси тигель беруть 1г сухих кормових дріжджів. До вмісту тигля додають 3 мл спиртового розчину ацетату магнію. Суміш залишають в спокої на 3 хв, щоб розчин просочив речовину. Потім тигель поміщають на відкидну дверку муфельної печі, нагрітої до темно-червоного каління (750-800°С). Після спалахування і вигорання спирту тигель закривають кришкою і переносять в муфельну піч. Озолення проводять 40хв в двох паралельних пробах до отримання білої і пухкої маси, позбавленої чорних частинок. Після охолодження, зважування повторного прокалювання протягом 0,5 год, охолодження і зважування проби розраховують вміст золи А (в %) в абсолютно сухих кормових дріжджах за формулою:

А = (m-m₁)100*100:[m₂(100-W)],

m – маса золи в тигелі після оголення дріжджів зі спиртовим розчином ацетату магнію, г; m₁ - маса прокаленого залишку 3мл розчину ацетату магнію, г; m₂ - наважка дріжджів, г; W – вологість дріжджів,%.

90. Що таке підіймай на сила дріжджів і якими методами її визначають? Техніка визначення підіймальної сили за методом спливання кульки тіста. Визначити підіймальну силу дріжджів, якщо кулька спливла через 18 хвилин.

Підйомна сила характеризує ферментативну активність дріжджів в тісті. Підйомна сила дріжджів, визначена за стандартною методикою, має бути не більше, ніж 75 хв. В основу методу визначення підйомної сили дріжджів покладено властивість кульки тіста спливати на поверхню води внаслідок утворення діоксиду вуглецю під час зброджування цукрів борошна.

Техніка аналізу. Зважують наважку дріжджів масою 0,31 г. До наважки додають 4,8 см³ водопровідної води, підігрівають до температури 35^о С, ретельно перемішують у порцеляновій чашці або у хімічному стакані, додають пшеничне борошно другого ґатунку масою 7г, швидко замішують місто, надають йому форму кульки. Кульку занурюють у стакан з водою температурою 35^о С і ставлять у термостат для підтримання температури 35^о С. Засікають час від опускання до підйому (спливання) кульки на поверхню води.

Тривалість часу в хвилинах між опусканням і спливанням кульки тіста, помножений на емпіричний коефіцієнт, вказує на величину підйомної сили за стандартним методом.

Значення емпіричних коефіцієнтів для порахунку підйомної

сили, визначеної за методом спливання кульки тіста, на стандартну

Час спливання кульки тіста, хв.	до 9	10	11	12	13	14	15 і більше
Коефіцієнт перерахунку	4,50	4,20	4,00	3,90	3,80	3,75	3,70

Відповідно, можемо визначити підіймальну силу дріжджів у випадку, коли кулька сплила через 18хв: Підіймальна сила = 18*3,7=66,6

91. Якими показниками характеризується кислотність середовища? Загальна (титрована) та активна (рН) кислотність. Якими сполуками вони зумовлені та в яких одиницях виражаються? Взаємозв’язок між ними.

Кислотність середовища прийнято оцінювати двома показниками – загальною і активною кислотністю.

Загльна(титрована) кислотність характеризується вмістом в розчині речовин, що вступають в реакцію з сильними лугами и визначається титруванням. Титрована кислотність зумовлена присутністю органічних кислот і кислих солей деяких слабких металів. Вона визначається в см³ NaOH концентрацією 1моль/дм³ речовини.

Концентрацію водневих іонів у розчині називають активною кислотністю. Вона є лише часткою загальної кислотності. Її не можна виявити титруванням, тому що по мірі зв’язування лугом іонів водню з утворенням молекул нейтральної води все нові молекули кислот дисоціюють на йони і це буде продовжуватися доки вся кислота не буде дисоційована і зв’язана лугом. Величину Рн називають показником водневих іонів. Вона вимірюється від 1 до 14. Причому рН 7 має найтральну реакцію; менші значення – кислу, а більші – лужну. Зміна рН на одну одиницю відповідає зміні концентрації йонів водню в 10 раз

92. Методи визначення рН розчину, їх точність, переваги і недоліки. Сутність електрометричного методу визначення рН, які електроди використовуються в рН-метрі як основний та допоміжний. Будова та призначення скляного та сурм’яного електродів. Правила роботи з рН-метром. Особливості підготовки до аналізу газованих речовин.

Величину рН розчину визначають електрометричним та колориметричним методами. Електрометричний метод має значно вищу точність і він практично витіснив навіть у виробничих умовах колориметричний метод. Проте обидва методи досить швидкі, що є їх перевагою.

Електрометричний метод визначення рН базується на вимірюванні ЕРС гальванічного елемента, один з електродів якого індикаторний, а інший – порівняння або стандартний. Потенціал індикаторного електрода залежить від концентрації водень-іонів. В якості індикаторного застосовують скляний і сурм’яний електроди, а в якості електродів порівняння – хлорсрібний і каломельний.

Скляний електрод відноситься до типу мембранних електродів. Він виготовляється у вигляді скляної трубки, що закінчується тонкостінною кулькою спеціального складу. Всередину кульки поміщають внутрішній контактний електрод, виготовлений із амальгамованого платинового дроту і грає роль провідника струму. Кулька заповнена 0,1 н. розчином НСІ. Для захисту від механічних пошкоджень кульку поміщають всередину трубки із отворами, через які здійснюється доступ досліджуваного розчину до кульки і промивка скляного електрода. Скляна мембрана здатна обмінювати катіони що в ній містяться на йони водню в розчині. Внаслідок цього обміну на внутрішній і зовнішній поверхнях скляної кульки встановлюється іонна рівновага, яка визначає потенціал обох поверхонь кульки. Оскільки склад розчину всередині кульки залишається постійним, сума потенціалів внутрішнього контактного електрода і внутрішньої поверхні кульки являється постійною величиною. Відповідно, потенціал скляного електрода залежить лише від концентрації іонів водню в досліджуваному розчині.

Сурм’яний електрод являється металооксидним електродом, застосування якого засновано на наступному явищі. Якщо метал занурити в розчин, що містить іони цього ж металу, то внаслідок обміну між ними іонів на електроді виникає потенціал, величина якого залежить від концентрації іонів у розчині. Сурм’яний електрод являє собою метал, покритий тонким шаром оксиду металу. Необхідний шар оксиду виникає за рахунок окислення сурми киснем повітря. При зануренні електрода в розчин оксиду сурми(ІІІ) Sb₂.О₃ перетворюється в слабкорозчинний гідроксид Sb(ОН)₃. Ступінь його розчинення, а відповідно, і величина потенціалу електрода лінійно залежить від рН розчину. Перед визначенням рН перевіряють покази електрода за буферним розчином

93. Методи визначення рН розчину, їх точність, переваги і недоліки. Сутність колориметричного методу визначення рН. Що характеризує інтервал переходу забарвлення індикатора. Охарактеризувати індикатори метиловий оранжевий, бромтимоловий синій, метиловий червоний, фенолфталеїн, червоний фенолфталеїн та інтервал переходу їх забарвлення.

Величину рН розчину визначають електрометричним та колориметричним методами. Електрометричний метод має значно вищу точність і він практично витіснив навіть у виробничих умовах колориметричний метод. Проте обидва методи досить швидкі, що є їх перевагою.

Колориметричний метод ґрунтується на зміні забарвлення індикатора в розчині при зміні реакції середовища. При колориметричному визначенні рН використовують індикатори – слабкі кислоти чи основи, що здатні змінювати забарвлення та будову порівняно з молекулярною. Наприклад, нейтральні молекули фенолфталеїну безбарвні, а при дисоціації іони набувають червоного забарвлення. Метиловий оранжевий має інтервал рН зміни кольору 3,1-4,4, його колір у кислому середовищі – жовтий у лужному – оранжевий. Бромтимоловий синій має інтервал рН зміни кольору 6,0 – 7,6 його колір у кислому середовищі – жовтий у лужному – синій. Метиловий червоний має інтервал рН зміни кольору 4,4-6,2 його колір у кислому середовищі – червоний у лужному – жовтий. Фенолфталеїн має інтервал рН зміни кольору 8,2-10,0, його колір у кислому середовищі – безбарвний у лужному – червоний. Червоний фенолфталеїн має інтервал рН зміни кольору 6,4-8,2, його колір у кислому середовищі – жовтий у лужному – червоний.