8.4. Індивідуальна психотерапія

Індивідуальна психотерапія — це діалог між психоте­рапевтом і клієнтом з метою психологічної допомоги ос­танньому. Мета психотерапії — сприяння у становленні пов­ноцінної особистості, здатної займати активну і творчу пози-Шю відносно себе та своєї життєдіяльності, справлятися із ^тровматичними ситуаціями та переживаннями, приймати Рішення і продуктивно, нешаблонно діяти у відповідних соціаль-^Но~^кУльтурних умовах, із баченням перспективи і почуттям ^л/одської гідності. Психотерапія покликана допомогти особис-^т?^сті вижити у різноманітних життєвих і соціальних ситуа-_> знайти своє місце серед людей і якнайповніше реалізу- свої потенції.

зазначалося, психотерапія орієнтована на роботу з гли- особистісними проблемами, що лежать в основі

287

різноманітних життєвих труднощів і конфліктів людини. му й термін здійснення психотерапевтичної допомоги є досить тривалим — від десяти до сотні зустрічей протягом років.

До психотерапевта (порівняно із психологом-консуль-тантом) висуваються відповідно й вищі кваліфікаційні вимо­ги. Бажано, щоб фахівець, що надає психотерапевтичну до­помогу, був професійним психологом чи медиком (пси­хіатром) і, звичайно, мав спеціальну психотерапевтичну під­готовку. Необхідними для психотерапевта є власний досвід перебування в ролі клієнта і тривалої роботи під супервізор-ством. Підготовка в галузі психотерапії передбачає знайом­ство із загальною і конкретною клінічною теорією.

Психотерапевт може займати відносно клієнта різні по­зиції та відповідно виконувати різні ролі: експерта, "дзеркала", методолога здорового глузду, взірця поведінки, фрустратора тощо — залежно від методологічних принципів, за якими він працює.

До клієнта у психотерапії також висуваються певні вимоги. Це повинна бути людина досить умотивована і матеріально спроможна для тривалої роботи з психотерапевтом. Як пра­вило, це людина, що вже здійснила певну самостійну психо­терапію, бачить і розуміє, наявність особистісних проблем і готова їх розв'язувати. Певне значення має й інтелектуальний рівень клієнта. Вважається, що ідеальний клієнт — це нор­мальний невротик із високим рівнем розвитку рефлексії (КХ Альошина).

Оскільки єдиної психотерапевтичної теорії не існує, зав­дання психотерапії конкретизуються у декількох психо­логічних парадигмах (моделях), про які йтиметься нижче. Ра­зом із тим є певні психотерапевтичні фактори, присутні в усіх видах психотерапії, хоча й у різних пропорціях. Це встано­влення особливого контакту між психологом і клієнтом; по­слаблення напруги у клієнта на першій стадії роботи; розши­рення когнітивних схем за рахунок інформації від психолога, зміна поведінки під впливом емоційного досвіду в терапев­тичних взаєминах і позитивно-негативного підкріплення ви психолога; набуття соціальних навичок завдяки ідентифіхаДі¹ з психологом; переконання й навіювання — явні чи прихо­вані; засвоєння та закріплення адаптивних форм поведінки емоційної підтримки психолога.

Виділяють також три основні фази психотерапії На фазі в емоційному плані відбувається встановлення між психологом і клієнтом, у когнітивному — виз

288

психологічної проблеми, психотерапевтична діагностика, друга фаза передбачає в когнітивному аспекті роботу над ви­рощенням проблеми, в емоційному — формування особливих психотерапевтичних взаємин. На третій фазі клієнт "визріває" для виходу з особливих емоційних взаємин із пси­хологом і готується втілювати знайдеш рішення у життя.

Конкретне психотерапевтичне наповнення кожної фази психотерапії визначається методологічними позиціями та Іддивідуальними особливостями психолога. На сучасному етапі оформилися декілька провідних напрямів у світовій теорії та практиці консультування і психотерапії. Серед них — психодинамічкий напрям, що включає психоаналіз 3. Фрейда, індивідуальну психологію А. Адлера, аналітичну психологію К. Г. Юнга, транзактний аналіз Е. Берна та ін.; гуманістичний напрям (роджеріанська психотерапія, гештальт-терапія, екзистенціальна терапія); біхевіоральний напрям (соціальне навчання, когнітивна терапія тощо).

Розглянемо коротко кожен із напрямів, зазначаючи його основні завдання, психотехніки та позиції психолога і клієнта.

Психодинамічна психотерапія. Психодинамічна (глибинна) психотерапія зорієнтована на психоаналіз. Вона базується на принципі визначального впливу минулого досвіду на форму­вання світовідчуття, певної манери поведінки людини, її внутрішніх і зовнішніх проблем. Засновником психоди-намічного напряму психотерапії був 3. Фрейд. Серцевиною його психоаналітичного вчення є концепція неусвідомлюва-ного. Ним розроблені й спеціальні психотерапевтичні прийо­ми проникнення в неусвідомлюване.

Головною метою психоаналізу є виявлення та вивчення неусвідомлюваних сил, які обумовлюють життя і діяльність особистості. Робота психолога спрямована на усвідомлення клієнтом своїх глибинних внутрішніх процесів і оволодіння ними.

Закономірним явищем психодинамічної терапії є виник­нення протидії клієнта психотерапевтичному процесові як неуевідомлювана реакція на можливість зіткнення з болісни-^и переживаннями. Тому на перших етапах роботи прихиль­ники цього напряму звертають на це увагу клієнта, а потім ^1нтерпретують (у термінах психоаналізу) опір клієнта та його конкретні захисні механізми. Одне із завдань психолога — °казати дію цих механізмів не лише в процесі психотерапії, *у повсякденному житті клієнта, його взаєминах з оточую-^чи*ш. Ознайомлення клієнта з уявленнями про трикомпо-

³ 289

нентну структуру особистості (згідно з теорією 3. Фрейда) дар йому можливість зрозуміти суть психологічних захисних ме ханізмів як намагання його "Я" врегулювати взаємини мі» "Воно" та "Над-Я", захистити особистість від травмуючих переживань і зберегти її цілісність.

До основних механізмів психологічного захисту відносять ви-тиснення, придушення, раціоналізацію, проекцію, заперечен­ня, заміщення, ізоляцію, формування реакції, компенсацію сублімацію, регресію, інтроекцію, ритуал, аскетизм. Виділя­ють також нижчі захисні механізми — розщеплення, примітивну ідеалізацію, девальвацію і прожективну іден­тифікацію.

Характерні для даної особистості механізми психологічно­го захисту виникають у ранньому дитинстві, виконуючи на цьому етапі важливі функції для оберігання психіки. Але за­кріпившись і передаючи вже дорослій людині у спадок 2 ранні емоційні, когнітивні й поведінкові реакції, ці механізми стають на перешкоді повноцінного розвитку особи, формують основу невротичної поведінки.

Усе це стосується і трансферних відносин клієнта (перенесення на іншу людину досвіду дій, відчуттів і сприй­няття якоїсь значущої фігури з його минулого). Тому важли­вим аспектом роботи є аналіз трансферу клієнта до психо-анадітика протягом усього процесу психотерапії.

Згідно з принципом поступовості відбувається перехід від аналізу опору, захисних механізмів до власне базових внутрішніх конфліктів, що закладалися у дитинстві. Основ­ними базовими конфліктами, за 3. Фрейдом, є иеусвідомлю-вакі конфлікти між лібідозвими та агресивними бажаннями, потягами та страхом втрати, покараннями та обмеженнями, які виходять з реальності. Можуть бути також конфлікти в результаті зіткнення протилежних прагнень.

Аналіз асоціацій і сновидінь, трансферу, занурень у дитячі спогади допомагає виявити приховані ранні конфлікти, зро­зуміти і пережити їх уже дорослою людиною, тим самим роб­лячи її більш свідомою, а значить вільною від тиску за­старілих проблем.

Назвемо основні психотехніки психодинамічної психоте­рапії.

Метод вільних асоціацій передбачає породження ми­мовільних, таких, що випадково спадають на думку, висло­влювань. Психолог аналізує їхні зміст, послідовність, символі­ку, а також заблокованість у висловлюваннях. Можуть бути &■ довільні асоціації, так і асоціації на задану тему чи слово. 290

Тлумачення сновидінь. Аналіз сновидінь 3. Фрейд назвав « оролівською дорогою до неусвідомлюваного". Цей метод ялючає розкриття символіки, домінуючих почуттів, вільних !содіашй з приводу змісту сну.

Інтерпретація полягає у позначенні того чи іншого явища, Його психоаналігичному тлумаченні та "перекладі" на побутову мову клієнта. Основні правила інтерпретацд: йти від поверхні вглиб; пояснювати те, що клієнт уже здатний сприйняти; перед іда«рпретацією вказати на захисний механізм переживання.

Аналіз опору передбачає висвітлення всього, що перешкод-_жа€ процесові психотерапії та усвідомленню справжніх про­блем. Зокрема, сюди входить аналіз психологічних механізмів захисту.

Аналіз трансферу означає виявлення та штерпретацію по­чуттів, думок, ставлень клієнта до психолога. Виникнення і аналіз перенесення є основним моментом психодинамічної психотерапії. Аналізується також і явище конгртрансферу — ставлення психолога до клієнта.

Відкриття 3. Фрейда (класичний психоаналіз) були розви­нені й модифіковані іншими вченими, такими як Е. Фромм, К. Г. Юнг, А. Адлер, Е. Еріксон, К. Горні та ін. їхні праці внесли значний вклад у розвиток психодинамічної теорії та практики, наблизили їх до вимог сьогодення.

Психодинамічна психотерапія проводиться протягом три­валого часу (від півроку до багатьох років) і потребує серйоз­ної і тривалої психоаналітичної підготовки психолога.

Гумаяктичва психотерапія. Гуманістична психологія, як і психодинамічна, у центр свого підходу ставить людину, її особистість. Проте на відміну від психоаналізу увага приділяється передусім не минулому з його травматичними деструктивними явищами, а сьогоденню, самовідчуттю і до­свіду клієнта "тут і тепер ", з вірою в його конструктивні сили. Завдання психолога гуманістичного напряму — сприяння особистішому зростанню клієнта не через пояснення його Досвіду в спеціальних наукових термінах, а шляхом співпере­живання і прийняття його внутрішнього світу.

Видатними представниками гуманістичного напряму пси­хології є А. Маслоу, К. Роджерс, В. Франкл, Ф. Перлз. Найбільш вираженими течіями у гуманістичній психології є екзистенціальна, роджерїанська (або клієнтцентрована) пси­хотерапія і гештальттєрапія.

Основні методологічні підходи екзистенціальної психоте-пії полягають в уявленнях про людину як істоту, що пере-

291

буває в розвитку, прагне самоактуалізації, є вільною, оскільки може приймати рішення і брати на себе відповідальність у різних ситуаціях. Задача психолога — допомогти клієнтові прийняти себе в усій повноті і взяти відповідальність за еебе (своє життя, вибір, самопочуття тощо).

Методологічні засади екзистенціальної психотерапії пов'язані з філософською проблемою буття, зі створенням ключових понять і концепції людського існування. При на­данні психотерапевтичної допомоги послідовники цього на­пряму мають поєднувати своє розуміння клієнта і здатність до конфронтації з тим, що називається "обмеженим існуванням у клієнті".

Узагалі основні зусилля в екзистенціальній пси­хотерапії "спрямовані на допомогу клієнтові прий­няти серйозно свій феноменологічний світ, зро­зуміти реальність своїх усвідомлених чи неусвідом-лених виборів та їхніх наслідків. Тому позиція клієнта не обмежується досягненням інсайту, а формує очікування дій, що випливають із з'ясованих цінностей особистості та її потенцій. Тому клієнти заохочуються до відкритості, спон­танної активності йг зосередженості на головних проблемах життя (народження, любов, тривога, до­ля, провина, смерть, відповідальність), тобто на екзистенційних проблемах, які не мають раціо­нального вирішення, але конфронтація з якими дає можливість розв'язувати поточні психологічні проблеми" (Основи консультативної психології: Аналіз сучасних концепцій. Київ, 1992. С. 56).

Розглянемо, як це відбувається у клієнтцентрованій психо­терапії К Роджерса. Згідно з його концепцією, клієнт, ще звертається до психолога, почуває себе безпорадним, закри­тим для істинного спілкування, неадекватним своїм почуттям, відмежованим від значної частини свого внутрішнього світу.

Аби стати зрілою й цілісною, людина повинна зіткнутися зі своїми справжніми почуттями, дослідити і прийняти їх. З метою допомогти клієнтові в зустрічі зі своїм істинним "Я" психолог виступає як дзеркало, друге "Я" клієнта. В атмо­сфері довіри й безпеки людина виявляє і досліджує свій внутрішній світ, вчиться відділяти своє від привнесеного, де­далі більше спиратися на потреби розвитку й цілісності, розрізняючи завади на цьому шляху. 292

Основними засобами впливу в клієнтцентрованій психоте­рапії є особистість психолога, зокрема його конгруентність /щирість, відповідність між почуттями і змістом висловлю­вань, неопосередкованість інструментальною концепцією чи схатусними іграми), особливості його спішування з клієнтом, такі як активне слухання, повага, емпатія, неоцінювання, піклування.

Психолог роджеріанського напряму уважно вислуховує клієнта, вступаючи у зовнішній діалог переважно для ак­тивного приєднання до почуттів клієнта (з метою дедалі більшого його занурення у внутрішній процес) або на про­хання самого клієнта (висловити свою думку чи ставлення до чогось тощо).

Вважається, що самоприйняття клієнта є першим кроком в його особистісному зростанні, який визначатиме зміни й на поведінковому рівні.

На відміну від роджеріанської психотерапії у гештальтпіе-рапії, засновником якої є Ф. Перлз, використовується широ­кий спектр психотерапевтичних технік і прийомів. Можливо, завдяки тому гештальттерапія є досить популярною і ефек­тивною школою психотерапії. Метою гештальттерапії Ф. Перлз вважав допомогу здоровій особистості у виживанні в нездоровому суспільстві. Основні завдання цього напряму — посилення бажання самоствердження й незалежності особис­тості, розширення свідомості й довіри до стану актуального переживання, особистісна зрілість клієнта. Психотехніки ге-штальттераїїії такі: психодрама (для прояснешія міжособистіс-них стосунків та для роботи зі сновидіннями — їх драматиза­ція); сприйняття "тут і тепер" (розрізнення "трьох кіл" сприймання); діалог нападаючого й того, хто захищається; "Порожній стілець" (бесіда з відсутньою людиною), бесіда з частиною свого "Я"; робота з мовними змінами (наприклад: "Я повинен" — "Я хочу"); експериментальне перебільшення (техніка з розвитку самоусвідомлення шляхом гіперболізації поведінки, тестів) та ін.

Істо

Біхевіоральна (поведшкова) психотерапія. На відміну від гу­маністичної психології, в центрі якої стоїть особистість, по­ведшкова психологія націлена передусім на розв'язання пев­них конкретних психологічних проблем. Основна мета по-ьедшкової психотерапії полягає у створенні нових умов для навчання людини, завдяки чому вона може оволодіти своїми дія-^м" та змінити поведінку.

оіхевюризму Дж. Вотсона, Е. Торндайка, Б. Скіннера,

рично цей напрям психології бере свій початок від

а та-293

кож від робіт російських учених І. Павлова, В. Бехтерєва, І. Сеченова. Поведінкова психологія як напрям психотерапії вперше знайшла своє оформлення в роботах Дж. Вольпе і А- Лазаруса. Людина у біхевюральній психотерапії розглядається як продукт і творець навколишнього середовища. У ході психо­терапії психолог намагається допомогти клієнтові вплинути на обставини, краще пристосуватися до них. Оскільки в основі концепції лежить експериментально обгрунтована ідея навчання, біхевіоральна психотерапія оптимістично ставиться до можли­вості розв'язання людських проблем.

У біхевіоральній психотерапії після встановлення контакту психолога з клієнтом відбувається процес конкретизації про­блеми клієнта (операціоналізація поведінки). Психологічною проблемою для біхевіорального психолога є певна об'єктивна дія, акт, учинок. Наступним важливим кроком виступає функціональний аналіз проблеми — дослідження подій, що пе­редували вчинку, сам учинок та його наслідки. Таким чином виявляються послідовність подій та зв'язки між причинами й наслідками.

Спільна з клієнтом постановка соціально значущих для нього цілей та вироблення конкретного плану їх реалізації є однією із задач психотерапевта поведінкового напряму.

У поведінковій психотерапії застосовуються різноманітні методи та прийоми. Основними методами є тренінг релак­сації, систематична десенсибілізація, функціональний тренінг поведінки. Метод релаксації спрямований на підвищення людських можливостей при подоланні стресу психофізіо­логічними способами саморегуляції. Основними елементами тренінгу релаксації є розслаблення, зосередженість на ди­ханні. Цей метод використовується також як фон для навію­вання і самонавіювання.

Систематична десенсибілізація спрямована на зниження тривожності при психотерапії різноманітних острахів (фобій). Цей метод базується на поєднанні приємних стимулів (наприклад, розслаблення, комфорт) і травматичних стимулів. Фактори травмуючого впливу виділяються і розташовуються в ієрархічному порядку. Робота розпочинається з найменшими за силою факторами.

Ось приклад ієрархії стимулів клієнта, пов'язаних з острахами щодо дантиста.

1. Думки про перебування біля кабінету зубного лікаря в ролі людини, яка когось супроводить.

2. Дивився на фотографію людини, котра посміхається, сидячи у кріслі дантиста.

294

3. Уявляв, як ця людина спокійно реагує на лікарський огляд.

4. Думав про те, як зателефонувати дантистові щодо прийому.

5. Дійсно зателефонував лікарю і домовився про зустріч.

6. Знаходився біля клініки раніше призначеного часу.

7. Сидів у приймальні дантиста і чув, як медсестра ка­ же: "Лікар чекає Вас".

8. Сидів у кабінеті і чув, як лікар говорить: "Я бачу хворий зуб".

9. Чув, як працює бормашина і спостерігав за її робо­ тою, при цьому бор не наближався до обличчя.

10. Дозволив дантистові доторкнутися до зуба інстру­ ментом, при цьому дантист казав: "Цей зуб поганий".

11. Бачив, як дантист розкладає інструменти, серед яких був шприц.

10. Відчув, як голка входить у ясну.

11. Уявляв, як сньрдлять зуб.

12. Уявляв, як видаляють зуб.

Функціональний тренінг поведінки полягає у навчанні клієнта адекватної поведінки і впевненості в собі у різних си­туаціях спілкування. З цією метою використовуються прийо­ми візуалізації, рольової гри, переліку альтернативних рішень, навчання певним конструкціям висловлювань і навичкам по­ведінки у конфліктних ситуаціях тощо.

У сучасній поведінковій психотерапії використовуються також методи самоспостереження, дослідження, самооцінки, яка визначає поведінку, ведення щоденникових записів.

Психотерапевт цього напряму виступає в активній ролі на­ставника, вчителя. Він заохочує клієнта до активності, співробітництва, експериментування з новими формами по­ведінки. Важливими моментами психотерапії є передбачення і підготовка клієнта до можливих рецидивів, психотерапев­тична робота з опрацювання (поведінковий і когнітивний аналіз) рецидивів.

Останнім часом намітився значний вплив когнітивної пси­хології на поведінкову психотерапію. Відтак значна увага приділяється не лише аналізу дії, виробленню потрібних на­вичок поведінки, а й освоєнню стратегії раціонального мислення, пошукам тих думок, що приводять до емоційної реакції та відповідної поведінки клієнта.

Для більшої наочності розглянемо конкретний приклад психотерапевтичної роботи. З цією метою наведена психо-

295

логічна біографія 20-річної клієнтки (назвемо її Наталкою). Далі показано, як можна працювати з нею в гуманістичній (роджеріанській) та поведінковій парадигмах.

Наталка звернулася з проханням про психологічну до­помогу в зв'язку зі своїми неадекватними реакціями в си­туаціях конфлікту з матір'ю (дівчина назвала такі реакції "істериками"). Під час них клієнтка себе не контролювала; виявляла бурхливі емоції із криком та сльозами, могла щось розбити. Прояви такої поведінки почалися в неї десь із рік тому під впливом наміру батька піти з сім'ї. Наболіла проблема ситуаційно вирішилася на момент приходу На­талки до консультації (батько пішов із дому), проте бурх­лива емоційна реакція у стресових ситуаціях (тепер уже спілкування з матір'ю) залишилася. Дівчина сприйняла батькове рішення дуже болісно. Вона йому не може про­бачити, відмовляється спілкуватися з ним, хоча знає, що батько дуже любить її.

Від психолога Наталка чекала допомоги в нормалізації своєї поведінки, усуненні активних проявів агресії. Дівчи­на поводилася знервовано, уникала контакту очима і не бажала поглиблювати тему взаємин із рідними.

Наталка росла єдиною дитиною в сім'ї. Батьки намага­лися приділяти їй увагу, хоча були дуже зайняті. Нерідко вечорами дівчинка залишалася вдома сама чи з сусідами (ніхто із рідних не допомагав у догляді за дитиною).

Загалом Наталка росла слухняною. Батьки жили ма­теріально дуже скромно і якщо не могли їй чогось купити, то вона виявляла терплячість. Проте у віці приблизно трьох років у дитини з'явилася звичка вимагати бажаного криком і сльозами. Через деякий час це минулося. В ціло­му батьки намагалися догодити дочці, оберігали її від хат­ньої роботи та інших обов'язків.

Наталка відмінно вчилася у школі. Стосунки з учите­лями були добрі. А от із ровесниками складалися про­блемно, оскільки дівчина була досить замкненою, вибірко­вою у контактах, дещо зверхньо ставилася до однолітків. У старших класах клієнтка змушена була поміняти школу че­рез непорозуміння з однокласниками. Вона вважає, що з нею обійшлися несправедливо. У дитинстві в неї була одна подруга, яка переїхала до іншого міста. Тепер єдиною по­другою Наталка вважає матір.

Що ж стосується батьків, то до останньої кризи вони жили дружно. Навіть у період конфлікту вони забували про свої негаразди після Наталчиних "вибухів", починали посилено турбуватися про неї, аби лишень не було "нервових зривів". Проте разом із тим сімейний конфлікт до кінця не вирішувався. Тоді у Наталки виникла ідея са­могубства. Дівчина робила декілька спроб, але, як сама

296

зізналася, по-справжньому не бажала довести справу до кінця.

Зараз Наталка — студентка, навчається успішно. Вона людина честолюбна, здібна до наук, наполегливо доби­вається своїх професійних цілей. Недавно стала вперше зустрічатися з хлопцем, що позитивно вплинуло на її са­мопочуття.

Роджеріанська парадигма

Як видно, Наталка вміє ставити цілі та намагається до­сягти їх. Разом із тим дівчина занепокоєна певними своїми діями. Психолог зосереджується на почуттях хвилювання, тривоги. З одного боку, вони є важливими мотивуючими силами для психотерапевтичної роботи і особистісних змін, а з іншого — потребують від психолога підбадьорю­вання і підтримки клієнтки. Психолог передусім виявляє впевненість і віру у спроможність Наталки подолати про­блеми, знайти свій особистий шлях у лабіринті життєвих труднощів.

У взаєминах з клієнткою психолог створює таку атмо­сферу, що сприяє вільному вияву будь-яких переживань та емоцій, зокрема таких, які Наталка вважає небезпечними для своєї особистості, — гніву, розпачу, незадоволення тощо. Атмосфера безпеки й довіри досягається за рахунок відсутності оцінковнх і критичних суджень психотерапевта, його щирої доброзичливості й теплоти. Психолог не нав'язує тем для бесіди клієнтці, він "іде" за її розповіддю, разом із тим своїми запитаннями чи репліками привер­таючи увагу до її почуттів та переживань (не лише тих, про які вона говорить, але й тих, які він бачить у ході психоте­рапевтичного спілкування).

Психологові у клієнтцентровашй терапії важливо не лише осмислити, а й пережити все так, як це робить На­талка в даний момент. Завдяки такій емоційній близькості дівчина чимдалі повніше й вільніше, переборюючи триво­гу, могла б виявляти і досліджувати свої почуття, досягаю­чи найдальших закуточків свого внутрішнього світу. Спи­раючись на підтримку психолога, Наталка вчилася би прцймати себе з усіма перевагами та недоліками.

Психолог допомагав би дівчині виявити й дослідити її різноманітні фобії — самотності, відторгнення та неприй­няття, побоювання бути слабкою — і ті засоби, за допомо­гою яких вона маскувала свої страхи і знижувала триво­гу, — зверхність, самовпевненість, дистанційність; а також з'ясувати, як вона почувається в ситуації, коли її оцінюють значущі люди. Спільно із психотерапевтом Наталці пропо­нувалося б дослідити свій гнів і дійти до його першодже­рел, у повній мірі виразити свої почуття образи, покину-

297

298

тості, провини. Після цього їй варто було б звернутися до тих сторін своєї душі, що здатні любити і творити.

Вийшовши за межі своєї замкненості, поділившись із психологом своїми почуттями, Наталка розірвала б коло самоізоляції, позбулася внутрішньої самотності. Клієнтка поступово змогла б зосередитися на своїх переживаннях і установках, прояснити їх для себе. Психотерапевт бачив би її як людину, здатну розвивати власні сили і приймати са­мостійні рішення. Приймаючи себе у цілісності, Наталка змогла б стати більш терпимою до інших людей і позбу­тися саморуйнівних тенденцій. Піклування психолога та його віра збільшили б її упевненість у собі, підтримали бажання особистішого зростання, здатність конструктивно розв'язувати життєві проблеми.

Поведінкова парадигма

Наталчин запит — допомогти змінити поведінку у пев­них Ситуаціях — сформульований цілком у дусі поведінко-вої психотерапії. Якби дівчина сказала, що вона взагалі не-задоволена собою, психотерапевт спитав би її, що вона має на увазі і як може звузити проблему. Потім психолог міг би ще більше конкретизувати проблему, запитавши: "Яка твоя поведінка викликає почуття невдоволення?" або "Що ти робиш, аби не відчувати себе невдоволеною?"

Після формулювання проблеми психолог разом із дівчиною проаналізував би конкретні випадки небажаної поведінки, прояснивши основні характеристики ситуацій, а саме: стосовно кого чи чого виявляється гнів, коли і як часто, інтенсивність реакцій, зовнішні (слова, вчинки то­що) та внутрішні (фізичний стан, настрій, образ, думка) фактори небажаних дій тощо. Досліджувалося б також усе, що передує виникненню критичної ситуації: за яких об­ставин чи їх сукупності найімовірніше відбудеться небажа­на дія. Можливо, емоційна розрядка настає внаслідок на­копичення стресів, перевантажень, а також непорозумінь у взаєминах (оскільки найчастіше це трапляється у спілку­ванні з матір'ю). Психолог разом з Наталкою оцінює ре­зультати її поведінки в таких випадках — стан, самопочут­тя, "виграші" і втрати у взаєминах, ставленні до себе тощо.

Потім психотерапевт запропонував би Наталці проду­мати й обговорити інші можливі варіанта поведінки у кри­тичних ситуаціях. За допомогою рольової гри (за участю психолога) можна відтворити складні моменти у спілку­ванні з матір'ю. Це дало б можливість клієнтці не лише глибше перейнятися мотивами поведінки близької їй лю­дини, а й краще зрозуміти себе.

Далі в ході психотерапії варто було б звернути увагу на профілактику стресових станів, що підвищують тривогу і напруженість, виявити засоби, яками користується Натал-

ка для зняття напруги, і підібрати для неї ще декілька варіантів. Провести тренінг релаксації та дати домашнє завдання з його освоєння.

Клієнтка вчилася б бути також уважною до своїх емо­ційних станів, до ознак накопичення нервової напруги. Діагностика передкритичних станів та навчання прийомам самодопомоги в ці моменти — важливий етап Наталчиної психотерапії.

Психолог разом із дівчиною склав би список травмую­чих ситуацій та розташував їх за ієрархією по силі впливів. Дівчина набувала б нового досвіду і вчилася оволодівати своєю поведінкою спочатку на сеансах психотерапії (в уяві та рольових іграх, у моделюванні нових форм поведінки), а згодом і в житті, на основі здобутих знань і навичок (релаксації, кращого розуміння себе й ситуації, підвищен­ня самоконтролю, збагачення вибору, використання ра­ціонального мислення та ін.).

Далі добре було б попрацювати над розширенням по-ведінкового репертуару клієнтки і в інших стресових для неї ситуаціях (іспити, спілкування з ровесниками, зокрема представниками протилежної статі тощо). Виявити, що за­важає їй почуватися добре у взаємодії з людьми, навчити більш ефективним прийомам спілкування — виявам відвертості, вмінню висловлювати свої почуття, вести бесіду тощо.

Психолог звернув би також увагу на самооцінку дівчи­ни як можливий фактор неадекватності її поведінки. Разом з Наталкою розглянув би сильні та слабкі її сторони, об­меження, обговорив би динаміку "хорошого — поганого" в людині. Клієнтка могла б намалювати низку автопорт­ретів (вербальних і малюнкових) на теми: "Я — якою є за­раз", "Я для ішішх людей", "Я — якою хочу бути". Пси­холог запропонував би Наталці вести щоденник самоспо­стереження. Разом із дівчиною він би склав план того, що треба зробити, аби наблизитися до бажаного образу її "Я", виділивши у цьому плані основні етапи та приблизні тер­міни виконання.

Підсумовуючи сказане, слід зазначити, що акцент у кожній парадигмі ставиться на певній психологічній реалії — не-усвідомлюваному, почуттях, способах мислення, поведінці. Водночас різні підходи можна розглядати не як такі, що ви­ключають один одного, а як взаємодоповнюючі, Кожен із на­ведених напрямів психотерапії має свої переваги та обмежен­ня. Так, одним з обмежень психодинамічної психотерапії є значний термін роботи. Поведінкова психологія з її функціо­нальною спрямованістю забезпечує досить швидке Розв'язання конкретних проблем, однак не торкається гли-

299

бинних процесів людини. Гуманістична психологія зосеред­жує людину на внутрішніх процесах і переживаннях, не за­безпечуючи їх поведінкове втілення. Так за яких умов доцільно використовувати ту чи іншу психологічну парадигму в психоте­рапевтичній роботі з клієнтом! По-перше, це залежить від підготовки та уподобань самого фахівця, по-друге, від інди­відуальних особливостей клієнта, його чутливості до тих чи інших методик психотерапії (вербальних, невербальних, ігро­вих, рефлексивних і т. ін.).

Вибір ефективної психотерапевтичної парадигми може зумовлюватися як характером психологічної проблеми, спе­цифікою замовлення клієнта (наприклад, завдання на ви­рішення функціональних проблем — когнітивна, понеділкова психотерапія, завдання на особистісний смисл — глибинна, гуманістична психотерапія), так і можливостями психотера­певта, місцем і часом проведення психотерапії. Так, для того, щоб проводити тілесну психотерапію або класичний психо­аналіз, потрібно мати спеціальне облаштування, яке б за­безпечувало можливість клієнтові лягати, рухатись тощо.

Психолог, що вільно орієнтується в декількох парадигмах, може використовувати різні психотерапевтичні підходи за­лежно від ситуації (реальних можливостей, замовлення клієнта тощо) і фази психотерапії. Так, у випадку з Наталкою можливо було розпочати психотерапію з постановки поведін-кових задач, що сприяло б зменшенню напруженості актуаль­ного стану дівчини. Отриманий наочний позитивний резуль­тат відповідно підвищив би рівень її довіри до психолога і психотерапевтичного процесу в цілому. Після того варто було б запропонувати Наталці попрацювати із сутнісними смисла­ми тривоги й невдоволення, її почуттями до себе та інших, глибинними емоційними реакціями (тобто провести гу­маністичну чи психодішамічну психотерапію).

Вибір психологом методології, психотехніки тощо значною мірою впливає на ефективність психотерапії. Психолог, як і лікар, має дати відповідь на запитання, дещо перефразував­ши: "Яке лікування, ким здійснюване і за яких умов буде найбільш ефективним для цього індивіда з його конкретними проблемами?" Адже психотерапія — це насамперед практика, яка або результативна, або ні.

Ефективність психотерапії, безумовно, залежить від психо­терапевта — його професійних знань, умінь, навичок, осо-бистісних якостей. Досвід показує, що найбільш ефективно працюють ті фахівці, які виявляють у своїй роботі такі осо-

300

бистісні якості, як повага до клієнта, емпатія, щире тепло, коректність, саморозкриття та ін.

Ще одним-визначальним фактором ефективності психоте­рапії (незалежно від методологічної орієнтації спеціаліста) є віра психолога в дієвість свого методу і віра клієнта у допомо­гу свого психотерапевта.

На результативність психотерапії впливають і особистість клієнта — його психотерапевтичний потенціал (здатність у даний момент до психотерапевтичних змін), і суб'єктивна значущість даного клієнта для даного психолога.

Наголосимо також, що встановлення контакту між психо­логом і клієнтом, висока довіра у стосунках між ними є вихідним моментом здійснення будь-якої психотерапії.

На початку психотерапевтичної роботи може вироблятися і укладатися певний договір (контракт) між фахівцем та клієнтом. У ньому формулюються основна мета психотерапії, зобов'язання кожної сторони щодо її досягнення, критерії розпізнавання досягнення мети та інші організаційні момен­ти. Це може бути як письмовий, так і усний договір. Укла­дання контракту створює робочу атмосферу, націлює клієнта на певний відтинок часу роботи, на прийняття відповідаль­ності за бажані зміни.

Визначення ефективності психотерапії є досить проблема­тичним. Разом із тим можна виділити певні складові резуль­тативності психотерапевтичного процесу: особистість психоло­га, особистість клієнта, адекватність психотехнік і методів, наявність контакту, неухильне дотримання психологом осново­положних принципів психотерапії.

Запитання й завдання

1. Дайте визначення психотерапії.

2. Назвіть вимоги до клієнта і психолога у психотерапії.

3. Які основні напрями психотерапії?

4. Перелічіть основні фази психотерапевтичного процесу.

5. Розкрийте основні завдання та психотехніки психоди- намічного напряму психотерапії.

6. Якими базовими методологічними підходами характеризу­ ються гуманістичні психологія та психотерапія?

301

302

7. Назвіть основні завдання й методи поведішсового напряму психотерапії.

8. Що впливає на вибір тієї чи іншої парадигми психологом?

9. Чим зумовлюється ефективність психотерапії?

Література

Адлер АПрактика и теория индивидуальной психологии. Москва, 1993.

Берн 9. Игрьі, в которьіе играют люди. Люди, которме яг-рают в игрн. Лєвинград, 1992.

Бондаренко О. Ф. Психологічна допомога особистості. Харків, 1996.

Зимбардо Ф. Застенчивость. Москва, 1991. Глассер У. Школи без неудачнпков. Москва, 1991.

КоваяевА. Т. Три парадигми в психологии — три страте-гии психологического воздействия // Вопр. психологии. 1987. № 3.

Кондрашенко В. Т., Донской Д И. Общая психотерапия. Минск, 1997.

Мадюу А. Психология бьітия. Москва; Киев, 1997.

Начала христианской психологии: Уч. пособис для вузов. Москва, 1995.

Нишпоров Б. В. Введение в христианскую психологшо. Москва, 1994.

Польстер И., Польстер М. Интегрированная гештальтгера-пия: Контури теории и практики. Москва, 1997.

Роджерс К. Клиентцентрированная терапия. Москва, 1997.

Федоров А. П. Когнитивная психотерапия: Уч. пособие для врачей. Ленинград, 1991.

Фейдимен Дж., Фрейгер Р. Личность и личностанй рост. Москва, 1992.

Франка В. Человек в поисках смьісла. Москва, 1990.

Фрейд 3. Толкование сновидений. Киев, 1991.

Цапкин В. Н. Единство и многообразие психотерапевтиче-

ского опьтга // Моск. психотерапевт, журн. 1992. № 2.

Шостром 9. Анти-Карнеги, или Человек-манипулятор.

Минск, 1992.

Юнг К. Г. Аналитическая психология. Санкт-Петербург,

1994.