7.5. Форми й методи підготовчого процесу

Перше, на що тут варто звернути увагу, — це у_ї^^ура психологічної освіти. Відразу ж зауважимо, що рситетську освіту (теоретичну, експериментальну) ми за-

249

лишимо поза рамками. Адже це рівень підготовки викладач' психології, дослідників, і він поки що не передбачає підш товки практикуючих психологів.

Найбільшими можливостями у підготовці практикуючну психологів володіють вищі педагогічні заклади освіти. П'яти річний курс навчання може забезпечити і якісну теоретичну шдготовку, і формування практичних навичок, і професійний добір. Саме ці заклади освіти мають повною мірою забезпечува­ти усі три рівні процесу щдготовки фахівців за умови проведення переорієнтації на підготовку практикуючих психологів.

Загальногуманітарна і загальнотеоретична підготовка (перший рівень) може здійснюватися традиційними методами які є зараз. Структура навчальних курсів, їхній зміст теж мо­жуть бути традиційними: історія культури, релігієзнавство загальна, соціальна, вікова психологія і т. д. Навчання прово­диться у формі лекцій, семінарських та лабораторних занять.

На цьому рівні важливо започаткувати так званий "випадковий" підхід, про який уже йшлося. Він може бути реалізований через літературні, художні та інші ілюстрації. До слова сказати, у старих підручниках психології це було, й не­дарма. Такий матеріал може видатися простою ілюстрацією, але це не зовсім так. Цитати з художніх творів відомих пись­менників, картини відомих малярів тощо є, як правило, цілісним відображенням життєвої ситуації людини. Для прак­тикуючого психолога ця цілісність є найважливішою.

Другий рівень — вивчення теоретичних і методичних засад та конкретного напряму практичної психології. Він також передбачає практичні заняття й проходження практики; вивчення структури обраного напряму, спеціалізацій, що існують у його межах. Од­ним із методів проведення практичних занять тут може бути гру­пове обговорення і розв'язання конкретних ситуацій. У багатьох західних підручниках та іншій методичній літературі великого значення надається саме цій формі навчання.

Основною формою навчальної діяльності на цьому рівні має бути семінар. Саме він, на нашу думку, може повною мірою забезпечити формування "психологічного світогляду майбутніх спеціалістів. Розвиткові особистості психолога та­кож сприятимуть виробнича практика, написання звітів та довідок (що, до речі, поки не впроваджене), колоквіуми та ін-

Третій рівень — це рівень практичної роботи (ординатури), час оволодіння основними технологіями у межах обраної спс ціалізації. Основною формою навчання тут має стати аналі­тично-практична: семінари, аналіз досвіду роботи, тренінги, обмін досвідом. 250

Особливою умовою успішної підготовки спеціалістів у пе-гічних закладах є самостійна і практична робота сту-^аГ0 — . практичні заняття як елемент навчання, а практика навчання, як головна умова підготовки спеціалістів, тут доцільно організувати монологічну практику, Стажування, а можливо й ординатуру, інші форми. Поділ психологічної освіти на рівні зовсім не означає, що актична підготовка, проходження студентами (курсистами) їгоактики мають відбуватися на третьому або другому рівні галактична і самостійна робота повинна починатися з перших днів навчання і завершуватися з одержанням диплома (квалі­фікації). Важливо, щоб формування навичок практичної ро­боти було узгоджено з набуттям теоретичних знань.

Центральні аспекти підготовки практикуючих психологів на основі трирівневого підходу відображені в таблиці 7.5.

Таблиця 7.5

Зміст, форми та результати підготовки практикуючих психологів

		Спосіб ор-	Основні	Форми та	Основні ре-
Рів-	Зміст нав-	ганізації нав-	форми нав-	зміст прак-	зультати нав-
ні	чання	чального ма-	чання	тики	чання
		теріалу
І	Основи	Аналітич-	Лекційно-	Моноло-	Сума нау-
	наукової	но-стати-	лаборатор-	гічна	кових та
	психології	стичний і	на	(спосте-	практичних
	та її галузі	основна		реження,	знань; на-
		одиниця —		аналіз);	вички дос-
		науковий		педаго-	лідної робо-
		факт		гічна	ти
				(асистент-
				ська)
II	Теоретич-	Синтетич-	Семінар	Виробни-	Знання тео-
	ні основи	ний; кате-	(дискусії,	чо-озна-	ретичних
	практич-	горії: жит-	тренінги,	йомлю-	основ прак-
	ної психо-	тєвий шлях,	обговорен-	вана; пе-	тичної пси-
	логії; ме-	активність	ня)	реддип-	хології та її
	тодика ро-	особистості,		ломна;	окремого на-
	боти у кон-	життєва		моноло-	пряму; осо-
	кретному	перспектива		гічна	бистість про-
	напрямі				фесіонала
ГП	Опануван-	Індивіду-	Аналітич-	Практич-	Володіння
	ня основ-	ально-	но-практя-	на робота	основними
	ними тех-	тнполо-	чні (прак-	під керів-	технологія-
	нологіями	гічний;	тична ро-	ництвом	ми в одному
	роботи в	одиниця —	бота; се-	спеціалі-	з напрямів
	одному з	випадок,	мінар та	ста (орди-	діяльності
	напрямів	життєва	ін.)	натура)	психологіч-
-—.		ситуація			ної служби

251

Отже, п'ятирічний курс підготовки практикуючих псих логів має бути базовим, оскільки у даному випадку є мо ливість підготувати широкоосвіченого спеціаліста, що доста ньою мірою володіє і теоретичними знаннями з психології " навичками практичної діяльності. Тут студенти зможуть от* римати спеціальність "практикуючий психолог" (це перцт* та другий рівні підготовки) та спеціалізацію (третій рівень) Якщо визначати час навчання студента впродовж п'ятирічного курсу за рівнями професійної підготовки, то найбільш оптимальним убачається таке: перший та другий рівні — по чотири семестри, третій рівень — два.

Що стосується вивчення психології як другої (додаткової) спеціальності, то тут можливості дещо менші. Вважаємо, що ця форма може бути перехідною або до п'ятирічної, або до курсів спеціалізації (третій рівень). Реальна оцінка можли­востей цієї форми навчання приводить до висновку, що пси­хологи в цілому слід присвячувати чотири семестри. Підго­товка буде ефективною, коли перший рівень професійної освіти буде засвоєний екстерном, а весь навчальний час ви­користаний на опанування другим і третім рівнями.

Організація і зміст підготовки практикуючих психологів у цьому випадку мають бути поставлені у залежність від основ­ної спеціальності. Якщо, скажімо, основна спеціальність — це методика фізики, то найбільш доцільною спеціалізацією може бути практикуючий психолог — фахівець із навчальної діяль­ності; якщо перша спеціальність — історія, то друга — "соціальна активність та її формування".

Передбачається, що будуть створені три- і дворічні курси підготовки практикуючих спеціалістів для роботи в соціаль­но-психологічній службі. Але ці курси можуть бути організо­вані для осіб з вищою гуманітарною освітою після відповідного професійного відбору. Однорічна підготовка психологів видається неефективною і небажаною, оскільки У такий термін неможливо підготувати спеціаліста з практично¹ психології.

Досвід розвинутих країн свідчить, що теоретичні аспекти психології можуть вивчатись екстерном, але практика, прак­тичні заняття мають здійснюватися тільки у навчальному за­кладі.

Якщо говорити про проблему підвищення кваліфікації ^пР° шикуючого психолога, то вона має, на нашу думку, два *^с^ ти: вдосконалення в межах своєї спеціалізації та вдоско лення як опанування іншою спеціалізацією. У першому

252

форми й методи підвищення кваліфікації зумо-тими технологіями роботи, якими володіє спе-У другому організація та зміст удосконалення зале-від того, наскільки близькими є спеціалізація, якою він ^лодіе, і спеціалізація, котру хоче здобути.

Тут річ має йти про два типи підвищення кваліфікації: на­буття навичок і досвіду практичної роботи у певній психо­логічній техніці (соціальній технології); формування навичок методиста (майстра), який уміє не тільки виконувати роботу, й навчати цього інших. Ці типи підвищення кваліфікації мають наслідувати один одного. У разі, коли фахівець змінює спеціалізацію, він має спочатку опанувати її у повному обсязі, а вже потім підвищувати свою методичну майстерність.

Як уже зазначалося, спеціалізація — це певна сума техно­логій роботи, які забезпечують діяльність психологічної служ­би у певному її напрямі. Тому коли спеціаліст опановує нову для себе спеціалізацію, він має навчатися близько двох се­местрів. Якщо ж удосконалення здійснюється у межах одного напряму (спеціалізації), то час і форми навчання цілком за­лежатимуть від змісту й кількості соціальних технологій, що опановуються.

Перепідготовка спеціалістів сьогодні є основною ланкою постачання практикуючих психологів у систему освіти. Через те саме вона потребує якнайскоріших і радикальних змін. Го­ловною метою усіх реформацій тут убачається досягнення рівня підготовки "психолога закладу освіти" або "практикуючого психолога". Відтак зміст, форми і методи перепідготовки мають будуватися таким чином, щоб повною мірою відповідати названим спеціальностям.

У цьому питанні ще багато нез'ясованих аспектів, але одне вже цілком зрозуміло: річні курси неспроможні здійснювати належну перепідготовку. За рік можна тільки підвищити ^кв^ліфікацію, а не здобути другу вищу освіту.

Особливим має бути і відбір на ці курси. Тут важливими є _ТІ]2^^^МН1 ДВІ умови: обов'язкова праця в якості психолога або помічника не менше року, обов'язковий про-вщбір — передвступний і вступний. Третя умова — державних іспитів із теоретичних основ психології, наступне є важливим для всіх форм підготовки прак-психологів, для перепідготовки воно набуває особ-^^ння. Маємо на увазі проведення спеціальних за-~~~" семінарів, котрі руйнують або видозмінюють структури, що заважають професійному зростан-

253

ню. Особливо це стосується вчителів, у яких дуже швидко формуються певні стереотипи та настановлення у сфеп" міжособистісної взаємодії.

Поряд із запровадженням нової системи підготовки, ц_е> репідготовки і підвищення кваліфікації практикуючих психо­логів актуальною є проблема створення державних стандартів та ліцензування спеціалістів. Останнє не може зводитися до тестування професійних знань, як це робиться в інших спе­ціальностях. Тут необхідно враховувати і практичну підготов­ку майбутніх психологів.

Атестація фахівців має бути багатоступеневою і повною мірою включати всі аспекти їхньої готовності до професійної діяльності. Центральним моментом тут є отримання диплома про вшцу освіту з практичної психології (для системи освіти, наприклад, або "психолог закладу освіти", або "прак­тикуючий психолог системи освіти"). Разом із дипломом ви­пускник має отримати посвідчення (сертифікат, ліцензію) про дозвіл практичної роботи у межах певної спеціалізації. По суті ці два документи відкривають можливості для спе­ціаліста проводити практичну роботу в державному, приват­ному та суспільному секторах, мати індивідуальну практику в межах своєї спеціалізації.

Якщо фахівець порушує Етичний кодекс психолога або має рекламації по роботі, або практикує з іншого напряму без відповідного дозволу (ліцензії), він може бути позбавлений права на роботу в галузі практичної психології. Такі питання можуть вирішувати тільки спеціальні комісії, що складаються з професійних психологів.

Підвищення кваліфікації також має супроводжуватися відповідною атестацією (переатестацією) фахівця. Для різних спеціальностей воно може бути різним. Наведемо тут лише основні положення, які мають бути загальними умовами ате­ стації. Перше: атестувати практикуючого психолога можуть тільки психолога. Друге: у процесі атестації мають бути розглянуті мінімум два аспекти: зміст, методи і результати професійної діяльності фахівця; результати його навчання (підвищення кваліфікації). Третє: атестації мають бути періо­ дичними. Мабуть, як і в інших сферах, вони будуть вклада­ тися в інтервал один—п'ять років. Четверте: для переходу я» вищий щабель кваліфікації необхідно пройти відповідні кур­ си. Найдоцільнішим було б створення міжвідомчих ^{атестаІ}*І|і них комісій, у яких співпрацювали б і психологи державних установ, і представники професійних психологічних °Р ганізацій. ^{^}

254

Запитання й завдання

1. Чим відрізняється підготовка практикуючого психолога від підготовки психолога-науковця?

2. Дайте загальну характеристику кожного з етапів підготовки практикуючого психолога.

3. У чому полягає специфіка підготовки практикуючого пси­ холога?

4. Що таке ліцензування практикуючих психологів?

5. Висвітліть роль етичних аспектів у діяльності практикуючо­ го психолога.

Література

Лото М.Психология во Франции // Иностранная психо­логи я. 1993. Т. 1, № 2.

Дубровина И. В. Школьная психологическая служба: во-просн теории и практики. Москва, 1991.

Общая психодиагностика. Москва, 1987.

Практична психологія у системі освіти: Питання ор­ганізації та методики. Київ, 1995.

Ткаченко О. М. Принципи та категорії психології. Київ, 1978.

Иіхоп М. РгоГе&аопаі Тгашіпв ш Рзуспоіоеу // Атегісап Рзуспоіогі&і. 1990. Уоі. 45, N 11.

МсРНепоп Е М. Іпіегпаііопаі Тгепсіз іп РгоГе8яопа1 Тгаіпшз: Рарег ргезепіед аі ІЬе 21-&1 Іпіетаііопаі Соп^гев» оГ Аррііегі Р5успо1о8У. Іетаеі, 1986.