87.Визнання позову

Визнання позову є розпорядчою дією сторони у справі; одностороннім волевиявленням відповідача, спрямованим на врегулювання спору.

На відміну від відмови позивача від позову, визнання відповідачем позову (навіть при його прийнятті судом) не тягне за собою закриття провадження у справі, а навпаки є наслідком вирішення спору по суті з ухваленням рішення, здебільшого про задоволення позову. Визнання позову не звільняє відповідача від сплати державного мита.

Визнання позову викликає певні юридичні наслідки — звільнює суд від дальшого дослідження обставин у справі, а позивача — від доказової діяльності на обгрунтування позову і є підставою для задоволення судом вимог позивача. При визнанні факту інші особи, які беруть участь у справі (позивач і особи, які пред'явили вимогу в інтересах інших осіб), звільняються від обов'язку доказування його за допомогою інших засобів. На доказування визнаного в суді факту не поширюється правило про допустимість доказів, крім випадків, коли факт повинен бути стверджений нотаріально посвідченим документом (ст. 40 ЦПК).

88. Мирова угода

Під мировою угодою розуміють досягнуту сторонами в ході судового розгляду й під контролем суду, засновану на взаємних поступках угоду, яка по-новому визначає суб’єктивні права та обов’язки сторін. Мирова угода має двосторонній характер: це взаємна угода сторін, що тягне за собою закриття провадження у справі, виключає можливість повторного звернення до суду за тим самим спором, між тими самими сторонами і з тих самих підстав (ст. 228 ЦПК). Умови мирової угоди завжди мають бути сформульовані таким чином, щоб у майбутньому у сторін із цього приводу не виникало будь-яких розбіжностей, і головне, щоб вони могли виконати умови мирової угоди, а також, щоб вона не порушувала законні права сторін. Часто підставою для скасування ухвали про затвердження мирової угоди є неналежне роз’яснення судом наслідків її укладення, а також затвердження таких умов мирової угоди, що порушують інтереси однієї зі сторін. Належне виконання судом зазначених вимог процесуального законодавства не може призвести до скасування такої ухвали.

Коли мирова угода укладається поза судом і ним не затверджується, то вона підлягає доказуванню в суді. Затверджена судом мирова угода є підставою для виконання (п. 5 ст. З Закону «Про виконавче провадження»). Але затвердження судом мирової угоди не означає, що суд цим самим стверджує існуючі між сторонами відносини. Суд перевіряє, чи вільна виявлена воля сторін мирової, чи не порушені будь-чиї права та інтереси, чи не шкодить мирова угода державним і громадським інтересам; щоб під виглядом мирової угоди не затверджувалась незаконна угода, не втілювався договір, не пов'язаний з предметом позову, для укладення якого встановлений нотаріальний порядок тощо. Не допускається укладення мирової угоди, спрямованої на звільнення в обхід закону від майнової відповідальності посадових осіб, винних в заподіянні підприємствам і організаціям шкоди незаконним звільненням з роботи працівників, у не виконанні рішення суду про поновлення на роботі та ін. За правилом ст. 220 ЦК припинення зобов'язання між організаціями угодою сторін допускається у випадках, коли такі дії не порушують інтересів держави. Суд має враховувати чи в межах повноважень і своїх прав сторони визначили умови мирової угоди.Контроль суду забезпечує законність укладення мирової угоди і гарантує захист прав та інтересів суб'єктів спірних матеріально-правових правовідносин.Умови мирової угоди сторін, викладені в усній формі, заносяться до протоколу судового засідання і підписуються сторонами. Мирова угода сторін, викладена письмово, додається до справи, про що зазначається в протоколі судового засідання. До прийняття мирової угоди суд зобов'язаний роз'яснити сторонам наслідки відповідних процесуальних дій. Про затвердження мирової угоди сторін суд постановляє ухвалу, в якій повинні бути зазначені умови такої угоди, і одночасно закриває провадження в справі. Мотивована ухвала судом постановляється також про незатвердження мирової угоди (ст. 179 ЦПК). Мирова угода може бути укладена також в стадіях апеляційного і касаційного провадження (статті 304,332 ЦПК) та звернення рішення до виконання (ст. 352 ЦПК).