2. Поняття про атракцію. Компоненти атракції.

Безперечно, вступаючи в контакт з іншою людиною, ми мимоволі створюємо і підтримуємо певні емоційні стосунки. Це наша поки що несвідома готовність до сприйняття людини. Бажано, щоб таке емоційне залучення (в науці воно має назву — атракція) як особливий вид соціальної установки на людину, було у педагога-організатора лише позитивним. Атракція має тричленну структуру, на яку необхідно опиратися, будуючи взаємовідносини на основі спілкування з дітьми не лише старшого віку. Компоненти атракції:

— когнітивний — образ того, що готова пізнати і сприйняти людина;

— емоційно-оцінювальний — комплекс симпатій та антипатій до об'єкта;

— поведінковий — готовність певним чином діяти стосовно до об'єкта установки.

3. Емпатія. Шляхи оволодіння емпатією.

Педагогові-організаторові, вихователеві необхідно навчитися “емпатії” — вміння відчувати емоційний стан школярів, відгукуватися на переживання, тобто “бачити” мотиви вчинків вихованця, проникаючи в його душу. Саме поняття “емпатія” доволі індивідуальне. Людина з високим рівнем емпатії — емоційна, легко встановлює дружні контакти. Вчителі-жінки більш схильні до такого типу. Вихователь з низьким рівнем емпатії — “важкий” у спілкуванні, егоцентричний, конфліктний, різкий. Щоб навчитися емпатії, необхідно:

— розуміти, що це важливий компонент навчально-виховної педагогічної діяльності;

— намагатися проникнути в лабораторію емпатії (розвиток комунікативних здібностей, керування емоційно-вольовою сферою);

— навчитися чути вихованця — створити навколо себе зони довіри, інтересу до себе.

4. Педагогічна технологія розуміння особистості дитини.

Для вихователя важливим є оволодіння педагогічною технологією розуміння особистості школяра та використання її елементів на практиці в реаліях літнього відпочинку дітей.

Педагогічна технологія розуміння особистості школяра полягає в:

— проникненні в мотиваційну сферу вчинків підлітків (система питань);

— умінні уважно, не перебиваючи, вислухати школяра, фіксуючи його емоційний стан при певних блоках пояснення; умінні вчасно авансувати розповідь словосполученнями: “Розумію тебе...”, “Мені цікаво, продовжуй...”;

— не робити стрімких категоричних висновків (до визначення невірності суджень підходити поступово).

5. Роль знання “мови тіла” у роботі педагога-організатора.

Вірно розібратися педагогу-організатору в стосунках можна лише за умови, коли він володіє природним даром читання почуття за зовнішніми ознаками. Прояв стосунків знаходить своє вирішення в інтонації, експресії обличчя, поставі, рухах, міміці, лексиці, виразі очей, кольорі шкіри, жестах, дихальній системі.

Необхідно навчитися читати за мовою тіла, яка проявляється по-різному.

М.Арджайл виділяє 6 типів спілкування за допомогою тіла:

1. Найпростіший тип — тілесний дотик (поплескування по плечі, потискування рук).

2. Відстань між співрозмовниками, їх пози вказують на відносини рівності або підлеглості між ними.

3. Важливий тип спілкування за допомогою тіла — жести.

4. Вирази обличчя (міміка) пов'язані зі змінами положення м'язів навколо очей, рота.

5. Очі під час розмови виконують важливу роль, оскільки і той, хто говорить, і той, хто слухає, подають з їх допомогою сигнали одне одному.

6. Ще одним типом спілкування, не пов'язаним із змістом мови, є голос, манера мовлення.