Питання 2

Основою світового господарства є інтернаціоналізація економічного життя. Це об’єктивний економічний процес виникнення і розвитку зв’язків між національними господарствами, що охоплюють всі сфери суспільного відтворення. Вона здійснюється через обмін виробничими і технологічними знаннями, шляхом співробітництва, міжнародної міграції ресурсів, через формування інформаційної, організаційно-економічної інфраструктури.

Основою інтернаціоналізації є міжнародний поділ праці.

Міжнародний поділ праці (МПП) - це спеціалізація країн на виробництві певних видів продукції з метою її реалізації за кордоном. МПП можливий завдяки відмінностям у природно-кліматичних умовах, розподілі природних ресурсів, неоднаковому географічному розміщенню країн, земельному фонду, індустріальному розвитку країн. Розрізняють такі форми міжнародного поділу праці:

- одинична - спеціалізація країн на виготовленні окремих деталей та вузлів певного складного товару (двигуни до автомобіля);

- часткова - поділ сфер на окремі види і підвиди (тваринництво і рослинництво у сільському господарстві);

- загальна - спеціалізація за сферами виробництва (промисловість, сільське господарство).

Наслідком МПП є міжнародна спеціалізація і кооперація виробництва. Спеціалізація являє собою зосередження виробництва однорідної продукції в межах однієї або кількох країн з метою її реалізації за кордоном.

Види спеціалізації:

- предметна (подетальна) - спеціалізація на виробництві повністю завершеного виробу або вузлів, деталей;

• технологічна - технологічний процес виробництва продукції поділяється на окремі стадії між підприємствами різних країн. На кожній стадії створюються напівфабрикати.

Міжнародна кооперація - це така форма організації праці, при якій кілька країн працюють в одному й тому ж процесі виробництва .

Міжнародний поділ праці на сучасному етапі характеризується такими особливостями:

1) спеціалізація виробництва наукоємкої продукції;

1. зниження попиту на сировинні ресурси;

2. розвиток процесів спеціалізації у сфері знань та інформації;

3. інтернаціоналізація сфери послуг.

Питання 3

Світове господарство неможливе без міжнародної торгівлі.

Міжнародна торгівля – це система обміну товарами і послугами на міждержавному рівні.

На початку XXI століття у розвитку світового господарства з’явились нові тенденції. Сьогодні більшого значення набула наукомістка продукція, нові технології, зменшується попит на сировинні ресурси на міжнародному ринку товарів і послуг. Значного поширення набув ринок науково-технічних знань – ліцензій, ноу-хау, розвивається ринок послуг, який приносить чи не найбільші прибутки з найменшими затратами, які швидко окуповують себе.

На світовому ринку існують світові ціни, які формуються на основі інтернаціональної вартості товару. Інтернаціональна вартість виступає як прояв суспільно-необхідного робочого часу в міжнародному масштабі і формується як середньосвітова величина. Оскільки більшість товарів на світовий ринок експортують розвинені країни світу, то вони і диктують світові ціни.

Складовими міжнародної торгівлі є експорт – вивіз товарів і послуг за кордон і імпорт – ввіз товарів і послуг. Співвідношення між сукупним експортом і імпортом складає торговельний баланс. Цей баланс є активним, якщо експорт по вартості перевищує імпорт і пасивним, якщо імпорт по вартості перевищує експорт. Сума експорту і імпорту кожної країни називається зовнішньоторговим оборотом.

У кожної держави є своє ставлення до зовнішньоторгівельної діяльності, напрямками якої є протекціонізм та політика вільної торгівлі.

Протекціонізм – політика, направлена на захист вітчизняного товаровиробника, якою передбачено обмеження імпорту за допомогою різних торговельних бар‘єрів.

Політика вільної торгівлі – це політика, спрямована на усунення торговельних бар’єрів, вільний і необмежений товарооборот (фрітредерство).

Демпінгова політика (товарний і валютний демпінг). Товарний демпінг – це вивіз товарів за кордон за цінами, нижчими від світових. Валютний демпінг – це вивіз товарів в країни з стійкою валютою за цінами, нижчими від світових. Міжнародне регулювання світової торгівлі здійснюється СОТ, яка розробляє міжнародні правила і принципи торгівлі на найвищому рівні, виконання яких є обов’язковим для країн-учасниць.

Питання 4

З 90-х років XX ст. розвинувся новий вид ринку - ринок капіталу. Це ринок, на якому об‘єктом купівлі-продажу є капітал. Формою міжнародного руху капіталу є вивіз капіталу, тобто його експорт в інші країни.

Причинами вивозу капіталу є обмежена можливість прибуткового застосування в своїй країні, використання відмінностей між країнами у рівні зарплати та інтернаціоналізація виробництва.

Розрізняють такі форми вивозу капіталу:

- вивіз підприємницького капіталу – утворення на території інших держав підприємств, затрати на які покриваються іноземними власниками. В залежності від рівня здійснюваного контролю за діяльністю таких підприємств розрізняють:

а) прямі інвестиції – інвестиції, що забезпечують повний контроль над об’єктами зарубіжних капіталовкладень;

б) портфельні – інвестиції в акції іноземних підприємств в розмірах, що не забезпечують право власності чи контролю над ними;

- вивіз позичкового капіталу – короткострокові вклади в іноземні банки і довгострокові зовнішні займи. Вивіз позичкового капіталу здійснюється через систему міжнародних кредитів.

Є такі форми кредиту:

• за строками надання:

- короткострокові (до 1 року);

- середньострокові (від 3 до 5 років);

- довгострокові (більше 5 років);

• за формами надання:

- товарні;

- валютні;

• за цільовим призначенням:

- інвестиційні – капіталовкладення, які використовуються на фінансування певних об‘єктів;

- комерційні - інвестиції, які використовуються на закупівлю товарів;

- фінансові – інвестиції, які використовуються на будь-які інші цілі.

В сучасних умовах для вивозу капіталу характерні такі ознаки:

1) швидкими темпами збільшуються розміри капіталів, що вивозяться;

2) активізують свою діяльність транснаціональні корпорації – міжнародні кампанії, що контролюють значну частину світового виробництва товарів і послуг, процес ціноутворення і привласнюють монопольно високі прибутки;

3) на перші позиції у світовому списку експортерів капіталу вийшли США, Японія, країни Західної Європи;

4) капітал вивозиться переважно у розвинуті країни;

5) частка країн, що розвиваються, зменшується в загальному обсязі міжнародних інвестицій.