НПК до сімейного кодексу

Недійсність шлюбу стосується різноманітних сфер життя осіб, які в ньому перебували.

2. У частині другій статті 45 СК визначена юридична доля майна, набутого після реєстрації недійсного шлюбу.

Презумпція правозгідності шлюбу породжувала презумпцію права спільної сумісної власності на спільно нажите майно. Спростування першої презумпції автоматично припиняє

ДРУгу. Виникає правова ситуація, характерна для спільної часткової власності. Заінтересована особа має довести, що майно було набуте за спільні кошти чи внаслідок спільної праці. Відповідно до величини праці та вкладених коштів визначатиметься й розмір її частки.

Чи слід при цьому брати до уваги працю жінки або чоловіка по веденню домашнього господарства та вихованню дітей? Очевидно, що слід, оскільки домашня праця має мати відповідний грошовий еквівалент і враховуватися нарівні з іншими видами праці. Однак жінка чи чоловік, які є непрацездатними, не мають права на цій підставі вимагати збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності.

107

РОЗДІЛ II________________________Глава 5

Всі питання щодо здійснення права спільної часткової власності регулюються Цивільним кодексом України.

3. У статті 49 КпІПС не була спеціально обумовлена доля грошових коштів, одержаних як аліменти до визнання шлюбу недійсним. Йшлося фактично лише про припинення права

на аліменти на майбутнє. А те, що було вже виплачене, поверненню не підлягало, оскільки за статтею 422 Цивільного процесуального кодексу України 1963 р. поворот виконання рішення про стягнення аліментів допускався лише тоді, коли це рішення було обЄрунтовано на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.

У частині третій статті 45 СК конкретизується загальне правило, сформульоване у частині першій, доводячи його, стосовно аліментів, до свого логічного завершення. Все те, що було одержане як аліменти, вважається лбезпідставним збагаченнямы, тобто придбаним без достатньої правової підстави, незалежно від того, чи було воно сплачено добровільно чи за рішенням суду та незалежно від того, чи було воно спожите за призначенням чи вносилося як вклад в банківську (кредитну) установу. Квазіаліментне правовідношення перетворюється у правовідношення цивільно-правове: все те, що одержане незаконно, має бути повернуте.

4. Можливість виселення особи, яка поселилась у помешкання після реєстрації недійсного шлюбу, тривалий час була

предметом наукової дискусії. Не мала чіткої позиції й судова практика, оскільки така підстава для виселення не була передбачена Житловим кодексом України. Нерідко поселення в помешкання і одержання самостійного права на нього було мотивом реєстрації шлюбу з недієздатною особою або з тим, хто уже перебував у шлюбі. Тому недійсний шлюб не може бути правовим засобом для виникнення у особи права на проживання в помешканні, у зв'язку з чим вона може бути виселена на вимогу того, кому це помешкання належить.

5.У зв'язку з недійсністю шлюбу втрачає формальну правову підставу й зміна прізвища. Механізм повернення особи до свого дошлюбного прізвища має бути встановлений окремим законом.

6.Санкції, встановлені у частинах другій - п'ятій цієї статті, настають автоматично як наслідок недійсності шлюбу.

108

Стаття 46

Проте стосуються вони лише того, хто свідомо пішов на порушення закону - лзнавы і лприховавы перешкоди до шлюбу. Винними можуть бути і обидві сторони, якщо, наприклад, про наявність нерозірваного шлюбу знала і друга сторона.

У цьому випадку обман спрямовувався ними лише щодо державного органу реєстрації актів цивільного стану.

Стаття 46. Особливі правові наслідки недійсності шлюбу

1. Якщо особа не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, вона має право:

1)на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя;

2)на проживання у житловому приміщенні, в яке вона поселилася у зв'язку з недійсним шлюбом;

3)на аліменти відповідно до статей 75, 84, 86 і 88 цього Кодексу;

4)на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу.

1. Розмежування правових наслідків недійсності шлюбу залежно від наявності або відсутності вини було започатковане у Кодексі про шлюб та сім'ю 1969 р. За статтею 49 КпШС до особи, яка лне знала і не повинна була знатиы про перешкоди до укладення шлюбу, застосовувалися майже такі ж правові наслідки, які були встановлені законом щодо розірвання шлюбу. Однак жодного разу ні в літературі, ні в опублікованих рішеннях суду не було пояснено значення слів лповинна була знатиы.

Оскільки в реальному житті недійсність шлюбу виникала як наслідок порушення виключно трьох вимог законів шлюбу

(реєстрація шлюбу з особою, яка уже перебуває в шлюбі, з особою, яка є недієздатною або страждає на тяжкий розлад психічного здоров'я, або без наміру створити сім'ю), умисел однієї зі сторін проявлявся дуже яскраво. Змоделювати ситуацію, в якій особа не знала, але повинна була б знати про перешкоди до шлюбу, практично неможливо. У зв'язку з цим слова лповинна була знатиы до статей 45, 46 СК включені не були.

2. Якщо особа не знала про перешкоди до шлюбу, для неї наступають такі ж правові наслідки, як і у разі розірвання

109

РОЗДІЛ II

Глава 5

шлюбу. Оскільки майно, набуте у недійсному шлюбі, одержує для невинуватої особи правовий режим спільної сумісної власності, їй не потрібно доводити, за рахунок яких коштів воно придбане та розмір своєї участі у його придбанні - спрацьо-

вує на її користь презумпція права спільної сумісної власності (частина друга статті 60 СК). Невинуватій особі може бути присуджена половина майна або її частка може бути збільшена чи зменшена за наявності умов, встановлених у статті 70 цього Кодексу.

3. За статтею 46 КпШС невинувата особа мала право на утримання, якщо її непрацездатність виникла за час недійсного шлюбу.

У статті 49 СК такої умови немає. Це значить, що право на аліменти матиме і особа, яка стала непрацездатною протягом одного року з часу постановлення судом рішення про визнання шлюбу недійсним чи анулювання актового запису про шлюб відповідно до частини четвертої статті 39 цього Кодексу.

За допомогою цієї новели посилюються майнові репресії щодо особи, яка приховала перешкоди до шлюбу, водночас

одержать більш повну охорону майнові інтереси того, хто був ошуканий.

4. Особливі правові наслідки недійсності шлюбу стосуються лише тієї особи, яка не знала про перешкоди до шлюбу на момент його реєстрації. Якщо, дізнавшись, наприклад, про те, що чоловік перебуває в іншому шлюбі, жінка все ж таки продовжує з ним проживати, особливі правові наслідки недійсності шлюбу мають застосовуватись до неї як невинуватої сторони лише до моменту одержання відповідної інформації.

Зцього моменту її поведінка має вважатися недобросовісною. Тому, якщо жінка стала непрацездатною через рік після одержання достовірної інформації про порушення чоловіком вимоги одношлюбності, вона не матиме права на аліменти.

Зтакою ж міркою слід підходити і до визначення правово-

го режиму майна: те, що придбане після розкриття чоловікової таємниці, має вважатися спільною частковою власністю. Таке трактування ситуації повністю узгоджується із засадами справедливості, добросовісності та розумності, сформульованими у частиш дев'ятій статті 7 СК.

110

Стаття 47

5. Сімейний кодекс України не передбачає обов'язку того, з вини кого був зареєстрований фіктивний шлюб, чи того, хто приховав своє перебування у іншому шлюбі, відшкодувати

другій стороні завдані їй матеріальні та моральні збитки. Однак для цього немає вагомих заперечень. Тому не виключено, що в майбутньому така додаткова правова санкція буде запроваджена.

В даний час моральна шкода могла б бути відшкодована відповідно до принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України) та принципу справедливості (стаття 7 СК).

Стаття 47. Права та обов'язки батьків і дитини, яка народилася у недійсному шлюбі

1. Недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав та обов'язків батьків і дитини, яка народилася у цьому шлюбі.

1.Відповідно до статті 121 СК права та обов'язки матері, батька і дитини Єрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому у порядку, встановленому, зокрема, у статті 122 цього Кодексу.

2.Презумпція правозгідності шлюбу створює презумпцію батьківства. Однак спростування презумпції правозгідності шлюбу не спростовує презумпції батьківства щодо дитини, зачатої і (або) народженої у цьому шлюбі. Тому чоловік, який перебував у недійсному шлюбі, вважається таким, що записаний батьком правомірно, навіть тоді, коли дитина народилася після анулювання актового запису про шлюб, але не пізніше десяти місяців від цього моменту. Отже, недійсність шлюбу не є перешкодою для запису жінки, чоловіка батьками дитини.

3.лНезаконність ложаы (цей термін використовувався у законодавстві Російської імперії, Австрії) не означала незаконності запису жінки та чоловіка батьками дитини. Оскільки такий запис було зроблено на підставі свідоцтва про шлюб, дитина вважається такою, що народжена у шлюбі, з усіма правовими наслідками, які з цього випливають.

111

РОЗДІЛ II

Глава 5

4. Незважаючи на недійсність шлюбу, мати і батько володіють такими самими правами та обов'язками щодо ди-

тини, як і інші батьки, а дитина (дочка, син) - такими ж, як і інші діти, правами та обов'язками щодо своїх батьків.

Стаття 48. Визнання шлюбу неукладеним

1. Шлюб, зареєстрований у відсутності нареченої і (або) нареченого, вважається неукладеним. Запис про такий шлюб у державному органі реєстрації актів цивільного стану анулюється за рішенням суду за заявою заінтересованої особи, а також за заявою прокурора.

1. У цій статті реалізована ідея професора В. П. Шахматова, який розрізняв шлюби недійсні і ті, що не відбулися (рос. лнесостоявшиеся бракиы).

С., яка була вагітною, домовилася із службовою особою про таємну реєстрацію її шлюбу з тим, кого вважала батьком дитини, про що він не знав і не мав знати. Такий запис було зроблено з єдиною метою: виправдати своє нешлюбне материнство.

В іншому випадку шлюб був зареєстрований з особою, яка привласнила собі чужий паспорт і, відповідно, чуже ім'я.

Оскільки згода є фундаментом шлюбу, державній реєстрації підлягає лукладенийы особами шлюб, тобто реєстрації

шлюбу має передувати домовленість про спільне життя, документально підтверджена особистими заявами про реєстрацію шлюбу. Подання фіктивної заяви про реєстрацію шлюбу,

присутність лдублераы засвідчує відсутність вольового моменту. Однак презумпція правозгідності шлюбу поширюється і на ці ситуації.

Реальним благом, яким зловмисник може відразу скористатися, є зміна свого прізвища та запис лчоловікаы батьком дитини. У перспективі такий запис може дати формальне право претендувати на спадщину.

2. У зв'язку з тим, що для анулювання запису про такий лшлюбы потрібен аналіз відповідних доказів, це віднесено до компетенції саме суду.

112

Стаття 49

Глава 6. ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ

Стаття 49. Право на материнство

1.Дружина має право на материнство.

2.Небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини може бути причиною розірвання шлюбу.

3.Позбавлення жінки можливості народити дитину (репродуктивної функції) у зв'язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування завданої їй моральної шкоди.

4.Вагітній дружині мають бути створені у сім'ї умови

для збереження її здоров'я та народження здорової дитини.

5. Дружині-матері мають бути створені у сім'ї умови для поєднання материнства із здійсненням нею інших прав та обов'язків.

1. Народження дитини є природною і водночас найважливішою соціальною функцією жінки, яку, крім неї, ніхто здійснити не може. Відповідно право на материнство є одним із фундаментальних природних прав жінки взагалі і жінки, яка перебуває у шлюбі, зокрема. Право на материнство поміщено у главу б не для того, щоб заперечити право на материнство жінки, яка не перебуває у шлюбі, а лише для того, щоб під-

креслити це право жінки, яка перебуває у шлюбі, і цим ще раз наголосити на важливості шлюбу, в тому числі і для дітей.

У контексті особистих прав подружжя право на материнство і кореспондуюче йому право на батьківство має стояти на першому місці. Реалізація цих прав - начало всіх начал. Підкреслення важливості цих прав є одночасним законодавчим визнанням природного права жінки та чоловіка на статеве життя.

Право дружини на материнство означає як право народити дитину, так і право утриматися від цього. Конституційне пра-

83-Ш

113

РОЗДІЛ II

Глава 6

во на особисту свободу виключає присилування до інтимних відносин, материнства чи аборту.

У контексті права на материнство розглядається проблема аборту, тобто штучного переривання вагітності.

Основи законодавства України про охорону здоров'я1 дозволяють проведення аборту протягом 12 тижнів вагітності (стаття 50).

В останні роки повсюдно пропагується нове трактування аборту, відповідно до якого аборт - це не просто припинення прогресування в організмі жінки змін, викликаних розвитком ембріону, а вбивство дитини, яка гине жахливою смертю під скальпелем хірурга, а тому є великим гріхом, який жінці доведеться спокутувати усе життя.

Визнання ембріону людиною, особою означає, що, даючи згоду на аборт, жінка розпоряджається не своїм тілом, а іншою людиною.

Відповідно до статті 4 Хартії прав сім'ї аборт є прямим порушенням основного права людини на життя.

2.Оскільки право дружини на материнство може бути, за нормальних обставин, реалізоване завдяки статевим стосункам з її чоловіком, небажання чоловіка мати дитину або його нездатність до зачаття дитини може спричинити розірвання шлюбу.

3.Право на материнство може бути реалізоване багатьма жінками завдяки розвитку медичної науки, зокрема зачаттю дитини за межами організму жінки. Правове забезпечення таких нових можливостей здійснюється статтею 123 СК.

4.За радянських часів попри певні законодавчі заборони жінки масово працювали на хімічних та інших об'єктах, небезпечних для їхнього здоров'я та здоров'я потомства. Втрата жінкою можливості мати дитину не вважалося трудовим каліцтвом. Настав час для вжиття різноманітних правових заходів запобігання втрати жінками репродуктивної функції. Відшкодування моральної шкоди - один з них. За допомогою цієї норми власники підприємств будуть стимулюватися до створення жінкам сприятливих та безпечних умов праці.

1 ВВР. - 1993. - № 4. - Ст. 19.

114

Стаття 50

Жінка може втратити здатність народити дитину у зв'язку з виконанням конституційного обов'язку по захисту Вітчизни

(стаття 65 Конституції України). У цьому разі позов про відшкодування моральної шкоди мав би подаватися до Міністерства оборони України, допоки не буде визначено єдину державну інституцію, уповноважену бути відповідачем по всіх вимогах до держави.

Якщо жінка втратила репродуктивну функцію при виконанні своїх трудових, службових обов'язків, відповідальним є відповідна юридична особа, суб'єкт трудового договору.

5.Якщо зЄвалтована жінка зробила аборт і в результаті втратила здатність народити дитину, вона матиме право на відшкодування моральної шкоди за двома підставами: як потерпіла від злочину і як жінка, позбавлена репродуктивної функції.

6.Норма частини четвертої статті 49 СК містить законодавчу підказку щодо поведінки чоловіка в період вагітності дружини. Вагітність - особливий період в житті дружини, який вимагає встановлення для неї в сім'ї такого сприятливого режиму, який забезпечив би збереження здоров'я майбутньої матері та дитини. І зробити це має насамперед чоловік.

7.Здійснення права на материнство пов'язане із цілою низкою ризиків, найстрашнішим з яких є можливість материнської смерті. Так, у 1999 р. на 10 тис. живонароджених дітей в Україні було 26 смертей, у той час як в Австрії - 10, Анг-

лії - 9, Іспанії - 7, Швейцарії - 6. Це є наслідком загострення екологічної ситуації, зниженням доступності медичної допомоги, погіршенням загального стану здоров'я1.

Все це вимагає від держави вжиття надзвичайних заходів порятунку нації.

Стаття 50. Право на батьківство

1.Чоловік має право на батьківство.

2.Відмова дружини від народження дитини або нездатність її до народження дитини може бути причиною розірвання шлюбу.

Див.: Про становище сімей ми.

§ 2. Встановлення опіки та піклування Для виникнення опіки і піклування в сімейному праві необхідні об'єктивно-

матеріальні, морально-етичні та юридичні передумови. Об'єктивно-матеріальні передумови складаються з об'єктивного розвитку

матеріального світу, з необхідності виховання та захисту дітей, які залишились без батьківського піклування. Природа влаштована таким чином, що дитина до досягнення нею певного віку потребує виховання, утримання та захисту.

261

Ці функції, як правило, здійснюють батьки дитини. Але в силу різних обставин діти можуть залишатись без батьківського піклування. Тоді й виникає об'єктивна необхідність вирішувати питання про покладання перелічених функцій на інших осіб - опікунів чи піклувальників. Вирішення цих проблем і взяла на себе держава, створивши в системі органів місцевого самоврядування органи опіки і піклування. Морально-етичні передумови виявляються в тому, що суспільство в цілому співчуває і жаліє дітей-сиріт та дітей, що залишились без батьківського піклування, та прагне всіляко допомогти їм. З давніх давен людинолюбство, співчуття і турбота про людей, які опинились в несприятливих умовах, називали філантропією, а людина, яка присвятила себе філантропії - філантропом'.

Але ці бажання та наміри не завжди в силу різних обставин знаходять практичне застосування. Так звані добровільні вихователі часто втрачають відчуття доброзичливості до осіб, яких вони взялися виховувати, порушують їх права, використовують свою "доброзичливість" для досягнення певної корисливої мети. Щоб попередити настання таких наслідків, держава взяла під свій контроль відносини, пов'язані з вихованням та утриманням дітей, позбавлених батьківського піклування. Про морально-етичні передумови інституту опіки та піклування свідчить п. 2 ст. 244 СК України, в якому зазначено, що при призначенні дитині

опікуна або піклувальника органом опіки і піклування враховуються особисті якості особи, а також бажання самої дитини, якщо це можливо. Виходячи з цього, переважне право серед кількох осіб, які бажають ст

116

Стаття 51

Оскільки такий діагноз не впливає на працездатність особи, вона не визнається інвалідом, відповідно не має права на пенсію.

Втрата можливості бути батьком є для чоловіка не менш тяжким наслідком, ніж, наприклад, втрата слуху чи кисті руки, а тому має викликати відповідні юридичні наслідки.

У Сімейному кодексі таким наслідком могло бути передбачено лише відшкодування моральної шкоди.

Стаття 51. Право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності

1. Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.

1. У Кодексі про шлюб та сім'ю використовувався лише термін лодцтвоз подруджяы.

У.: Слоі 51 русского яз їка / Составит. С.И. Ожегов. - М., 1953.

262

а) наявність правових норм, що регулюють порядок встановлення, здійснення та припинення опіки і піклування; б) правосуб'єктність учасників відносин з опіки та піклування;

в) юридичні факти, з якими закон пов'язує виникнення і розвиток правовідносин з опіки і піклування.

Про наявність правових норм, які регулюють відносини з опіки та піклування йшлося в § 1 цієї глави.

Зупинімося на характеристиці інших юридичних підстав, необхідних для виникнення опіки і піклування.

Правосуб'єктність у сімейному правовідношенні - це здатність (об'єктивна необхідність) особи бути учасником право-відношення з опіки та піклування і носієм прав та обов'язків, що випливають з нього.

Стосовно сімейно-правового інституту опіки і піклування повинна оцінюватись правосуб'єктність опікуна (піклувальника), підопічної дитини та органу опіки і піклування.

У п. 1 ст. 244 СК зазначено, що опікуном (піклувальником) дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа. Але наявності дієздатності та згоди претендента в опікуни (піклувальники) ще не достатньо, щоб бути призначеним опікуном (піклувальником). Закон визначає осіб, які не можуть бути опікуном (піклувальником) дитини - це особи, які зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами; особи, позбавлені батьківську шлюбі від психічного диктату чи навіть агресії дружини, чоловіка або іншої особи (свекру-

хи, тещі тощо). Воно схиляє до толерантності, терпимості у шлюбі, спрямовує кожного з них на спокійне, інтелігентне залагодження колізії індивідуальних рис характеру, життєвих звичок.

Однією із поширених причин розірвання шлюбу є небажання іти на взаємні уступки, неповага до усталених, звичних умов життя до шлюбу кожного з подружжя. Звичайно, не

йдеться про повагу до шкідливих звичок, які можуть завдати шкоди дітям, другому з подружжя та шлюбові взагалі.

Стаття 52. Право дружини та чоловіка на фізичний та духов-

ний розвиток

1. Дружина та чоловік мають рівне право на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку.

1.Як і попередня, ця стаття забезпечує тендерну рівність у шлюбі. За численними соціологічними дослідженнями жінки на вирішення потреб сім'ї витрачають щотижня набагато більше часу, ніж чоловіки. Така ситуація багатьма чоловіками сприймається як нормальне, цілком природне явище.

2.Стаття 52 СК буде законодавчим докором тим, хто користується в сім'ї особливим фактичним статусом, та водночас своєрідною пересторогою, адже духовна чи матеріальна експлуатація одного із подружжя може викликати його спротив, зокрема у формі позову про розірвання шлюбу.

Стаття 53. Право дружини та чоловіка на зміну прізвища

1.Якщо при реєстрації шлюбу дружина, чоловік зберегли дошлюбні прізвища, вони мають право подати до дер-

жавного органу реєстрації актів цивільного стану, який зареєстрував їхній шлюб, або відповідного органукза місцем

їхнього прли дії, які свідчатобрро нездатність виховузати навіть своїх дітей; - виявляють неприязнь до майбутньої підопічної особи.

Таким чином, правосуб'єктність опікуна (піклувальника) визначається наявністю правових норм, природним станом та певними морально-етичними якостями. Правосуб'єктність підопічного у сімейному правовідношенні визначається: по-першетрації шлюбу кожен залишився на дошлюбному прізвищі, їм надана можливість ще раз повернутися до вирішення питання прізвища.

2.Якщо, наприклад, дружина згодом схилиться до ідеї

спільності подружнього, а отже, сімейного прізвища, їй не треба буде подавати заяву про зміну свого прізвища у загальному порядку, як це було передбачено спеціальним законом.

За її заявою відповідна службова особа органу РАЦСу внесе зміни до актового запису про шлюб і видасть нове свідоцтво про шлюб. Отже, процедура зміни одним з подружжя свого дошлюбного прізвища на шлюбне є максимально спрощеною.

Стаття 54. Право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї

1. Дружина, чоловік мають право розподілити між собою обов'язки в сім'ї.

Дружина, чоловік повинні утверджувати повагу до будьякої праці, яка робиться в інтересах сім'ї.

2.Усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім'ї.

3.Вважається, що дії одного з подружжя стосовно життя сім'ї вчинені за згодою другого з подружжя.

1. На перший погляд може здатися, що ця стаття є зайвою.

Саме такої думки були деякі опоненти. Насправді ж вона сприяє зміцненню шлюбу, розвитку паритетних засад подружнього життя, орієнтує на повагу до щоденної, необлікованої праці по обслуговуванню сім'ї. Якщо домашні обов'язки не

розподілені, це значить, що кожен повинен робити те, що вимагається моментом: приготувати їжу, випрати одяг, вийти на прогулянку з дитиною.

119

РОЗДІЛ II________________дноси______піГлава 6

ування не виникають. Прг цьому треба мати на увазі, що кожний із перелічених фактів окремого самостійного правового значення не має. Як юридичний факт виступає певна сукупність фактів, що становлять цілісне явище. Так, відсутність рішення уповноваженого органу про встановлення опіки (піклування) над дитиною за наявності інших фактів не породжує сімейно-правзгодом перерости у причину для розірвання шлюбу. Ця стаття спрямована проти диктатури в сім'ї з боку одного з подружжя, нехтування думкою другого з подружжя. Така протиправна поведінка також може призвести до розірвання шлюбу. Стаття сприяє побудові сімейних відносин на засадах шлюбної гармонії.

3. У частині третій статті 54 СК встановлена правова презумпція, за якою все те, що вчиняє один з подружжя стосовно життя сім'ї, вважається результатом домовленості подружжя. Якщо, наприклад, за реєстрацією народження дитини

звертається чоловік, вважається, назване ним власне ім'я дитини було вибране разом з дружиною. Якщо дружина передає дитину для проживання з її матір'ю (бабусею), вважається, що на це згоден чоловік. Ця правова презумпція, як і будьяка інша, може бути спростована судом.

Стаття 55. Обов'язок подружжя турбуватися про сім'ю

1.Дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

2.Чоловік зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері.

Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька.

3.Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.

4.Дружина та чоловік зобов'язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім'ї.

1. Стабільність шлюбу, міцність сім'ї має бути результатом зусиль дружини і чоловіка, до чого їх і зобов'язує закон. Як120

Стаття 55

що до цього прикладає зусилля лише один із подружжя, то у другого можуть вичерпатися сили, може зникнути сенс. За-

конннобов'язує ють у ину, х золовіка між собою. В основу таких зв'язксв покладаються морально-етичні і правові засади. Саме з допомогою правового регулювання досягаються охорона та захист інтересів підопічних осіб у сфері створення для них необхідних побутових умов, забезпечення житлом, предметами звичайної домашньої обстановки, організації їх культурного дозвілля. Дотриувати за щонайменшу послугу, казати гарні слова, які люблять не лише жінки, бути щедрими на похвалу, вміти просити вибачення за помилки та прорахунки і намагатися не по-