1. Наявність документально оформлених та відповідно затверджених

нормативно-правових основ кадастрової діяльності, в яких визначаються

термінологія, призначення, правила та порядок збору, фіксації, зберігання і

використання кадастрових даних;

2. ведення реєстрів суб’єктів та об’єктів права, визначення та облік

фізичних і якісних характеристик об’єктів нерухомості та їх економічна

(грошова, вартісна, прибуткова) оцінка;

3. проведення землемірних (топографо-геодезичних) робіт по визначенню

та закріпленню на місцевості меж земельних ділянок та інших об’єктів

нерухомості;

4. створення кадастрових планів (карт), на яких фіксуються межі земельних ділянок та їх кадастрові номери, що забезпечує унікальність позначення об’єктів за певними правилами формування номеру для певних територій;

5. підвищену соціально-економічну значимість кадастрових даних та

жорсткі вимоги щодо їх точності, актуальності, достовірності та надійності

зберігання, оскільки кадастрові дані можуть бути використані: 1) для

підтвердження реєстрації прав власності, 2) для оподаткування нерухомості та 3) в системах управління земельними відносинами, плануванням розвитку

територій;

6. регламентований доступ до кадастрових даних, в тому числі з метою

захисту прав особистості.

Завершуючи огляд інформаційних технологій кадастрових систем,

підкреслимо, що застосування механізованих та автоматизованих систем обробки даних, включаючи технологію баз даних (фактично до 1990-х років), обмежувалося реєстрацією відомостей, які можна було безпосередньо відобразити на абстрактні типи алфавітно-цифрових даних в реляційних базах даних. Складання кадастрових карт та їх ведення виконувалося за традиційними ручними технологіями. Це відповідало технологічному виділенню в системах управління нерухомістю двох складових у формі реєстраційної та суто кадастрової компоненти. Кадастрова компонента пов’язана з діяльністю геодезистів та землемірів, які виконують кадастрові зйомки, створюють і ведуть чергові кадастрові плани. Реєстраційна компонента – як правило предмет діяльності юристів, і складається із записів про документи, що засвідчують права на об’єкти нерухомості.

Технологічні відмінності в формуванні та веденні цих двох компонентів

призвели до розподілу земельно-реєстраційних процедур між різними спеціалізованими організаційно-технологічними структурами, що породжувало проблеми дублювання інформації, цілісності та відповідності даних про одні й ті ж об’єкти нерухомості в різних організаціях, а також очевидні незручності для суб’єктів прав.

Новітнє покоління автоматизованих систем управління даними створили умови для технологічного об’єднання кадастрової (просторової) та

реєстраційно-правової компонент системи управління нерухомістю на основі

геоінформаційних технологій та об’єктно-реляційних баз просторових даних. Карти і плани перестають бути засобом фіксації (накопичення) просторової інформації, ці функції передаються об’єктно-реляційним базам даних. Карти створюються в результаті інтерпретації в ГІС геопросторових даних, що містяться в базах даних кадастрових реєстрів, та виконують, в основному, функцію картографічного відображення стану об’єктів нерухомості та результатів просторового моделювання в процесі оцінки і планування їх раціонального використання. Враховуючи соціально-економічну та юридичну значимість кадастрів, можна стверджувати, що вимоги до надійності та захищеності систем обробки даних в кадастровій діяльності не менш жорсткі, аніж вимоги до систем в фінансово-банківській сфері, в яких сьогодні широко використовуються новітні інформаційні технології баз даних та методи доступу через мережу Internet.