48. Продовження, поновлення і переривання процесуальних строків.

Якщо строк встановлено законом, то суд його поновлює. Наприклад, ст.294 ЦПК передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після по­дання заяви про апеляційне оскарження. Якщо особа із по­важних причин пропустила цей строк, то на її клопотання суд поновлює такий строк.

Якщо строк встановлено судом, то у випадку його пропуску (ст. 121 ЦПК) суддя продовжує такий строк.

Поновлення та продовження процесуальних ртроків здійс­нюється за клопотанням сторони або іншої особи, але лише у разі його пропущення з поважних причин. До поважності при­чин слід віднести: хворобу особи, перебування у тривалому відрядженні, несвоєчасне отримання ухвали суду про усунен­ня недоліків позовної заяви або вчинення інших процесуаль­них дій тощо. Але у будь-якому разі визнання причин поваж­ними залежить від розсуду судді. На підтвердження поважно­сті причин суду має бути подано доказ.

Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесу­альну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ.

Про місце і час розгляду цього питання повідомляються особи, які беруть участь у справі. Присутність цих осіб не є обов'язковою, але суд повинен мати достовірний доказ того, що особі повідомлено про час та місце розгляду питання про поновлення чи продовження процесуального строку (розпис­ку про вручення судової повістки або інший документ, отри­маний у порядку ст. 76 ЦПК).

Одночасно з клопотанням про поновлення чи продовження строку може бути вчинено ту дію або подано той документ чи доказ, щодо якого заявлено клопотання. Наприклад, за ст. 131 ЦПК передбачено положення, що сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити цро них суд до або під час по­переднього судового засідання у справі. Докази подаються у строк, встановлений судом з урахуванням часу, необхідного для подання доказів. Якщо особа, на яку покладено судом обов'язок щодо подання доказу, в певний час не подала доказ, то такий доказ не цриймається судом, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин. Тому особа повинна клопотати перед судом про продовження строку на подання таких доказів та довести поважність пропуску стро­ку. Якщо суд продовжить такий строк, то особа може подати доказ, який витребовувався судом.

З питань поновлення та продовження процесуальних строків судом цостановлюється ухвала.

49.Поняття та види судових витрат у суді.

Витрати по провадженню справи в цивільному судочинстві в ЦПК мають назву «Судові витрати» (глава 5), яка не зовсім точно віддзеркалює їх правову природу. Ними є витрати, які несуть сторони, треті особи з самостійними вимогами у справах позовного провадження, заявники і заінтересовані особи у справах окремого провадження та у деяких справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, за вчинення в їх інтересах цивільних процесуальних дій, пов'язаних з розглядом справи у порядку цивільного судочинства.

Витрати по провадженню справи в цивільному судочинстві складаються з двох видів — державного мита і витрат, пов'язаних з розглядом справи (ст. 63 ЦПК).

Державним митом є грошовий збір, що справляється державними органами в установленому розмірі з фізичних і юридичних осіб за вчинення в їх інтересах окремих дій та видачу документів, що мають юридичне значення1. В цивільному судочинстві — державне мито — грошовий збір, що справляється в судових органах з заяв і скарг, котрі подаються громадянами і юридичними особами до суду, та за видачу їм копії документів — судових рішень, ухвал, постанов, і який зараховується до бюджету місцевого самоврядування.

Обов'язок сплачувати державне мито за ведення цивільних справ у судах, що покладений на заінтересованих у справі осіб, має за мету забезпечити компенсацію державі певної частини коштів, що витрачаються на утримання і функціонування судової влади та на виконання соціально-економічних програм, котрі фінансуються з бюджету. Справляння державного мита позитивно впливає на поведінку сторін матеріально-правових відносин, стимулює їх до добровільного і своєчасного виконання своїх обов'язків і цим самим попереджає від пред'явлення до них безспірних позовних вимог. Введення державного мита за провадження цивільних справ в суді (правильне за своєю суттю) може мати й негативні наслідки — перешкоджати наданню державою судового захисту. Тому розмір такого мита незначний, а подекуди громадяни у визначених законом випадках, а також з врахуванням їх майнового стану зовсім звільняються від його сплати.

Витрати, пов'язані з розглядом справи, складаються: з сум, що підлягають виплаті свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам; з витрат на проведення огляду на місці, на розшук відповідача. Розмір витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді, на відміну від державного мита, залежить не від ціни заявлених позовних вимог та їх характеру, а від фактичних затрат, пов'язаних з участю у справі свідків, експертів, перекладачів і з виконанням ними своїх функцій. Витрати, пов'язані з розглядом цивільної справи в суді, покладені на сторін та інших заінтересованих осіб, покликані: гарантувати добровільне виконання ними своїх обов'язків із спірних матеріальних правовідносин, запобігати тяганині, пред'явленню безпідставних позовів, виникненню недобросовісних спорів проти законних і обґрунтованих вимог сторони і сприяти економії цивільних процесуальних засобів.

Правовий режим справляння державного мита і сплати інших витрат по провадженню цивільної справи в суді врегульований статтями 63-81 ЦПК, іншими законами і підзаконними актами України. Відповідні роз'яснення зроблено в окремих постановах Пленуму Верховного Суду України2.