6.2. Доля та сюжети міжособистісної взаємодії

Найбільш характерними сюжетами міжособистіс-них стосунків є такі:

сюжети парного спілкування — любов, секс, дружба, нав­чання та виховання тощо;

сюжети сімейного спілкування;

сюжети ділового спілкування.

З огляду глибинної психології, починаючи з моменту за­чаття, вагітності, народження та закінчуючи біологічною смертю, життя людини являє собою низку сюжетів парного спілкування та інших міжособистісних взаємин. Діапазон по­чуттів, які ми переживаємо в процесі спілкування з іншими людьми, коливається від задоволення, щастя, любові, насоло­ди, радості, ніжності до горя, болю, злості, ненависті, страж­дання. Проблема міжособистісної взаємодії висвітлюється У психологічних, філософських, педагогічних, соціологічних працях, є об'єктом пильної уваги художньої літератури й мис­тецтва, виступає предметом пізнання та практики життя кож­ної людини. 206

Ми не ставимо перед собою завдання висвітлити всі ас­пекти, рівні, особливості, закономірності цієї проблеми, практична психологія має свій, відмінний від інших наук, практик та вірувань погляд на природу, значення та можли­вості міжособистісних стосунків, реалій спілкування, мис­тецтва бути поряд з іншою людиною.

Якщо узагальнити здобутки практичної психології за кор­доном та в нашій країні, найбільш поширеним є уявлення _Про те, що інші люди в нашому житті відіграють роль "дзеркал", в яких ми можемо побачити відбиток нашого внутрішнього світу, його суперечностей та конфліктів. Більше того, кожна зустріч з іншою людиною може стати фактом пізнання себе, розкриття таємниць підсвідомості, новим вит­ком прогресу або регресу особистості.

Психологічний аналіз міжособистісних стосунків у прак­тичній психології також має, на наш погляд, певну спе­цифіку.

З великої різноманітності варіантів парного спілкування ми вирішили зупинитися на сюжетах любові, сексу, дружби, нав­чання та виховання.

Вище вже розглядалися психологічні ситуації, пов'язані з любов'ю, причини яких крилися в особливостях індивідуаль­ного розвитку й формування особистості. Але є цілий ряд проблем любові, зумовлених саме спілкуванням, міжосо-бистісними контактами, законами комунікації. Безумовно, всі вони своїм корінням заглиблюються в шдивідуальне неусвідо-млюване, але тут на деякий час ми абстрагуємося від цього.

Комунікаційні проблеми найчастіше пов'язані з такими явищами, як:

інформаційний дефіцит;

заміщення, викривлення інформації;

маніпулятивна поведінка;

перцептивні порушення.

Інформаційний дефіцит виникає у людини, яка внаслідок психологічних захистів або занедбаності виховання не може чи не вміє вступати у продуктивні соціальні контакти. Ця си­туація загострюється у випадку, коли людина закохується. Тут наявні незадоволена потреба, залежність її задоволення від ишюї людини та неможливість комунікації. Нерідко цей варіант викликає уявну комунікацію індивіда з його партнером, "ін подумки звертається до іншого (а точніше — до свого Уявлення про нього) з так чи інакше вираженими прохання­ми, претензіями, натяками, вислуховує його "відповіді". Ре-

207

зультат такої комунікації, тобто експериментування у думці великою мірою залежить від уявлень про іншого, його осо­бистість, психологічні особливості його стосунків. Часто саме такі уявлення і виступають бар'єром комунікації. Отож уявна комунікація не може задовольнити потребу в любові, сим­патії, ніжності, повазі, оскільки така інформація не може бу­ти ні передана, ні прийнята.

Заміщення, викривлення інформації виникає тоді, коли ко­мунікація існує, але справжні потреби приховуються і за­мінюються більш нейтральними або більш соціально прий­нятними. Наприклад, жінка, яка відчуває потребу в любові, увазі та піклуванні, через свої психологічні особливості не може освідчитися чоловікові одверто (їй здається, що такс зізнання може породити в нього почуття зверхності, пре­зирства до неї). Тому жінка починає наполягати на потрібних їй формах його поведінки: мовляв, так належить за правила­ми ввічливості. Подібна тактика дає можливість "легалізу­вати" свою потребу, передати інформацію та отримати бажа­не. В той же час вона породжує нові проблеми, оскільки пе­рекручує уявлення людей один про одного, і відтак взаєморо­зуміння стає неможливим.

Маніпулятивна поведінка досить повно описана у психо­логічній літературі. Вона виникає у випадках, коли інші фор­ми комунікації (продуктивні) неможливі, а потреби парного спілкування не задовольняються. Тоді партнери вдаються до "силових" дій, аби досягти своєї мети. Вони більш-менш свідомо створюють ситуації, в яких інший змушений діяти так, як їм потрібно. Сюжет парного спілкування набуває рис конфлікту (міжособистісного або внутрішнього) і справляє безпосередньо психотравмуючий вплив.

До перцептивних порушень можна віднести викривлене уяв­лення про адресата комунікації. Адекватне сприймання осо­бистості партнера дуже важливе і не просте завдання. По-перше, необхідно знати і враховувати рівень інтелекту парт­нера. Це не завжди просто, особливо коли спілкуємося з ди­тиною. Навіть при щирій любові деякі батьки спілкуються з дітьми або занадто спрощено, або занадто складно. По-друге, необхідно пам'ятати про самолюбство, самоповагу іншого, дбати про те, щоб він зрозумів ваші слова та наміри.

Сюжет парного спілкування, пов'язаний з сексуальними стосунками, витікає із сюжетів любові. Е. Фромм з цього приводу пише:

"В роки після першої світової війни переважала концепція любові, згідно з якою основою нор-

мальних любовних стосунків і, особливо, щасливо­го шлюбу є взаємне статеве задоволення. Вважало­ся, що причини частих невдалих шлюбів слід шу­кати в тому, що люди не змогли "пристосуватися один до одного" у статевому плані; причини невдоволення бачили у неінформованості щодо "правильної" сексуальної поведінки, тобто в нево-лодінні сексуальною технікою одного чи обох партнерів. Щоб "виправити" цей недолік і допо­могти нещасливим парам, які не вміють кохати одне одного, з'явилося багато книжок з порадами та рецептами правильної сексуальної поведінки" {Фромм 9. Душа человека. Москва, 1992. С. 155).

Таке ставлення до проблем сексу склалося значною мірою під впливом психоаналітичної теорії 3. Фрейда, який бачив найвище досягнення зрілої людини у статевій (генітальній) любові, що дає найсильніше задоволення і взірець щастя. Усі інші варіанти любові 3. Фрейд вважав патологічними явища­ми, регресією до "безкрайого нарцисизму". Аналізуючи по­зицію 3. Фрейда в історично-економічному контексті епохи, віддаючи належне сміливості його ідей, геніальності багатьох відкриттів таємниць психічного життя людини, Е. Фромм все ж таки зауважував, що "любов не виникає в результаті адек­ватної сексуальної поведінки; навпаки, щастя у статевих сто­сунках і навіть володіння так званою сексуальною технікою постають внаслідок любові".

Цікавий погляд на проблему взаємовідношення любові та сексу подибуємо у книзі Е. Берна "Секс у людській любові":

"Статева любов, оскільки вона статева, сповне­на палкого бажання, і оскільки вона любов — вона має те, що відрізняє справжню любов від усіх інших відносин: це стан, коли благополуччя і щас­тя іншого вважаються більш важливими, ніж власні. Любов — найбільш повне і найбільш шля­хетне з усіх ставлень, і вона включає в себе кращі з усіх інших ставлень: повагу, захват, пристрасність, дружбу та інтимність, поєднуючи все це і привно­сячи, крім того, власну благодатність" {Берн 3. Секс в человеческой любви. Москва, 1990. С. 110).

Парний сюжет дружби посідає важливе місце в житті лю-•^чини. Ми легко називаємо різних людей своїми друзями, але

значно рідше називаємо свої взаємини з ними дружбою. Хоч як би це було, заглибившись у спогади, ми можемо дивува­тися нетривалості багатьох наших "дружб". Що ж є дружба у такому разі?

"Дружба існує лише в тому випадку, коли ми розкриваємо одне одному свій внутрішній світ і свої глибинні цінності... — пише А. Роше. — Тре­ба, щоб таке розкриття було взаємним. Між тим ми схильні вважати дружбою відносини з будь-якою людиною, котрій ми багато про себе розпо­відаємо. Проте якщо проаналізувати, із чого скла­даються такі стосунки, може виявитися, що незва­жаючи на наші визнання інший нічого або майже нічого про себе не розповідає. Він слухає, приймає і любить нас, але нічого не говорить про свої власні переживання. Це не дружба, оскільки тут немає взаємності" (Роше А. Деякі види близьких взаємовідносин. Київ, 1992. С. 14).

Далі дослідник пояснює, що для справжньої дружби не­обхідними є збіг системи цінностей партнерів, емоційна при­хильність, симпатія та подібність поглядів на суттєві питання та сфери життя. Різні смаки в мистецтві, літературі можуть не заважати дружбі. Коли ж дружбі приходить кінець, це може свідчити про поверховість спілкування (наприклад, пов'я­заного зі спільною роботою чи навчанням) або про те, що люди змінилися внутрішньо. Свого часу друзі були близьки­ми, "їхні інтереси та системи цінностей відповідали одна од­ній. У подальшому люди ростуть і розвиваються, їхнє світосприймання змінюється, життя і праця набувають іншого напрямку. Дружба закінчується, і це не слід драматизувати і переоцінювати її значення у своєму житті.

Парний сюжет навчання та виховання — це взаємини однієї людини з іншою, в яких ініціатива спілкування нале­жить учителеві, вихователеві. Такі відносини складаються між батьками й дітьми, учнями і вчителями, вихованцями та на­ставниками. Інколи вони виникають і між дорослими людьми, яких ми беремося "виховувати", "наставляти на^ справжній шлях". Люди потребують, щоб ми розуміли їх, ко­ли вони розкривають себе; щоб ми бачили в них те що вони мають; щоб ми вірили їм, коли вони прагнуть рос

* позвиватися; щоб ми любили їх безкорисливо; щоб вони

очували себе поряд з нами спокійними й захищеними. ^П Ускладнення сюжету навчання та виховання виникають частіше за все тоді, коли педагог недооцінює або переоцінює свої професійні якості, має власні проблеми, що заважають виконувати вищезгадані умови продуктивного перебігу даного сюжету. Наприклад, педагог бажає любити своїх учнів, але його любов не безкорислива, а компенсаторна. Така любов може нав'язувати почуття обов'язку або ставити у залежність, тобто вона ніяк не сприяє розвиткові самостійності та свобо­ди. Буває так, що педагог заради своєї справи відмовляється від себе, намагаючись задовольнити чи виправдати очікуван­ня інших людей. Це, ймовірно, викликається острахом неза­доволення і втрати любові, але психологічно доведено, що ефективніше допомогти людині можна саме не зраджуючи власній совісті. Зашкоджують вихованню й намагання штучно прискорити розвиток людини, брак терпіння до особистості іншого та поваги до його свободи.

Наступна за нашою класифікацією низка сюжетів — сю­жетів сімейного спілкування — також тісно пов'язана із психо­логією долі, оскільки протягом свого життєвого циклу кожна сім'я постійно стикається з найрізноманітнішими трудноща­ми, несприятливими умовами, проблемами тощо. Вважаємо за доцільне поділити всі ці ситуації на життєві (житлово-побутові, економічні, війни і т. ін.) та психологічні (тривала розлука, розрив шлюбу, смерть одного з членів родини тощо).

Сімейна психотерапія розрізняє труднощі, які виникають перед сім'єю та загрожують її життєдіяльності, за силою та тривалістю їхніх дій. Особливе значення при цьому мають дві групи сімейних труднощів: надсильні й довготривалі (хронічні). Прикладом першої можуть бути смерть одного з членів сім'ї, подружня зрада, раптова зміна соціального статусу (наприклад, арешт у зв'язку зі злочином одного члена сім'ї), сильне захворювання. До хронічних труднощів належать надмірне фізичне чи психічне навантаження в побуті, на ви­робництві, стійкий конфлікт між членами родини.

У практичній психології сім'ї фахівці розрізняють критичні (кризові) періоди: перший — між четвертим і шостим роками спільного життя, другий — між 17-м і 25-м. В обох періодах спостерігається зростання напруженості стосунків. Провідної ролі у першій кризі набувають фруструючі зміни емоційних взаємин, зростання числа конфліктних ситуацій, напруги (як наслідків труднощів у перебудові емоційних взаємин між по-

211

дружжям, відображення побутових та інших проблем); у другій кризі — нарощення соматичних скарг тривожності, відчуття порожнечі життя, пов'язане з відділенням від сім'ї дітей.

Окремі сюжети сімейного спілкування виникають за відсутності в родині одного з її членів (батька, дітей). Причина­ми тут можуть бути розлучення, тривала відсутність, народ­ження позашлюбної дитини, смерть одного з батьків, бездітність сім'ї. За всього різноманіття цих сюжетів існують і загальні психологічні риси. Це, по-перше, так звана функціо­нальна порожнеча — ситуація, коли одна з ролей, необхідна для нормального існування сім'ї, не виконується. Наприклад, якщо батько залишає сім'ю, то його частка у вихованні дити­ни цілком не компенсується. По-друге, як правило, виника­ють психологічні переживання стосовно події, що породила несприятливий варіант розвитку сім'ї.

Сюжети сімейного спілкування можуть справляти на лю­дину негативний вплив і у повній і зовні благополучній ро­дині. Насамперед тому, що сімейні події набагато більшою мірою приймаються "близько до серця", ніж події в інших сферах буття. По-друге, різнобічність сімейних стосунків — побутових, емоційних, сексуально-еротичних тощо — усклад­нюється їх тісним переплетінням. Будь-яка спроба змінити одні з них викликає "ланцюгову реакцію" в усіх інших. Через цю особливість від сімейної травмуючої ситуації складніше захиститися — це здається майже неможливим. По-третє, лю­дина найповніше відкрита впливам інших членів сім'ї. Ця си­туація спілкування є найвразливішою для індивіда і відтак часто стає причиною психологічної напруги і травмування.

Узагальнення численних даних дає змогу вирізнити найбільш поширені сюжети сімейних конфліктів: сюжет то­тального сімейного незадоволення; сюжет непосильної нервово-^ психічної та фізичної напруги; сюжет вини; сюжет сімейної тривоги.

Сюжет тотального сімейного незадоволення спонукається розбіжністю між усвідомленими чи погано усвідомленими очікуваннями індивіда стосовно сім'ї та реальністю. Вна­слідок цього виникає стан фрустрації, що породжує численні наслідки, зумовлені дією різних захисних механізмів. Харак­тер травмуючого впливу залежить від міри усвідомлення да­ного стану. У випадку усвідомленого незадоволення звичайно спостерігається відкрите зізнання людини на зразок: "Мені дуже не пощастило з сім'єю"; "Ми помилилися, нам не буває

212

гарно разом". Часто усвідомлене незадоволення поєднується з конфліктом між подружжям. Тоді до констатації незадово­лення приєднуються агресивні прояви, прямі звинувачення партнера тощо.

Інакше проявляється погано усвідомлене, "тліюче" неза­доволення. Сімейному життю дається в цілому задовільна оцінка, незадоволення ж виявляється опосередковано. По-перше, це можуть бути монотонність, нудьга, відсутність ра­дості, ностальгія за часами до шлюбу. По-друге, — численні скарги на окремі сторони сімейного життя (незадоволення житлом, здоров'ям, поведінкою дітей). По-третє, "тліюча" незадоволеність може виявлятися й у таких специфічних фе­номенах:

феномен "краплі дьогтю". Мова йде про якусь другорядну проблему, котра у даній сім'ї розростається до загрозливих масштабів. Це, наприклад, стосунки з далекими родичами або побутові дрібниці. При дійсній задоволеності сімейними сто­сунками подібні проблеми відносно легко "розчиняються", нейтралізуються, відбувається адаптація до них. У нашому ж випадку такі конфлікти лише "кристалізують" існуюче неза­доволення;

другий специфічний феномен — наростання фрустрації од­ного чи обох членів сім Ч, що проявляється у нервовій перевтомі, для якої завжди знаходяться об'єктивні причини;

третій феномен — емоційні вибухи, афекти, що призводять до руйнування сім'ї (Е. Ейдеміллер, В. Юстицький).

Сюжет непосильної нервово-психічної та фізичної напруги виникає у неблагополучних родинах: неповних, сім'ях алкого-ликів, психічно або соматично тяжкохворих. Показниками даного сюжету виступають постійний тиск обставин та відчут­тя безвихідності.

Але цей сюжет, якщо його проаналізувати більш детально, поширюється й на соціально повноцінні сім'ї. По-перше, це відбувається тоді, коли "влада" в сім'ї захоплюється тираніч­ною особою, яка знижує ініціативу інших членів у задово­ленні їхніх важливих потреб та виявленні дійсних почуттів. Збурення, злість, агресія накопичуються і стають ґрунтом для Різних захворювань; по-друге, можуть створитися умови, за яких певний індивід переживає внутрішній конфлікт потреб, зумовлений суперечливими вимогами до нього з боку інших кленів сім'ї. Унаслідок підвищеного почуття обов'язку в лю-Дини виникає сильне нервове напруження; по-третє, існує ^ситуацїя, відома у психологічній літературі як "танталів ком-

плекс". У когось із членів сім'ї періодично збуджують і підтримують певні прагнення, створюють віру у можливість їх реалізації (визнання його авторитету, емоційне прийняття, еро­тична любов), а потім фруструють їх, аби пізніше повторити цей цикл. Важливою особливістю даного комплексу є те, що сімейні стосунки всіляко перешкоджають "згасанню" описаних почуттів викликаючи циклічні зміни надії та відчаю, які не лише підтри­мують фрустровану емоцію, а й сприяють її підсиленню.

Сюжет вини виникає відносно когось із членів сім'ї або сім'ї в цілому і може досягти значної інтенсивності з причини відповідних взаємин у сім'ї, які в сполученні з характеро­логічними особливостями індивіда можуть стати психо-травмуючим фактором. Індивід почуває себе (більш чи менш усвідомлено) перешкодою для оточуючих, винуватцем (дійсним чи уявним) усіх невдач, які виникають у сім'ї, схильний сприймати ставлення до нього як звинувачувальне, незважаючи на те, що в дійсності воно не є таким. Він по­любляє повторювати: "В мене відчуття, що своєю при­сутністю я всім заважаю" або "Я почуваю себе зайвим удо­ма". Прояви поведінки тут мають амбівалентний характер: з одного боку, "вшгравдальна активність" — індивід докладає величезних зусиль, аби стати корисним сім'ї; з іншого — прагнення "займати якомога менше місця", тобто мінімалізм домагань, гранична поступливість, схильність брати на себе провину за будь-що, беззахисність.

Сімейно-детермінований сюжет вини може бути пов'язаний з психологічними особливостями людей похилого віку, бути причиною чи наслідком сексуальних розладів, спо­нукати до суїігидальної поведінки, викликати підліткові де-компенсаційні відхилення.

Сюжет сімейної тривоги пов'язаний зі станом погано усвідомленої та нелокалізованої тривоги всіх або одного з членів сім'ї. Характерними ознаками такого сюжету є сум­ніви, острахи, побоювання з приводу стану здоров'я, від'їздів, пізніх повернень чи то сварок, конфліктів, що виникають У родині. Основою сюжету найчастіше виступає не усвідомлю­вана індивідом невпевненість у собі, яка переноситься на близьких людей і трактується як невпевненість в їхніх почут­тях. Важливими аспектами цього стану є безпорадність, страх утратити контроль над ситуацією, неможливість спрямувати и в необхідне річище. Часто можна почути висловлювання на зразок: "Як би я не вчинив, усе погано" або "Коли я приход­жу додому, завжди за щось переживаю". Відповідно до нього

214

людина схильна зменшувати значення своєї ролі в сім'ї та не помічати позитивного ставлення до себе.

Сюжете ділового спілкування — це сфера взаємодії людини у виробничій та професійній діяльності Вони охоплюють багатопланову реальність, пов'язану з проблемами лідерства, керівництва, підкорення, влади тощо. Зміст ділового спілку­вання виходить далеко за рамки даного підручника і має бути предметом окремого соціально-психологічного аналізу.

Запитання й завдання

1. Яку роль у житті людини відіграють сюжети спілкування?

2. Чи може людина повноцінно розвиватися, уникаючи роз­ в'язання проблем міжособистісних стосунків?

3. Поміркуйте, чи буде дійовою допомога, що надається лише одному з членів родини.

Література

Берн 3.Секс в человеческой любви. Москва, 1990.

Бзндлер Р., Гриндер Д., Сатир В. Семейная терапия. Воро­неж, 1993.

Адлер А. Наука жить. Киев, 1997.

Пезешкиан Н. Позитивная семейная психотерапия. Москва, 1993.

РайхВ. Психология масс и фашизм. Санкт-Петербург, 1997.

Сатир В. Как строить себя и свою семью. Москва, 1992. Фромм 3. Душа человека. Москва, 1992.

Шостром 3. Анти-Карнеги, или Человек-манипулятор. Минск, 1992.

Зйдемиллер 3. Г., Юстицкий В. В. Семейная психотерапия. Ленинград, 1990.

Юнг К. Г. Конфликтьі детской души. Москва, 1995. Юнг К. Г. Архетип и Символ. Москва, 1991.