Тема 10. Перехідна економіка та її закономірності

Методична мета: студенти повинні знати суть, особливості, типи і основні ознаки перехідної економіки; завдання реформування економічної системи; вміти обгрунтовувати необхідність і реальні можливості переходу до ринкових відносин; визначати особливості підприємництва в перехідній економіці.

План

1. Суть і особливості перехідної економіки.

2. Типи перехідної економіки.

3. Завдання реформування економічної системи. Роздержавлення та приватизація як основа ринкових перетворень.

Література

1. Економічна теорія: Мікроекономіка і макроекономіка / За ред. Ватаманюка З. Г. - К.: Вища школа, 2002.

2. Економічна теорія: Політекономія / За ред. Базилевича В.Д. - К.: Знання-Прес, 2001.

3. Основи економічної теорії / За ред. Чухна А.А. – К.: Вища школа, 2001.

У процесі свого розвитку будь-яка система проходить декілька стадій: становлення, зрілість, занепад. Стадія становлення означає нисхідний рух старої системи та висхідний рух нової системи. Трансформаційна (перехідна) економіка є особливим станом еволюційного процесу суспільного розвитку в період зміни його соціально-економічних форм. Причинами трансформації є:

• урівноваженість як необхідна передумова самооновлення;

• багатовимірність системних перетворень;

• динамічність узгодження складових елементів системи;

• поєднання тенденцій світового еволюційного розвитку та національних особливостей трансформаційних перетворень.

Перехідні економіки можна класифікувати за аспектами цивілізаційного та формаційного процесів.

За аспектом цивілізаційного процесу розрізняють такі перехідні періоди:

- від неоліту до бронзового віку;

- від бронзового до залізного віку;

- від залізного до передіндустріального віку;

- від передіндустріального до індустріального віку;

- від індустріального до постіндустріального віку.

За аспектом формаційного процесу розрізняють перехідні економіки:

- від первісного до рабовласницького ладу;

- від рабовласницького ладу до фоедалізму;

- від феодалізму до капіталізму;

- від соціалізму до капіталізму ( для постсоціалістичних країн).

Для перехідної економіки характерні такі ознаки:

• нестійкість: пояснюється тим, що в перехідних системах змінюється сам механізм розвитку, що порушує стійкість системи;

• невизначеність: пояснюється здатністю елементів системи до самоорганізації;

• багатоваріантність самоорганізації системи: пояснюється різноманітністю устремлінь, цілей, бажань стосовно майбутнього суспільного устрою;

• історичність: зумовлена характером умов переходу, природними, економічними, регіональними, політичними та соціальними особливостями країн, які формують специфіку моделей переходу;

• суперечності перехідних економік є суперечностями розвитку. Це суперечності між старим і новим в надрах самої економічної системи.

В сучасних умовах здійснюється перехід від командно-адміністративної економіки до ринкової. Командна економіка сформувалася в Радянському Союзі у 20-х - 30-х роках. Адміністративно-командною економікою називають товарну форму виробництва, основою якої є державна власність на матеріальні ресурси і продукти, а всі питання, пов'язані з виробництвом, розподілом та споживанням продукції, вирішують центральні планові органи. Цю економічну модель часто називають дире­ктивно-плановою.

Панівною силою в політичному та економічному житті радянського суспільства була Комуністична партія. Вона вважала себе авангардом робітничого класу. Комуністи розглядають ринкову економіку як нестабільну, як утілення хаосу та нерівності. Ринки, на їхню думку, породжують інфляцію, безробіття й несправедливий розподіл доходів. Лише праця люди­ни вважається джерелом усіх доходів суспільства.

У капіталістичній економіці, стверджує марксистська ідеологія, робітники пе­ребувають у гіршій суспільній позиції. Вони позбавлені факторів виробництва. Капіталісти експлуатують робітників, оплачуючи їм лише вартість робочої сили, а не повну вартість, яка створена працею найманих працівників. Решту доходу, який створили робітники, капіталіст привласнює у вигляді додаткової вартості. Згідно з марксистською ідеологією, ринкова економіка є останньою експлуата­торською системою, в якій з робітників визискують додаткову вартість. Завдання ко­муністів полягає в тому, щоб створити безкласове суспільство, вільне від експлуатації людини людиною. Для цього потрібно знищити приватну власність, замінити її дер­жавною, а ринковий механізм - директивним централізованим плануванням.

Радянська держава володіла всіма матеріальними ресурсами - землею, при­родними багатствами, засобами транспорту і зв'язку, банківською системою та всіма промисловими підприємствами. Заклади роздрібної й оптової торгівлі, більшість житла в містах також перебували у власності держави.

У командній системі основні проблеми організації економіки - що, як і для кого виробляти - визначали урядові директиви, а не ринковий механізм. Команд­на економіка функціонує відповідно до планів, які розробляють на вершині уп­равлінської піраміди й доводять підприємствам до виконання. Ієрархічне управління передбачає підпорядкування інтересів нижчих одиниць (споживачів, виробників) інтересам вищих (територіальних об’єднань, галузевих міністерств тощо). Держава зрівнює доходи більшості споживачів. Підприємництво як одне з джерел зростання доходів забороняється. Зрівняльність гарантує не­високий рівень доходів і споживання всім, у тому числі тим, хто не хоче працювати краще. У суспільній свідомості насаджуються ідеали колективізму, підпорядкування особистих інтересів суспільним, ініціатива та пошук стримуються.

Командна система радянського типу в певні історичні періоди змогла швидко нагромаджувати ресурси, перерозподіляти їх на користь деяких пріоритетних напрямів чи галузей, усунути без­робіття, забезпечити відповідний рівень освіти, медичного об­слуговування. Проте вона не була життєздатною. Це зумовлюва­лося дією таких чинників:

1) нарощування виробництва за будь-яку ціну ви­магало застосування дедалі більшої кількості праці, землі й капіталу. Однак із ча­сом цей метод економічного зростання себе вичерпав. Унаслідок несприятливих демографічних процесів темпи зростання населення і робочої сили різко уповільнилися. Природні умови обмежували залучення в сільсь­когосподарський оборот нових земель. Окремі спроби використання земель із низь­кою родючістю для виробництва зерна були невдалими. Екстенсивний розвиток економіки став неможливим. Командна економіка виявилася неспроможною ос­воїти інтенсивний шлях економічного зростання — підвищення ефективності вико­ристання наявних ресурсів замість збільшення їхньої кількості;

2) зростали витрати на виробництво енергії, видобування сировини, внаслідок чого ціни на промислову продукцію постійно зростали, що підірвало стабільність сфери цін, фінансів підприємств і доходів держави;

3) надмірна централізація породила такі негативні явища, як корупція і хабарництво, що ще більшою мірою підривало стимули до праці;

4) неспроможність створити дійову систему стимулювання в сільсь­кому господарстві перетворило його на збиткову галузь, яка виснажувала економіку, бо вимагала величезних субсидій та дотацій;

5) в командній економіці не вдалося знайти продуктивного показника, яким оцінюють успішність діяльності підприємств. Основним же показником успішної діяльності підприємства в командній економіці було виконання ним кількісного завдання з виробництва продукції, встано­вленого згори. Це призвело до негативних наслідків. Якість, асортимент продукції та витрати виробництва набули вторинного значення. Це спричинило нечуване марнот­ратство ресурсів, яких дедалі більше не вистачало;

6) з розвитком економіки ускладнюються взаємозв’язки між окремими секторами, галузями, підгалузями та виробництвами. Продукція стає технічно складнішою. В економіці доводиться координувати більше господарських зв’язків. Традиційні методи планування уже не спрацьовують. Командна економіка переростає свій плановий механізм;

7) основним недоліком командної системи була відсутність дійових еко­номічних стимулів, особливо до праці та нововведень. Працівники підприємств не от­римували жодної особистої вигоди від поліпшення якості продукції або впровадження нових ефективних методів виробництва, а отже, не були в цьому заінтересовані. Більше того, вони чинили опір інноваціям. Із упровадженням нової техніки й техно­логій зростали виробничі планові завдання, виконати які було практично неможливо. Інновації не впроваджувалися також унаслідок відсутності конкуренції. Спроби част­ково модернізувати командну систему успіху не мали. Адміністративно-командна си­стема розвалилася. З позитивної сторони зарекомендувала себе ринкова економіка.

Серед країн, що переходять від командно-адміністративної системи до ринкових відносин, визначилися три групи країн за особливостями шляхів переходу. Перша група країн обрала шлях “шокової терапії”. Суть цього радикального пере­ходу до ринку полягає в тому, що відбуваються прискорені перетворення в усіх сферах суспільного життя. Програма “шоко­вої терапії” передбачає прискорену лібералізацію цін та економіки загалом, радикаль­ну приватизацію державної власності, демонополізацію економіки, швидке форму­вання ринкової інфраструктури, особливо фінансової та макроекономічну стабілізацію.

Під лібералізацією економіки розуміють звуження державного контролю в багатьох сферах життя. Вона відбу­вається шляхом скасування директивного планування, відмови від обов’язкового державного замовлення на продукцію підприємств, переходу до формування оптових і роздрібних цін відповідно до попиту й пропозиції та ліквідації монополії зовнішньої торгівлі.

Попередня система директивного планування й адміністративного регулю­вання замінюється еко­номічним регулюванням. Прискорено формується ринкова інфраструктура, особливо фінансова, тобто нові механізми встановлення господарських зв’язків, зо­крема, товарні й фондові біржі, комерційні банки та інші фінансові посередники.

Приватизація економіки - це передання чи продаж на різних умовах державної або муніципальної власності приватним і колективним господарюючим суб’єктам. За радикальної стратегії переходу до ринку відбувається прискорена приватизація державної власності й перехід до приватної власності на землю. Це забезпечує приско­рене формування приватного сектора.

Демонополізація економіки означає припинення й обмеження монополістичної діяльності та одночасне сприяння формуванню ринкових відносин на основі роз­витку конкуренції й підприємництва.

Різкий перехід до ринкового типу ціноутворення в умовах товарного дефіциту, який залишився від командно-адміністративної системи спричиняє високу інфляцію. Тому одним із завдань пере­ходу до ринку є фінансова стабілізація, яка означає заглушення інфляції. Стабілізаційні заходи спрямовані на ліквідацію інфляційного потенціалу через проведення жорсткої грошово-кредитної політики.

“Шокову терапію” як шлях переходу до ринкових відносин обрали країни Центрально-Східної Європи - Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, а також країни Балтії. До позитивних результатів “шокової терапії” можна віднести фінансову стабілізацію, різке скорочення дефіциту державного бюджету, подолання товар­ного дефіциту і досягнення рівноваги на споживчому ринку, коли споживач може вільно купити будь-який товар, раціоналізацію співвідношення цін на окремі то­варні групи, підвищення позичкового процента понад рівень інфляції тощо. Про­те ці позитивні результати “шокової терапії” знецінюються різким зниженням життєвого рівня значних груп населення, скороченням інве­стиційного попиту і падінням обсягів виробництва, зростанням безробіття.

Іншою моделлю перехідної економіки є модель ринкового соціалізму, яка застосовувалася у Китаї, Угорщині, Юго­славії, В’єтнамі. Перехід до ринкових відносин відбувається ево­люційним шляхом - через формування в надрах старої командно-адміністративної економіки ринкових компонентів. У результаті постає двосекторна модель еко­номіки, в якій поєднуються складові ринкової й директивної економік. Характерною рисою еволюційного шляху є те, що реформи починаються в сільському господарстві — галузі, в якій зайнята переважна або значна частина на­селення країни. У цій галузі усуваються риси командної економіки, стимулюється приватна господарська ініціатива. Застосування цього шляху пере­ходу до ринку дало непогані результати в Китаї — виробництво споживчих благ швидко зростає на основі розширення приватного сектора.

Третя група країн (Україна, Болгарія, Росія, Румунія та інринкової економіки здійснюється значно повільніше, ніж у країнах першої групи, але швидше порівняно з країнами другої групи. Тут не було усталених традицій ринкової економіки, а командна система сформувалася на базі традиційного виробництва. Ринкові реформи здійснюються повільно й суперечливо, бо в суспільстві відсутній консенсус з питання характеру перетворень. Унаслідок низки обставин у багатьох країнах цієї групи відбувся обвал обсягу національного виробництва та рівня життя населення.

Головними завданями перехідного періоду від адміністративно-командної до ринкової системи є:

• реформування відносин власності;

• роздержавлення і приватизація;

• демонополізація;

• лібералізація;

• макроекономічна стабілізація;

• формування ринкової інфраструктури;

• соціальний захист найвразливіших верств населелення.

Основою ринкових перетворень є роздержавлення та приватизація. Роздержавлення - це обмеження втручання держави в економічне життя суспільства, відмова від прямого управління держави економікою, створення умов для зростання кількості господарюючих суб’єктів. Приватизація – це перехід у приватну власність значної частки державної власності. За об’єктами приватизації розрізняють велику та малу приватизацію. Об’єктами малої приватизації є підприємства торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування з невеликою кількістю працюючих. Важливим елементом

приватизації є визначення ціни об’єкта приватизації. Основними способами приватизації є:

• викуп майна, зданого в оренду;

• викуп державного майна товариством покупців;

• викуп майна на аукціоні;

• викуп майна за конкурсом;

• акціонування.

Приватизація є засобом поліпшення управління підприємствами. Вона прискорює пристосування підприємств до умов ринку. В Україні з 1999р. приватизація здійснюється відповідно до державної програми приватизації. Державна програма приватизації визначає цілі, пріоритети та умови приватизації. Основною метою приватизації у найближчі роки є створення умов для сприяння підвищення ефективної діяльності підприємств і організацій, створення конкурентного середовища.

Основним завданням приватизації є:

• приватизація підприємств виключно за грошові кошти з врахуванням їх індивідуальних особливостей;

• забезпечення інформаційної відкритості процесу приватизації;

• формування попиту на об’єкти приватизації вітчизняних та іноземних інвесторів;

- максимальне використання інститутів інфраструктури ринку цінних паперів;

- залучення коштів для розвитку та структурної перебудови економіки;

- створення сприятливих умов для появи приватних власників, які мають довгострокові інтереси у розвитку приватизаційного об’єкта та здійснюють ефективне управління ним; підвищення заінтересованості інвесторів щодо українських підприємств на міжнародних ринках.

Для реалізації цих завдань програмою передбачені такі заходи:

- залучення до підготовки об’єктів приватизації вітчизняних та іноземних радників;

- проведення конкурсів з продажу пакетів акцій;

- здійснення продажу акцій через організаторів торгівлі цінними паперами;

- проведення аукціонів під час продажу об’єктів груп А і Д та цілісних майнових комплексів об’єктів груп В і Г.

Група А - це цілісні майнові комплекси державних підприємств з середньообліковою чисельністю працюючих до 100 або понад 100 осіб, вартість основних фондів яких недостатня для формування статутних фондів відкритих акціонерних товариств, а також готелі, об’єкти санітарно-курортних закладів, будинки відпочинку, майно підприємств, які не були продані як цілісні майнові комплекси.

Група В - цілісні майнові комплекси підприємств з середньообліковою чисельністю працюючих понад 100 осіб, вартість основних фондів яких достатня для формування статутних фондів ВАТ.

Група Г- цілісні майнові комплекси або пакети акцій ВАТ, що на момент прийняття рішення про приватизацію займають монопольне становище або мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави.

Група Д - об’єкти незавершеного будівництва, законсервовані об’єкти.

Група Е - акції, що належать державі у статутних фондах господарських товариств.

Група Ж - об’єкти охорони здоров’я, освіти, культури, мистецтва, преси, спорту, телебачення, об’єкти соціально-побутового призначення, що перебувають на балансі підприємств, у разі їх невключення до складу майна, що приватизується. Приватизація державного майна здійснюється на засадах індивідуальної приватизації, яка полягає у вивченні попиту на конкретний об’єкт, врахуванні кон’юнктури ринку, на основі цього - визначення способу продажу, який максимально враховує особливості стану кожного підприємства. Індивідуальна приватизація здійснюється на таких принципах:

1. досягнення максимального економічного ефекту від продажу об’єктів;

2. вибір способу приватизації з врахуванням стану, частки у відповідному сегменті ринку виробництва, обсягів збуту продукції, аналізу попиту потенційних покупців;

3. індивідуальний підхід під час підготовки підприємств до приватизації;

4. визначення економічної доцільності перетворення державних підприємств у ВАТ;

5. створення організаційно-економічних умов концентрації власників, результатом якої буде концентрація управління та відповідальності нових власників.

Програмою передбачено проведення передприватизаційної підготовки підприємств, а саме:

- виявлення майна, що підлягає приватизації та розроблення умов його подальшого використання;

• виявлення об’єктів соціально-культурної сфери, культових споруд і визначення умов їх подальшого функціонування;

• визначення доцільності приватизації довгострокових фінансових вкладень у складі цілісного майнового комплексу;

• виявлення підприємств, щодо яких може застосуватись процедура банкрутства;

• виділення з складу підприємств структурних підрозділів, які можуть функціонувати як окремі підприємства.

В програмі визначаються також принципи і порядок закріплення в державній власності пакетів акцій ВАТ, додержання вимог антимонопольного законодавства в процесі приватизації, галузеві та регіональні особливості приватизації, завдання з обсягів приватизації, післяприватизаційна політика держави.

Таким чином, державна програма приватизації передбачає приватизацію великих, стратегічно важливих підприємств включно за грошові кошти за відкритими процедурами, пропонує нові підходи до класифікації об’єктів на потенційно привабливі і неліквідні, визначає юридичну відповідальність нових власників за наслідки своєї діяльності, продаж контрольних пакетів акцій пропонує здійснювати на конкурсах без інвестиційних зобов’язань, передбачає закріплювати в державній власності пакети акцій великих підприємств тільки в розмірі 25% або 50% +1 акція (ВАТ підлягають 100% продажу).

Новим у програмі є те, що продаж контрольного пакету акцій здійснюється за конкурсом або на відкритих торгах без визначення інвестиційних зобов’язань покупця. Програмою передбачено посилити контроль за виконанням умов договору купівлі-продажу. В разі розірвання договору купівлі-продажу в зв’язку з невиконанням покупцем договірних зобов’язань об’єкт приватизації підлягає поверненню в державну власність. В період підготовки об’єкта приватизації враховуватимуть ринковий попит на об’єкт приватизації до визначення способу та термінів продажу пакетів акцій.