7.Порівняти морфологію м’язів кінцівок свійських тварин.

Комплекс об’єднаних м’язових волокон разом з остовом і сухожилком утворює орган — м’яз, нерозривно пов’язаний із своїми нервовими волокнами, що складають нерв даного м’яза. М’язи перетворюють хімічну енергію на механічну роботу дуже ощадливо, з найменшим утворенням теплоти, а саме 25–33 % енергії перетворюється на механічну роботу, решта — на теплоту (парова машина перетворює відповідно 8 і 92 %). Скорочення скелетних м’язів зумовлюють такі рухи різних частин організму: рух частин хребетного стовпа, нижньої щелепи та під’язикового апарату, кінцівок, шкірних складок голови, тулуба, щік, вух та ін.

ЛАТЕРАЛЬНІ М’ЯЗИ ЛОПАТКИ Надостний (передостний) м’яз — починається в надостній ямці лопатки, заповнюючи її, виступає за її межами краніально і закінчується на вільному краї більшого горбка плечової кістки або на більшому й меншому горбках плечової кістки. У жуйних м’яз зовні повністю вкритий трапецієподібним, лопатковопоперечним і плечоголовним м’язами. Закінчується двома сухожилковими ніжками, сильнішою — на вільному краї і медіально на передній поверхні більшого горбка, а слабкою — спереду на меншому горбку плечової кістки. Між ніжками по міжгорбковому жолобу проходить початковий сухожилок двоголового м’яза плеча.

У коней вкритий блискучим апоневрозом. Починається на лопатковому хрящі і в надостній ямці, на краніальному краї лопатки й ості лопатки, навіть переходячи через неї, і над tubérculum supraglenoidále поділяється на дві міцні, поверхнево м’язисті ніжки, що охоплюють початковий сухожилок двоголового м’яза плеча з обох боків і закінчуються на латеральному й медіальному горбках плечової кістки. Обидві ніжки сполучаються з капсулою суглоба і з глибоким грудним м’язом. У свиней м’яз зростається з підлопатковим м’язом вздовж переднього краю лопатки. Його кінцевий сухожилок поділяється нечітко надвоє і закінчується на більшому й меншому горбках плечової кістки із слизовою сумкою під сухожилком. У собак він м’язистий, більша частина його вкрита трапецієподібним і лопатково-поперечним м’язами. Кінцевий сухожилок проходить по розгинальній поверхні плечового суглоба і закінчується на більшому горбку плечової кістки. Фіксує і розгинає плечовий суглоб.

Двоголовий м’яз плеча — . У тварин м’яз починається лише на надсуглобовому горбку лопатки. Здебільшого м’яз прикритий плечоголовним і плечовим м’язами. Проходить через верхівку плечового суглоба по краніомедіальній поверхні плеча через згинальну поверхню ліктьового суглоба, закінчуючись проксимально на горбистості променевої й ліктьової кісток. У копитних м’язове черевце пронизане міцними внутрішньом’язовими сухожилковими стрічками, які в дистальній третині м’яза відділяються від нього, утворюючи сухожилковий тяж — , що продовжується на краніомедіальну поверхню променевого розгинача зап’ястка, зливаючись з його дистальним сухожилком. Під початковим сухожилком двоголового м’яза знаходиться міжгорбкова сумк, а у копитних — міжгорбкова піхва .

Напружувач фасції передпліччя — у свійських тварин м’язова пластинка різної товщини й ширини яка лежить на медіальній поверхні триголового м’яза плеча. М’яз починається: у жуйних — апоневрозом на задньому краї лопатки і найширшому м’язі спини, у коней , крім того, з’єднується своїм початком із шкірним м’язом живота і з триголовим м’язом плеча; у свиней — на задньому краї лопатки; у собак — слабко розвинутий м’яз, у вигляді тонкої м’язової стрічки бере початок на латеральній поверхні найширшого м’яза спини. Закінчується м’яз сухожилково на ліктьовому відростку і фасції передпліччя. Розгинає ліктьовий і згинає плечовий суглоби, напружує фасцію передпліччя

Супінатор — — короткий м’язистий м’яз, відносно сильний у м’ясо їдних і слабкий у свиней . У собак — це широкий пластинчастий м’яз, прикритий променевим розгиначем зап’ястка і розгиначами пальців. Розміщений на згинальній поверхні ліктьового суглоба, безпосередньо на його капсулі, і на променевій кістці.

Променевий згинач зап’ястка — — розміщується поверхнево на каудомедіальній поверхні променевої кістки. Починається на медіальному надвиростку променевої кістки і закінчується сухожилково на пальмарній поверхні проксимального епіфіза кісток п’ястка: у жуйних і свиней — на ІІІ, у коней — на ІІ, у собак — на ІІ і ІІІ. Згинає зап’ястковий суглоб, фіксує його при статиці. Ліктьовий згинач зап’ястка — розміщений на каудомедіальній поверхні передпліччя, часто прикритий згиначем пальців. Починається м’яз сильнішою плечовою голівкою — позаду променевого згинача на медіальн надвиростку плечової кістки і слабкішою ліктьовою голівкою на ліктьовому відростку.

Голівки зливаються і утворюють кінцевий сухожилок, який закінчується на додатковій кістці зап’ястка. У жуйних ліктьова голівка м’яза слабко розвинута, може бути повністю сухожилкова, у свиней її може не бути, у коней під плечовою голівкою в ділянці ліктьового суглоба є субак. У собак — це два самостійні черевця, під плечовою голівкою так само, як і у коней, є сумка. Згинає зап’ястковий суглоб, фіксує його і ліктьовий суглоб при статиці.

У молодих жуйних тварин міжкістковий м’яз майже повністю м’язистий, але з віком набуває характеру зв’язки. Він починається на основі п’ясткових кісток і радіальній зв’язці зап’ястка, а в нижній третині п’ястка поділяється на три ніжки: сильнішу — середню й слабкіші — бічні.

Характеризуючи тазову кінцівку, слід зазначити, що рухів тазового поясу навколо крижової кістки немає. Величина розмаху під час поступального руху залежить виключно від рухливості вільної кінцівки. Міцність зв’язку таза з хребтом і значна сила м’язів, що спрямовуються від таза в бік основного підтримувального стовпа вільних кінцівок, є доказом того, що тазові кінцівки ссавців відіграють значну роль у проштовхуванні тулуба вперед. Найбільш досконалі, тобто хапальні, рухи цих кінцівок властиві не всім стопохідним, а переважно тим, що добре лазять по деревах, однак і в них тазові кінцівки значно поступаються спритністю перед грудними. При огляді тазової кінцівки збоку помітно, що м’язиста маса має форму лійки, основа якої розміщена в ділянці крупа й стегна, і що ця основа більша за об’ємом, ніж у грудної кінцівки. Верхівка лійки досягає у стопо- і пальцехідних заплеснового суглоба, а у копитних — копита.

8.Порівняти морфологію головної кишки свійських тварин. онтогенезі більшість органів апарату травлення розвивається з ендодермальної закладки первинної кишкової трубки і незначної ектодермальної частини первинної ротової порожнини. Кишкова трубка в ранній період розвитку замкнена і складається з ендодерми та пластинки мезодерми. В подальшому трубка з’єднується з ектодермальним випином ротової та відхідникової ямок. Там, де ротова ямка сходиться з кишковою трубкою, утворюється глоткова перетинка, яка збільшується і розвивається. Залишки перетинки йдуть на побудову м’якого піднебіння. Між ямкою відхідникового проходу і кишкою виникає затульна (клоакова) перетинка, яка також розривається. Дуже часто у тварин (свині) вона не розривається при народженні, що потребує оперативного втручання.

Ротова порожнина: У великої рогатої худоби губи відносно короткі, товсті й малорухливі, із загостреними губними краями, усіяні бородавкоподібними потовщеннями, багатими на нервові закінчення. На шкірі верхньої губи розміщене носогубне дзеркало. У коня губи товсті, довгі, дуже рухливі. На зовнішній поверхні в середній частині верхньої губи виділяється незначний жолобок, або фільтр, — phíltrum. Нижня губа переходить у підборіддя. У свині ротова щілина велика і тягнеться назад до рівня 3–4-го кутнього зуба. Губи малорухливі, верхня губа зливається з дзеркальцем рила — plánum rostrále. Нижня губа спереду загострена. Губні залози слабко розвинені. У собаки губи малорухливі, тонкі. Ротова щілина має значні розміри. Верхня губа розділена посередині поздовжньою борозенкою — phíltrum. Слизова оболонка пігментована.

Щоки: У великої рогатої худоби щоки утворюють об’ємний защічний присінок. На слизовій оболонці щік є конусоподібні сосочки, зроговілі верхівки яких спрямовані назад. Найвищі та найгустіше розміщені сосочки в ділянці від кута рота до початку кутніх зубів. У коня щоки довгі, сосочок протоки привушної слинної залози відкривається. на рівні 3-го кутнього зуба. У свині й собаки щоки короткі, протоки привушних слинних залоз відкриваються відповідно на рівні 4–5-го і 3-го кутніх зубів. Тверде піднебіння У великої рогатої худоби тверде піднебіння відносно широке з добре вираженим піднебінним швом. Обабіч шва розміщено близько 20 парних піднебінних валиків, вільні краї яких мають зазубринки і спря мовані назад. Задні валики виступають слабко і нечітко виражені. Різцевий сосочок округло-трикутої форми. В задній частині піднебіння розміщені слизові піднебінні залози. У коня різцевого сосочка і різцевої протоки немає. Піднебіння надзвичайно багате на венозні сплетення, розміщені в кілька рядів (звідси схильність до значних набряків). Піднебінні валики продовжуються до початку м’якого піднебіння. У свині тверде піднебіння має добре виражений піднебінний шов 3 , який розділяє піднебіння на дві половини, кожна з яких має 20–25 піднебінних валиків 4 , більш високих у передній ділянці. Між першим і другим валиками розміщений невеликий різцевий сосочок 1 . У собаки тверде піднебіння ) каудально дуже розширюється від різцевих зубів і має до 10 дугоподібно вигнутих піднебінних валиків. У великої рогатої худоби язик товстий, грубий. Верхівка язика загострена, вуздечка подвійна. На спинці язика різко виділяється подушка язика. Язик коня не має подушки і язикового хряща. Конічних сосочків немає. У свині язик відносно вузький, з довгою верхівкою. Ниткоподібні сосочки м’які, тонкі, Між конічними сосочками і в їх товщі є лімфоїдні вузлики язикового мигдалика. Є парний білянадгортанний мигдалик. У собаки язик широкий, із загостреними краями, по середній частині язика проходить язикова борозна. Загальна кількість зубів у свійських тварин різна: у великої рогатої худо би — 32, у коня — 36–40, у свині — 44 і у собаки — 42. У великої рогатої худоби глотка відносно коротка, широка і стиснена з боків. Отвори слухових труб невеликі і розміщені глибоко біля дорсальної стінки хоан. Вхід у глотку з ротової порожнини широкий. У коня глотка за формою нагадує конус, верхівка якого спрямована в бік гортані. Косі щілиноподібні отвори слухових труб близько 5 см завдовжки знаходяться біля хоан на рівні латеральних кутів ока. У свині межі глотки чітко виділяються завдяки горизонтальному положенню м’якого піднебіння. Над входом у стравохід знаходиться заглоткова заглибин яка утворена випинанням слизової оболонки носоглотки. У собаки косі щілиноподібні отвори слухових труб знаходяться біля хоан. Дещо каудальніше від отворів розміщений глотковий мигдалик. Від вільного краю м’якого піднебіння відходять подвійні піднебінно-глоткові дуги.

9.Порівняти морфологію передньої середньої задньої кишок свійських тварин.За головною кишкою виділяється передня кишка (стравохід і шлунок). Дорсальна стінка шлунка випинається дорсально, утворюючи більшу кривину, яка прикріплюється в медіанній площині дорсальною брижею, де з мезенхіми закладаються селезінка і дорсальна непарна підшлункова залоза. У вентральній брижі шлунка закладаються печінка і парна підшлункова залоза.

В процесі розвитку шлунок робить два повороти. В результаті поздовжнього повороту дорсальна (більша) кривина стає вентральною, а лівий бік шлунка — правим. Внаслідок другого повороту правий бік стає краніодорсальним, а лівий — каудовентральним. Дорсальна брижа вкриває шлунок з каудовентрального боку, утворюючи більший сальник, вентральна брижа утворює менший сальник. У жуйних багатокамерний шлунок утворюється з однокамерного. Однокамерний шлунок жуйних ділиться перетинкою на два відділи, при цьому передня камера перетворюється на рубець і сітку, а задня — на книжку й сичуг. Усі чотири відділи спочатку розміщуються поздовжньо між правою й лівою частками печінки і лише пізніше змінюють положення. Середня (дванадцятипала, порожня, клубова) і задня (сліпа, ободова, пряма) кишки позаду шлунка утворюють кишкові петлі. На висхідному коліні виникає сліпа кишка, визначаючи межу між середньою й задньою кишками. Подальше видовження кишкової трубки призводить до її поворотів (за годинниковою стрілкою). Після цих переміщень товста кишка займає положення обода, звідси і назва — «ободова кишка». На ній розрізняють правий відділ, що спрямовується від сліпої кишки краніально, і поперечний, що лежить спереду брижі. З лівого боку вона називається лівою ободовою кишкою. В тазовій порожнині ободова кишка переходить у пряму. Таке положення зберігається і в дорослих тварин (собака). В інших видів правий відділ розростається у вигляді подвійної підкови (кінь), диска (жуйні), конуса (свиня). У стінці кишкової трубки з елементів слизової оболонки виникають кишкові ворсинки, пристінні й застінні залози, зв’язані з тим трубчастим органом, з якого вони виникли. Печінка утворюється шляхом випинання епітелію вентральної стінки дванадцятипалої кишки у вентральну брижу. З переднього відділу цього випинання розвивається паренхіма печінки, а із заднього — жовчний міхур. У ранній період внутрішньоутробного розвитку печінка займає майже всю черевну порожнину. Підшлункова залоза розвивається з трьох зачатків: непарного дорсального і парного вентрального. При повороті шлунка і дванадцятипалої кишки окремі частки підшлункової залози та їхні протоки зливаються.

10.Порівняти морфологію органів сечовиділення св.тв. До складу системи органів сечовиділення входять нирки, сечоводи, сечовий міхур, сечівник, сечостатевої синус (у самок) та сечостатевої канал (у самців). Органи сечовиділення забезпечують виведення з організму відпрацьованих продуктів його життєдіяльності, мінеральних солей і деяких органічних сполук, що знаходяться в рідкому стані, непотрібних або навіть шкідливих для нього. Нирки - парні паренхіматозні органи буро-червоного кольору, розміщені в черевній порожнині під поперековими хребцями. Сіромою нирок є сполучнотканинна і жирова капсула, а паренхімою -залозистий епітелій, з якого побудовані нефрони - основні структурні і функціональні одиниці нирок.За типом будови розрізняють нирки: борознисті багатососочкові (у великої рогатої худоби), гладкі багатососочкові (у свиней) і гладкі однососочкові (у коней, овець). Множинні нирки мають водяні тварини і білі ведмеді. Такі нирки складаються з окремих часточок, ніби самостійних маленьких нирок. Сеча утвв нефронах -структурних і функціональних одиницях паренхіми нирок. Сечоводи -парні трубчасті протоки, відводять сечу з ниркової миски до сечового міхура. Стінка сечоводу складається із слизової м'язової і серозної оболонок. Сечоводи впадають у дорсальну стінку сечового міхура, слизова оболонка якого утворює ніби клапан, який перешкоджає виходу сечі з сечового міхура назад у сечовід.Сечовий міхур - мішок грушоподібної форми, де тимчасово нагромаджується сеча перед її виведенням з організму. Сгінка ного також складається з трьох оболонок. Внутрішня оболонка - слизова -вистелена багатошаровим перехідним епітелієм і утворює численні складки, які розгладжуються при наповненні сечового міхура сечею. Пучки м'язових волокон м'язової оболонки розміщуються в різних напрямках і при скороченні сприяють виведенню сечі зміхура. Зовні міхур вкритий серозною оболонкою. У міхурі розрізняють верхівку, тіло й шпику. У шийці міхура кругові м'язові пучки утворюють сфінктер, при розслабленні якого сеча виходить у сечовипускальний канал. Порожнії! сечовий міхур знаходиться в тазовій порожнині. Коли він наповнений сечею, то опускається в черевну порожнину.Сечовипускальний канал починається від шийки сечового міхура. У самок відкривається на нижній стінці сечостатевого переддвер'я, а в самців, після впадання в нього сім'япроводів і протоків придаткових статевих залоз, він називається сечостатевим каналом, який відкривається назовні. Сеча в нирках утворюється безперервно, а сечовиділення відбувається періодично й рефлекторно. При наповненні міхура сечею подразнюються нервові закінчення його стінки. Виникає нервовий імпульс, який передається нервами в крижову частину спинного мозку, де міститься центр сечовиділення, а звідти - у центр сечовиділення головного мозку. З центра імпульси нервами надходять до м'язів сечового міхура. При цьому вони скорочуються, а сфінктер шийки міхура розслаблюється, і сеча через сечовипускний канал виводиться назовні.Склад і кількість сечі. Кількість сечі, яку тварини виділяють за добу, залежить від багатьох факторів: споживання рідини, складу раціону, температури навколишнього середовища, фізичного наванта­ження, пори року. Сеча тварин складається з води (близько 96%) і сухих речовин (до 4%). За добу здорова тварина кожного виду виділяє в середньому таку кількість сечі: кінь - 3, корова - 5,свиня - 2—6, вівця і коза - 0,5-2, собака - 0,4-1,5, кріль - 0,05-0,2 л. Тільки свіжовиділена з організму тварини сеча - чиста, прозора і без осаду рідина з різким запахом..