Модуль 2. Тема 8. Оcобливості організації виховної роботи з дітьми різного віку в умовах оздоровчого закладу План

1. Саморозвиток особистості як процес.

2. Створення умов для продовження цілеспрямованого розвитку людини як суб’єкта діяльності, як непересічної особистості — основна мета педагогічної діяльності влітку.

3. Вимоги до педагога-організатора, котрий вирішує проблеми самоактуалізації підростаючого покоління в умовах табірного літа. Вміння, котрими він повинен володіти.

4. Формування творчої особистості як найвища мета процесу організації майбутнього дитини, спрямованого на її особистісне самовираження, самовизначення й самореалізацію.

5. Типи взаємовпливу людей (за Р.Ольшанським).

6. Ситуація успіху як необхідна умова самоствердження особистості. Ситуації успіху та неуспіху. Технологія створення педагогом-організатором ситуації успіху для дітей в умовах табірного літа.

7. Технологія спонукання учнів різних вікових категорій до саморозвитку й самовиховання.

8. Особливості процесу формування системи соціальних взаємин школярів різного віку з оточуючим світом в умовах табірного літа.

9. Роль і місце організованого дозвілля у процесі вирішення проблем самовираження та самовизначення школярів різних вікових категорій в умовах табірного літа.

9.1. Рольові ігри як спосіб розвитку самодіяльності учнів молодшого шкільного віку та спонука до їх самовиховання.

9.2. Виховні заходи, що формують самостійність та адекватну самооцінку підлітка — засіб вирішення проблеми самовираження й самовизначення особистості підлітка в умовах табірного літа.

9.3. Організація та проведення виховних заходів для дітей старшого шкільного віку з урахуванням їх позиції у суспільстві — шлях до вирішення проблем самовираження та самовизначення юнаків та юнок в умовах табірного літа.

10. Вікові проблеми підлітків.

11. Роль експрес-діагностики у роботі педагога-організатора з вирішення проблем самоактуалізації дітей.

12. Гурткова робота в ЛОТ.

1. Саморозвиток особистості як процес.

Саморозвиток особистості передбачає реалізацію її активності, самостійності та ініціативи, самоутвердження в процесі фізкультурно-оздоровчої, предметно-практичної, навчально-пізнавальної, соціально-комунікативної і цілісно-орієнтаційної діяльності.

Дитина постійно відчуває практичну потребу в діяльності, оскільки лише вона дає змогу зреалізуватися особистим інтересам, нахилам, проявити таланти, тобто дає реальність особистісного самовизначення та самовираження.

Розбудова української держави вимагає формування громадян, котрі були б здатні проявити соціальну активність при високій загальній, політичній, громадянській культурі.

Вивчення чинників, що впливають на свідомість і поведінку учнів, молоді, свідчать про те, що найбільш негативний вплив на формування світогляду молоді має кризовий стан сучасного суспільства. Непослідовність, нестабільність, протиріччя свідомості виражають в сучасних умовах не стільки психологічні вікові особливості учнів, скільки нестійкість і протиріччя свідомості суспільства в цілому.

Їх подолання пов'язане загалом із подоланням загальної кризи в суспільстві.

Визначальним аспектом процесу подолання суспільної кризи повинна стати гуманізація освіти й виховання, формування інтелігентності як якості особистості. Це розуміння інтересів інших, надання переваги загальнолюдським цінностям. Лише за цієї умови можна реально протистояти розвиткові бездуховності, цинічності, формуючи цілісну позитивну соціальну активність. У житті школярів не повинні міститися: споживацтво, авторитарність, недовіра, нетерпимість, несправедливість, менторство.

Першим кроком гуманізації освіти повинна бути демократизація самих засад педагогічного процесу, згідно з яким учень трактується як вільно діюча творча особистість, тобто як суб'єкт. Тому педагог-огранізатор, учитель, вихователь виступає передовсім “режисером” навчально-виховного процесу, у якому створюються максимально сприятливі умови для саморозвитку особистості.

Зміст гуманізації виховання полягає у такій перебудові всіх суспільних відносин, при якій удосконалення людини буде не засобом благополуччя суспільства, а метою суспільного життя; коли розвиток особистості полягатиме у виявленні й удосконаленні всіх суттєвих сил людини, а не підпорядковуватиметься “соціальному замовленню”; коли сам індивід виступатиме творцем самого себе, обставин.