ВСТУП

Останніми роками відбулося багато змін у нашому суспільстві та в індивідуальній свідомості кожної людини. Зокрема, ми є свідками появи нової для нашої країни галузі професійної діяльності — практичної пси­хології, яка дістає реальне втілення у створенні численних відомчих соціально-психологічних служб. Зростаючий потяг до практичних психологічних знань та методів роботи також виявляє себе че­рез такі галузі, як соціоніка, біоенергетика, аст­рологія та ін.

Проте наукова психологія багато в чому виявилася не готовою до раптової зміни став­лення до неї в суспільстві, до стрімкого росту запитів практики. Адже на відміну від західної психологи, що формувалася на основі саме практичних запитів, віт­чизняна (як складова колишньої радянської) роз­вивалася в основному як теоретично-експери­ментальна наука. Аби пересвідчитись у цьому, до­статньо порівняти підручники, за якими вчилися психологи у нас та за кордоном. Станові розвитку психології відповідали й завдання підготовки спе­ціалістів: у нас вони отримували дипломи психолога-дослідника або психолога-викладача.

Нині, коли постала нагальна необхідність у ве­ликій кількості практикуючих психологів і со­ціальних працівників, з'ясувалося, що наша систе­ма підготовки спеціалістів також не готова до за­доволення кадрових потреб національної системи соціально-психологічної служби. Відчувається ве­ликий брак спеціалістів, які могли б навчати не теорії, а практичним технікам і технологіям май­бутніх шкільних, військових психологів, психоте­рапевтів, консультантів тощо.

Отже, сьогодні особливої актуальності набула проблема програмно-методичного забезпечення проце­су підготовки практикуючих психологів і соціальних працівників. До того ж цей процес має будуватися таким чином, щоб наші освітні стандарти найпов­нішою мірою відповідали стандартам передових

країн, з одного боку, і відображали надбання ми­нулих поколінь вітчизняних психологів — з іншого. Адже в нас поки що немає таких розвинутих на Заході шкіл, як психоаналіз, біхевіоризм, гешгальтизм, проте існують такі значні здобутки, як кон­цепція задачного підходу Г. Костюка, теорія психічного розвитку Л. Виготського, праці С. Рубінштейна і О. Леонтьева, теорія установки Д. Узнадзе та ін.

Спроба побудови цілісної взаємоузгодженої сис­теми уявлень про зміст, форми й методи навчання та формування особистості практикуючого психо­лога була здійснена під час роботи над концепцією підготовки, перепідготовки і підвищення ква­ліфікації практикуючих психологів. Концепція розроблена з урахуванням сучасних вимог практи­ки і грунтується на ряді тверджень принципового характеру.

Перше з-поміж них: практична психологія — це особливий вид людської діяльності, який не збігається з психологією науковою, має специфічну методологію та підходи до предмета. Специфіка практичної психології зумовлює й відповідні фор­ми, методи та зміст підготовки практикуючих пси­хологів, які відмінні від змісту, форм та методів підготовки психологів-викладачів або психологів-дослідників.

Друге: не всяка людина здатна працювати прак­тикуючим психологом, тому процес підготовки та­ких спеціалістів має включати не тільки навчання психології, що у принципі достатню для підготов­ки викладачів, а й формування професійно важли­вих рис спеціаліста. До таких можна віднести так званий психологічний світогляд як певний тип життєвої філософії особистості, побудовані на ньому структуру цінностей, спрямованість особис­тості, розвинуті механізми соціальної перцепції, навички спілкування, нахили, уміння керувати процесом взаємодії з іншими, навички саморегуляції, розвинуту професійну інтуїцію, специфічну Я-концепцію та ін.

Третє: зміст підготовки практикуючих психо­логів має складатися з трьох умовних блоків: вив­чення традиційних психологічних дисциплін, що здійснюється традиційними методами; опанування теоретичних засад практичної психології, яке про­ходить в основному у процесі участі в семінарах та воркшопах; оволодіння психологічними техноло­гіями, практичними навичками, що формуються у практичній роботі та під час участі у семінарах-практикумах.

Четверте: практикуючі психологи мають спе­ціалізуватися у конкретному виді практичної пси­хології, відтак у процесі їх підготовки мають здійснюватися професійний відбір та поглиблення професійної орієнтації майбутніх спеціалістів, певна спеціалізація у конкретному виді (техніці) роботи.

П'яте: форми та методи професійної підго­товки в галузі практичної психології мають бути домірними змістові цієї підготовки, тому в про­цесі навчання вони мають еволюціонувати від академічних лекційно-семінарських до практич­них, більш активних — семінари, тренінги, воркшопи та ін.

Шосте: центральним методом організації та ви­кладу навчального матеріалу має бути випадковий (ситуаційний) підхід, оскільки саме у конкретному випадку, в конкретній життєвій ситуації особис­тості розкриваються взаємодетермінація суб'єкта й об'єкта, синтетична, цілісна природа людини. До того ж у практичній роботі психолог має справу саме з конкретною людиною, яка перебуває у кон­кретних життєвих обставинах.

В Україні зараз активно формується національ­на система соціально-психологічної служби, і зга­дувана вище концепція передбачає, що спеціалісти різних галузей практичної психології будуть отри­мувати однакову базову підготовку, а лише потім спеціалізуватимуться у конкретній галузі Очевид­но, перших два блоки змісту підготовки і склада­тимуть цей базовий рівень.

Розширення і поглиблення роботи над концеп­цією передбачає розробку типових навчальних планів і програм, підручників, посібників, довідко­вої літератури тощо, які б складали єдиний мето­дичний комплекс і грунтувалися на єдиних теоре­тично-методологічних позиціях.

Вже сама назва нашого підручника свідчить про те, що це праця переважно теоретичного характе­ру, основним завданням якої є висвітлення теоретич­но-методологічних основ нового для нашої країни виду професійної діяльності — практичної психології.

Ми передбачаємо, що вивчення основ практич­ної психології буде здійснюватися після того як бу­дуть засвоєні такі курси з наукової психології, як основи загальної психології, психофізіологія, істо­рія психології, вікова, соціальна, інженерна психо­логія та ін. Ці навчальні дисципліни дають систе­матичні знання про закони виникнення, розвитку й функціонування психіки, про методологію пси­хологічних досліджень, формують уявлення про їхній предмет.

На основі надбань наукової психології стає можливим побудова наступного етапу професійної підготовки практикуючих психологів — формуван­ня психологічного світогляду, розуміння особис­тості не як сукупності психічних рис, функцій та якостей, а як унікальної соціобіологічної полідетермінованої системи, що розвивається у просторі й часі, як індивідуальність. Це завдання й намага­лися виконати автори. У принципі підручник не ставить за мету подати якісь нові відомості, але висвітлити те, що вже є у психології, під новим ку­том зору — з позицій синтетичного підходу до особистості та процесу її саморозвитку.

Сьогодні психологічна громадськість тільки-но починає усвідомлювати, що між науковою і прак­тичною психологією є велика різниця, що жодна з них не може бути зведена до іншої ні за яких умов. Адже наукова психологія — це наука (підкресли­мо — наука) про закони й закономірності психіч­ного життя, виникнення й розвитку психіки. У свою чергу практична психологія — це одна з форм людської духовної практики, що має на меті внесення коректив у структуру та зміст ментального буття людини, її взаємин з навколишнім світом, розглядаю­чи при цьому особистість з точки зору її індивідуаль­ності, як неповторне соціобіологічне явище.

Різниця між науковою та практичною психоло­гією виявляється передусім на рівні підходу до людської особистості Наукова психологія у реалізації своїх цілей і завдань займається збиранням наукових фактів, установленням зв'язків між окремими яви­щами та перевіркою надійності віднайдених зако­номірностей. Основне ж завдання практичної психо­логії — допомога людині психологічними засобами, ко­рекція її особистісних рис і структури особистості, со­ціальних стосунків, розкриття творчого потенціалу, до­помога людині у проектуванні її власного життєвого шляху. Отже, й підходи до особистості тут різні: аналітично-статистичний у науковій психології та синтетичний у практичній.

У цій роботі аналітично-статистичний підхід, притаманний науковій психології, доповнюється синтетичним підходом. Якщо в першому випадку поняття норми є кінцевим результатом, то у дру­гому — лише досить відносним показником, що виступає орієнтиром для розуміння механізмів по­ведінки конкретної людини у конкретних життєвих обставинах. Отже, якщо наукова психологія дає змогу уявити "середньостатистичну" структуру особистості та механізми взаємодії її елементів, то теорія практичної психології має показати функціо­нування цієї структури у конкретних просторово-часових вимірах.

Звертання до західної психології дає нам яскраві зразки синтетичного підходу. Його елементи можна знайти у працях В. Вундта, К. Роджерса, К. Г. Юнга та ін. Дійсно класичним зразком прак­тикуючого психолога був 3. Фрейд. Історія стано­влення й розвитку його методу є, на наш погляд, одним із перших проявів синтетичного підходу до особистості в повному обсязі Нам здається, що саме психоаналіз започаткував те, що зараз нази­вають практичною психологією. Що стосується формулювання самих принципів та теоретичних підходів у практичній психології, то найбільш пов­не і системне їх висвітлення ми знайшли в гу­маністичній психології.

Маємо сказати ще про один теоретичний орієн­тир. Раніше це питання не розглядалось як акту­альне у вітчизняній літературі з психології, оскіль­ки вважалося раз і назавжди вирішеним. Це про­блема (або — боротьба) матеріалістичного та ідеалістичного підходів до предмету психологічних досліджень.

Мабуть, це проблема суто філософська, і її розв'язання варто віддати спеціалістам. Тим більше що вивчення теоретичних аспектів практичної психології в зарубіжних країнах показує, якого не­великого значення надають там цій проблемі. Не­часто можна подибати, приміром, розмірковування про те, до якої з двох філософських шкіл віднести арттерапію або метод семантичного диференціалу. Наскільки можна судити, практична психологія за рубежем спирається на суто прагматичні концепції, мало опікуючись "основним питанням філософії".

Найлогічнішою для нас видається реалізація прагматичного підходу, не надаючи при цьому ви­рішального значення полеміці між ідеалістами та матеріалістами. Деякі розділи цього підручника можуть виглядати чисто ідеалістичними, але нас це не лякає. Очевидно, досліджувати таке явище, як психіка, і бути вільним від ідеалізму неможливо. Інакше ми просто не зможемо пояснити багатьох психічних (і не тільки психічних) явищ, таких, на­приклад, як спілкування, емпатія, соціальна ак­тивність та ін. Таким чином, прихильники тієї чи іншої філо­софської течії навряд чи зможуть зарахувати цей підручник до свого табору. Нашу філософську по­зицію у цьому питанні ми обережно схарактери­зуємо як відхід від ортодоксального матеріалізму.

Мабуть, найкращі підручники мають бути безпристрасними відносно тих чи інших психо­логічних теорій. Але така неупередженість дорого коштує авторові, вона можлива тоді, коли наука має багаті традиції. Існує й інший підхід — ство­рювати підручник у рамках конкретної школи. Як бачимо, в обох випадках необхідна наявність ста­лих систем поглядів. Годі й казати, що наша си­туація у цьому плані далека від класичної. Але при цьому, як уже наголошувалось, у нас існують ви­датні досягнення у науковій психології, які цілком можуть прислужитися психології практичній. Тому найбільш оптимальною, на наш погляд, видається побудова підручника, який би, з одного боку, містив теоретичні розвідки у досить новій для нас галузі та систематизував би надбання вітчизняної та зарубіжної психології — з іншого.

Вихідним поняттям нашої праці стало поняття життєвої ситуації особистості. По-перше, воно найточніше реалізує синтетичний підхід, оскільки передбачає поведінку конкретної індивідуальності у конкретних життєвих умовах. По-друге, це поняття розгортається у поняття життєвої, або суб'єктної, проблеми, саме з якою стикається практикуючий психолог. По-третє, життєва ситуація передбачає реконструкцію життєвого шляху особистості як основу психодіагностичної роботи та його проек­тування, що здійснюється, як правило, через пси­хокорекцію. По-четверте, воно найбільш повною мірою пояснює пристосовні зміни та гнучкість структури особистості, механізми компенсацій, за­хистів, індивідуальних стилів, ролей та ін. По-п'яте, поняття життєвої ситуації відкриває можли­вості для інтерпретації ментальності особи, її духовного (або — душевного) життя, сприяє пов­нішому розумінню взаємозв'язків між індивідуально-психологічним та історичним, з одного боку, і природним — з іншого.

Врешті-решт психологічне занурення в життєву ситуацію людини, її аналіз та корекція передбача­ють залучення всієї системи знань з наукової пси­хології — від психофізіології до маєвтики. Саме із життєвою ситуацією клієнта має справу психолог у своїй професійній діяльності, тому найбільш логічно поставити першу в центр системи понять практичної психології.

Цей підручник був запланований як робота, що уникає теоретичних протиставлень. Навпаки, основний його пафос — це об'єднання надбань ба­гатьох психологічних шкіл для сприяння розбудові української практичної психології. Разом із тим ми намагались уникати звинувачень у безсистемності та еклектизмі. Тому чільне місце присвячено про­блемі принципів практичної психології.

Вихідним положенням тут є те, що принципи наукової та практичної психології не можуть збіга­тися повністю, оскільки мають різне функціональ­не значення. Про це вже йшла мова вище. Разом із цим деякі з принципів можуть "працювати" і в тій, і в іншій.

Центральним принципом (метапринципом) практичної психології можна вважати принцип гу­манізму. Він є вихідною точкою, з якої можливе розгортання практичної роботи, та основною умо­вою її здійснення. Саме він відкриває можливості реалізації синтетичного підходу до людської інди­відуальності. Через те він був покладений нами в основу даної роботи.

Відносно новою є ідея працюючої системи принципів, що проводиться. Вона полягає в тому, що принципи практичної психології не можуть складати просто список, перелік правил або наста­нов. Вони мають являти собою необхідну й достатню систему зі взаємозумовлюючими структур­ними одиницями. Кожна з них у цій структурі має своє місце й конкретну функцію, кожна створює новий вимір предмета практичної психології.

Нетрадиційний для нашої країни зміст підруч­ника спонукав авторів до визначення його мето­дичних позицій. Для цього був здійснений аналіз кращих зразків зарубіжних навчально-методичних матеріалів — підручників з вікової психології, со­ціальної роботи, сімейної терапії та консультуван­ня, посібників та довідників з проблем психоко­рекції, немедичної психотерапії, роботи з дітьми, що зазнали агресії, з проблем здорового способу життя та ін, (Р. Кline, R. Сrossby, К. Rudestam). Крім цього, ми намагалися познайомитися з нау­ковою літературою, яка присвячена проблемам ме­тодичного забезпечення підготовки практикуючих психологів (М. Nixon).

Великого значення у цій роботі надано викори­станню досвіду навчання педології на початку століття в нашій країні. Підручники Блонського, Затонського, Моложавого та інших і сьогодні за­лишаються актуальними у методичному плані. їх вирізняє чітка орієнтація матеріалу на запити практики, на розв'язання практичних проблем і підготовку майбутніх спеціалістів саме для прак­тичної роботи.

Перші радянські підручники з психології є виз­начними щодо свого ілюстративного матеріалу. Його багатство і різноманітність роблять уявлення студентів про засвоюваний матеріал, на наш по­гляд, більш повним. Особливо вирізняється цим з-поміж інших підручник С. Рубінштейна.

Ґрунтовна підготовча робота дозволила нам знайти найбільш оптимальні способи викладу нав­чального матеріалу, визначити власні методичні позиції.

Основна з-поміж них — це реалізація синтетич­ного підходу до подання матеріалу. Тут стояло зав дання показати цілісність особистості, взаємоузгодженість усіх її структурних компонентів та ви­сокий ступінь мінливості структури в процесі пристосування до середовища й пристосування се­редовища до себе.

Структура підручника складена таким чином, щоб висвітлити не окремі процеси, риси чи влас­тивості особистості, а її цілісну поведінку, стиль та історію життя, розглянути типові проблеми й си­туації, кризи та конфлікти. Іншими словами — да­ти можливість усвідомити неповторність кожної особи і водночас показати типові життєві обстави­ни та способи поведінки людини в них. Немає особистості без її конкретних життєвих обставин, без протистояння першої й других, без розв'язання проблем, вирішення завдань подолання протиріч. Психологічна діагностика тільки тоді буде адекват­ною, а психологічний діагноз точним, коли психо­лог буде реконструювати не лише структуру та властивості особистості, а й обставини її життєвої ситуації, життєвий шлях.

Відтак — другий постулат нашої концепції підручника: реалізація випадкового підходу до нав­чання практикуючих психологів. Випадок — це опис поведінки особистості у конкретних обставинах її життєвого шляху. На нашу думку, саме довкола випадку має будуватися процес підготовки психо­лога до практичної роботи. Випадок розглядається тут як стрижень, навколо якого розгортаються різноманітні форми й методи організації навчаль­но-виховного процесу. Необхідність такого підходу легко довести, звернувшись до західних посібників з практичної психології. Більше того, в нашій юридичній, медичній, педагогічній практиці (пригадаймо хоча б В. Сухомлинського) випадко­вий метод навчання широко застосовується і дає свої результати. Однак у нашій психології він до цього часу майже не згадувався.

У книжці наведено чимало випадків з психокорекційної, психотерапевтичної практики, даються

описи конкретних життєвих обставин або наво­дяться приклади з художньої літератури. Спо­діваємося, що аналіз цих випадків сформує уяв­лення про особистість як про щось цілісне й непо­вторне, сприятиме формуванню несхематичного сприйняття іншої особи психологом, започаткує формування таких якостей, як професійна інтуїція, бачення психологічних проблем клієнта, навичок нетестової неінструментальної психодіагностики.

Деякі з розділів присвячено описові того або іншого виду роботи практикуючого психолога. Ці описи мають не лише пропедевтичне значення, а й мету — показати психологічний зміст даного виду професійної діяльності. Причому не тільки од­нобічно, розглядаючи клієнта як об'єкт впливів, а як живий різноспрямований процес, що має наслідки і для клієнта, і для психолога. Це дасть змогу студентові ніби "приміряти" той чи інший вид роботи на себе, поглиблюючи при цьому уяв­лення про професію, з одного боку, і оцінюючи власні психологічні можливості — з іншого.

В окремих розділах підручника йдеться про умови професійної діяльності та вимоги до особис­тості практикуючого психолога. Це зроблено не випадково. Спеціаліст, що опікується проблемами корекції життєвої ситуації та життєвого шляху інших людей, має чітко уявляти, а отже й планува­ти власну життєву перспективу. Одним із завдань цієї роботи є формування таких перспектив особистісного життя психолога, які б передбачали зба­лансовану Я-концепцію та професійно орієнтоване світосприймання.

Підручник розроблено у відповідності з тради­ційною структурою навчальних видань. Це перед­бачає списки рекомендованої літератури, запитан­ня та завдання для контролю знань і самопе­ревірки, цитати з психологічної класики, визна­чення та пояснення окремих термінів у тексті, опис психологічних ситуацій тощо. Додатки до книжки містять тексти деяких нормативних доку­ментів, а також низку практичних розробок, які пройшли апробацію та можуть бути рекомендовані до широкого використання.

Подані у цій книжці матеріали можуть бути ви­користані для багатьох видів навчальної діяльності Разом із тим головне призначення підручника ав­тори вбачають у тому, щоб він став підгрунтям професійних семінарів із теоретично-методологічних засад практичної психології. Кожен з підрозділів підручника висуває проблему, висвітлює певний обсяг навчальної програми, створює навчальні проблемні ситуації, дає можливість самостійно ознайомитись з різними поглядами на проблему. Тому з кількох книжок, що має використати сту­дент у підготовці до семінару, ця, як ми сподіваємося, буде основною.

Теоретичні засади практичної психології

Частина перша

1. Практична психологія як галузь професійної діяльності

1.1. Визначення практичної психології

Предмет, що пропонується до вивчення, названий практичною психологією. Разом із тим нього поняття ще не так давно не існувало для широких кіл наукової гро­мадськості. Та й донині точаться суперечки про його зміст і специфіку. Багато проблем існує із визначенням понять "практична", "прикладна" й "академічна" психологія. Врешті-решт як називати психолога, що працює психотерапевтом чи консультантом: "практикуючим" чи "практичним"? Що краще: скалькувати визначення з зарубіжної психології чи спробувати знайти точки дотику між надбаннями світової психології та вітчизняної? Ми обрали другий шлях.

Виникнення психології як самостійної галузі науки пов'язують із запровадженням специфічних експерименталь­них методів дослідження, розробка й застосування яких зумо­влювались необхідністю розв'язання практичних завдань. Вважається, що психологія як пояснювальна дисципліна, як один із способів тлумачення явищ навколишнього світу існує стільки, скільки існують філософія, наука взагалі. Оформлен­ня психології у самостійну галузь почалося наприкінці XIX ст. У зв'язку з проблемами моделювання процесу трудової діяль­ності людини та визначення сприятливих та несприятливих її факторів (Г. Мюнстерберг); у зв'язку з необхідністю більш глибокого розуміння механізмів виникнення й розвитку психічних захворювань (М. Бехтерєв, І. Павлов); у зв'язку з необхідністю виділення конкретного образу з поля сприйнят­тя (В. Вундт) та ін.

Наше звертання до історії психології показує, що вона стає експериментальною через висунення й розв'язання конкрет­них практичних проблем. XX століття можна вважати століт­тям бурхливого розвитку психології, передусім її практичних галузей. Його початок ознаменувався виникненням експери­ментальних ділянок соціальної, інженерної, педагогічної, ди­ференціальної психології. Кінець століття позначений бурх­ливим розвитком практичної (прикладної) психології, таких я напрямів, як екопсихологія, психологія реклами, психологія управління, психологічна служба системи освіти, юридична психологія та багато інших. Хоча наша країна на деякий час і випала із загальносвітового поступу практичної психології, все ж можна констатувати, що психологічна теорія та психо­логічний експеримент багато в чому завдячують своїм розвит­ком психологічній практиці

Відносно психологічної теорії психологічна практика ви­конує подвійну функцію. З одного боку, вона активно спожи­ває наукові знання у вигляді психологічних законів, зако­номірностей, теорій та гіпотез, у вигляді результатів конкрет­них експериментів та методик. З іншого боку — практичні проблеми та досвід висувають перед наукою необхідність розв'язання експериментальних і теоретичних питань. Взаємозбагачення та взаємопроникнення наукової та практичної психології — необхідна умова прогресу психології взагалі.

У багатьох розвинутих країнах розрізнюють наукову, ака­демічну психологію і психологію практичну, прикладну (поняття "наукова" й "академічна" застосовуються у даній роботі як тотожні). У нашій психологічній літературі іноді розводять практичну й прикладну психологію (наприклад, Ю. Гільбух). Практична розглядається як психологічна прак­тика, як професійна діяльність із консультування, діагности­ки, терапії тощо. Прикладна — як науково-методичне за­безпечення діяльності практикуючих спеціалістів, як вид нау­ково-методичної праці з трансляції досягнень науки у прак­тичні технології роботи з людьми.

Можливо, що розрізнення практичної та прикладної пси­хології відбулося через відмінність у тлумаченні англійського терміну applied, яким позначаються практичні галузі західної психології. Принаймні у розвинутих країнах не існує трьох видів психології, натомість є практична (applied) та наукова. Автори цього підручника схильні вважати, що є різні рівні наукового пізнання й різні рівні інтерпретації віднайдених наукою фактів, тому варто розділяти психологію на наукову (академічну) та практичну (прикладну); хоча й зрозуміло, що рівень адаптації надбань науки до практичних проблем у на­шій країні сформований недостатньо.

Наукова психологія — це галузь науки, що досліджує процеси виникнення, функціонування й розвитку психіки як форми ак­тивного відображення навколишньої дійсності. Наголосимо, що у даному визначенні психологія тлумачиться як галузь науки в цілому. Тобто вона застосовує — поряд із деякими специфіч­ними методами пізнання — загальнонаукові прийоми пошуку, тлумачення і верифікації психологічних фактів та явищ. Ре­зультатом у науці є встановлений науковий факт, закон, мо­дель того чи іншого процесу.

Практична психологія — це галузь професійної діяльності, яка має на меті визначення психологічних особливостей життєвої ситуації та індивідуальності людини або групи, внесення пози­тивних змін у процес взаємодії між ними і профілактику неба­жаних форм поведінки для найбільш повного розкриття сутнісних сил людини. Практична психологія є однією з форм ду­ховної практики, спрямованою на оптимізацію індивідуально­го розвитку людини та збереження її індивідуальності.

Отже, якщо у випадку наукової психології мова йде про дослідження явищ психічного життя людини, то у випадку практичної психології —. про діагностично-корекційну та профілактичну роботу з окремим індивідом або групою для збереження їхнього психічного здоров'я та запобігання неба­жаних явищ у поведінці й розвиткові. Досягнення цього відбувається за допомогою специфічних психологічних ме­тодів, методик і технологій.

Структура практичної психології багато у чому подібна до структури психології академічної. Разом із тим існують і деякі розбіжності. Головне — в орієнтації не на вивчення, до­слідження, а на активне втручання у процеси індивідуальної або групової активності. Скажімо, у науковій психології є та­ка галузь, як соціальна психологія, у практичній — немає. Вона реалізується через психологію управління, психологію реклами, консультативну психологію, групову психотерапію і т. ін. Взагалі структура наукової психології складалась у зв'язку із основними факторами, що зумовлюють розвиток психіки (Ж. Годфруа, Г. Костюк, А. Петровський, С. Рубінштейн). До них відносять фактори онтогенезу й філогенезу та фактори взаємодії людей у різних суспільних системах. Тому найрозвинутішими у даний час є такі галузі наукової психо­логії, як вікова, соціальна, диференціальна, медична, психо­логія праці, етнопсихологія та ін.

Прикладна психологія формувалася на основі запитів різних сфер професійної діяльності людини, в ході розв'язання конкретних практичних проблем. Та й нині її розви­ток тісно пов'язаний з розвитком техніки, виробництва, суспільних відносин тощо. Найбільш розвиненими зараз на­прямами практичної психології є психологія менеджменту, психологія навчання (освіти), політична психологія, психоло­гія соціальних служб та общини, психологія спорту, військо­ва, клінічна, консультативна психологія та ін.

Практична психологія на відміну від наукової ще не має сталої структури, тим більше це стосується української прак­тичної психології. Разом із тим уже сьогодні активно форму­ються кілька основних напрямів, що, на нашу думку, заслуго­вують на увагу. Серед них — психологічна служба системи освіти, військова психологія, соціально-психологічна служба для молоді, психологія сім'ї та соціально-психологічної допо­моги общині, юридична психологія, психологія бізнесу, політична психологія, психологія управління.

Професія психолога у масовій свідомості завжди мала пев­ну загадковість. Психолог сприймався як людина втаємниче­на у знання про підсвідоме, для якої свідомість іншої люди­ни — відкрита книга, як спеціаліст, що може швидко розв'язати будь-яку складну проблему іншої людини, і т. ін. Через це багато хто хотів би бути психологом. У наш час, ко­ли держава не повністю контролює суспільне життя, це стало можливим. Маємо багато прикладів, коли приватнопрактикуючі астрологи, знахарі, екстрасенси, біоенергетики нази­вають себе "астропсихологами", "психософами", "психо­терапевтами" та ін. Поряд із тим досить велика кількість спеціалістів працюють у різних установах в якості психологи, практикуючих психологів, психологів-консультантів.

Потреба у кваліфікованій психологічній допомозі відчу­вається зараз багатьма — від урядовців до домогосподарок. Тому існує значна кількість відомчих психологічних служб, психологічних і сімейних консультацій, психологів, що пра­цюють у недержавному секторі економіки та надають при­ватні психологічні послуги.

Мабуть, перша галузь, де відчувається масова потреба у фактичній психології, є освіта. Тут відбуваються бурхливі процеси становлення нової педагогіки, яка неможлива без ґрунтовного знання про індивідуальність вихованця (учня). Необхідність диференціації та індивідуалізації навчання, застосування новітніх методів виховання, стимулювання саморозвитку учнів вимагає залучення психолога до навчально-виховного процесу.

Від психолога у школі очікують розв'язання численних конфліктних ситуацій, здійснення відбору дітей для навчання у спеціалізованих класах, визначення ефективності тих чи інших педагогічних методів, роботи з профілактики правопорушень та неуспішності, ефективного спілкування з батьками та багато іншого. Великі проблеми існують із діагностикою відхилень у психічному розвиткові дітей та складанням про грам їх корекції.

Більшість нинішніх шкільних психологів — це колишні вчителі, що пройшли спеціальну перепідготовку. Як правило, вони не можуть повною мірою задовольнити усі очікування з боку педагогічного колективу. Основні види їхньої роботи - це консультування учнів та батьків, психодіагностика якостей особистості учнів, проведення уроків з основ психологічних знань, інша просвітницька робота.

Останніми роками ведеться активна праця зі створення соціальної служби для молоді. Функціонують центри соціально-психологічної допомоги та консультативні кабінети. Праця тут в основному консультативна. Основні проблеми: схильність до правопорушень, наркоманія, алкоголізм серед неповнолітніх, безробіття, проблеми молодої сім'ї. Іноді виникає необхідність організації груп психотерапії або психокорекції та проведення спеціальної роботи з молодими людьми, що мають подібні життєві проблеми. Тож психологи, котрі працюють у службі для молоді, іноді практикують як психотерапевти або керівники тренінг-груп. Головна мета таких груп — "краще розуміння самого себе, а також вивчення можливостей розуміти інших людей і взаємодіяти з ними. Змістом навчання є досвід, що набувається в групі у ситуації "тут і тепер" у процесі майже виключно вербальних спонтанних дискусій" (Яценко Т. Активная социально-психологическая подготовка учителя к общению с учащимися. Киев, 1993. С. 69).

Різноманітними є функції психологів, які працюють у Збройних Силах. Передусім — це відбір претендентів на різні армійські спеціальності; особливо це стосується пілотів, операторів радіолокаційних станцій, моряків, вояків мобільних сил та ін.

Важливий напрям роботи військових психологів — соціально-психологічне забезпечення боєздатності підрозділів. Шляхом соціально-психологічного обстеження виявляються оптимальний склад та розподіл функцій між членами екіпажу або підрозділу. Основні види роботи — психодіагностика, консультування, включене спостереження.

Спеціалісти з політичної психології, як правило, працюють в інформаційних або соціологічних центрах різних партій, політичних угруповань або командах окремих політичних лідерів. Змістом їхньої роботи є аналіз документів, даних со­ціологічних та соціально-психологічних опитувань, поведінки тих чи інших лідерів або груп. На основі отриманих даних психолог готує рекомендації з різних питань політичної діяльності: стратегія передвиборчої боротьби, імідж політич­ного лідера або партії, випуск листівок, агітаційних плакатів та іншої ідеологічної продукції. В основному робота практикую­чого психолога тут — це робота консультанта або радника.

Праця з сімейного консультування та сімейної терапії ве­деться в основному на приватній основі. Основне завдання психолога — розв'язання сімейних конфліктів, вирішення пи­тань виховання дітей у сім'ї, сексуальні проблеми клієнтів. Як правило, для розв'язку багатьох проблем, що з ними зверта­ються клієнти, достатньо двох—трьох зустрічей. Лише в окремих випадках психолог проводить індивідуальну психокорекційну роботу.

За прикладом розвинутих країн у нас відкриваються психореабілітаційні та соціальнореабілітаційні центри для осіб, котрі вийшли з ув'язнення, наркоманів, безробітних, безпри­тульних та ін. Зміст роботи психолога там — психологічна реабілітація та психокорекція особистості людини, вгамування посттравматичних стресів, негативних установок, агресії, нав'язливих станів, акцентуацій характеру. Цей вид про­фесійної діяльності називають ще клінічною психологією.

Як бачимо, навіть короткий опис видів професійної діяль­ності спеціалістів, основним предметом яких є психічне жит­тя людини, свідчить про досить широкий спектр функцій, методів і прийомів їхньої роботи. Назви посад, що вони обіймають, можуть бути різними: консультант, терапевт, со­ціальний працівник, радник. Разом із тим спільною основою перелічених видів професійної діяльності є практична психо­логія. Тому всі ці фахівці можуть бути названі практикуючи­ми психологами.

Трапляються й інші визначення даної професії: практичний психолог, психолог-практик. Хоча для змісту даної професії її назва не має вирішального значення, ми все ж таки зупинилися на понятті "практикуючий". По-перше, тому, що до слова "практичний" може бути утворений антонім непрактичний", що скоріше характеризує певні риси особистості, ніж відношення до професії. По-друге, тому, що психолог-практик може одночасно бути й теоретиком, нау­ковцем. Термін "практикуючий" говорить про те, що спе­ціаліст має відповідну підготовку й дозвіл практикувати в га­лузі психології, надавати психологічні послуги іншим людям. Іншими словами можна сказати так: практикуючий психо­лог — це професіонал у галузі практичної психології.

Отже, підсумком дискусії про визначення практичної пси­хології може бути констатація того факту, що практична пси­хологія є специфічною галуззю людської активності в цілому та психології зокрема. Практикуючий психолог здійснює свої професійні функції за допомогою специфічних прийомів, ме­тодів і технологій, які побудовані на знанні законів людської поведінки й розвитку. Основними видами діяльності практи­куючого психолога є діагностика, терапія, корекція, консуль­тування та профілактика індивідуальних рис, поведінки й роз­витку людини. Практикувати у галузі психології можуть тільки спеціально підготовлені професіонали.

Запитання й завдання

1. Дайте визначення наукової психології.

2. Дайте визначення практичної психології.

3. У чому, на Вашу думку, полягає різниця між науковою та практичною психологією?

4. Яка відмінність структури практичної та наукової психо­логії?

5. Розкажіть про види діяльності практикуючих психологів у різних галузях суспільної практики.

6. Порівняйте поняття "наукова", "академічна" і "практична" психологія.

7. Як співвідносяться між собою поняття "практикуючий" і "практичний" психолог та "психолог—практик"?

8. Наведіть власні враження про роботу практикуючих психо­логів.

Література

Абрамова Т. С. Введение в пракгичсскую психологаю. Брест, 1993.

Алешина Ю. Е. Индивидуальное и семейное психологическое консультирование. Москва, 1994.

Василюк Ф. Е. От психологической практики к психотехнической теории // Моск. психотерапевт, журн. 1992. № 1.

Годфруа Ж. Что такое психологая: В 2 т. Москва, 1992.

Грановская Р. М. Злементи практической психологии. Ленивград, 1988.

Костюк Г. С. Навчально-виховний процес і психічний роз­виток особистості. Київ, 1989.

Людина і довкілля: Антологія: У 2 кв. / Упор. В. С. Крисаченко. Київ, 1995.

Общая психологая / Под ред. А. В. Петровского. Москва, 1986.

Психологічний словник / За ред. В. І. Войтка. Київ, 1982.

Психологический словарь / Под ред. В. В. Давидова и др. Москва, 1983.

Роменець В. А. Історія психології. Київ, 1978.

Основи психології / За ред. О. В. Киричука, В. А Ромен-ця. Київ, 1995.