Самостійна робота

Еволюція форм власності. Рабовласницька та феодальна власність. Особливості приватнокапіталістичної власності. Проблеми трансформації приватної власності в суспільну.

У рабовласницькому суспільстві не лише засоби виробни­цтва, а й сам виробник були власністю господаря. Останній міг безкарно вбити свого раба, як міг зламати будь-яку річ, що належала йому. Раба в стародавньому світі вважали знаряд­дям, здатним говорити, або живим товаром. Існувала відкрита експлуатація.

За феодалізму встановлюється інша форма приватної власності - повна власність на землю і неповна на працівника виробництва, тобто кріпосного селянина, якого феодал не міг убити, але міг продати й купити. Кріпосний селянин володів дрібними знаряддями виробництва. Основною формою реалі­зації феодальної власності, як і за рабства, була відкрита експлуатація.

У дрібному товарному виробництві приватна власність на засоби виробництва базується на особистій праці їхнього власника. У цьому її відмінність від усіх інших форм приватної власності.

За капіталізму на ранніх етапах його розвитку існувала повна індивідуальна приватна власність на засоби виробни­цтва, які концентрувалися в руках небагатьох капіталістів. Безпосередні виробники - трудящі - були позбавлені за­собів виробництва, а отже, і засобів існування.

Робітничий клас юридично є вільним класом. Робітника капіталіст не може ні купити, ні продати, ні примусити працю­вати на себе. Але, щоб одержати засоби для утримання себе і своєї сім'ї, він вимушений сам добровільно найматися на капіталістичну фабрику і там зазнавати експлуатації. Отже, капіталістична експлуатація базується не на прямому насиль­стві, як це було за рабства й феодалізму, а на економічному примусі до праці.

Соціалістична ідея передбачала побудову суспіль­ства повної справедливості і рівності в економічних відносинах між людьми. Однак реалізована вона не була. За умов команд­но-адміністративної системи управління, властивої колишнім “соціалістичним” країнам, між бюрократичним апаратом і тру­дящими існували відносини експлуатації. Причому останні, як свідчить практика, тією чи іншою мірою можуть поєднувати в собі різні риси експлуатації, які були відомі раніше.

Матеріальна основа виникнення відносин експлуатації кри­ється в самому виробництві, а саме: у здатності робітника створювати додатковий продукт. З давніх-давен людина здатна була виробляти більше продуктів, ніж необхідно для її існування. В цьому простому факті закладена можливість експлуатації людини людиною: робітник спроможний своєю працею утримувати не лише себе, а й іншого.

Капіталіст може одержувати доходи лише тому, що він є власником капіталу. Будь-який виробничий процес починається з авансування певних грошових коштів на придбання факторів виробництва. Отже, спочатку капітал виступає в грошовій формі (Г), потім перетво­рюється в елементи виробництва (В), засоби виробництва (3В) і робочу силу (РС). Його рух здійснюється за такою формулою:

РС

Г − Т … В … Т' − Г ' .

ЗВ