77. Поняття позову, його елементи

Поняття «позов» є теоретичним і у науці цивільного проце­су, незважаючи на тривалий час його дослідження, залиша­ються різні підходи до його сприйняття. Деякі науковці вва­жають позов матеріальною категорією, інші - процесуальною (К.І. Комісаров, К.С. Юдельсон, Г.Л. Осокіна, М.А. Гурвич). Існує й точка зору, що позов виконує двоєдине завдання та йо­го слід розглядати одночасно з обох боків: матеріально-право­вого та процесуального (А.А. Добровольський, А.Ф. Клейн-ман), тобто матеріально-правовий бік позову - це матеріально-правова вимога позивача про захист матеріального права та інтересу.

Позов у матеріальному змісті - це вимога до суду, яка стосується тих претензій, які пред'являються до особи, яка порушує або оспорює права позивача.

Позов слід вважати і процесуальним засобом порушення судочинства, оскільки правосуддя здійснюється в певній процесуальній формі, яка розвивалася і удосконалювалася протягом тисячоліть. Саме тому були вироблені і універсалізовані процесуальні вимоги до звернень осіб, які подаються суду на розгляд.

Отже, під позовом слід розуміти в широкому контексті звернення до суду за захистом порушеного або оспорюваного права, що було спричинено діями або бездіяльністю конкрет­ної особи, до якої й пред'являються вимоги щодо припинення правопорушення, відновлення прав, відшкодування шкоди тощо.

Позов має свою внутрішню структуру, тобто складається з певних частин (елементів), які у своїй сукупності дають мож­ливість говорити про особливість, визначеність та самостій­ність кожного окремого позову, тобто його специфічність та відмінність від інших позовів. Для правильного розуміння таких інститутів, як «тотож­ний позов», «зустрічний позов», «процедура об'єднання та роз'єднання позовів» доцільно зупинитися на складових еле­ментах позову, які є його внутрішніми частинами та відобра­жають його структуру.

У теорії цивільного процесу є різні підходи до елементів по­зову. Деякі вчені виділяють серед елементів позову предмет і підстави (С.О. Іванова, А.А. Добровольський), інші, крім предмета і підстав, ще включають зміст (Васьковський, А.Ф. Клейнман, М.А. Гурвич), Осокіна Л.Г. до елементів по­зову відносить предмет, підстави та сторони¹.

Щодо елементів позову, зокрема їх кількості, то у теорії цивільного процесу немає єдиної точки зору. Існують думки щодо двочленної та тричленної структури позову.

Українські вчені-процесуалісти М.Й.Штефан², С.Я.Фурса³, Ю.В.Білоусов⁴ дотримуються точки зору щодо тричленної структури позову. Існують й інші думки українських вчених, наприклад, що елементами позову є предмет та підстави. Що­до змісту позову, то виходячи із сутності цього поняття, він повнісню охоплює складові частини позову - підставу та пред­мет. Крім того, законодавець не виділяє зміст як окремий еле­мент позову⁵.

Під предметом позову доцільно розуміти визначену позива­чем вимогу до суду, в якій висловлені правові (матеріальні і про­цесуальні) заходи, що мають бути ним вжиті і привести до при­пинення правопорушення, відновлення прав та відшкодування завданої шкоди з боку відповідача. Тобто під цим терміном про­понується розуміти найширшу вимогу позивача, яка спрямова­на до суду і стосується не тільки матеріальних, але і процесуаль­них заходів, що можуть бути вжиті судом для захисту прав пози­вача. Наприклад, вжиття заходів забезпечення позову - це про­цесуальний спосіб досягти відповідної поведінки відповідача і внаслідок вжиття якого обмежуються матеріальні права відповідача ще до вирішення справи по суті. Право визначення предмета позову належить позивачеві та законним його предс­тавникам, а при договірному представництві представник має узгоджувати свою позицію з довірителем щодо предмета позову.

Під змістом раціонально розуміти конкретні вимоги пози­вача до відповідача, які перший просить задовольнити у судо­вому рішенні, тобто зміст позову - це елемент предмета по­зову. Отже, зміст позовних вимог на відміну від предмета по­зову включатиме лише матеріальну складову вимог позивача до відповідача. Таке визначення дозволить узгодити теоре­тичні концепції з вимогами законодавства (ст. 119 ЦПК) та практикою судочинства.

Підстави позову - це обставини, з яких випливає право вимоги позивача та обґрунтування розміру його вимог щодо відповідача. На практиці ці обставини стають основою доказо­вої діяльності позивача щодо їх існування та заперечень відпо­відача проти їх існування в контексті його відповідальності.

Безперечно, позов має бути адресним, тобто спрямованим проти конкретного відповідача, який згідно з вимогами зако­нодавства має нести відповідальність за правопорушення, а також особи, яка порушила права позивача. Про те, що досить часто такі особи отримують різний процесуальний статус, свідчать норми як матеріального (зокрема ст. 1172 ЦК - від­шкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завда­ної їхнім працівником чи іншою особою), так і процесуально­го права (статті 35, 36 ЦПК). Тому позов має, як мінімум, виз­начати особу позивача та відповідача (ст. 119 ЦПК), а доціль­ність участі третіх осіб згідно зі ст. 130 ЦПК може бути вста­новлена у попередньому судовому засіданні.

Правильне розуміння та знання природи позову, його скла­дових частин дасть можливість особі правильно формулювати свої позовні вимоги до суду, які повинні знайти своє відобра­ження у позовній заяві.

Значення елементів позову:

- здійснюється розмежування позовів між різними видами судочинства (цивільне, адміністративне та господарське судо­чинство);

- здійснюється розмежування різних категорій справ між видами проваджень цивільного судочинства;

- проводиться класифікація позовів на види;

- встановлюються межі судового слідства;

- визначається предмет доведення;

- встановлюється тотожність позовів; я»- здійснюється захист інтересів відповідача; - визначається компетенція суду та підвідомчість справ суду;

- визначається суть вимог, на які суд повинен дати відпо­відь у своєму рішенні.

У ЦПК, судовій практиці та теорії цивільного процесу до­сить часто зустрічаються терміни «позов», «позовна заява». Проте ці терміни не завжди адекватно застосовуються. Тому доцільно розглянути як вони між собою співвідносяться. У цьому контексті варто звернутися до аналізу ст. 118 ЦПК, яка іменується «Пред'явлення позову». У частині 1 даної норми йдеться про те, що позов пред'являється шляхом подання по­зовної заяви до суду. Отже, звідси можна зробити висновок, що «позов» та «позовна заява» не є однозначними поняттями, але між ними існує певний зв'язок. Так, позов - це матеріаль­на та процесуальна вимога позивача до відповідача, яка спря­мована через суд з метою захисту порушеного, оспорюваного, невизнаного права позивача. Однак її не можна вважати ста­більною від початку розгляду справи до ухвалення остаточно­го рішення у справі. Вона може трансформуватися, оскільки протягом усього часу розгляду справи позивач вправі змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову.

Позов, який пред'являється до суду і викладається у пись­мовій формі, відповідає внутрішній волі позивача саме на конкретний момент. Письмова форма викладення позову на­зивається позовною заявою. Тобто, позов та позовна заява співвідносяться між собою як зміст та форма. Позовна заява -процесуальна форма вираження позову. Вона є тією оболон­кою, в якій виражається зміст позову, тобто сукупність його елементів (предмет, підстави та сторони). Отже, позовна заява є способом існування та вираження позову.

Крім того, слід зазначити, що позовна заява, будучи проце­суальною формою вираження позову, має свою власну форму та зміст, які передбачено у ст. 119 ЦПК. Позовна заява по­дається до суду у письмовій формі та повинна містити певні реквізити, закріплені у ч. 2 ст. 119 ЦПК.

Позовна заява може вміщувати у собі декілька вимог, по­в'язаних між собою - самостійних позовів, кожний із яких

ґрунтується на нормах матеріального та процесуального пра­ва, тобто не тільки на фактичних, але і юридичних підставах позову.