- •1. Цивільне процесуальне право в системі права України
- •2. Особливості предмету і методу цпп.
- •3. Види проваджень у цивільному процесі (в суді першої інстанції), їх особливості
- •5. Порівняльна характеристика позовного та окремого провадженн.
- •6. Принципи цпп
- •7. Конституційні принципи цпп
- •8. Принципи цпп, закріплені в законодавстві про цив. Судочинство
- •9. Принцип законності як гарантія здійснення правосуддя.
- •10. Принцип національної мови судочинства. Порядок його реалізації в судах України. Наслідки порушення цього принципу.
- •12. Принцип рівності перед законом і судом. Порядок його реалізації в судах України.
- •13. Принцип диспозитивності. Його значення при вирішенні цивільних справ.
- •14. Принцип об’єктивної істини.
- •15. Принцип рівності сторін. Порядок його реалізації в судах України. Наслідки порушення цього принципу.
- •16. Принцип раціональної процесуальної форми. Його значення при вирішенні цивільних справ.
- •17. Принцип безпосередності судового розгляду справи. Порядок його реалізації в судах України. Наслідки порушення цього принципу.
- •18. Стадії цивільного процесу.
- •19. Цивільні процесуальні правовідносини. Їх відмінність від інших правовідносин.
- •21. Об’єкт цивільних процесуальних правовідносин.
- •22. Зміст цивільних процесуальних правовідносин.
- •23. Сторони в цивільному процесі.
- •24. Позивач як суб’єкт цивільних процесуальних правовідносин на всіх стадіях процесу.
- •25. Відповідач як суб’єкт цивільних процесуальних правовідносин на всіх стадіях процесу.
- •26. Права й обов’язки сторін у цивільному процесі.
- •27. Неналежна сторона в цивільному процесі. Порядок заміни неналежного відповідача. Юридичні наслідки.
- •28. Процесуальна співучасть: поняття, форми, значення. Відмінність співучасників від третіх осіб.
- •29. Процесуальне правонаступництво. Відмінність правонаступництва від заміни неналежної сторони.
- •30. Поняття і види третіх осіб.
- •31. Порядок вступу у справу третіх осіб із самостійними вимогами. Їх права та обов’язки. Відмінність від співучасників.
- •32. Порядок вступу у справу третіх осіб без самостійних вимог. Їх права та обов’язки. Особливості процесуального становища третіх осіб без самостійних вимог.
- •33. Участь у цивільному процесі прокурора.
- •34. Участь у цивільному процесі спеціаліста
- •35. Завдання прокуратури у цивільному процесі.
- •36. Форми участі прокурора у цивільному процесі.
- •37. Участь у цивільному процесі органів держави, місцевого самоврядування та інших осіб, які захищають права громадян у суді.
- •39. Поняття та значення представництва в цивільному процесі.
- •40. Законне представництво: підстави виникнення, обсяг повноважень,їх підтвердження в суді.
- •41. Договірне представництво: поняття, підстави виникнення
- •42. Повноваження договірних представників та їх належне оформлення
- •43. Особи, які не можуть бути представниками у суді
- •44.Процесуальні строки: поняття, значення, види
- •45. Процесуальні строки, визначені законом
- •46. Процесуальні строки, встановлені судом
- •47.Обчислення процесуальних строків
- •48. Продовження, поновлення і переривання процесуальних строків.
- •49.Поняття та види судових витрат у суді.
- •50. Державне мито( судовий збір):поняття, підстави стягнення.
- •51. Звільнення від сплати державного мита( судового збору)
- •52. Повернення державного мита( судового збору)
- •53. Витрати, пов’язані з розглядом справи
- •54. Розподіл судових витрат
- •55. Санкції цивільного процесуального права
- •56. Судові штрафи. Їх відмінність від адміністративних штрафів (відмінена)
- •57.Відшкодування майнових збитків
- •58. Поняття і види доказів у цивільному процесі
- •59.Письмові докази
- •60.Речові докази
- •61. Показання свідків, як засіб доказування
- •62. Висновки експертів як засіб доказування
- •63. Пояснення сторін і третіх осіб як засіб доказування
- •64. Забезпечення доказів
- •65. Поняття, значення та види підвідомчості цивільних справ суду.
- •66. Поняття, значення та види підсудності в цивільному процесі
- •67. Функціональна підсудність. Наслідки порушення правил Функціональної підсудністі
- •68.Родова підсудність. Наслідки порушення правил Родової підсудністі
- •69.Територіальна підсудність. Наслідки порушення правил територіальної підсудності
- •70. Загальна територіальна підсудність як один із видів територіальної підсудності
- •71. Альтернативна територіальна підсудність як один із видів територіальної підсудності
- •72. Підсудність за зв’язком справ як один із видів територіальної підсудності
- •73. Договірна підсудність як один із видів територіальної підсудності (виключена)
- •74. Виключна підсудність як один із видів територіальної підсудності
- •75. Наслідки порушення правил підсудності
- •76. Передача справ із одного суду до іншого в межах України
- •77. Поняття позову, його елементи
- •78. Предмет позову як обов’язків елемент позовної заяви
- •79. Підстава позову як обов’язків елемент позовної заяви
- •80. Зміст позову як обов’язковий елемент позовної заяви
- •81. Види позовів
- •82. Право на пред'явлення позову
- •83. Позовна заява, її форма і зміст.
- •84. Підстави відмови в прийнятті позовної заяви
- •85.Зміни в позовній заяві
- •86.Відмова від позову
- •87.Визнання позову
- •88. Мирова угода
- •89.Об`єднання і роз`єднання позовів
- •90.Захист інтересів відповідача
- •91. Заперечення проти позову: матеріально – правові, процесуально – правові.
- •92. Зустрічний позов.
- •95. Провадження у справі до судового розгляду як обов'язкова самостійна стадія цивільного процесу.
- •96. Процесуальні дії судді у попередньому судовому засіданні по підготовці справи до судового розгляду.
- •97. Особливості підготовки справи до розгляду в апеляційній та касаційній інстанціях.
- •98. Процесуальна діяльність осіб, які беруть участь у справі, в стадії провадження у справі до судового розгляду.
- •99. Попереднє судове засідання
- •100. Поняття та значення стадії досудового розгляду справи.
- •101. Підготовча частина судового засідання.
- •102. Розгляд цивільної справи по суті
- •103. Судові дебати
- •104. Наслідки неявки особи, яка бере участь у справі.
- •105. Постановлення та оголошення судового рішення.
- •106. Негайне виконання судового рішення.
- •107. Відкладення судом розгляду справи: підстави, строки, порядок оформлення.
- •108. Зупинення провадження в справі: підстави та правові наслідки.
- •109. Закриття провадження у справі.
- •110. Залишення заяви без розгляду: підстави та правові наслідки.
- •111. Журнал судового засідання: зміст, значення, порядок ведення
- •112. Протокол окремої процесуальної дії: зміст, значення, порядок ведення
- •113. Поняття і види судових рішень.
- •114. Суть і значення рішення суду.
- •115. Питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення
- •116. Умови набрання чинності рішення суду.
- •117. Законність та обґрунтованість судового рішення судом та інші вимоги досудового рішення.
- •118. Усунення недоліків судового рішення судом, який його постановив.
- •119. Ухвали суду першої інстанції.
- •120.Поняття і суть окремого провадження.
- •121. Поняття і суть наказного провадження.
- •122. Порядок порушення в суді справ окремого провадження.
- •123. Обмеження та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.
- •124. Надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності.
- •125. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
- •126. Усиновлення
- •127. Встановлення фактів, що мають юридичне значення.
- •128. Відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі.
- •129. Передача безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність.
- •130. Визнання спадщини відумерлою.
- •131. Надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку.
- •132. Обов'язкова госпіталізація до протитуберкульозного закладу.
- •133. Розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю щодо юридичних та фізичних осіб.
- •134. Право апеляційного оскарження та порядок його реалізації.
- •135. Рішення та ухвали, на які може бути подана апеляційна скарга чи подання.
- •136. Строки апеляційного оскарження.
- •137. Форма і зміст апеляційної скарги.
- •138. Підготовка апеляційного розгляду справи.
- •139. Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
- •140.Повноваження суду апеляційної інстанції. – 141. 142.
- •143. Ухвали та рішення суду апеляційної інстанції.
- •144. Право касаційного оскарження. Порядок його реалізації. – 145.
- •146. Підготовка касаційного розгляду справи.
- •147. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
- •148. Повноваження суду касаційної інстанції.
- •149. Порядок постановлення рішень та ухвал судом касаційної інстанції. (див. 148, 150)
- •150. Ухвали та рішення суду касаційної інстанції.
- •151. Підстави для перегляду справ у зв'язку з нововиявленими обставинами.
- •152. Підстави для перегляду справ всу.
- •153. Форма і зміст заяви про перегляд рішення чи ухвали в зв'язку з нововиявленими чи винятковими обставинами. Строки її подачі.
- •154. Право на порушення провадження в справі в зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами.
- •155. Поняття та значення виконавчого провадження. Органи примусового виконання.
- •156. Рішення, які звертаються до примусового виконання і виконавчі документи.
- •157. Повноваження суду, пов'язані з виконавчим провадженням по примусовому виконанню його рішень.
56. Судові штрафи. Їх відмінність від адміністративних штрафів (відмінена)
Питання цивільно-процесуальних санкцій, не зважаючи важливе практичне значення, не отримало свого однозначного вирішення в науковій і навчальній літературі. Традиційно вважалось, що санкції - це встановлені в нормах цивільного процесуального права наслідки, які настають за їх недодержання та порушення 1 . Вони поділялись на заходи захисту і заходи відповідальності 2 . Таке розуміння цивільно-процесуальних санкцій було широким, оскільки під нього підпадали всі негативні для учасників процесу заходи, які міг застосувати суд. Виходячи з цього, до санкцій цивільного процесу відносили явища, що мають різну правову природу: процесуальні штрафи, попередження, видалення із зали судового засідання, залишення позовної заяви без руху, відмову від прийняття позовної заяви, примусовий привід, стягнення судових витрат тощо . У ЦПК України 2004 р. законодавець відійшов від концепції наявності цивільної процесуальної відповідальності як особливого виду юридичної відповідальності, що була реалізована в попере- дньому ЦПК України 1963 р. Чинний ЦПК України закріплює в своїх нормах лише заходи процесуального примусу, які не встановлюють додаткових обов'язків осіб. Заходи ж відповідальності, що передбачають покладення на правопорушника нового обов'язку (наприклад, відшкодувати збитки, сплатити штраф, відбути адміністративний арешт), повністю винесені за межі норм цивільного процесуального законодавства. Вони встановлюються цивільним, адміністративним, кримінальним законодавством. Наявність в діяннях порушника ознак злочину зобов'язує суд повідомити про цей злочин відповідні правоохоронні органи або порушити кримінальну справу. Про невиконання процесуальних обов'язків особами, для яких участь у процесі є службовою (посадовою) або професійною діяльністю, якщо таке невиконання пов'язане з порушенням відповідної професійної етики, суд може повідомити орган, уповноважений притягати таких осіб до дисциплінарної відповідальності.
57.Відшкодування майнових збитків
Цивільну процесуальну відповідальність у вигляді відшкодування майнових збитків несуть особи, які порушили вжиті судом заходи по забезпеченню позову, а перед відповідачем — позивач за збитки, завдані йому забезпеченням позову (статті 152,158 ЦПК). Заявник зобов'язаний відшкодувати держателю цінного папера збитки, заподіяні йому забороною видачі вкладів або облігацій державних позик та інших цінних паперів на пред'явника (ст. 284 ЦПК).
Понесені стороною витрати у справі (ст. 75 ЦПК) і неодержана винагорода за фактичну втрату робочого часу відповідно до середнього заробітку (ст. 77 ЦПК) мають розглядатися як збитки, а обов'язок по їх відшкодуванню — як майнова цивільна процесуальна відповідальність. На підставі ст. 75 ЦПК суд присуджує стороні, на користь якої постановлено рішення, з другої сторони всі судові витрати, хоча б ця сторона і була звільнена від сплати судових витрат, на користь держави.
Тут слід відрізняти за характером і метою обов'язки по відшкодуванню судових витрат, покладені на позивача і відповідача. Відповідач повинен нести судові витрати тому, що він не виконав цивільний обов'язок, порушив суб'єктивне матеріальне право позивача, який змушений був звернутися в суд за захистом і поніс певні витрати, пов'язані з розглядом справи. У зв'язку з тим, що такі витрати позивач зазнав внаслідок неправомірних дій відповідача (суд постановив рішення на користь позивача), відповідач повинен відшкодувати їх позивачу. Отже, відшкодування позивачу судових витрат відповідачем є цивільною процесуальною відповідальністю за цивільне правопорушення і засобом, який забезпечує виконання суб'єктом цивільних правовідносин своїх обов'язків.
Позивач несе відповідальність по відшкодуванню відповідачу понесених останнім судових витрат у випадку відмови суду в задоволенні позову, тобто у зв'язку з тим, що ним був пред'явлений безпідставний позов. Тому така відповідальність позивача є цивільно-процесуальною, спрямованою проти цивільних процесуальних правопорушень і покликана забезпечити виконання стороною обов'язку сумлінно користуватися належними їй процесуальними правами (ст. 99 ЦПК).
Передбачена ЦПК майнова цивільно-процесуальна відповідальність є в одних випадках додатковою до штрафної (ст. 153 ЦПК), а в інших — самостійною ( статті 77, 158, 284 ЦПК).
Важливою умовою майнової цивільної процесуальної відповідальності є протиправність дій (бездіяльність), внаслідок яких були завдані збитки. Протиправними діями (бездіяльністю) є такі, що вчинені проти права, передбаченого цивільного процесуального правопорядку, порушують суб'єктивні права сторін. Такий характер матимуть дії осіб, вчинені проти встановлених судом заходів по забезпеченню позову, коли всупереч прийнятій судом забороні, такі особи зробили певні дії, платежі або передали майно (ст. 153 ЦПК), чим завдали збитків позивачу. Аналогічними будуть дії сторони, яка недобросовісно заявила безпідставний позов, або розпочала безпідставний спір проти позову, або систематично протидіяла правильному і швидкому розглядові та вирішенню справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК в таких випадках суд може покласти оплату на користь другої сторони винагороди за фактичну втрату робочого часу відповідно до середнього заробітку.
Іншу зовнішньо об'єктивну сторону матимуть дії осіб в правовій регламентації майнової відповідальності позивача і заявника, встановлені відповідно до ст. 158 і ст. 284 ЦПК. На підставі ч. 2 ст. 158 ЦПК відповідач, у разі відмови від позову, після набрання рішенням законної сили, може стягнути з позивача збитки, завдані йому забезпеченням позову. Але забезпечення судом позову може бути прийнято судом не тільки за заявою позивача, а й за заявою інших осіб, які беруть участь у справі, або за ініціативою суду (ст. 149 ЦПК). Дії зазначених осіб правомірні, не порушують встановлений правопорядок і суб'єктивні права відповідача. Вони лише зупиняють на відповідний період (до вступу рішення у справі в законну силу — ст. 155 ЦПК) можливість реалізації ним своїх прав. Тоді, чому позивач повинен нести майнову відповідальність за збитки, завдані правомірними діями інших осіб, які беруть участь у справі, і суду? Пояснюється це тим, що відмова в позові має місце тоді, коли позивачем був заявлений безпідставний позов, тобто вчинені протиправні дії — порушено обов'язок сумлінно користуватися процесуальними правами (ст. 99 ЦПК). В подальшому, з розвитком судочинства, були вжиті заходи по забезпеченню такого безпідставного позову і при цьому в інтересах позивача з метою забезпечити можливість виконання рішення у справі.
Аналогічні міркування можна навести на обґрунтування правила ст. 284 ЦПК, яка надає право стягувати з заявника збитки, завдані йому забороною видачі вкладів або облігацій державних позик та інших цінних паперів на пред'явника, незважаючи на те, що така заборона провадиться лише за ініціативою суду (ст. 278 ЦПК).
На захист суб'єктивних прав позивача може бути пред'явлена позовна вимога органами держави, органами місцевого самоврядування, профспілками, іншими організаціями, установами, підприємствами, прокурором (ст. 121 ЦПК). За їх ініціативою може бути прийнято судом і забезпечення позову, яким відповідачу були завдані збитки. Тому було б неправильним, щоб в цих випадках наставала відповідальність лише позивача. Правильніше — таких осіб на підставі субсидіарного застосування ст. 445 ЦК. І це тому, що органи держави, органи місцевого самоврядування, профспілки й інші організації, прокурор порушують цивільну справу в суді, вступають в процес у справі і здійснюють свою процесуальну діяльність, якщо цього вимагає охорона державних або громадських інтересів чи прав і охоронюваних законом інтересів громадян (ст. 121 ЦПК). Таку діяльність вони здійснюють тоді, коли громадяни або юридичні особи не мають можливості з будь-яких причин самостійно звернутися до суду за захистом своїх прав і охоронюваних законом інтересів, а також тоді, коли необхідно це зробити з метою припинення зловживання суб'єктивними правами або злісного невиконання обов'язків іншими особами. Можна стверджувати, що в таких випадках, керуючись правилом ст. 445 ЦК, вони діють в стані крайньої необхідності, а коли це так, то шкода, завдана відповідачеві прийнятим за їх ініціативою забезпеченням позову, повинна бути відшкодована такими особами безспірно, за умови відмови судом в позові, заявленому ними в інтересах інших осіб (позивачів). З врахуванням конкретних обставин, суд вправі покласти на позивача і таких осіб дольовий обов'язок по відшкодуванню збитків. Відповідальність позивача відшкодувати завдані збитки забезпеченням позову, незалежно від того, ним чи іншими особами був розпочатий процес у справі (статті 5, 121 ЦПК) та за ініціативою кого були вжиті судом заходи по забезпеченню позову, не настає за умови задоволення пред'явленого позову (ч. 2 ст. 158 ЦПК). Пояснюється це тим, що позивач і суб'єкти захисту прав інших осіб виконали свій обов'язок щодо сумлінного користування процесуальними правами і пред'явили обґрунтований позов (статті 99, 77 ЦПК), тобто в їх діях відсутня протиправність. Дії відповідача в цьому випадку будуть носити протиправний характер, який визначається, по-перше, тим, що він добровільно не виконав свій цивільно-правовий обов'язок і позивач внаслідок цього змушений був звернутися до суду з вимогою про захист права. По-друге, забезпечення судом позову відповідно до ст. 149 ЦПК допускається тоді, коли невжиття заходів забезпечення може утруднити або зробити неможливим виконання рішення, тобто об'єкт спору і майбутнього виконання може бути знецінений, знищений, прихований. А оскільки спірне майно чи грошові суми, на які може бути звернено стягнення, знаходяться у відповідача і їх зберіганню загрожує небезпека, то суд і змушений вжити заходів по забезпеченню позову. Отже, вжиття судом заходів по забезпеченню позову відбувається за наявності обставин, які свідчать про протиправні дії відповідача, можливість приховання і знецінення ним спірного майна. А оскільки забезпеченням позову в цьому випадку відповідачу завдаються збитки внаслідок протиправності його поведінки, то вони й не повинні відшкодовуватися. Це правило ст. 158 ЦПК виступає додатковою санкцією, яка забезпечує сумлінне виконання відповідачем своїх цивільно-процесуальних обов'язків.
У правильному визначенні відповідальності за цивільні процесуальні правопорушення вирішальне значення має встановлення наявності причинного зв'язку між протиправними цивільними процесуальними діями (бездіяльністю) і шкодою. Стаття 284 ЦПК надає право держателю цінного папера стягнути з заявника збитки, заподіяні йому забороною видачі вкладів чи облігацій державних позик та інших цінних паперів на пред'явника. Така заборона встановлюється суддею не за своєю ініціативою, не за клопотанням заявника, а на підставі вимоги ст. 278 ЦПК. Дії судді по забороні правомірні, а відповідальність покладається на заявника. Пояснюється це тим, що відповідно до статей 283, 284 ЦПК відповідальність заявника відшкодувати збитки настає у випадку відмови суду встановити факт втрати цінного папера І визнати його недійсним. Це свідчить про те, що заявник, порушивши в суді справу, діяв протиправне, порушив обов'язок сумлінно користуватися правом на звернення до суду за захистом охоронюваного законом суб'єктивного інтересу і при цьому з метою безпідставного набуття майнових благ. Внаслідок неправомірних процесуальних дій заявника суддею була встановлена заборона у видачі вкладів та інших цінних паперів, що призвело до заподіяння збитків держателю цінного папера. Неправомірні дії заявника (причина) стали наслідком встановлення суддею заборони і збитків.
Для характеристики цивільного процесуального правопорушення важливе значення має суб'єктивний елемент — вина заподіювача. Але, чи обов'язково її наявність для настання відповідальності за усіма складами правопорушень можна виявити на підставі аналізу структурного елемента норм ЦПК, що передбачають санкції відшкодування майнових збитків. Для відповідальності за ст. 158 ЦПК вина не встановлена. Досить наявності відмови по пред'явленому позову і збитків, завданих забезпеченням позову. Не потрібна наявність вини: заявника для стягнення з нього держателем цінного папера збитків (ст. 284 ЦПК), сторони для стягнення з неї судових витрат (ст. 75 ЦПК).
Наявність вини сторони необхідна для покладання оплати на користь другої сторони винагороди за фактичну втрату робочого часу (ст. 77 ЦПК). Винна поведінка сторони може полягати в заявлені безпідставного позову, в систематичному протидіянні правильному і швидкому розглядові та вирішенню справи, тобто в прямому умислі. Не вимагається наявність вини позивача для відшкодрання ним відповідачеві судових витрат (ст. 75 ЦПК).
Процесуальний порядок відшкодування завданих майнових збитків процесуальним правопорушенням звичайний: пред'явлення самостійного позову, який розглядається за правилами цивільного судочинства.