Самостійна робота

Орендні підприємства: види, розподіл доходів. Сучасні проблеми орендних відносин в Україні.

Доходи домогосподарств та їх джерела. Розподіл доходів між домогосподарствами.

Орендне підприємництво - це господарська одиниця, яка самостійно здійснює підприємницьку діяльність на основі строкового платного володіння і користування майном, переданим в оренду за договором. Об’єктами оренди є цілісні майнові комплекси підприємств або їх структурні підрозділи, індивідуально визначене майно підприємств. Орендарями є:

1. громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства;

2. юридичні особи України;

3. організації орендарів, створені членами трудових колективів підприємств та їхніх структурних підрозділів;

4) міжнародні організації;

5) особи без громадянства.

Оренда як економічна категорія є формою відносин між власником, котрий безпосередньо не веде господарство на даному державному підприємстві, організації, та юридично вільним і економічно самостійним суб’єктом - підприємцем, якому власник (орендодавець) передає за орендну плату майно на основі договору в строкове платне володіння і користування. Існують два типи орендних відносин:

1. оренда як форма приватизації об’єктів державної власності;

2) оренда як форма економічних відносин у недержавному секторі економіки.

Головною умовою розвитку й ефективного функціонування оренди є перетворення відносин власності і системи соціально-економічних відносин у цілому, ліквідація адміністративно-командної системи управління. Оренда може стати тією перехідною формою, яка допоможе перейти від державно-монополістичної власності до різноманітних форм власності, вільного підприємництва.

Розвиток орендних відносин у сучасних умовах зустрічає численні перепони. Адже сам процес впровадження оренди відбувається під керівництвом командно-адміністративної системи і передусім в її інтересах, а не в інтересах орендарів. Тому в багатьох випадках оренда неефективна.

Орендні відносини для ефективного розвитку повинні мати як економічні, так і політико-правові засади. Що стосується останніх, то їх має забезпечити Закон України “Про оренду”.

Для розвитку орендних відносин передусім необхідно провести роздержавлення об’єктів власності, реалізувати економічну самостійність кожної форми власності як форми господарювання. Об’єктивно оренда реалізується через систему певних організаційно-економічних відносин, через певну форму господарювання.

Конкретний механізм розвитку орендного підприємства визначається істотними умовами договору оренди. Цими умовами є:

1) об’єкт оренди (склад і вартість майна);

2) строк, на який укладається договір;

3) орендна плата;

4) порядок використання амортизаційних відрахувань;

5) відновлення орендованого майна та умови його повернення;

6) виконання зобов’язань.

Орендна плата є важливим елементом механізму функціонування орендного підприємства. Вона виступає економічною формою доходу орендодавця-власника, який він одержує за своє майно, передане у строкове платне володіння і користування орендарю. Найперспективнішою формою оренди є лізинг. Лізинг – це довгострокова оренда машин і устаткування. Механізм даної форми оренди в тому, що компанія-орендодавець закуповує для конкретного орендаря на його прохання устаткування у виробника, фінансує його, здійснює технічне обслуговування. Лізинг дає можливість зменшити затрати, звільнитися від обслуговування і зосередитися на ефективному використанні нової техніки.

Доходи домогосподарств за своїми джерелами досить різноманітні. Вони залежать від структури суспільних відносин країни, рівня розвитку продуктивних сил. Величина реальних сімейних доходів залежить не лише від розмірів грошових доходів, обсягу безплатних і пільгових послуг, а й від рівня цін на предмети споживання і тарифів на послуги, величини квартирної плати, розмірів податків. Необхідно також враховувати наявність безробіття, тривалість робочого дня, соціальний захист особи тощо.

Показники реальних доходів населення найповніше характеризує рівень добробуту народу через сімейні доходи.

Є досить різноманітні джерела сімейних доходів. Це оплата праці (60 -80% загальних джерел доходів), доходи від кооперативної діяльності, надходження із суспільних фондів споживання, доходи від особистого підсобного господарства, доходи від індивідуальної трудової діяльності. Всі ці джерела сімейних доходів мають трудове походження. Частину доходів сім’я одержує із суспільних фондів споживання у вигляді безплатних послуг, грошових виплат і натуральної оплати. Це в основному пенсії, стипендії, допомоги, дотації на путівки в санаторії, будинки відпочинку, дитячі табори відпочинку, на утримання дітей в дошкільних закладах. Цим джерелом переважно користуються ті сім’ї, де більше дітей. У його формуванні закладена праця всього суспільства і разом з тим кожного працездатного члена сім’ї.

У сімейному бюджеті підвищується роль доходів від власності, особистого підсобного господарства, а також від індивідуальної трудової діяльності.

Можуть бути й інші надходження – спадщина, аліменти, гонорар.

Сімейні доходи використовуються за різними напрямками. Серед них придбання одягу, меблів, предметів побуту. Харчування в структурі сімейних доходів займає одне з найважливіших місць. Зменшення його частки є позитивною тенденцією, яка свідчить про підвищення життєвого рівня населення. Пояснюється це тим, що видатки на харчування є необхідною умовою існування людини, вони визначаються традиційними сімейними потребами населення і менш за все піддаються скороченню. Людина економить на харчуванні в останню чергу, коли всі інші ресурси вже вичерпані.

Забезпеченість людей матеріальними благами, послугами, відповідними умовами життя характеризує рівень життя. Для визначення рівня життя використовуються такі показники:

- споживання основних продуктів на душу населення;

- споживання основних продуктів на сім’ю;

- структура споживання – кількісне співвідношення в споживанні м’яса, риби, молока, хліба, картоплі і ін .;

- споживчий кошик – мінімальний рівень споживання.

Споживчий кошик визначає межу бідності. Внаслідок глибокої економічної кризи в Україні в структурі витрат сім’ї відбулись значні зміни. Так, якщо в 80-х роках за статистикою на продукти харчування витрачалось 30,2 - 30,9% бюджетних доходів сім’ї , то в 90-х роках за найбільш скромними підрахунками – 85 - 90%. Недоступними для населення стали товари довгострокового використання. Для того, щоб купити 1 кг хліба в Україні, треба працювати 2,5 год. , тоді як в США – 5,8 хв., в Німеччині – 11,5 хв., в Китаї – 18,8 хв., в Малайзії – 47,5 хв. Для придбання 1 кг цукру в США працюють – 3,5 хв., в Німеччині – 7,3 хв., в Китаї – 22,5 хв., в Малайзії – 26,5 хв., тоді як в Україні – 6,2 год.; масла вершкового – відповідно 11,8 хв., 33,5 хв., 1,11 год. і 237 год.; холодильника – 19, 35, 214, 476, 2850 год.

Сімейний доход не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто набору товарів і послуг, розрахованого на основі норм і нормативів споживання і забезпеченості населення першочерговими життєвими засобами. Прожитковий мінімум використовується для встановлення мінімального рівня доходів сімей. Середня зарплата в Україні забезпечує мінімальний споживчий бюджет тільки на 60% і з кожним днем становище української сім’ї погіршується, а даний показник зменшується.