Завдання

1. Опрацювати питання, рекомендовані для самостійного вивчення.

2. Дати письмову відповідь на запитання:

• В чому об’єктивна необхідність переходу України до ринкових відносин?

• Які реальні можливості є в Україні для переходу до ринкових відносин?

• Які заходи, на Вашу думку, забезпечать сільському господарству вихід з економічної кризи?

• Назвіть конкретні приклади позитивних змін в реформованих господарствах Вашого регіону.

Методичні вказівки до виконання контрольної роботи:

З теми № 10 для контрольної роботи передбачені такі питання:

36. Суть і особливості перехідної економіки, її типи, основні ознаки.

Студенту потрібно з'ясувати суть перехідної економіки, класифікувати перехідні економіки за аспектами цивілізаційного та формаційного процесів, визначити основні ознаки перехідної економіки, довести необхідність перехідного періоду в Україні. 37. Моделі перехідної економіки.

Студенту необхідно визначити основні завдання реформування економічної системи в перехідний період, охарактеризувати основні моделі перехідної економіки: модель "шокової терапії", модель ринкового соціалізму, визначити особливості переходу України до ринку. Необхідно використати матеріали періодичної преси, які характеризують ринкові перетворення в Україні.

Тема 11. Роль держави в ринковій економіці

Методична мета: студенти повинні знати основні форми і методи державного регулювання економіки; вміти обгрунтовувати необхідність державного регулювання економіки; давати аналіз формам і методам державного регулювання економіки.

План

1. Необхідність державного регулювання економіки. Економічні функції держави.

2. Основні форми і методи державного регулювання економіки.

3. Регулювання економіки і межі регулювання.

Література

1. Гальчинський А.С. Основи економічних знань. - К.: Вища школа, 1998.

2. Економічна теорія: Політекономія / За ред. Базилевича В.Д. – К.: Знання-Прес, 2001.

3. Мочерний С.В., Симоненко В.К. Основи економічної теорії. – К.: Знання, 2000.

4. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект/ За ред. Климка Г.Н., Нестеренка В.П. - К.: Вища школа, 1998.

Основним регулятором економіки є ринок. Ринок об’єднує виробників і споживачів в єдину економічну систему, підпорядковує виробництво суспільним потребам, сприяє ефективному розподілу ресурсів, примушує підприємців ефективно використовувати ресурси, впроваджувати нові технології. Але ринок не є ідеальною формою організації суспільного виробництва. Як суб’єкт економічного регулювання, ринок має певні обмеження:

- не володіє механізмом, здатним протистояти спаду виробництва, безробіттю, інфляції;

- не забезпечує суспільство благами, потреба в яких не залежить від індивідуальної платоспроможності;

- на ринок впливають монопольні утворення;

- взаємодія людей через ринковий механізм породжує негативні побічні наслідки – нерівність в доходах, нерівномірний розвиток окремих регіонів.

Ці обмеження компенсуються за допомогою державного регулювання. Державне регулювання економіки – сукупність заходів держави, які направленні на розвиток економіки з метою її стабілізації. На регулювання економіки спрямовані такі функції держави:

• визначення пріоритетів та засобів розвитку економіки;

• формування правових засад розвитку економіки;

• захист конкуренції;

• розподіл та перерозподіл доходів та ресурсів;

• виробництво суспільних благ;

• розробка і здійснення цілеспрямованої державної структурної політики;

• регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Об’єктами державного регулювання є сфери, галузі, регіони, ситуації, умови соціально-економічного життя, де виникли або можуть виникнути проблеми, які вимагають державного втручання. Суб’єктами державного регулювання є суб’єкти виконання і суб’єкти впливу. Суб’єкти виконання – це держава та її законодавчі, виконавчі і судові органи різних рівнів. Суб’єкти впливу – це фізичні, юридичні особи, громадські і політичні об’єднання, засоби масової інформації тощо.

Державне регулювання економіки здійснюється в таких формах:

- бюджетно-податкове регулювання – це регулювання, пов’язане з функціонуванням державних фінансів, формуванням державного бюджету та державними витратами;

- грошово-кредитне регулювання – це діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки;

- цінове регулювання – це вплив держави на ринкове ціноутворення шляхом законодавчих чи адміністративних заходів з метою проведення структурної політики, стимулювання виробництва тощо;

- адміністративно-економічне регулювання – це регулювання, яке передбачає заходи адміністративного та економічного характеру, спрямовані на створення умов для функціонування ринку.

Методи державного регулювання – це сукупність прийомів та засобів державного впливу на соціально-економічний розвиток країни. Методи умовно можна поділити на дві групи:

1) прямі методи – це методи, за допомогою яких держава безпосередньо втручається в економічні процеси. До них відносяться:

- держконтракт і держзамовлення – це угоди між державою і суб’єктами господарювання щодо виготовлення певного товару чи надання послуг з метою задоволення потреб суспільства;

- субсидія – це форма цільової допомоги держави окремим суб’єтам економіки;

- субвенція – це допомога, що надається державою в екстремальних ситуаціях;

- дотація – це доплата з державного бюджету з метою збалансування бюджетів нижчих рівнів;

- ліцензія – це дозвіл держави на право займатись певним видом діяльності;

- фіксовані ціни і тарифи – це державне закріплення цін на товари і послуги на певному рівні;

- державні стандарти і нормативи – це встановлення єдиних вимог, норм якості, фізичних властивостей, ваги, кількості тощо.

2) непрямі методи – це сукупність опосередкованих засобів державного впливу на діяльність суб’єктів економіки. До них відносяться:

- правові методи – це система законодавчих актів, що регламентують діяльність суб’єктів господарювання;

- економічні методи – це створення державою стимулів, здатних впливати на економічні інтереси суб’єктів господарювання і зумовлювати їх поведінку (ставка податку, облікова ставка, норма амортизації тощо);

- адміністративні методи – заходи державної влади – заборони, дозвіл або примус (укази, розпорядження, санкції за порушення тощо).

Щодо меж втручання держави в економіку, то вони є мінімально необхідні і максимально допустимі. Мінімум зводиться до правильної організації грошового обігу, задоволення частини колективних потреб населення, недопущення негативних ефектів ринкової поведінки.

Максимум зводиться до таких моментів:

- здійснення державою справедливого розподілу доходів; справедливим визнається дохід, отриманий в результаті конкуренції;

- гарантування державою певного стандарту добробуту, який забезпечує людині її достойне існування незалежно від форм і результатів діяльності;

- встановлення державою мінімальних розмірів зарплати, пенсій, стипендій, підтримання повної зайнятості;

- стимулювання державою науково-дослідницьких робіт і структурної політики;

- контроль монопольних ринків і інфляції.

Але ці межі не слід розуміти як раз і назавжди дані. Державне регулювання лише тоді ефективне, коли його межі визначаються конкретними умовами функціонування ринкової системи, а не намірами бюрократичних структур.