Китай у роки Першої світової війни

З початком світової війни Китай заявив про свій нейтралітет, проте реалізувати цей принцип на практиці йому не вдалося.

Японія, яка на боці Антанти вступила у війну проти Німеччині, розпочала бойові дії із захоплення німецької військово-морської бази Циндао на території Китаю. Незабаром вона окупувала весь Шаньдунський півострів. У 1915 р. «Країна Вранішнього Сонця» висунула Китаю «21 вимогу» - документ, за яким країна фактично перетворювалася на японську напівколонію. Розуміючи неможливість у даній політичній ситуації успішно боротися проти Японії, Юань Шікай прийняв більшість із пунктів цього документа. 9 травня 1915 р. - день прийняття «21 вимоги» (на що населення країни відповіло бойкотом японських товарів) став для китайців днем «національної ганьби». Воднораз Юань Шікай не припиняв намагань зійти на престол. У грудні 1915 р. він оголосив про те, що збирається стати імператором. Це викликало хвилю обурення. Проти амбітного диктатора виступили Сунь Ятсен, реформаторська організація Лян Цичао. Вони створили організацію «Армія захисту республіки». Опозиція, спираючись на нові військові формування, проголосила незалежність провінцій Гуйчжоу, Гуанси, Сижан. Юань Шікай мусив відмовитися від своїх намірів.

Після раптової смерті Юань Шікая президентом став Лі Юаньхун. Оскільки він був маловпливовою політичною фігурою, реальну владу перебрав на себе ставленик прояпонських кіл прем’єр-міністр Дуань Цижуй. Боротьбою між Лі Юаньхуном і Дуань Цижуєм за владу скористався військовий губернатор провінції Аньхуей Чжан Сюнь. У 1917 р. він усунув президента від влади, розігнав парламент і проголосив відновлення маньчжурської монархії. Але вже через декілька днів під гаслом врятування республіки Дуань Цижуй вигнав претендента на престол і сконцентрував усю владу у своїх руках. Формально президентом був вибраний Фін Гочжан - політик мілітаристичної орієнтації.

У серпні 1917 р. під тиском Антанти Китай оголосив війну Німеччині. Дії країни у війні обмежились участю мобілізованих китайців у тилових роботах. Незадоволення громадськості вступом Китаю у війну було вигідне мілітаристам Півдня (провінцій Юнань, Гуансі, Сичуань), які під виглядом захисту республіки і парламенту відмовилися визнати владу Пекіна. Центром опозиції став Кантон, куди приїхав Сунь Ятсен, який опирався на південних мілітаристів, які, у свою чергу, прагнули, використовуючи авторитет Сунь Ятсена, розширити свій вплив на маси. Восени 1917 р. розпочалися військові дії, які призвели до розпаду країни. Мілітаристичні кліки ділили її на свої вотчини. Мілітаризм у Китаї витікав з напівфеодального, напівколоніального ладу і замкненого характеру економіки. Розподіл розвиненими країнами території Китаю на сфери впливу породжував сепаратизм. Місцеве керівництво зосередило у своїх руках необмежену владу: утримувало військо, збирало податки, користувалося підтримкою відповідної іноземної держави.

Водночас Перша світова війна зумовила виникнення в Китаї нових явищ:

прискорення економічного розвитку (хоч якісних змін не відбулося); збільшення кількості соціальних шарів (пролетаріат, буржуазія і інтелігенція), властивих капіталістичному суспільству; пошук інтелігенцією нових шляхів боротьби проти феодальної ідеології, за демократію.

Цей рух свідчив про ріст демократичних і прогресивних сил.