Проголошення кнр

У війні з японськими агресорами (1937–1945) Китай зазнав величезних людських та матеріальних втрат, країна фактично розпалась на самостійні регіони. Звільнення від японської окупації не припинило протистояння збройних сил КПК і Гоміньдану. Укріплення позицій обох політичних сил у звільнених від японців районах усе частіше супроводжувалося збройними зіткненнями.

10 січня 1946 р. за участю представника США генерала Дж. Маршалла було підписане перемир’я між націоналістами та комуністами, а 31 січня Загальнокитайська політична конференція визначила перспективи нового політичного устрою країни.

Позиції Радянського Союзу, США та Великобританії стосовно Китаю були визначені в документах, прийнятих ще за часів Другої світової війни, і відбивалися у рішеннях Каїрської (1943) та Потсдамської (1945) конференцій, де йшлося про повернення Китаю всіх територій, захоплених Японією.

Слід зазначити, що СРСР ще 14 серпня 1945 р. підписав з урядом Чан Кайші договір про дружбу і союз. У той же час для радянського керівництва була бажаною у перспективі перемога комуністичних сил. США і Великобританія робили ставку на Гоміньдан. Побоюючись продовження збройного конфлікту на території Китая, та його можливої інтернаціоналізації, міністри іноземних справ СРСР, США і Великобританії, які у грудні цього ж року зібралися в Москві на нараду, висловились за мирне врегулювання політичної ситуації та забов’язалися дотримуватися принципу невтручання у внутрішні справи країни. Однак внутрішнє становище Китаю значно погіршилося. Гоміньданівський режим знаходився у стані системної кризи: по-перше, спроба уряду монополізувати командні висоти в економіці не досягла мети; по-друге, намагання Гоміньдану зберегти монополію на владу призвели до його політичної ізоляції. Пропозиції СРСР щодо створення тимчасового уряду, одна половина якого складалась би з представників Гоміньдану, а друга – формувалась за рахунок представників інших політичних сил, не знайшли підтримки ні в гоміньданівців, ні в комуністів. 30 червня 1946 р., коли закінчився термін перемир’я, Гоміньдан розпочав широкомасштабні бойові дії і до кінця року поширив свій контроль у Північному Китаї.

Навесні 1947 р. з території Маньчжурії почався наступ комуністичних армій. Радянська військова адміністрація сприяла керівництву КПК у формуванні з місцевого населення нових армійських підрозділів, чисельність яких наприкінці 1945 р. становила 300 тис. бійців і продовжувала зростати. До Маньчжурії були відправлені радянські воєнні спеціалісти, військова техніка. Навесні 1947 р. армії КПК досягли чисельності урядових військ – понад 2 млн бійців.

Восени 1948 р. розпочалися вирішальні бої, що тривали до січня 1949 р., коли війська 4-ї армії під командуванням Лінь Бяо захопили Пекін, Нанкін, а в травні 1949 р. – Шанхай. Чан Кайші, який 21 січня 1949 р. склав з себе повноваження президента, та його оточення з залишками військ евакуювались на о-в. Тайвань, де в березні 1950 р. Чан Кайші відновив своє президентство.

1 жовтня 1949 р. було проголошено утворення Китайської Народної Республіки (КНР), кінцевою метою якої визначили будівництво соціалізму та комунізму.

Перемога комуністичних сил у Китаї була закономірною, бо їх стратегічні цілі відповідали китайським традиціям і бажанням широких верств населення і полягали у формуванні сильної держави, яка б усебічно опікала людей, перерозподілі власності, встановленні загальної рівності, укріпленні національного суверенітету країни, піднесенні її міжнародного престижу.