3.2. Психологічні проблеми особистості, їх визначення та шляхи розв'язання

Робота практикуючого психолога звичайно почи­нається із звертання до нього клієнта або інших зацікавлених осіб. Іноді й сам психолог може виявити якісь психологічні неблагополуччя, відхилення чи питання, які людина або група людей не в змозі побачити та розв'язати без його допомоги. Цей ініційований людьми або самим психологом запит стає індикатором наявності певної психологічної проблеми осо­бистості. І перше, що треба зробити в цій ситуації, — це визна­чити суть даної проблеми: передумови її виникнення, особливості перебігу, психологічний зміст, наслідки тощо. Лише тоді можна прийняти обгрунтоване рішення про шляхи її розв'язання ти­ми чи іншими методами практичної психології.

Практикуючий психолог має пам'ятати, що психологічні проблеми особистості мають суб'єктивну та об'єктивну фор­ми прояву, через які вони, власне, і сигналізують людині про своє існування. І ці форми часто не збігаються з психо­логічною суттю проблем, причинами їх виникнення. Найчастіше індикаторами психологічної проблеми особистості виступають негативні емоції (страх, тривога, стрес), психічні стани (напру­ження, втома, тривожне очікування, хвилювання, дратівливість), особливості поведінки (невдачі, помилки, конфлікти), результати діяльності (низька продуктивність, брак, аварії).

Слід відрізняти тимчасові зміни психіки як показник по­яви проблеми від звичайних для людини низьких або високих характеристик психіки, котрі можуть спричинити появу пси­хологічних проблем лише в певній соціальній ситуації. Скажімо, при тестуванні може з'ясуватися, що розумові здібності людини дорівнюють IQ = 80 %, тобто є низькими (нормальний рівень має діапазон IQ = 90 — 110 %). Але лю-дина не страждає від цього, бо, приміром, знайшла своє місце у суспільстві, опанувала адекватну професію і посаду, що не потребує великого інтелектуального напруження, вибрала добре подружжя з подібним рівнем інтелекту, сформувала в себе відповідне "захисне" ставлення до себе і світу. Тому вона

не усвідомлює як проблему наявну різницю в інтелектуальних |здібностях між собою та оточенням.

Інша справа, коли така людина потрапляє в інтелектуально насичене середовище і ця різниця починає виявлятись у неадекватній поведінці та діяльності, які не відповідають об'єктивним вимогам. Саме тоді може виникнути гостра пси-хологічна проблема цієї особистості До речі, драматичні пси­хологічні проблеми можуть виникати і в інтелектуально бага­тих людей, якщо вони перебувають у пересічному соціально­му оточенні.

Наведеш приклади свідчать про те, що поняття психо­логічної проблеми особистості має складний і відносний ха­рактер, який передусім залежить від співвідношення між на­явними якостями особистості та вимогами середовища, вад адаптації особистості до них. Однак для виникнення психо­логічної проблеми характерна не будь-яка невідповідність, а лише така, що породжує гострі суперечності, конфлікти, роз­лади, які викликають певні відхилення у психіці, поведінці, діяльності. При цьому людина може не усвідомлювати при­чини виникнення таких проблем, коли вона, наприклад, не­адекватно оцінює себе або не розуміє вимог середовища до себе тощо.

Виходячи з існуючих наукових уявлень психологічну пробле­му особистості можна визначити як такий психічний стан лю­дини, який породжується невідповідністю її психічних можли­востей вимогам навколишнього природного та соціального сере­довища. Для цього стану характерні значні суперечності і як наслідок цього — негативні суб'єктивні переживання, певний розлад психіки, відхилення від індивідуальної норми психіч­них якостей, функцій особистості, що відбивається у нега­тивних проявах поведінки та діяльності. Ці розлади й відхи­лення мають, як правило, гострий, але не патологічний ха­рактер. Якщо ж вони наближаються до патологічних станів психіки, тоді їх кваліфікують як передпатологічні стани.

Причиною вказаних суперечностей стає складне перепле­тення об'єктивних та суб'єктивних факторів. Людина, приміром, потрапляє у нові екологічні, соціальні, культурні тощо обставини життя, і це змінює характер її співвідношен­ня з ними, особливо якщо це екстремальні обставини. Людя­на висуває перед собою нові цілі, і це теж породжує певні су­перечності між нею та її традиційним становищем І суспільстві. Людина може захворіти, і це знову не може не відбитися на її суб'єктивних переживаннях, на появі нової диспозиції протиріч.

Саме становлення людини систематично породжує нові невідповідності, які розв'язуються в процесі розвитку завдяки навчанню та вихованню, самонавчанню та самовихованню.

І коли людина відстає від нормального розвитку, це теж може породжувати певні психологічні проблеми. За своїм походженням психологічні проблеми особистості можна розділити на екогенні, соціогенні, техногенні, психогенні а на такі, що породжуються її віковим розвитком (психолого-педагогічні проблеми).

Перебіг психологічних проблем цікаво співвіднести з по­слідовністю етапів психічної адаптації. Так, за думкою В. Лебедєва, у звичайних умовах існування людині притаман­на стійка психічна адаптація, яку можна вважати синонімом "норми", "здоров'я". Під стійкою адаптацією автор розуміє ті "регулятивні реакції, психічну діяльність, систему відношень тощо, котрі виникли у процесі онтогенезу за конкретних еко­логічних і соціальних умов і функціонування котрих у межах оптимуму не потребує значної нервово-психічної напруги" (Лебедев В. И. Личность в кстремальньх условиях. Москва, 1989. С. 51).

При різкій зміні екологічних та соціальних умов людина змушена змінювати характер адаптації, тобто переадаптовува-тись у різних планах — починаючи зі сприйняття оточуючих людей та об'єктів і закінчуючи ціннісними орієнтаціями та картиною світу. За нездатності людини до переадаптації часто виникають нервово-психічні розлади. Так, добре відомі ви­падки, коли внаслідок ностальгії в емігрантів часто виникає психічне напруження, яке іноді закінчується психічними по­рушеннями, зривами і навіть самогубством. У подібних ви­падках відбуваються "прорив" адаптаційного бар'єру, ламан­ня динамічних стереотипів. Настає психічна криза, що супро­воджується негативними емоційними переживаннями, не­здатністю реально оцінювати ситуацію і знайти раціональний вихід з неї, розвивається стрес.

Вихід із кризи передбачає психічну переадаптацію: людина переоцінює духовні цінності, переосмислює сенс життя, на-мічає новий шлях, но-новому бачить своє місце у довкіллі. У процесі переадаптації людина здійснює складну внутрішню роботу, долає важкі життєві ситуації, відновлює душевну рівновагу. Проте це не всім удається. Отож саме в період переадаптації, "переродження особистості" людина особливо

потребує кваліфікованої психологічної допомоги.

Кризові явища виникають не лише при переадаптації до нового, а й при поверненні до старих, звичайних умов існування (реадаптація). З подібними утрудненнями стикаються, приміром космонавти або моряки при поверненні із тривалого рейсу, проходячи через фази напруження, відновлення та звикання.

Назагал раптове виникнення в житті людини нових, незвичних, екстремальних умов та її повернення до звичайно­го існування супроводжуються такими етапами адаптації: 1 — підготовчий; 2 — стартова психічна напруга; 3 — гострі психічні реакції входу; 4 — переадаптація; 5 — заключна психіч­на напруга; 6 — гострі психічні реакції виходу; 7 — реадаптація (за В. Лебедєвим).

Дана схема перебігу адаптації та відповідного до нього процесу виникнення психологічної проблеми може наповню­ватись конкретним психологічним змістом, набувати інди­відуальних, особистісних, вікових ознак.

Особистісний зміст психологічних проблем дуже різно­манітний: суперечності, невідповідності, зриви, відхилення спостерігаються майже в усіх психічних якостях особистості. Тому психологічні проблеми особистості доцільно розглядати у певній системі. Як таку доцільно використовувати психо­логічну структуру особистості, що наведена у попередньому підрозділі. Відтак за особистісним змістом психологічні про­блеми можуть належати до різних вимірів структури особис­тості — соціально-психолого-індивідуального, діяльнісного та генетичного — та до їхніх підструктур, компонентів і рівнів розвитку.

Розглянемо за даною класифікацією деякі психологічні проблеми особистості, співвідносячи їх з указаними засадами структури особистості.

1. Соціально-психолого-індивідуальиий вимір:

а) підструктура спілкування — соціально-психологічні про­блеми, що виявляються у неадекватному або суб'єктивно не­задовільному становищі особистості в групі, у складнощах інтегрування в колектив, у труднощах спілкування (відсут­ність спільної мови з оточенням, нездатність до розуміння та взаємодії, неадекватні емоційні стереотипи спілкування), проблема індивідуальної та групової самотності, міжосо-бистісні конфлікти тощо;

б) підструктура спрямованості — ідеаційні, світоглядні про­блеми, труднощі становлення спрямованості, втрата сенсу життя, слабкість мотиваційної сфери, низький рівень інтересів, безплідна боротьба мотивів, відсутність адекватного професійного само­визначення, розпливчастість життєвої перспективи;

в) підструктура характеру — проблеми становлення й функціонування адекватних рис характеру, важкий характер, прояви агресивності, безвідповідальності, жорстокості, невитриманості, негативні прояви акцентуйованих рис характеру;

г) підструктура самосвідомості — труднощі само­усвідомлення власних позитивних або негативних якостей особистості, неадекватна (завищена або занижена) само­оцінка, нездатність до самоконтролю, до саморегуляції в екстремальних ситуаціях, низький рівень самонавчання, самовиховання, відсутність потягу до самореалізації та са­моствердження як причина незадовільного становища у групі та суспільстві;

д) підструктура досвіду — проблеми формування про­фесійної компетентності та життєвого досвіду, що виявляють­ся у недостатньому рівні засвоєння знань, умінь, навичок, в їхній відірваності від життя, у нездатності до їх практичного використання;

е) підструктура інтелекту — функціонально-психологічні проблеми, які визначаються недостатнім рівнем розвитку сенсорної культури, уваги, спостережливості, пам'яті, мис­лення, уяви, в цілому — інтелектуальної сфери особистості, що не дає змоги успішно виконувати діяльність на рівні про­фесійної майстерності, сенсорна депривація або переванта­ження інформацією;

є) підструктура психофізіологічних якостей — психофізіо­логічні проблеми, що виникають при нескомпенсованому в індивідуальному стилі діяльності прояві негативних рис тем­пераменту, низька працездатність та перевтома при невраху-ванні індивідуальних вимог до режиму праці й відпочинку, монотонія, психобіологічні проблеми, що випливають із ста­тевих особливостей індивіда.

2. Діяльнісний вимір:

а) потребнісно-мотиваційний компонент — розлад мотива­ційної сфери, невідповідність потреб, мотивів і цілей одне одному, низький рівень мотивації діяльності, неадекватний рівень домагань, дисгармонія мотиваційної сфери;

б) інформаційно-пізнавальний компонент — неадекватність (обмеженість, помилковість, перенасиченість, несвоєчасність тощо) формування інформаційної основи прийняття рішень, неадекватна картина світу, безсистемність знань;

в) цілеутворюючий компонент — нездатність до прийняття адекватних рішень, неадекватність цілей засобам їх реалізації, недостатній рівень розвитку інтелектуальних умінь при по­становці завдань;

г) результативний компонент — нездатність до досягнення кінцевого результату, що адекватний меті, низька продук­тивність, брак, помилки та аварійність у роботі, низька во­льова регуляція діяльності, нездатність до швидкого форму­вання необхідних навичок;

д) емоційно-почуттєвий компонент — дисгармонія емоцій­но-почуттєвої сфери, неадекватна емоційна регуляція по­ведінки та діяльності, низький рівень емоційної психоре-гуляції, домінування негативних емоцій, індивідуальна схиль­ність до стресів.

3. Генетичний вимір:

проблеми, пов'язані з недостатнім або надмірним розвит­ком здібностей і неадекватним ставленням до них самої лю­дини та оточуючих, вікові проблеми, що виникають з неадек­ватним переходом від одного етапу розвитку до іншого, при незадовільному доланні перехідних кризових станів.

Отож психологічні проблеми особистості мають складний характер, різноманітні ознаки й охоплюють усі сторони буття людини. їхня складність полягає, зокрема, і в тому, що вони, як правило, не виступають ізольовано, а тим чи іншим чином зачіпають усю особистість.

Можна виділити й інші засади класифікації психологічних проблем особистості та характеризувати їх за походженням, інтенсивністю, часовими ознаками, представленістю у свідо­мості людини, наслідками для поведінки, діяльності, здо­ров'я.

Так, згадані екогенні, техногенні, соціогенні, психогенні та психолого-педагогічні проблеми, пов'язані з розвитком осо­бистості, можуть виникати як у відносно нормальних, так і в екстремальних умовах. Це залежить від співвідношення об'єктивних та суб'єктивних факторів. Приміром, наявність у людини акцентуйованих рис характеру та деяких інших інди-відуально-психологічних особливостей може виступати внут­рішнім психогенним чинником виникнення психологічних проблем у даної людини за відносно нормальних соціальних умов.

За своєю інтенсивністю і часовими характеристиками пси­хологічні проблеми можуть бути слабкими, помітними, інтен­сивними, гострими, а також короткочасними (епізодичними) та тривалими (хронічними), застарілими.

За ступенем представленості у свідомості людини психо­логічні проблеми доцільно розрізняти на усвідомлювані та не-усвідомлювані (приховані).

За своїми наслідками психологічні проблеми можна поділити на конструктивні, розвиваючі, індиферентні, деструк­тивні, гальмуючі, критичні, психотравмуючі, патогенні, суїцидні, летальні.

Наявність вихідної класифікації психологічних проблем має велике значення для їх виявлення, вивчення та роз­в'язання практикуючим психологом. У ході їх аналізу й син­тезу щоразу слід намагатися визначати їх системний характер, взаємозв'язки з можливими іншими проблемами в цілісному контексті особистості як системи психічних якостей. На основі такого аналізу й синтезу грунтується вибір засобів по­долання психологічних проблем особистості. Але в кожному випадку треба пам'ятати про неоднозначність, своєрідність, унікальність цих проблем.

Наразі коротко розглянемо різні аспекти психологічних проблем особистості на прикладі психолого-педагогічних проблем школярів. Аналіз свідчить про те, що масова загаль­ноосвітня школа фактично не може повноцінно виявляти й розв'язувати ці проблеми, що призводить до значних втрат у розвитку дітей.

Так, гострі гальмуючі й навіть патогенні проблеми вини­кають у деяких учнів, коли школа ігнорує їхню неповторну індивідуальність, яка виявляється, приміром, у високому рівні розвитку спеціальних інтересів та здібностей. Насаджуючи усереднений підхід до всіх дітей, школа практично не помічає здібних та обдарованих, чим значною мірою дискримінує їх. Відтак вони змушені або маскувати власну своєрідність, або підлагоджуватись під пересічний рівень. А це веде до виник­нення в них гострих психологічних проблем і врешті-решт до втрати унікального особистісного потенціалу.

Для виявлення та розв'язання психолого-педагогічних проблем особистості у дітей можуть використовуватися різноманітні методи, наприклад, бесіда або цілеспрямоване опитування школярів, учителів і батьків за допомогою спе­ціального проблемного опитувальника — у сполученні з іншими методами. Наступне уточнення проблем може прово­дитися в ході індивідуального психодіагностичного обстежен­ня окремих учнів (щоб виявити можливі психогенні фактори) та фронтального соціально-психологічного вивчення їх со­ціального оточення (для виявлення сощогенних чинників ви-никнення проблеми). Отримані дані доцільно співставити між собою.

Для підвищення ефективності професійної діяльності практикуючого психолога велике значення має правильне розуміння вікових особливостей становлення особистості на всіх етапах її життєвого шляху, про що йтиметься у розділах 5 і 10.

Запитання й завдання

1. Що таке психологічна проблема особистості та яке її зна­чення у практичній психології?

2. На яких засадах можна класифікувати психологічні про­блеми?

3. Висвітліть специфіку вікових психолого-педагогічних про­блем особистості в контексті життєвого "гештальту" люди­ни.

4. Яким чином пов'язані психологічні проблеми з адаптацією людини до природних та соціальних умов?

5. Чи є у Вас психологічні проблеми і чи цілком вони усвідомлюються та долаються Вами?

6. Які перешкоди стоять на шляху усвідомлення та розв'язання особистіших проблем людиною?

7. Чи залежить соціальне становище людини від наявності в неї особистісних проблем?

8. Назвіть методи, за допомогою яких практична психологія долає особистіші проблеми людини.

Література

Абрамова Г. С. Введение в практическую психологи»-Москва, 1995.

Берн 9. Игрн, в которне играют люди. Люди, которне играют в игрьі. Санкт-Петербург, 1992.

Горностай Г. П., Васьковская С. В. Теория и практика психологического консультирования: Проблемний подход. Киев, 1995.

Дубровина И. В. Школьная психологическая служба: Вопросьі теории и практики. Москва, 1991.

Кісарчук 3. Г., Журавльова Н. Ю., Онищеико Г. І., Юрчен-ко Т. П. Спеціалізована психологічна служба і основні ви­ди психологічної допомоги населенню: Методичні реко­мендації для психологів-практиків. Київ, 1995.

Кон И. С. Ребенок и общество. Москва, 1988.

Костюк Г. С. Навчально-виховний процес і психічний роз­виток особистості. Київ, 1989.

Лебедев В. И. Личность в зкстремальннх условиях. Москва, 1989.

Общение и формирование личности школьника / Под ред. А. А. Бодалева, Р. Л. Кричевского. Москва, 1987.

Овчарова Р. В. Справочная книга нагального психолога. Москва, 1993.

Практична психологія у системі освіти: Питання ор­ганізації та методики / За ред. В. Г. Панка. Київ, 1995.

Проблеми интегрального исследования индивидуальности / Огв. ред. В. С. Мерлин. Пермь, 1978.

Рабочая книга школьного психолога / Под ред. И. В. Дубровиной. Москва, 1991.

Рибалка В. В. Психологія розвитку творчої особистості: Навч. посібник. Київ, 1996.

Хорни К. Невротическая личность нашего времени. Москва, 1993.