Література

Абрамова г. С. Практикум по психологическому консуль-тированию. Екатеринбург; Москва, 1995.

Гиссен л. Д. Время стрессов: Обоснование и практические результати психопрофилактической работьі в спортивних командах. Москва, 1990.

Джампольски Дж. Любовь побеждает страх. Москва, 1991.

Изард К. Змоции человека. Москва, 1980. Китаев-Смьік Л. А. Психология стресса. Москва, 1983. Мольц М. Зто Я, или Как стать счастливьгм. Санкт-Петербург, 1992.

Орлов Ю. М. Восхождение к индивидуальности: Книга для учителя. Москва, 1991.

Орлов Ю. М. Страх // Наука и религия. 1991, № 11. Подмазин С. И., Сибшіь Е. И. Как помочь подростку с "трудннм характером". Киев, 1996.

Психология змоций: Тексти / Под ред. В. К. Вилюнаса, Ю. Б. Гиппенрейтер. Москва, 1984.

Рейнуотер Дж. Зто в ваших силах: Как стать собственннм психотерапевтом. Москва, 1992.

Робота з клієнтами соціальних служб / Упор. 3. Г. Зайце­ва. Київ, 1994.

Розвиток творчої особистості в умовах екологічної кризи: У 2 ч. / За наук. ред. О. В. Киричука і В. В. Рибалки. Київ, 1993.

Рутман 9. М. Надр ли убегать от стресса? Москва, 1990. Селье Г. Стресе без дистресса. Москва, 1979. Телешевская М. 3. Учитесь властвовать собой: Записки психотерапевта. Киев, 1990.

Тьюбсинг Д. Избегайте стрессовьіх ситуаций. Москва, 1993. Чирков Ю. Г. Стресе без стресса. Москва, 1988.

4. Життєва ситуація особистості

4.1. Зміст поняття життєвої ситуації

Як ми пізнаємо внутрішній світ особистості — її почуття, мотиви, прагнення, установки тощо? Мабуть, кож­ний, не замислюючись, відповість: передусім ми спираємося на поведінку людини й ті обставини, в яких вона відбуваєть­ся. Іншими словами, аби зрозуміти іншого, передбачити його вчинки, ми аналізуємо конкретні життєві ситуації, в які по­трапила людина, її реакцію на ті чи інші обставини, характер поведінки в них. Більше того, коли людина намагається розібратись у своїх психологічних проблемах самостійно або за допомогою іншого, вона, як правило, описує ці проблеми через конкретні життєві обставини, ситуації, аналізує свої дії, характер взаємин з іншими людьми (див. розділ 2).

Але тут існує і зворотний зв'язок. Характер, типові особ­ливості тих чи інших ситуацій великою мірою впливають на формування не лише сталих стереотипів поведінки, а й спри­яють розвиткові окремих індивідуальних рис особистості.

Таким чином, ситуація — це явище, з яким передусім має справу практикуючий психолог, аналізуючи психологічні про­блеми клієнта, намагаючись розібратися у його особистості. Крім того, сам процес психологічної допомоги також почасти здійснюється через моделювання та аналіз типових життєвих і ситуацій, особливо при застосуванні різноманітних групових форм психотерапевтичної діяльності (соціально-психологічних тренінгів, психодрами, соціодрами тощо).

Що ж таке ситуація? Який зміст вкладають психологи у це поняття?

Слово "ситуація" походить від латинського 8ІШаііо і озна­чає поєднання умов та обставин, що створюють певну обста­новку, стан, положення. Близьке до цього визначення дає Г. Гекгаузен, який ро­зуміє під ситуацією актуальне оточення живої істоти, яке ви­значає у даний відтинок часу поведінку цієї істоти. Як бачи­мо, Цей автор не лише характеризує ситуацію як зовнішні відносно людини обставини, а й звертає увагу на внутрішні та їхній взаємозв'язок І справді, людина може впливати на зовнішнє оточення, змінюючи ситуацію за допомогою своїх предметних або комунікативних дій, але й ситуація великою мірою впливає на людину, визначаючи особливості її діяльності, характер емоційного реагування, ставлення до оточення.

Саме на цей зв'язок людини і ситуації вказував К. Левін, який писав: "Для того щоб розуміти та передбачати психо­логічну поведінку, слід для кожного виду психологічної події (дії, емоції, переживання тощо) визначити ту короткочасно діючу цілу ситуацію, що являє короткочасну структуру та стан особистості і психологічного оточення (середовища).

Таким чином, ми можемо дати визначення поняття "ситуація". Отже, ситуація — це система зовнішніх відносно суб'єкта умов, які спонукають та опосередковують його ак­тивність.

Зупинімося детальніше на тому, про які саме зовнішні умови тут ідеться. Це насамперед усі реальні предмети, люди, дії, які просторово відокремлені від суб'єкта. Крім того, це можуть бути події, що передували поведінці людини, тобто відокремлені від неї у часі.

Будь-яка ситуація висуває перед людиною певні вимоги, що зумовлюють характер її поведінки в реальних обставинах. Ці вимоги можуть бути зовнішніми, закріпленими у вигляді норм, правил, приписів, особливо коли мова йде про типові життєві ситуації, поведінка в яких іноді набуває навіть харак­теру ритуалів. Правила поведінки в типових життєвих ситуа­ціях можуть бути закріплені і у певній ролі, котра регламентує поведінку людини.

Особливо це стосується найтиповіших життєвих ситуацій, з якими стикається більшість людей. Це ті ситуації, котрі охоплюють основні сфери діяльності людини: навчання, пра-Шо, соціальну взаємодію тощо. Ці ситуації називаються со­ціальними. Головна їх специфіка полягає в тому, що вони обов'язково трапляються в житті кожної особи, причому ви­моги до поведінки у таких ситуаціях досить жорсткі, а наслідки певних дій іноді просто санкціоновані.

У таких ситуаціях існують сталі норми, з якими узгод­жується наша поведінка, у відповідності до яких вона або заохочується, або ж карається. Поки ми не вступимо у нову для нас сферу діяльності, ми добре знаємо ці норми, а самі си­туації є для нас сталою системою, що вказує на наслідки на­ших вчинків. Дії, які ми здійснюємо за знайомих, сталих об­ставин, можна легко передбачити. Більше того, сталий харак­тер наслідків дій, пов'язаних із ситуацією, надає самій по­ведінці регламентованості та стабільності.

Отже, у типових соціальних ситуаціях формуються сталі сценарії поведінки, що "підказують" людині, як діяти в тих чи інших обставинах. Соціальні ситуації, таким чином, по­требують передусім рольової або ритуальної поведінки.

Як бачимо, поведінка великою мірою залежить від си­туації, її характеру, вимог тощо. У зв'язку з цим важливого значення набуває процес адаптації до ситуації, пристосування до неї. Е. Фромм розрізняє два види адаптації — статичну та динамічну. Він пише:

"Статичною ми називаємо таку адаптацію, за якої характер людини залишається незмінним і лише з'являються якісь нові звички, наприклад пе­рехід від китайського способу їжі паличками до євро­пейського — за допомогою виделки і ножа. Китаєць, що приїхав до Америки, пристосовується до цього нового для нього звичаю, але така адаптація сама по собі не веде до змін його особистості — ні нових рис характеру, ані нових прагнень він не набуває.

Прикладом динамічної адаптації може бути така ситуація, коли дитина підкоряється суворому бать­кові; вона надто боїться батька, щоб діяти по-іншому, і стає "слухняною". В той час, коли вона пристосовується до неминучої ситуації, у ній щось відбувається. Може розвиватися інтенсивна во­рожість відносно батька, яку вона буде придушува­ти, бо не тільки виявити, а й навіть усвідомити її було б надто небезпечно. Ця придушена ворожість — хоча вона ніяк не виявляється — стає ди­намічним фактором її характеру. Вона може поси­лити страх дитини перед батьком і тим самим при­звести до ще більшого підкорення; може виклика­ти .безпредметний бунт — не проти когось кон­кретного, а проти життя взагалі. Тут, як і в пер­шому випадку, індивід пристосовується до зов­нішніх обставин, але таке пристосування змінює його; у нього виникають нові тривоги" {Фромм З-Бегство от свободи. Москва, 1990. С. 23).

Слід сказати, що значення ситуації для психічного розвит­ку дитини давно усвідомила і вітчизняна психологія, увівши до свого поняттєвого апарату поняття соціальної ситуації роз­витку. Ось як характеризує це поняття Л. Виготський:

"На початок кожного вікового періоду скла­дається цілком своєрідне, специфічне для даного віку, виключне, єдине й неповторне відношення між дитиною та навколишньою дійсністю, пе­редусім соціальною. Це відношення ми й назвемо соціальною ситуацією розвитку в даному віці. Со­ціальна ситуація розвитку являє собою вихідний момент для всіх динамічних змін, що відбуваються у розвитку протягом даного періоду. Вона визначає цілком та повністю ті форми і той шлях, ідучи яким дитина набуває чимдалі нових і нових влас­тивостей особистості, черпаючи їх з основного джерела розвитку, той шлях, на якому соціальне стає індивідуальним... З'ясувавши соціальну си­туацію розвитку, що склалася на початок якогось віку і визначається відносинами між дитиною та середовищем, ми відтак повинні з'ясувати, як із життя дитини в цій соціальній ситуації необхідно виникають і розвиваються новоутворення, прита­манні даному вікові" {Вьіготский Л. С. Собр. соч. Москва. 1984. Т. 4. С. 258-259).

Таким чином, соціальна ситуація розвитку — це особливе поєднання внутрішніх процесів розвитку і зовнішніх умов, що є типовими для кожного вікового етапу. Це співвідношення виз­начає і динаміку психічного розвитку протягом певного віко­вого періоду, і якісно своєрідні психологічні новоутворення, котрі виникають наприкінці цього періоду.

Типові ситуації дитинства можуть здійснювати не лише позитивний, а й негативний вплив на психічний розвиток особи. Так, А. Адлер виокремив несприятливі ситуації ди­тинства, до яких він відносив недосконалість органів; ситуа­цію розбещеної дитини; ситуацію дитини, якою нехтують.

Діти з органічними недоліками можуть, на думку Дослідника, втратити впевненість у своїх силах та замкнутися ^в собі Розбещені діти, замість розв'язувати завдання життя, будуть шукати обхідних шляхів тиранії — або демонструючи свою слабкість, або виявляючи жорстокість, або ж і те, й інше. Діти, якими нехтують, будуть недооцінювати свої сили та перебільшувати складність життєвих завдань. Іншими сло­вами, всі ці діти не підготовлені до завдань, що висуває жит­тя, та не вірять у свою здатність їх розв'язати. І, таким чи­ном, несприятливі ситуації дитинства можуть призвести до формування помилкового стилю життя.

Якщо соціальні ситуації можна класифікувати за основ­ними сферами діяльності людини (праця, навчання, дозвілля тощо), то життєвих ситуацій, в які ми потрапляємо, безліч. Одні надають нам сил, піднімають настрій, надихають на творчість, інші — пригнічують, дратують або ж збуджують. До типових життєвих ситуацій можна віднести смерть близької людини, хворобу або травму, втрату роботи, сімейні ситуації, початок або закінчення навчання тощо.

Однак чи помічали ви, що у схожих ситуаціях люди пово­дять себе приблизно однаково? Іноді навіть складається вра­ження, що певна ситуація мовби "запускає" програму по­ведінки незалежно від нашого бажання. Так, заходячи в пере­повнений автобус, дехто відразу ж відчуває роздратування, інший — пригнічення, третій залишається незворушним, сприймаючи ситуацію як "необхідне зло", яке треба пережи­ти. Тобто у людини формується сталий спосіб реагування на ті чи інші життєві ситуації. Від чого це залежить?

Звичайно, від індивідуальних особливостей людини. Але це надто загальна відповідь. Спробуємо конкретизувати її, звернувшись до поняття "концепція", введеного німецьким психотерапевтом Н. Пезешкіаном. Концепція, на думку дослідника, — це когнітивні та емоційні структури, що задають нам схему інтерпретації наших ставлень до себе ("Я"-концепція), до інших (концепція Іншого) та до оточення.

Концепції включають в себе очікування, які надають на­шому сприйманню характерний відтінок: ми ставимося до людини песимістично, критично та недовірливо або ж шу­каємо контакту з іншим, ставлячись до нього доброзичливо, з оптимізмом та увагою. Концепції включають також мотиви, що керують нашою поведінкою, спонукають до дії, а також засвоєні норми та звичаї, на які ми орієнтуємося. У концеп­ціях кристалізуються особистісні смисли людини, про які йтиметься далі.

Можна сказати, що базові (тобто найбільш сталі) кон­цепції немовби виконують "штурманські" функції: вони по­відомляють людині, де на неї очікують труднощі, що добре, а що погано, які варіанти поведінки є в її розпорядженні. у кожної людини є своя програма концепцій, яка суттєво впливає на її поведінку в тих чи інших обставинах, на її став­лення до ситуації. Велика роль у формуванні концепцій на­лежить сім'ї. У ній типові концепції передаються від по­коління до покоління, формуються нові концепції, які за­своюються дитиною у повсякденному спілкуванні.

Кожний індивід володіє типовими формами поведінки, типовими емоційними реакціями на певні ситуації. Ці форми # реакції набувають вигляду конкретної концептуальної про­грами. Наведемо приклад типової програми "пунктуальність": вчасно лягати спати; прокидатися у точно визначений час; їсти разом з сім'єю у певні години; повертатися додому вчас­но; виконувати у строк свої обіцянки; відчувати незручність, коли є небезпека запізнитися; хвилюватися, коли запізню­ються інші, тощо.

Базові концепції часто повторюються у різноманітних си­туаціях, в яких людина діє в індивідуальному, незмінному стилі. Вона мовби дотримується правил гри, за якими звикла жити, і не може легко відмовитися від них у певній ситуації, навіть коли для неї складно і ризиковано їх дотримуватися. Базові концепції, як правило, виявляються в актуальних (ситуативних) концепціях, які перебувають під впливом не особистісних, а ситуативних факторів. Наприклад, базова концепція "охайність — половина життя" може виявлятися у ремствуваннях жінки, чоловік якої не хоче приводити до ладу свої речі: "Неохайність чоловіка діє мені на нерви".

Підіб'ємо підсумки.

Ситуація як поєднання зовнішніх відносно людини умов та обставин справляє значний вплив на її поведінку та розви­ток. З іншого боку, характер реагування людини на зовнішні обставини, спосіб поведінки в них дають змогу з'ясувати особливості внутрішнього світу суб'єкта, визначити його най­суттєвіші психологічні характеристики.

Основоположні ситуації людського буття зафіксовані у Міфах, традиціях, ритуалах, колективних формах життя. По­ведінка в таких ситуаціях досить жорстко регламентована відповідними соціальними нормами, правилами, які часто Скріплені у соціальних ролях. Це так звані соціальні си­туації.

Кожна людина протягом свого життя потрапляє й у безліч миттєвих ситуацій, які не мають жорстко окреслених меж і Потребують гнучкого реагування залежно від конкретних життєвих обставин. Спосіб поведінки у таких ситуаціях великою мірою залежить від індивідуальних особливостей людини, пе­редусім від базових концепцій, які сформувалися протягом життя.

Однак складність полягає в тому, що більшість життєвих ситуацій є проблемними, тобто вони не мають однозначного розв'язку, зумовлюють різні способи реагування та поведінки залежно від успішності аналізу зовнішніх, часто суперечли­вих, обставин, від особливостей осмислення та розуміння си­туації в цілому.

Отже, успішність розв'язання тієї чи іншої складної жит­тєвої ситуації, знаходження оптимального способу поведінки в суперечливих обставинах великою мірою залежать від аналізу то осмислення людиною конкретних життєвих ситуацій.

Запитання й завдання

1. Порівняйте поняття "життєва ситуація" та "соціальна си­ туація".

2. Розкрийте вплив ситуації на поведінку людини.

3. Схарактеризуйте вимоги, що висуває соціальна ситуація до поведінки людини.

4. Які існують види адаптації до ситуації? Наведіть приклади із власного досвіду.

5. Чим відрізняється соціальна ситуація розвитку дитини від інших соціальних ситуацій?

6. Як впливають несприятливі ситуації дитинства на подаль­ ший психічний розвиток особистості?

7. Як впливають базові концепції людини на її стосунки з оточуючими?

8. Чим відрізняються базові концепції людини від ситуа­ тивних концепцій?

9. Наведіть приклади базових концепцій людини. Як вовн впливають на характер переживання життєвої ситуації?

10. Від чого залежить успішність розв'язання конкретної жит­тєвої ситуації?

Література

Лдлер А. Практика и теория индивидуальной психологии. Москва, 1995.

Вшртскш Л. С. Собрание сочинений. Москва, 1984. Т. 4.

Левин К. Топология и теория поля // Хрестоматия по ис-тории психологии. Москва, 1980.

Пезешкиан Н. Позитивная семейная психотерапия. Москва, 1993.

Сидоренко Е. В. Зкспериментальная групповая психология: Комплекс "неполноценности" и ранних воспоминаний в концепции Альфреда Адлера. Санкт-Петербург, 1993.

Фромм 3. Бегство от свободи. Москва, 1990. Хекхаузен X. Мотивация и деятельность. Москва, 1986.