Сіньхайська революція

Центр революційного руху поступово зміщувався в провінції Хубей, Тріградьє, Ханьян, Учан, Ханькоу (південні райони Китаю, де були найкращі умови для модернізації). Тут діяли революційні організації, у тому числі «Союзна ліга». На 16 жовтня 1910 р. революційними організації готували збройний виступ. Проте 9 жовтня відбулася пожежа на конспіративній квартирі в Учані і поліція захопила списки членів організації. Почалися арешти, які змусили частину революціонерів втекти до інших міст. У солдатських казармах, які потрапили під підозру у зв’язках з революціонерами, були проведені обшуки. Це стало причиною повстання солдат, які незабаром захопили місто. 11-12 жовтня повстав Ханьянь, де була досягнута швидка перемога. Потім революційну владу встановили у м. Ханькоу. Так почалася Сіньхайська революція (Сіньхай - за місячним китайським календарем період 30. 01. 1911 р. по 17. 02. 1912 р.). В Учані був створений уряд, який проголосив республіку. Почалися масові виступи проти монархії. До кінця року були звільнені Хунань, Шеньси, Шаньдун, Аньхуей, Цзянсу, Ізянси, Гуандун, Юньнань і т. д. Великий внесок в перемогу революції внесли солдати так званих «нових військ», сформованих із колишніх селян. Вони склали кістяк революційної армії. У містах ініціатива належала робітникам: шахтарям, металургам, залізничникам. Революцію здійснили народні низи (робітники, селяни, солдати), але до влади у всіх провінціях прийшли ліберали. У провінції Хубей, доки революціонери билися з урядовими військами, ліберальні кола сформували новий уряд. У інших провінціях, бачачи неминучий крах монархії, ліберали домовилися зі старою адміністрацією, проголосили республіканський лад і створили свої уряди. Прийшовши до влади нові провінціальні уряди стали на шлях придушення революційного руху.

Революціонери-демократи «Союзної ліги» виявилися нездатними до управління подіями тому, що:

• у лібералів була готова форма політичної організації - «провінціальні радні комітети». «Союзна ліга» залишилась слабкою в організаційному плані;

• до «Союзної ліги» вступила значна кількість лібералів, які викорінили її революційність і зробили акцент на принципі народного добробуту;

• революціонери боролися проти монархії, але чіткої програми побудови демократичного, республіканського ладу у них не було;

• ускладнювала позицію революційної партії політика іноземних держав, які оголосили нейтралітет, але в пресі цькували революціонерів, погрожували інтервенцією, концентрували в китайських портах свій флот;

• революціонери не відкидали ілюзій, що західні країни допоможуть їм створити демократичний вільний Китай. Усе це ослаблювало позиції революціонерів-демократів і посилювало позиції лібералів.

Кінець монархії. Для придушення народних виступів Цинський двір вирішив опертися на авторитет Юань Шікая, якого поважали у «нових військах». Він мав славу ліберала, користувався довір’ям прибічників конституційного ладу, до того ж його кандидатура була популярною і в іноземців. Запропоновані ним мирні переговори між республіканцями та лібералами, які почалися 17 грудня 1911 р. у Шанхаї, завершились прийняттям компромісного рішення: розуміючи, що маньчжурський режим приречений, присутні поклали на Юань Шікая завдання переконати імператора зректися престолу, а після повалення монархії йому запропонували стати президентом країни.

У розпал подій (25 грудня 1911 р.) із США приїхав Сунь Ятсен, якого на зборах представників губернаторів південних провінцій, що відбулися 29 грудня, обрали тимчасовим президентом. Сунь Ятсен пообіцяв після зречення цінів передати владу справжньому президенту. Першого січня 1912 р. він офіційно вступив на цю посаду. І президентська Декларація, і тимчасова Конституція, незважаючи на проголошення демократичних прав і свобод, свідчили про певний відступ революційної демократії від попередньої програми: було відсутнє вирішення земельного питання, визнавались привілеї іноземців, були підтверджені всі дискримінаційні договори тощо.

Двомісячні переговори Юань Шікая з Цинями завершилися 12 лютого 1912 р. офіційною відмовою династії від трону. Відразу ж Юань Шікай сформував свій уряд у Пекіні. Таким чином, у країні утворилися два центри, очолювані різними лідерами. Сунь Ятсен дотримав свого слова щодо передання влади законному президентові і 13 лютого 1912 р. подав у відставку. Наступного дня тимчасовим президентом Китаю став Юань Шікай, а збори представників республіканців, узявши на себе функції парламенту, переїхали із Нанкіна в Пекін.

Ліберали сподівалися, що Китай стане розвиватися за буржуазно-демократичним шляхом, тому «Союзна ліга» об’єдналася з рядом ліберальних буржуазних організацій, утворивши так звану «Національну партію» - Гоміньдан, програма якої репрезентувала їх погляди: досягнення політичної єдності країни; національного об’єднання; народного добробуту; розвитку місцевого самоврядування; підтримки міжнародного миру.

Після установчого з’їзду Гоміньдану Сунь Ятсен відійшов від політичної боротьби, зайнявши посаду генерального директора залізничних шляхів. На його думку розвиток залізничного будівництва був найважливішою умовою соціально-економічного перетворення Китаю.

На парламентських виборах Гоміньдан отримав переконливу перемогу і Сун Цзяожень (керівник партії) готувався очолити новий уряд, але його було вбито за наказом Юан ь Шікая, який намагався здобути одноосібну владу. На заклик Гоміньдану про початок збройної боротьби проти узурпатора народ практично не відгукнувся. Юань Шікай, придушивши поодинокі спроби збройного опору, у жовтні 1913 р. добився свого обрання на пост президента. Він розігнав Гоміньдан, виключив його депутатів із парламенту, а у січні 1914 р. розпустив і сам парламент. Нова конституція, оголошена 1 травня 1914 р., фактично зробила владу президента необмеженою.

Значення Сіньхайської революції: знищення монархії; нанесення удару по феодальній ідеології; поширення демократичних ідей; залучення до політичної боротьби мільйонних мас.

Сіньхайська революція була за характером національно-визвольною і народною, звільнила Китай від маньчжурського засилля, ліквідувала імперію і створила республіку. Але на революційній платформі об’єдналися соціально і політично розрізнені сили. Спільними зусиллями ліквідувавши монархію, представники різних напрямів національного фронту почали добиватися здійснення своїх програмних завдань, тому національно-політичного об’єднання країни не відбулося. Отже, події 1911-1913 рр., які увійшли в історію Китаю як Сіньхайська революція, закінчилися, не вирішивши головних політичних та соціально-економічних питань.