Загальне й особливе в історії Стародавнього Китаю

Підводячи підсумки історії Стародавнього Китаю, визначимо особливості розвитку цивілізації, що вивчається:

1) на відміну від інших «річкових» держав у Китаї іригаційне землеробство з’явилося лише через тисячоліття після появи державності. Складнощі формування державності були зумовлені нестабільністю русла р. Хуанхе, відкритістю кордонів землеробських районів для численних кочівників, відокремленістю районів Китаю, що було підґрунтям для політичного та культурного сепаратизму;

2) китайське суспільство завжди знаходилось під контролем з боку влади. Міста, великі храмові господарства, релігійне і соціально-економічне життя контролювалися державним апаратом. Сильна влада протистояла нерозвиненому приватному сектору;

3) позиції релігії у Китаї були слабкими. Усі сфери громадського життя Китаю відчули вплив оригінальних ідеологічних систем, що з'явилися в середині I тис. до н. е. і віддзеркалювали боротьбу між номовою та імперською тенденцією у політичній історії країни. Їм було властиве переважання раціонального осмислення життєвих ситуацій та етичних норм над релігійними уявленнями;

4) давньокитайське суспільство було соціально мобільним. Перехід з однієї соціальної групи до іншої був, по-перше, можливим, і, по-друге, відносно легким. У Китаї людина могла мріяти про майбутнє і вірила у можливість особистості створювати його. З цієї причини стародавня історія Китаю наповнена великою кількістю народних рухів. Крім того, політична активність населення також була пов’язана з поширенням ідей конфуціанства, за яким вважалось, що кожна людина є творцем свого щастя;

5) стародавнє суспільство на території Китаю являло собою самостійний автентичний замкнений комплекс. Серед явищ, які для китайського суспільства були неприйнятними, слід назвати національну, мовну та расову ворожнечу. Рабство було у Стародавньому Китаї символом варварства, тому воно не могло закріпитися у економіці та соціальних відносинах на довгий термін.

Нарешті, Китай – єдина зі світових цивілізацій, яка, зародившись у неолітичну епоху, продовжує своє існування донині. Важливою рисою її розвитку є спадкоємність культурних традицій, які ніколи не переривались. Будучи важливим фактором культурного розвитку Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Китай запропонував сусіднім народам розроблену ним ієрогліфічну писемність, ідеологічні системи, форми та структуру державності, винайдені в процесі політичного розвитку.

Питання та завдання для узагальнюючого контролю

1. Чим відрізняється режим повеней річок Хуанхе та Євфрат? Який вплив на становище сільського господарства здійснювали природні умови регіону?

2. Як відбулось формування давньокитайської народності?

3. Які технічні нововведення були винайдені та запроваджені за часів династії Чжоу? Як їх було використано у ханьську епоху?

4. Які реформи здійснив Шан Ян? На виконання яких саме державних завдань була спрямована кожна з них?

5. Якими ви вважаєте причини утворення давньокитайської імперії Цінь та засоби централізації Китаю?

6. Якими були наслідки правління династії Цінь?

7. Як була організована держава за часів ранньої династії Хань?

8. У чому особливість соціальної структури держави на етапах від Чжоу до Хань. Які нові соціальні страти з’являлись? Які функції вони виконували у суспільстві?

9. Наскільки реальною була можливість втілення реформи, запропонованої Ай-ді та Ван Маном?

10. Якими були причини розвитку рабства у ханьському Китаї?

11. Яких давньокитайських правителів ви пам’ятаєте? У чому полягала їх особиста роль у формуванні та збереженні державності на відповідному етапі розвитку Китаю?

12. Які великі селянські повстання у Стародавньому Китаї вам відомі? У чому полягали їх причини та яким був їх вплив на історію державності?

13. Якими були головні положення вчення Конфуція «про шляхетну особу».

14. У чому полягала концепція про «загальну любов» Мо Ді?

15. Які загальні проблеми вирішувались у китайських філософських вченнях?

16. Якими були відносини між Стародавнім Китаєм та племінним утворенням сюннів у ІІІ – І ст. до н. е.?

17. У чому полягала природа формування новаторських процесів, що відбувались у китайському суспільстві на переламних етапах.

18. Що ви вважаєте головними культурними досягненнями Давньокитайської цивілізації? У чому полягає значення Китаю як культурної домінанти регіону?

19. Чому об’єднання Китаю збіглося з будівництвом Великої китайської стіни? Чи був цей збіг випадковим?

20. У чому полягали головні особливості та відмінності розвитку китайської цивілізації від інших відомих вам стародавніх цивілізацій?

Тести

1. Докази історичності династії Ся вчені пов’язують з археологічною культурою:

а) Яншао; б) Ганьсу; в) Ерлітоу; г) Луншань.

1. «Горем Китаю» китайці називали:

а) р. Хуанхе; б) р. Янзци;

в) правителя Цінь-Шихуанді; г) Сюннський союз.

2. Найбільш активним правителем династії Шань-Інь був:

а) У-дін; б) Фу Сі; в) У-ді; г) Лю Бан.

3. Державу Західне Чжоу заснував:

а) Фу Сі; б) У-Ван; в) У-Ді; г) Лю Бан.

4. Технологія плавління чавуну та сталі була винайдена за часів династії:

а) Шань-Інь; б) Ранньої Чжоу;

в) Піздньої Чжоу; г) Цінь.

5. Простежте послідовність подій:

а) правління Цінь-Шихуанді; б) життя Будди;

в) повстання «шовкових пов’язок»; г) реформи Шан Яна.

6. Позначте дві найважливіші тези вчення Будди:

а) життя неможливе без страждань;

б) для припинення страждань необхідно відмовитись від бажань;

в) презирство до бідних;

г) праведне життя, заклик не вбивати, не казати неправду, не заздрити;

д) здійснювати опір жорстоким правителям.

7. Об’єднання Китаю у єдину імперію відбулось одночасно:

а) з реформами Солона; б) виникненням міста Рим; в) об`єднанням Індії; г) правлінням Сасанідів у Єгипті.

8. Вислів: «Правитель повинен ставитись до підлеглих як до своїх дітей; мудрий цар править не за законами, а за заповітами минулого; шляхетна людина звинувачує себе, а нікчемна – інших» належить прихильнику:

а) буддизму; б) конфуціанства; в) моїзму; г) легізму.

9. Вислів: «Усі в державі не можуть бути рівними. Якщо б усі були шляхетними, то хто б працював? Якщо не буде шляхетних, то народ не зможе самостійно впоратися з проблемами. Тому повинні бути і шляхетні, і прості для того, щоб усі усвідомили справедливість шляхетності та простоти» належить прихильнику:

а) буддизму; б) конфуціанства; в) моїзму; г) легізму.

10. Ідея: «Порядок у державі досягається трьома шляхами: законом, довірою, владою» належить філософу:

а) Шан Яну; б) Будді; в) Конфуцію; г) Мо Ді.

11. Поет, який написав такі вірші: «Чому світ наповнений нещастям людей? Їсть вдосталь рис та просо багатій. Чим бідняк плохіший, а раб господ глупіший?» був прихильником:

а) буддизму; б) конфуціанства; в) моїзму; г) легізму.

12. Титул першого правителя єдиного Китаю такий:

а) син Неба; б) перший володар Цінь;

в) довічний володар Цінь; г) володар Піднебесної.

13. Об’єднання китайських царств відбулось за часів династії:

а) Чжоу; б) Ся; в) Цінь; г) Хань.

14. Правління династії Хань було започатковано:

а) у 551 р. до н. е.; б) 359 р. до н. е.;

в) 221 р. до н. е.; г) 206 р. до н. е.

15. Скасувати рабовласництво намагався імператор:

а) У-ді; б) Цінь-Шихуанді; в) Ван Ман; г) Фань Чун.

Пошукові завдання

1. Назвіть хоча б трьох сучасників Будди (VI–V ст. до н. е.).

2. Яких історичних осіб – сучасників Шан Яна ви пом’ятаєте?

3. Назвати історичні події, що відбувались одночасно (у тому ж столітті), коли відбулись реформи Шан Яна.

4. Назвати відомих римлян та греків – сучасників Цінь-Шихуанді.

Розділ II

КИТАЙ У ДОБУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Періодизація історії середньовічного Китаю та її особливості. – Доба Троєцарства та спроба об’єднання держави у Західній Цзінь, кочівницьке панування. – Початок піднесення Китаю за династії Суй. – Розквіт середньовічного Китаю: від династії Тан до династії Сун. – Монгольське завоювання та правління Юань. – Остання китайська імперія Мін та її падіння.

Періодизація історії середньовічного Китаю і її особливості

Довге китайське середньовіччя стало продовженням попередніх надбань могутньої азійської держави. У цю добу відбулося розширення її кордонів, переважно у південному напрямі, однак не досягло сучасних.

Традиційно у навчальній літературі загальними межами китайського середньовіччя вважають III – XVII ст., або від 220 р. (остаточне падіння династії Східна Хань) до 1644 р. (остаточне завоювання Китаю маньчжурами та встановлення їх правління в особі династії Цин до 1912 р., коли внаслідок сіньхайської революції влада маньчжурської імперії була скинута).

Внутрішня періодизація історії китайського середньовіччя суттєво відрізняється від пропонованої свого часу радянським сходознавством, яка практично калькувала західноєвропейський варіант розвитку суспільства, застосовуючи схему раннього (V–сер. XI ст.), розвинутого (XI–XV ст.) та пізнього (XVI – сер. XVII ст.) середньовіччя і до історії держав Сходу, зокрема Китаю.

Цей аспект необхідно враховувати, користуючись надбанням радянського китаєзнавства, не применшуючи водночас його досягнень. Автори російського підручника з історії Китаю (М., 1998), з огляду на значний досвід у розвитку світової китаїстики пропонують власне бачення обумовленості періодів у китайському середньовіччі. Вони визначають наявність китайського династичного циклу, особливості якого починають проявлятися з першої імперської династії – Хань, коли стверджуються конфуціанські принципи державного управління. Характерні риси цього процесу: 1) цикли зазвичай розпочинаються і завершуються умовах важких економічних криз, соціальних негараздів і політичної дестабілізації (що виявляється у формі повстань знедолених); 2) незалежно від результату повстання, нова династія розпочинає правління з реформ (заснованих на сповідуванні імператорами культу «Золотої доби», до якої вони апелюють, підтримуючи традицію та визначаючи свою належність до неї); 3) механізм циклу розпочинається з реформ і завершується кризою, якій притаманна надзвичайна складність внаслідок впливу різноманітних чинників, сила яких була неоднаковою; 4) кожен цикл має свої особливості та тривалість. Загальною рисою всіх циклів була взаємодія економічних, соціально-демографічних та екологічних процесів.

Згідно з цією концепцією межа між давньою та середньовічною історією Китаю є досить умовна, оскільки принципових змін у розвитку держави після падіння імперії Хань 220 р. не відбулося, як власне і в 1644 р., коли в результаті маньчжурського завоювання Китаю встановилося правління династії загарбників – Цин, які використовували налагоджену державну систему, при цьому інерція набутого у попередні століття досвіду зберігала своє значення понад півтора століття (деякі елементи середньовічної структури, включаючи ментальні, збереглися до початку XX ст.)

Отже, загальноприйняті межі китайського середньовіччя – III – XVII ст. – це період від падіння імперії Східна Хань (220 ) до встановлення у Китаї правління маньчжурської династії Цин (1644). У цих межах виокремлюють такі періоди, які розкривають характер династичних циклів: 220–280 рр. – доба Троєцарства; 280–316 рр. – період імперії Цзінь, або Західна Цзінь, з якою пов’язують відновлення загальнокитайської держави; IV – VI ст. (або від остаточного падіння династії Цзінь 316 р. до проголошення правління Суй 581 р.) – період вторгнень і панування кочовиків на півночі Китаю – «доба північних та південних династій»; 581 – 618 рр. – правління династії Суй; 618 – 907 рр. – правління династії Тан; 907 – 960 рр. – період роздробленості Китаю – «доба 5 династій і 10 царств»; 960 –1271 рр. – правління династії Сун, яке поділяють на два підперіоди: Північна Сун (960–1127) та Південна Сун (1127–1279); 1271 – 1368 рр. – період монгольської династії Юань; 1368 – 1644 рр. – правління останньої китайської династії Мін, що завершилось маньчжурським завоюванням держави.