Розділ іv китай у новітній час

Китай у міжвоєнний період. – Громадянська війна (1945–1949). Проголошення КНР. – Початок будівництва соціалізму. – Курс «трьох червоних знамен». – Внутрішня боротьба у Комуністичній партії Китаю. «Велика пролетарська культурна революція» (1965–1976). – Економічні реформи. – Зовнішня політика. – Сучасний Китай.

Китай у міжвоєнний період

Після закінчення Першої світової війни становище Китаю у системі міжнародних відносин не змінилося. За рішенням Версальської мирної конференції (1919) всі права на управління провінцією Шаньдун закріплювалися за Японією, внаслідок чого вона могла контролювати половину торгових відносин Китаю. Дії Японії суперечили інтересам європейських країн і США, які намагалися реалізувати в Китаї принцип «відкритих дверей» і «рівних можливостей».

Намагаючись обмежити дії Японії на Далекому Сході, учасники Вашингтонської конференції (1921–1922) підписали договір стосовно Китаю, за яким «Країна Вранішнього Сонця» мусила повернути колишні німецькі концесії у Шаньдуні і вивести звідти свої війська.

У самому Китаї статті Версальської конференції викликали обурення. У країні розгорнулась нова хвиля національного руху, що за датою свого початку отримав назву «Рух 4 травня» і втягнув у політичну боротьбу представників різних верств населення. Він підштовхнув керівництво Гоміньдану до розробки програми об’єднання Китаю. Сунь Ятсен наполягав на «триетапному» розвитку держави, який передбачав послідовну зміну періодів «воєнного правління», «політичної опіки» однієї партії, «конституційного правління», що було зафіксовано у «Загальній програмі розбудови держави» (квітень 1924).

Дещо змінився зміст «трьох принципів» Сунь Ятсена: націоналізм він розглядав як боротьбу за визволення Китаю від імперіалізму; народовладдя трактував як боротьбу за демократичну республіку; народне благоденство передбачало рівність прав на землю, обмеження капіталу шляхом націоналізації банків, транспорту і великих монополістичних об’єднань, у тому числі й іноземних. У цей час Сунь Ятсен схилявся до співробітництва з Радянською Росією. У грудні 1923 р. він фактично уклав союз із СРСР, направив до Москви делегацію на чолі зі своїм військовим помічником Чан Кайші для розширення контактів, у свою чергу, до Китаю прибули політичний радник М. Бородін і військовий радник В. Блюхер. У Радянському Союзі Гоміньдан розглядали як ядро китайської революції і надавали йому організаційну, фінансову та матеріальну допомогу. Одним із важливих для подальшої історії країни заходів стало створення за допомогою СРСР воєнної школи Хуанпу (Вампу), викладачі і випускники якої у наступні десятиліття були активними учасниками воєнних та політичних процесів, що проходили у Китаї.

Під впливом Радянської Росії 1 липня 1921 р. в Шанхаї на нелегальному з’їзді представників комуністичних гуртків було створено Комуністичну партію Китаю (КПК), яку очолив Чень Дусю. Одним із молодих лідерів КПК став Мао Цзедун. Боротьба між Гоміньданом та КПК наприкінці 20-х рр. переросла у громадянську війну, що фактично тривала до початку вересня 1949 р.

У 20 – 30-ті рр. на Китай посилила тиск Японія, яка неодноразово здійснювала інтервенцію на його територію. У вересні 1931 р. японська Квантунська армія розпочала бойові дії проти Гоміньдану, а 1 березня 1932 р. у Маньчжурії було проголошено маріонеткову державу Маньчжоу-Го на чолі з останнім представником династії Цин – Пу І, яка стала плацдармом для окупації країни у 1937 р. Слід зазначити, що Гоміньдан і КПК створили Об’єднаний фронт для боротьби проти японської агресії, який проіснував до кінця Другої світової війни, але і під час боротьби з японцями обидві сторони не виходили зі стану постійної конфронтації.

Громадянська війна (1945–1949).