8.5. Групові форми психокорекції та психотерапії

Історичний екскурс. Термін "групова психотерапія" запроваджений у 1932 р. Дж. Морено. Він використовувався для позначення методу об'єднання людей за соціометрични-аси оцінками. Перед тим Морено заснував перший фаховий журнал із групової психотерапії, а в 1942 р. створив про­фесійну організацію групових психотерапевтів. Першим ме­тодом групової психотерапії була психодрама, тобто драма­тична імпровізація, яка використовувалася для вивчення внутрішнього світу кожного учасника групи, його особистіс-них проблем, мрій та страхів. Основним прийомом психо-драми була рольова гра, яка й донині досить інтенсивно застосовується і в інших терапевтичних підходах для навчання бажаної та адаптивної поведінки.

Паралельно з Морено в середині 40-х років відомий аме­риканський психолог К. Левін дійшов висновку, що більшість ефективних змін особистості здійснюється у груповому, а не в індивідуальному контексті. Праці Левіна в галузі групової ди­наміки стали класичними, а його ідея створення груп і вив­чення їхньої діяльності на базі науково обгрунтованих фактів стала наріжним каменем у русі так званих Т-груп. Метою цих груп були формування міжособистісних стосунків і вивчення процесів, що існують у малих групах, а також орієнтація на розвиток умінь для ефективної організаційної діяльності. Од­ним із різновидів Т-груп, де акцент робився на загальному розвитку індивіда, а групове функціонування та набуття осо-бистісних умінь були вторинними, виступали групи сензитив-ності. Але навіть тоді, коли Т-група була спрямована на роз­виток індивідуальності, в ній завжди існував і другий кон­текст: розуміння групового процесу, тобто зміст взаємодій ставав засобом розуміння процесу взаємодій.

Найхарактернішою рисою Т-груп було те, що вони являли собою навчальну лабораторію, де опрацьовувалися нові фор­ми поведінки учасників. В. Бенніс визначив такі чотири 'метацілі" Т-груп:

1. учасники навчаються знаходити альтернативні види по­ ведінки при зустрічі з життєвими проблемами;

2. учасники заохочуються до дослідницького ставлення до Дійсності. Питання, що постійно стоїть перед членами групи, таке: "Що зараз відбувається і чому?";

303

3. Т-групи підкреслюють значення автентичності (спон­ танності та "снравжньості") в комунікації;

4. Т-ірупи-привчають до цінностей демократичного стилю, оскільки завдання тренера полягає в залученні учасників до співпраці у дослідженні їхніх взаємин і поведінки, а згодом — у самоусуненні від керівництва.

Т-групи допомагали учасникам розвивати такі специфічні комунікативні вміння, як опис поведінки іншої людини без приписування їй якихось намірів, оцінок чи особистісних якостей; уміння передавати свої почуття та внутрішній стан; активне слухання людини з проясненням її думок та почуттів; емпатійне розуміння іншого, а також уміння протиставити себе іншим з повним усвідомленням своїх мотивів та кон­структивних цілей цієї конфронтації.

Нині Т-групи у "чистому" вигляді трапляються досить рідко. Вони трансформувались якнайменше по двох лініях: по-перше, в групи, де розвиваються специфічні вміння (групи тренінгу вчителів та адміністраторів, групи сімейних взає­мовідносин і т. ін.); по-друге, в групи, що почали включати техніки інших напрямів.

Одночасно з розвитком Т-груп з'являлися групи, що мали більш виражену терапевтичну орієнтацію — так звані групи зустрічей, або групи особистішого зростання. їх виникнення пов'язане з іменами двох видатних американських психологів К. Роджерса та В. Шутца.

Роджерівський підхід заснований на теорії консультування, що сконцентроване на клієнті та на меті досягнення особистістю автентичності Роджерс вважав, що групи зустрічей можуть про­тистояти відчуженню людей одне він одного. Він писав:

"Є всі можливості для швидкого розвитку близькості між людьми, не штучної близькості, а справжньої та глибокої, яка пристосовується до зростаючої мобільності нашого життя. І тимчасові взаємовідносини зможуть досягти такої глибини та значущості, яка раніше асоціювалася лише зі справжньою дружбою".

Підхід Шутца зорієнтований на інтеграцію свідомості та тіла. Йому належить сучасне визначення поняття зустрічі:

"Зустріч є засіб встановлення стосунків між людьми, що заснований на відкритості та чесності,

304

усвідомленні самого себе та фізичного "Я", на відповідальності, увазі до почуттів, орієнтації на принцип "тут і зараз".

В. Шутц розробив концепцію так званої відкритої зустрічі, де поєднано психоаналітичну теорію з груповою динамікою. Його основним теоретичним положенням було те, що емо­ційні конфлікти блокують ті чи інші області тіла, і тому в групах багато уваги приділялося тілесним вправам.

Поступово всі описані напрями групового руху лягли в основу сучасного розмаїття групових форм психокорекції та психотерапії. Серед них можна назвати, по-перше, тілесно орієнтовані групи, такі як групи первинної терапії, біоенерге­тики та структурної інтеграції, і, по-друге, групи, націлені на усвідомлення інтра- та інтерособистісних проблем (групи зустрічей, групи психодрами та гештальтгрупи).

Процедурні аспекти груп. Якщо давати загальне визначення груп, то можна сказати, що це невеликі тимчасові об'єднання людей під керівництвом психолога або соціального працівника, що мають загальну мету міжособистісного дослідження, особистіс-ного зростання та саморозкриття.

Слід розрізняти психотерапевтичні та психокорекційш групи — залежно від того, на що вони націлені.

Психотерапевтичні групи — це групи, в яких здійснюються цілісний глибинний особистісний розвиток та самоактуалізація так званої нормальної, здорової людини, прискорюється процес и психічного визрівання. Психокорекційні групи пов'язані з ви­правленням тієї чи іншої якості, з формуванням бажаної чи адаптивної поведінки, з набуттям таких умінь та навичок, які б відповідали віковим та ситуативним нормам.

Хто ж може бути учасниками груп?

Ними можуть бути як люди відносно добре пристосовані, емоційно стабільні, що прагнуть особистісного зростання, так і люди, що потребують психокорекції — зміни емоційних та поведінкових стереотипів. Попередній відбір кандидатів до групи за допомогою діагностичних методик мало що дає, поскільки результативність групи залежить від її цілей, а та­кож особистості керівника. Загальновизнаним є підхід, коли До групи включаються усі бажаючі, за винятком надто три-жних, надто агресивних, а також людей з дуже низькою са­мооцінкою.

вонк ^{Ж Д}° ^складУ ^ГРУ^ІЇИ> ^то вважається за необхідне, щоб була гетерогенною за віком і статтю, життєвим досвідом,

305

особиетісними стилями та конфліктами. Разом із цим деякі автори доводять переваги гомогенних груп, які забезпечують більшу взаємопідтримку та меншу конфліктність.

Стосовно загальної кількості учасників, то вона може бути різною: від 4—10 у психоаналітичних групах до 8—16 у групах особистісного зростання.

Цікавим є питання про режим роботи групи, але це зале­жить від цілей та можливостей учасників. Це можуть бути за­няття раз на тиждень по три—чотири години протягом кількох місяців, можуть бути щоденні заняття протягом тиж­ня по 6—8 годин, а може бути марафон, де заняття проходять упродовж декількох діб і тривають не менше 12 годин на до­бу. Це дає змогу заглибитися у групову ситуацію.

Групові норми. У кожній групі виробляються певні загальні норми. Це прийняті правила поведінки, які регулюють дц учасників і дозволяють використовувати санкції при пору­шенні норм. Питання про норми звичайно обговорюється в ході першої зустрічі групи, але лише згодом ці норми стають правилами життєдіяльності. Наприклад, така норма, як відкритість (високий рівень саморозкриття), пов'язана з ри­зиком бути самим собою. Спочатку учасники бояться "прорвати оболонку" своєї захисної поведінки, вважаючи, що їхні істинні почуття нікого не цікавлять. Лише з розвитком групи відкритість стає нормою поведінки, оскільки учасники врешті-решт переймаються думкою: якщо вони не будуть за­микатися в собі, то набагато більше пізнають для себе нового та корисного.

Однією із норм спілкування в групі є принцип "тут і за­раз"', тобто дискутуються події, що виникають у даній групі та переважно в даний момент. Це дає змогу учасникам перейти від загальних міркувань до конкретних фактів.

Важливою нормою групового життя є заохочення емоційної виразності, тобто акцентування уваги на емоційних станах і використання слів, які описують ці стани (наприклад: "Твоя міміка на цей момент викликала в мене роздратування")-Розкриттю емоційного стану учасників групи сприяють об­разні асоціації та метафори, що виникають при цьому ("Я зараз мов та торбинка з відірваними ручками").

Однією з корисних групових норм виступає принцип кон­фіденційності, який сприяє реалізації такої норми, як само­розкриття. Учасники більше довіряють одне одному, якщо знають, що нічого не перетне меж їхньої групи. До того ж принцип конфіденційності допомагає зберегти необхідну на-

306

другу в обговоренні тих чи інших питань (якщо учасники за­сіпають ці питання поза групою, то потреба в їх дискутуванні _в групі зменшується).

Зміст групових норм засвоюється учасниками поступово в ході роботи групи після нагадувань і демонстрації конкретних помилок чи, навпаки, прикладів їх успішного використання.

Керівництво труною. Як уже наголошувалося, успішність групової психокорекції та психотерапії багато в чому зале-хить від особистості керівника. Як правило, групою керує психолог, принаймні на перших етапах. Його професійний обов'язок — гарантувати благополуччя кожного члена групи (хоча існують й інші думки).

Поступово з-поміж учасників групи виособлюються ліде­ри, що намагаються виявляти більшу активність, ніж інші. Специфічними лідерськими рисами виступають ентузіазм, домінантність, упевненість, розум, рівновага, розміркованість, зрілість, сильне "Я", низька тривожність, сприйнятливість, інтуїція, багата фантазія, емпатія, бажання допомогти іншим, терпимість до фрустрації та невизначеності.

В зарубіжній літературі існує багато досліджень з приводу лідерства в групі. Наводимо результати класичного дослідження К. Левіна зі співробітниками, в якому розкри­ваються основні стилі керівництва в групах. *

Дииавушіїшй стад.

Вседазвшгавчігіі ета»

Усі вида поведінки визначаються керів­ником. Кожний 4>ок у діяльності групи нав'язується керівником. Керів­ник визначає інди­відуальні завдання та парінерів для робо­та. Керівник зали-имється осторонь *^ГЧасп У груповому процесі та обме­жується демонстру­ванням.

Цілковита свобода ін­дивідуальних і групо­вих рішень. Мінімальне втручання керівника. Матеріали для групових занять дає керівник, хоча інформація про­понується у відповідь на запитання. Керівник відсторонюється від керівництва. Керівник лише інколи коментує дії учасників.

Поведінка визначається груповою дискусією при допомозі керівни­ ка. Групові цілі визна­ чаються у груповій дискусії. Керівник

пропонує дві чи більше альтернативні процеду­ра групового заняття. Група сама ставить зав­дання та намічає парт­нерів для його розв'язання. Керівник постійно намагається бути учасником групи.

бачимо, стиль керівництва в групах може варіюватися в

широкому діапазоні

також зауважити, що з розвитком групи стиль керів-може змінюватися. Наприклад, авторитарний стиль

307

більш адекватний на перших етапах, коли динаміка групи настільки незрозуміла для учасників, що вони не можуть усвідомити, що відбувається. Використання структурованих вправ прискорює подолання групою початкової нерішучості.

Узагалі керівник групи виконує чотири ролі: експерта, ка­талізатора, диригента та зразкового учасника.

Як експерт, керівник коментує групові процеси, допомагає учасникам об'єктивно оцінити свою поведінку та її вплив на ситуацію та образ "Я". Але якщо керівник стає тотальним коментатором, то група перетворюється на шкільний клас.

Як каталізатор, керівник сприяє розвиткові подій. Він ви­користовує своє вміння діяти в міжособистісному спілкуванні у теплій емпатичній манері, що спонукає учасників до пози­тивного зворотного зв'язку.

Як диригент, керівник групи вирівнює внески кожного до групової взаємодії.

Керівник групи виступає і як зразковий учасник, якого на­слідують інші у відкритості та автентичності, у високому рівні міжособистісного функціонування.

Етапи групового процесу. Всі групи послідовно проходять основні етапи своєї життєдіяльності, незважаючи на те, що вони можуть суттєво відрізнятися одна від одної за своїми цілями, стилем керівництва, ідеологією.

Перший етап — це створення групи та знайомство. Всі учасники та керівник сідають у коло, щоб було видно та чут­но кожного. Учасники по черзі знайомляться, розповідають про себе те, що вважають за необхідне, в тому числі про свої мотиви та цілі щодо участі в групі. Якщо стиль керівництва вседозволяючий і група буде неструктурованою, заняття мож­на розпочати фразами: "Почнемо. Все у наших руках, і що самі забажаємо зробити, те й отримаємо" або "Я трохи хви­лююсь, але, подивившись на вас, заспокоююсь. Адже усім разом не так страшно. Ну що ж, з чого почнемо?" Але сказа­ти так — це значить кинути групу у прірву невизначеності, що так важко переживається всіма учасниками.

Аби пом'якшити ситуацію, керівник може запропонувати якісь способи знайомства, бо розуміє, що учасники відчу­вають залежність, дуже занепокоєні, пасивні та очікують від керівника чітких порад, як їм себе поводити. Можна запро­понувати такі вправи.

1. "Хтоя?"

Кожний учасник десять разів письмово відповідає на одне й те ж запитання: "Хто я?" Після десятихвилинноі роботи учасники приколюють на груди аркушик паперу ³ відповідями. Починається "броунівський рух" по кімнаті.

308

Кожний підходить до кожного, читає відповіді та, за ба­жанням, коментує.

2. Кожний учасник розповідає про себе від імені якоїсь речі, що йому належить. Наприклад: "Я — бантик на лівому чоботі, я трошки стирчу та виглядаю інколи збентеженим, але дарма. Я розумію свою необхідність на своєму місці..."

3. "Мій вибір".

У колі на підлогу викладаються малюнки або фото­графії (приблизно 20 штук), бажано різного змісту. Всі учасники під музику протягом десяти хвилин ходять, роз­дивляються та вирішують, яка картинка їм більше до впо­доби. Потім сідають на свої місця і по мірі психологічної готовності виходять у коло, беруть картинку і розповідають усім, чому їхній вибір саме такий.

Знайомство триває близько години, але напруга та внутрішня невизначеність в учасників не вщухають. Якщо керівник не намагається структурувати груповий процес, то на другому етапі напруга сягає максимуму і супроводжується агресивними випадами на адресу керівника, звинуваченнями в некомпетентності, нерішучості. Щоб внести в групу момент конфронтації, керівник інколи вживає спеціальні засоби, що до­помагають учасникам розірвати свою "оболонку" та висловити перші дійсно "живі" почуття, тобто почуття "тут і зараз". Такі почуття мають, як правило, негативний характер. К Роджерс пояснював це таким чином: перші почуття — прекрасний засіб перевірити, чи існують у групі свобода та безпека та чи можна групі довіряти. Крім того, глибинні позитивні почуття вира­жати важче та небезпечніше, ніж негативні.

Керівник сприймає почуття ворожості не захищаючись, забезпечує зворотний зв'язок, щиро й відкрито висловлюючи свої почуття, підтримує вираження почуттів в інших учас­ників. Це веде до зростання довіри та свободи в групі.

Відтак група переходить до третього етапу — формування групової згуртованості як найважливішої умови її функціонуван-«* існують спеціальні вправи, які сприяють розвиткові до­віри в учасників групи.

1. "Поводир".

Група розбивається на пари: один — поводир, дру­гий — той, кого ведуть. Останньому зав'язують очі, беруть за руку та водять по кімнаті, даючи можливість отримати якомога більший досвід. Потім міняються ролями. Вправа триває для кожного 5—10 хвилин.

2. "Дзвін".

Група стає в коло, а один із учасників — посередині, заплющивши очі. Учасники простягають руки та почина-

309

ють потрохи штовхати його, передаючи з одного боку иа інший. Бажано, щоб кожний побував у середині кола.

3. "Падіння".

Група розбивається иа пари. У кожній парі один учас­ник падає на спину, а другий, спираючись на підставлену ногу чи присідаючи, підхоплює першого. Потім міняються ролями. Можна розбиватися на трійки та підтримувати одного удвох.

На третьому етапі поступово складається атмосфера взаємної емоційної привабливості учасників, виникає підтримка. На цьому фоні група може витримати дискомфорт негативних емоцій, які виникають при конструктивному розв'язанні проблем учасників.

Четвертий етап — це період активно працюючої групи. Те­пер, спілкуючись на основі довіри, учасники можуть ак­туалізувати внутріособистісні та міжособистісні конфлікти.

Важливою передумовою особистісного розвитку є са-мосприйнятгя. Учасник немовби вчиться бути самим собою та сприймати себе таким, який він є. Це — фундамент його змін. Він наближається до власних почуттів, якомога менше їх стримує, стає чимдалі відкритіїпим.

Під час вільного спілкування учасники отримують інфор­мацію про те, якими їх бачать інші: між ними встановлюється зворотний зв³язок. Він дає змогу направляти неадекватну по­ведінку, експериментувати з останньою, краще зрозуміти гру­повий процес. Є декілька умов для того, щоб зворотний зв'язок був ефективним: він має виглядати як емоційна ре­акція на поведінку учасника; має бути своєчасним, а не відкладеним; має бути дескршгтивним (описовим), напри­клад: "Ти двічі, не дослухавши мене, відвернувся"; має бути конструктивним (а не, приміром, таким: "Мені не подобаєть­ся твоє кругле обличчя*⁵).

Основним методом роботи на четвертому етапі є групова дискусія. Розрізняють три види дискусії: 1) біографічна, коли учасник розповідає про якийсь факт своєї біографії; 2) тематич­на, коли обговорюється актуальна для більшості присутніх тема; 3) штеракційна, коли обговорюються групові феномени, такі як лідерство, залежність, сшвробігництво, групові ролі, конфлікти та засоби їх розв'язання, формування підгруп і т. ін.

У дискусію можуть бути включені рольові ігри, розроблені на основі конкретних життєвих ситуацій. Вони допомагають учасникам краще зрозуміти проблему (відчути інсайт), емо­ційно відреагувати, тобто отримати ефективну розрядку, пе-

310

реживаючи катарсис. Катарсису зазнає не тільки автор драма­тизації, а й учасники-актори і навіть глядачі цієї гри.

Інколи, щоб отримати додатковий матеріал від учасників, й важко вербалізувати, керівник може запропонувати їм проективний малюнок на од "Я

зробити проективний малюнок на одну з тем: "Я _м„ _жуз-—» "» — після групи", ^'Моя сім'я", "Моя головна пробле-

" "

Д після руп, Моя сімя, Моя головна пробле­ма", "Найбільша складність", "Острів щастя". Малювання триває приблизно 15—20 хвилин. Потім усі малюнки розвішують на стіні або розкладають на підлозі, і група по черзі обговорює їх. Останніми виступають автори.

У груповому процесі часто застосовують невербальні впра­ви, — по-перше, аби скоротити емоційну дистанцію між учасниками, по-друге, щоб потренуватись у переданні та ро­зумінні почуттів.

На п'ятому, заключному етапі робота групи вирізняється тісною згуртованістю, значним терапевтичним та коригуючим потенціалом, обов'язковим виконанням групових норм, високою інтенсивністю міжособистісного спілкування. На цьому етапі завершується дослідження учасниками своїх особистісних проблем, нових засобів поведінки та емоційного реагування. Останнім акордом є підбиття підсумків роботи групи, оцінка учасниками величини власного внеску до групи та величини отриманого від неї (за шкалою від нуля до десяти). Учасники обмінюються побажаннями, подяками тощо.

Заняття закінчуються, але груповий ефект живе в кожному з учасників. Те, наскільки він буває стійким та корисним, свідчить про результативність групи. К. Роджерс писав, що можна вважати групу успішною, якщо через місяць після зустрічей більшість учасників відчуває, що група пішла їм на користь, сприяла їхньому подальшому розвиткові.

Як показує досвід, групові форми психокорекції та психо терапії можна використовувати для осіб, починаючи з Дошкільного і молодшого шкільного віку і закінчуючи доросли­ми приблизно до 40—45 років. Те основне, що відрізняє групові Форми роботи від індивідуальних, а саме більша ефективність особистісних змін, дослідження неадаптивних установок, ко­рекція ролевої поведінки, — все це залишається загальними характеристиками для груп клієнтів будь-якого віку.

Останні роки характеризуються відчутним поширенням

групових форм психологічної допомоги в нашій країні. Але

се ще і_снує розрив _МІЖ психологічною практикою та теоре-

ичиим осмисленням, оперуванням концептуальними схема-

^и- Цей недолік значною мірою подоланий у теоретичних

311

дослідженнях на базі власних практичних матеріалів таких психологів, як О. Бондаренко, Ю. Ємельянов, А. Захаров, Л. Петровська, Т. Яценко та ін.

Ми торкнулися лише основних питань, що стосуються психології груп. Є багато нюансів — теоретичних та практич­них, які можна побачити та зрозуміти лише тоді, коли маєш особистий досвід участі в групах чи ведення груп. Тому го­ловним завданням ми вважали дати поштовх читачеві, аби він зміг зробити дальші кроки у цьому напрямку.

Запитання й завдання

1. Яка відмінність між психокорекційними та психотерапев­тичними групами?

2. Опишіть процедурні моменти групи.

3. Які основні етапи групового процесу?

4. Що є найхарактернішою рисою Т-груп?

5. Чим групи зустрічей відрізняються від Т-груп?

6. Які Ви знаєте групові норми та як вони виробляються?

7. Якик буває керівництво групою та які ролі виконує керівник?

Література

Бондаренко А. Ф.Социальная психотерапия личности (Психосемантический подход). Киев, 1991. Групповая психотерапия / Под ред. Б. Д. Карвасарского, С. Ледера. Москва, 1990.

ЕмельяновЮ. Н. Активное социально-психологическое обучение. Ленинград, 1985.

Лазм Дж. Психология и психиатрия в СІЛА. Москва, 1984.

Петровская Л. А. Теоретические и методологические про­блеми социально-психологического тренинга. Москв»» 1982.

Петровская Л. А. Компетентность в общении: социально-психологический тренинг. Москва, 1989.

Рудестам Н. М. Групповая психотерапия. Психокоррекци-оннне группьі: теория и практика. Москва, 1990.

Семья в психологической консультации: Опнт и проблеми психологичєского консультирования / Под ред. А. А Бо-далева, В. В. Столина. Москва, 1989.

Яценко Т. С. Социально-психологическое обучение в под-готовке будущих учителей. Киев, 1987.

Сгшваковская А. С. Профилактика детских неврозов (комплексная психологаческая коррекция). Москва, 1988.

Ьєупп К., ЬіррШ Я, Щіііе Я К. РаИегп& оà ১ге55іуе Ьепауіог іп ап ехрегітепіаііу сгеаіеЛ зосіаі сіітаіе // Іоитаі оі" 8осіа1 . 1939. N 10.

С. Я. Іпіегрег&опаі ге1агіошЬір&. ША 2000 // Іоигааі оГ Аррііед ВеЬауіогаі 8сіепсе. 1968. N 4.

8сНиґі IV. С. Неге соте§ еуегуЬо<іу: Войутіпс! апсі епсоипіег сиііиге. Ке\у Уогк, 1971.

Уаіот І. В. ТЬе Шеогу ап(і ргасіісе оГ §гоир рвуспоШегару. Ке\у Уогк, 1975.