НПК до сімейного кодексу

6. Документом, який засвідчує державну реєстрацію шлюбу, е свідоцтво про шлюб, а не свідоцтво про одруження, як зазначено у Правилах. Свідоцтво про шлюб має видаватися в мо-

мент державної реєстрації шлюбу. Затримка з видачею свідоцтва після державної реєстрації шлюбу (відсутність бланків чи їх пошкодження) не є підставою для визнання реєстрації шлюбу нечинною. Тому свідоцтво про шлюб є лише правопідтверджуючим, а не правовстановлюючим документом.

Стаття 28. Заява про реєстрацію шлюбу

1.Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором.

2.Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком особисто.

3.Якщо жінка і (або) чоловік не можуть через поважні причини особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу до державного органу реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідчену, можуть подати їх представники. Повноваження представника мають бути нотаріально засвідчені.

4.Якщо реєстрація шлюбу у визначений день не відбу-

лася, заява про реєстрацію шлюбу втрачає чинність після спливу трьох місяців від дня її подання.

1.Жінка і чоловік подають до органу реєстрації актів цивільного стану заяву про реєстрацію шлюбу, а не заяву про реєстрацію одруження. Прикро, що в Правилах реєстрації актів цивільного стану використовуються одночасно обидві назви цього документа.

2.За статтею 173 КпШС заява про реєстрацію шлюбу могла

бути подана лише за місцем проживання нареченої або наре-

82

Стаття 28

ченого чи їхніх батьків. У сучасних умовах швидкої передачі інформації, створення єдиної бази даних таке обмеження втратило сенс. Тому не буде перешкод для тих, хто, скажімо, проживає у Львові, але бажає зареєструвати свій шлюб у місті Києві. Проте законом може бути встановлений збільшений розмір державного мита за реєстрацію шлюбу у столиці чи в обласному центрі не за місцем проживання осіб. Запровадження такої новели не дає підстав для занепокоєння щодо можливого приховання факту реєстрації шлюбу.

3. Заява про реєстрацію шлюбу має бути підписана жінкою та чоловіком і подана ними до органу реєстрації актів цивільного стану особисто. Окремим законом буде визначено поря-

док підписання такої заяви тим, хто через фізичні вади не може зробити цього власноручно.

Зупинення дії Сімейного кодексу викликало першу проблему: як має вирішитися питання з тими, які, навчаючись чи працюючи, наприклад, у Києві, але не маючи документа про проживання у столиці, подали заяву про реєстрацію шлюбу у Києві.

Оскільки Сімейний кодекс діяв з 1 по 10 січня 2003 р., ті, що подали заяви про реєстрацію шлюбу відповідно до частини першої статті 28 СК, діяли відповідно до наданого їм права, а тому мали право на реєстрацію шлюбу за місцем подання заяви.

4. У частині третій статті 27 СК міститься досить складна, але виправдана процедура подання заяви про реєстрацію шлюбу через представника. Ця новела викликала заперечення: відсутнього не можна буде ознайомити з його правами та

обов'язками, з'ясувати, чи має він інформацію про стан здоров'я нареченої. Однак вага аргументів не була достатньою для відмови від неї.

Перебування за кордоном, на морському судні, в лікарні, в місцях позбавлення волі тощо може перешкодити особистому поданню заяви. Не зможе подати такої заяви особисто й інвалід, позбавлений можливості рухатися. Виходом із ситуацій стануть послуги представника. У статті допущено процесуальне (процедурне) представництво: представник уповноважується лише на подання заяви про реєстрацію шлюбу. По83

РОЗДІЛ II_____________________________Глава 4

дання такої заяви через представника не може трактуватися як спосіб приховування перешкод до реєстрації шлюбу чи його фіктивності.

5. Якщо наречені або хтось із них не з'явились у день, визначений для реєстрації шлюбу, це не робить відповідну заяву нечинною, а лише дає підставу припускати про відмову від шлюбу.

Чинність заяви про реєстрацію шлюбу припиняється після трьох місяців. Отже, наречені матимуть право вимагати реєстрації шлюбу після спливу одного місяця ще протягом двох місяців. Сімейний кодекс України не передбачає ні зупинення, ні продовження строку чинності заяви про реєстрацію шлюбу. Це може бути встановлено спеціальним законом. А до його прийняття спірне питання може бути вирішене за допомогою аналогії права.

Стаття 29. Ознайомлення осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з їхніми правами та обов'язками

1. Орган державної реєстрації актів цивільного стану зобов'язаний ознайомити осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з їхніми правами та обов'язками як майбутніх подружжя і батьків та попередити про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу.

1. Ознайомлення наречених з їхніми правами та обов'язками як майбутнього подружжя і батьків та відповідальністю за приховання перешкод до реєстрації шлюбу може здійснюватися по-різному: шляхом усного роз'яснення відповідних положень Сімейного кодексу України та Кримінального кодексу

України, надання їм витягів з цих законодавчих актів, створення можливості придбання спеціальної літератури тощо. <

Спеціальними нормативно-правовими актами можуть бути встановлені вимоги щодо оформлення приміщення органу реєстрації актів цивільного стану відповідною наглядною інформацією.

2. Якщо заява про реєстрацію шлюбу вручається представником, то йому для передання одному із наречених мала би вручатися відповідна юридична пам'ятка. У цьому випадку

84

Стаття ЗО

наречені можуть бути ознайомлені з їхніми правами та обо- в'язками й безпосередньо перед реєстрацією шлюбу.

Стаття ЗО. Взаємна обізнаність осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, про стан здоров'я

1.Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, повинні повідомити одна одну про стан свого здоров'я.

2.Держава забезпечує створення умов для медичного обстеження осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу.

3.Порядок здійснення медичного обстеження осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, встановлює Кабінет Міністрів України.

4.Результати медичного обстеження є таємницею і повідомляються лише особам, які подали заяву про реєстрацію шлюбу.

5.Приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з подружжя, їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним.

1.Як було записано у статті 18 КпШС, лособи, які одружуються, мають бути взаємно обізнані про стан здоров'я один одногоы. Стаття ЗО Сімейного кодексу дещо змінює акценти: кожен зобов'язаний повідомити один одному про свій стан здоров'я. Тобто таке повідомлення стає юридичним обов'язком, невиконання якого може мати серйозну правову санкцію - визнання шлюбу недійсним.

2.У цій статті реалізовані численні пропозиції про створення умов для медичного обстеження осіб, які подали заяву про розірвання шлюбу. Адже наречені часто не мають щонайменшої інформації про стан здоров'я один одного. Епідемія туберкульозу, різке зростання венеричних захворювань та кількості ВІЛ-інфікованих осіб (у 1995 р. в Україні від СНІДу

померло 20 осіб, а у 2000 р. - 415) робить медичне обстеження наречених особливо актуальним1.

3.У першій редакції статті передбачалося обов'язкове проведення медичного обстеження наречених. Опоненти цієї норми

Див.: Про становище сімей в Україні. Державна доповідь за підсум-

ками 2000 р. - К., 2002. - С. 43.

85

РОЗДІЛ II

Глава 4

вважали таке обов'язкове медичне обстеження порушенням прав людини. Під їхнім впливом було передбачено виключно

добровільне медичне обстеження наречених.

Однак ідея встановлення обов'язкового медичного обстеження наречених у віці, скажімо, до ЗО років мала би сенс. Україна зіштовхнулася із різким зниженням рівня здоров'я

нації взагалі і дітей особливо. Тому встановлення обов'язкового медичного обстеження наречених у репродуктивному віці могло би бути однією із законодавчих спроб оздоровлення нації, створювало б можливість жінці та чоловікові пройти відповідну медичну корекцію до зачаття дитини.

Тому встановлення певної вимоги не завжди може трактуватися як обмеження права на шлюб.

Держава повинна забезпечити нареченим можливість медичного обстеження, яке має бути фінансово і організаційно доступним для кожного.

Однак питання про те, проходити чи не проходити таке обстеження, є справою самих наречених. Тому орган реєстрації актів цивільного стану не може відкласти реєстрацію шлюбу до проведення такого обстеження, тобто не має права примушувати наречених до вчинення відповідних дій.

4. Результати медичного обстеження нареченої та нареченого видаються персонально кожному з них. Володіючи правом на таємницю про свій стан здоров'я, наречена чи наречений можуть відмовитись від надання один одному інформації про результати обстеження, що, звичайно, може бути підставою для відмови від реєстрації шлюбу.

Володіючи відомостями про стан здоров'я один одного, наречені вільні у вирішенні питання про те, бути чи не бути їхньому шлюбові.

5. Приховування стану свого здоров'я могло згідно з Кодексом про шлюб та сім'ю 1969 р. потягнути за собою лише розірвання шлюбу.

Відповідно до частини п'ятої статті ЗО СК ця обставина може бути підставою для визнання шлюбу недійсним за рішенням суду.

6. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 р. затверджено Порядок здійснення добровільного ме-

86

_________________Стаття 31

дичного обстеження осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, у якому підкреслено добровільність такого медичного обстеження. Питання про те, що буде предметом обстеження, віднесено до компетенції Міністерства охорони здоров'я України.

Стаття 31. Заручини

1.Зарученими вважаються особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу.

2.Заручини не створюють обов'язку вступу в шлюб.

3.Особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана від-

шкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля.

Такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченої, нареченого, прихованням нею,

ним обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо).

4. У разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок у зв'язку з майбутнім шлюбом, договір дарування за вимогою дарувальника може бути розірваний судом.

У разі розірвання договору особа зобов'язана повернути річ, яка була їй подарована, а якщо вона не збереглася - відшкодувати її вартість.

1.Заручини передували шлюбові відповідно до найдавнішої традиції багатьох народів. Пізніше церква почала давати своє благословення заручинам, перенісши їх до сфери

канонічного права. Заручини займали значне місце в українській обрядовості. Однак у радянський період нашої історії заручини були фактично витіснені з числа родинних свят.

2.Відповідно до з 45 Книги загальних цивільних законів Австрії 1811 р., яку українською мовою для потреб ЗУНР переклав академік Станіслав Дністрянський, ліз заручин, тобто із попереднього зобов'язання одружитися, незалежно від того, при яких обставинах і на яких умовах його було дано, не слідує ніякий правний обов'язок, ані укласти саме подружжя, ані виповнити те, що було умовлено на випадок відступ-

87

РОЗДІЛ II

Глава 4

ленняы. У з 46 був визначений правовий наслідок відступлення (відмови) від заручин: лТільки та сторона, від якої не вийшла ніяка оправдана причина відступити від заручин, має право повернення дійсної шкоди, яку вона від цього відступлення має і може доказатиы.

У каноні 782 Кодексу канонів східних церков записано: лОбіцянка одружитися не дає підстави виступити із скаргою, яка вимагала б одруження; дає, однак, підставу вимагати відшкодування витрат, якщо вони мали місцеы.

Потреба правового регулювання заручин, особливо наслідків відмови від шлюбу, визрівала давно і остаточно сформувалася під впливом кількох конкретних життєвих ситуацій.

У зв'язку з відмовою від шлюбу нареченого (він не з'явився в день реєстрації шлюбу) батьки нареченої оголосили, що влаштовують поминальний обід з приводу чергових роковин смерті своїх батьків, і все приготоване на весілля було частково спожите, частково роздано як милостиня за душі померлих.

В іншому випадку батьки нареченої на вулиці біля будинку продавали ті страви, які не могли зберігатися. Картина була дуже сумною.

3. Стаття 31 СК має як світлий, радісний, так і сумний бік, зумовлений відмовою від шлюбу. За її допомогою відновлена давня українська традиція, додане ще одне свято для обох родин, яке мало би започаткувати дружні, свояцькі відносини між ними, утверджена добросовісність у відносинах між людьми.

Подання тими, хто бажає створити сім'ю, заяви про реєстрацію шлюбу, є підставою для того, щоб називати їх зарученими - нареченою чи нареченим. До речі, цією статтею терміни лнареченаы, лнареченийы вперше введено до української правничої лексики.

Опоненти цієї норми заявляли, що вона суперечить принципу добровільності шлюбу, оскільки під страхом відшкодування збитків стимулює особу до шлюбу всупереч її дійсній

волі. Однак для такого висновку не було достатньої підстави. Інститут заручин не суперечить добровільності шлюбу.

4. Відповідно до частини другої статті 31 СК заручини не створюють обов'язку з'явитися для реєстрації шлюбу.

88

Стаття 31

Тобто наречена і наречений мають право оцінювати, аналізувати, сумніватися і врешті навіть відмовитися від шлюбу. Матеріальні наслідки зриву заручин мали би стимулювати особу до того, аби така відмова не сталася в останній день перед шлюбом або в день шлюбу. Адже чим пізніше зроблена відмова, тим більшими можуть бути матеріальні витрати, і навпаки.

У проекті Сімейного кодексу, поданому на перше читання, містилося положення, за яким у разі зриву заручин наречений записувався батьком дитини, зачатої в період заручин. Але воно було назване занадто революційним. І для того, щоб не заблокувати прийняття цієї статті і Сімейного кодексу в цілому, в проекті, підготовленому до другого читання, цього положення уже не було.

5. Той, хто відмовився від шлюбу, не зобов'язаний відшкодовувати моральну шкоду, яка може бути значною.

Відмова від шлюбу може навіть довести особу до самогубства. У цьому разі право на відшкодування моральної шкоди виникне не у зв'язку з відмовою від шлюбу, а у результаті вчинення злочину.

6. Особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана відшкодувати реальні витрати, а не ту гіпотетичну грошову суму, яку гості могли би подарувати на весіллі. До таких витрат можуть належати: витрати на оренду зали; завдаток, виплачений музикантам; вартість продуктів харчування, насамперед тих, що не підлягають зберіганню; вартість весільного одягу, якщо його неможливо продати тощо. Тягар доказу як самих витрат, так і їх розміру лежить на позивачеві.

У статті предметом відшкодування названі витрати, тобто та грошова сума, яка була сплачена, витрачена. У ній нічого

не сказано про матеріальні втрати як різновид (поряд із витратами) збитків.

У зв'язку з поданням заяви про реєстрацію шлюбу М. звільнилася з роботи в м. Одесі, дуже дешево продала домашні речі, з перспективою переїхати до чоловіка. Але реєстрація шлюбу не відбулася. М. зазнала значних матеріальних втрат: тривалий час не могла знову влаштуватися на роботу

за фахом, довелося зробити відповідні витрати на придбання меблів тощо.

89

РОЗДІЛ II_____________________________Глава 4

Можливість відшкодування			матеріальних	втрат у	статті	31
СК не передбачена. Однак			відповідна вимога М.		могла	б бути
задоволена за допомогою принципу верховенства					права	(стат-
тя	8	Конституції України) та принципу		справедливості		(стат-
тя	7	СК).

7.Стороною, якою були понесені ці витрати і яка має право на їх відшкодування, може бути наречена або наречений, батьки чи інші родичі. Тобто той, хто ці витрати поніс.

8.Той, хто відмовився від шлюбу, має відшкодувати понесені матеріальні витрати лише тоді, коли його відмова не викликана причинами, які мають істотне значення. Якщо, наприклад, наречена приховала те, що уже перебувала у шлюбі, чи те, що має дитину, або наречений не повідомив про свою безплідність чи судимість, ці обставини можуть бути підставою для відмови у позові про стягнення завданих збитків.

9.Заручини часто є підставою для вручення подарунків.

Якщо, наприклад, батьки нареченого дарують нареченій коштовну річ, можна припустити, що договір дарування був укладений саме у зв'язку з майбутнім шлюбом.

Батьки нареченої, яка була вагітною, подарували нареченому будинок. Однак реєстрація шлюбу не відбулася через його відмову від шлюбу.

Суд відмовив в позові про розірвання договору дарування, лоскільки на обдарованого не можуть бути за договором дарування накладені будь-які обов'язкиы. Так за допомогою закону та суду була заохочена недобросовісність особи.

Частина четверта статті 31 СК містить норму, за допомогою якої буде досягнута справедливість у відносинах між зарученими особами. Якщо встановлено, що дарунок був зроблений у зв'язку із майбутнім шлюбом, тобто саме як нарече-

ній або нареченому, то у разі зриву заручин він має бути повернутий. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування незалежно від того, хто відмовився від шлюбу і з якої причини.

Право - це система. Тому та обставина, що у Цивільному кодексі немає аналогічної статті про розірвання договору дарування, не може бути підставою для висновку про суперечність між Сімейним та Цивільним кодексами.

90

Стаття 32

Стаття 32. Час реєстрації шлюбу

1. Шлюб реєструється після спливу одного місяця від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу.

За наявності поважних причин керівник державного органу реєстрації актів цивільного стану дозволяє реєстрацію шлюбу до спливу цього строку.

2.У разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, шлюб реєструється у день подання відповідної заяви.

3.Якщо є відомості про наявність перешкод до реєстрації шлюбу, керівник державного органу реєстрації актів цивільного стану може відкласти реєстрацію шлюбу, але не більш як на три місяці. Рішення про таке відкладення може бути оскаржене до суду.

1.Одномісячний строк, встановлений у частині першій цієї статті, запозичений з канонічного та звичаєвого права. Оскільки вінчання було дуже важливою подією у житті людини, до нього належало готуватися. Вінчання відбувалося після трьох лоповідейы священика на недільних богослужіннях, які робилися з метою виявлення перешкод до шлюбу.

2.Реєстрація шлюбу до спливу місячного строку можлива,

якщо керівник державного органу реєстрації актів цивільного стану визнає поважною обставину, на яку посилаються наречені. Такими поважними обставинами (причинами) можуть бути, наприклад, терміновий виїзд, необхідність лікування тощо.

Відмова у достроковій реєстрації шлюбу може бути оскаржена до суду. У цій ситуації суд мав би негайно розглянути відповідну скаргу.

Реєстрація шлюбу до спливу одного місяця означає, що шлюб може бути зареєстрований через тиждень, три тижні або навіть у день звернення з відповідною заявою.

3. У частині другій статті 32 СК йдеться про обставини, наявність яких створює обов'язок службової особи негайно зареєструвати шлюб. Кожна з таких обставин має бути підтверджена відповідним документом. Безпосередня загроза для

91

РОЗДІЛ II

Глава 4

життя може бути викликана автомобільною катастрофою, іншим нещасним випадком, важкою хворобою чи необхідністю хірургічного втручання.

4. У Кодексі про шлюб та сім'ю 1969 р. відкладення реєстрації шлюбу не було передбачено. Правила реєстрації актів громадянського стану в Україні 2000 р. у пункті 4.9 передбачали можливість відстрочки реєстрації шлюбу, якщо надійде письмова інформація про наявність передбачених законом перешкод до укладення шлюбу. Тому, хто надає таку інформацію, пропонувалося у місячний строк подати відповідні докази. Ця норма під законного акта була покладена в основу

частини третьої статті 32 СК.

5.Підставою для відкладення реєстрації шлюбу є наявність відомостей про обставини, які є перешкодою до шлюбу, тобто відомостей про порушення добровільності шлюбу, одношлюбності чи недосягнення шлюбного віку. Що ж до повідомлення про те, що наречений та наречена є фактичними бра-

том та сестрою, тобто про лтаємнуы перешкоду, яка не зафіксована відповідним документом, то інформування про це самих наречених призводить, як правило, до їхньої відмови від шлюбу. Якщо ж, незважаючи на таку інформацію, наречені наполягатимуть на реєстрації шлюбу, службова особа не має

достатніх підстав для відкладення його реєстрації, оскільки за документами вони походять від різних батьків.

6.Заперечення батьків, піклувальників чи інших осіб про-

ти шлюбу не є перешкодою до реєстрації шлюбу, а тому на цій підставі реєстрація шлюбу відкладена бути не може.

Стаття 33. Місце реєстрації шлюбу

1. Шлюб реєструється у приміщенні державного органу реєстрації актів цивільного стану.

За заявою наречених реєстрація шлюбу в урочистій обстановці може бути проведена в іншому місці.

2. За заявою наречених реєстрація шлюбу може відбутися за місцем їхнього проживання, за місцем надання стаціонарної медичної допомоги або в іншому місці, якщо

92

Стаття 34

вони не можуть з поважних причин прибути до державного органу реєстрації актів цивільного стану.

1.Місцем державної реєстрації шлюбу є відповідне службове приміщення органу РАЦСу. Реєстрація шлюбу в урочистій обстановці може бути проведена в клубі, палаці культури, спеціально обладнаній класній кімнаті сільської школи, в сільському музеї чи в іншому місці на прохання наречених. Фантазія наречених звичайно, вирішального значення мати

не буде. Останнє слово все ж належатиме посадовій особі органу РАЦСу. Але у разі незгоди з його рішенням спір відповідно до статті 55 Конституції України може бути вирішений судом, який, наприклад, може визнати неправомірною відмову провести реєстрацію шлюбу в урочистій обстановці, наприклад, на стадіоні чи в приміщенні ресторану. Але за таку лвиїзнуы реєстрацію шлюбу в урочистій обстановці законом може бути встановлено додаткове державне мито.

2.Якщо наречена або наречений не можуть прибути до приміщення органу РАЦСу через хворобу, похилий вік, арешт чи відбування покарання у місцях позбавлення волі, шлюб може бути зареєстрований за місцем проживання осо-

би, в лікарні, місці позбавлення волі, слідчому ізоляторі.

Стаття 34. Реєстрація шлюбу в присутності нареченої та нареченого

1. Присутність нареченої та нареченого в момент реєстрації їхнього шлюбу є обов'язковою.

2. Реєстрація шлюбу через представника не допускається.

1. Римська католицька церква дозволяла вінчання через уповноваженого, вслід за нею законодавство окремих держав Західної та Центральної Європи допускало державну реєстрацію шлюбу в присутності представника нареченої або нареченого.

Неможливість прибуття особи у місце вінчання чи державної реєстрації шлюбу часто обумовлювалася різними життєвими ситуаціями, наприклад, об'єктивною неможливістю чи

забороною її в'їзду на територію певної держави або суб'єктив-

РОЗДІЛ II

Глава 4

ною неможливістю приїзду одного з наречених через хворобу чи з іншої причини. Між іншим, імміграційна служба СІПА не чинить перешкод до в'їзду осіб, шлюби яких з громадяна-

ми США були зареєстровані через представників на території відповідних держав, закон яких це дозволяє.

2. За релігійною традицією Греко-католицької та Православної церков благословення священика є істотною частиною обряду вінчання, відповідно церемонія коронування, виголошення присяги за участю іншої особи вважалась би недоречною. Можливо, саме ця обставина вплинула у свій час на формулювання законодавчої вимоги про обов'язкову присутність наречених в момент реєстрації їхнього шлюбу.

Отже, представник може лише подати заяву про реєстрацію шлюбу. Відсутність нареченої або нареченого є перешкодою до реєстрації шлюбу.

3. Завдяки вимозі про обов'язкову присутність наречених службова особа органу державної реєстрації актів цивільного стану має змогу ще раз переконатися у наявності їхньої вільної згоди на шлюб.

Стаття 35. Право на вибір прізвища при реєстрації шлюбу

1. Наречені мають право обрати прізвище одного з них як спільне прізвище подружжя або надалі іменуватися дошлюбними прізвищами.

2. Наречена, наречений мають право приєднати до свого прізвища прізвище нареченого, нареченої. Якщо вони обоє бажають мати подвійне прізвище, за їхньою згодою визначається з якого прізвища воно буде починатися.

Складення більше двох прізвищ не допускається, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належить наречена і (або) наречений.

3. Якщо на момент реєстрації шлюбу прізвище нареченої, нареченого вже є подвійним, вона, він має право замінити одну із частин свого прізвища на прізвище другого.

1. Насамперед, кому належить право на вибір прізвища: нареченим чи кожному з подружжя? Хронологія реєстрації