78. Предмет позову як обов’язків елемент позовної заяви

Під предметом позову доцільно розуміти визначену позива­чем вимогу до суду, в якій висловлені правові (матеріальні і про­цесуальні) заходи, що мають бути ним вжиті і привести до при­пинення правопорушення, відновлення прав та відшкодування завданої шкоди з боку відповідача. Тобто під цим терміном про­понується розуміти найширшу вимогу позивача, яка спрямова­на до суду і стосується не тільки матеріальних, але і процесуаль­них заходів, що можуть бути вжиті судом для захисту прав пози­вача. Наприклад, вжиття заходів забезпечення позову - це про­цесуальний спосіб досягти відповідної поведінки відповідача і внаслідок вжиття якого обмежуються матеріальні права відповідача ще до вирішення справи по суті. Право визначення предмета позову належить позивачеві та законним його предс­тавникам, а при договірному представництві представник має узгоджувати свою позицію з довірителем щодо предмета позову.

79. Підстава позову як обов’язків елемент позовної заяви

Підстави позову - це обставини, з яких випливає право вимоги позивача та обґрунтування розміру його вимог щодо відповідача. На практиці ці обставини стають основою доказо­вої діяльності позивача щодо їх існування та заперечень відпо­відача проти їх існування в контексті його відповідальності.

Безперечно, позов має бути адресним, тобто спрямованим проти конкретного відповідача, який згідно з вимогами зако­нодавства має нести відповідальність за правопорушення, а також особи, яка порушила права позивача. Про те, що досить часто такі особи отримують різний процесуальний статус, свідчать норми як матеріального (зокрема ст. 1172 ЦК - від­шкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завда­ної їхнім працівником чи іншою особою), так і процесуально­го права (статті 35, 36 ЦПК). Тому позов має, як мінімум, виз­начати особу позивача та відповідача (ст. 119 ЦПК), а доціль­ність участі третіх осіб згідно зі ст. 130 ЦПК може бути вста­новлена у попередньому судовому засіданні.

Пред'являючи позов, позивач повинен насамперед зазначи­ти у позовній заяві особу, яка має відповідати за позовом - від­повідача, а потім предмет позову (але такий елемент не включено законодавцем у ст. 119 ЦПК), далі він сам повинен визначитися, виходячи із принципу змагальності, зі способом судового захисту - змістом позовних вимог (цей елемент позо­ву знайшов своє нормативне закріплення у п.З ст. 119 ЦПК), а потім за п. 5 ст. 119 ЦПК у заяві він повинен зазначити підстави позову - обставини, з яких випливає право вимоги по­зивача до відповідача та якими він обґрунтовує свої вимоги.

80. Зміст позову як обов’язковий елемент позовної заяви

Змістом позову буде звернена до суду вимога позивача про здійснення судом певних дій з зазначенням способу судового захисту. Наприклад, в позові про виселення за неможливістю сумісного проживання предметом позову будуть спірні правовідносини — право дострокового припинення договору житлового найму; підставою позову — факти поведінки відповідача, що створюють неможливість сумісного проживання; зміст — вимога про постановлення рішення про виселення відповідача.

Питання про наявність змісту як самостійного елемента позову в теорії цивільного процесу спірне. Окремі автори, виділяючи в позові два елементи, стверджують, що предметом будуть певні правові вимоги позивача до відповідача, а підставою — фактичні обставини і суб'єктивне право, що породжує вимогу позивача до відповідача. Разом з цим, на їх думку, позов має дві сторони — вимогу до суду про захист права та вимогу позивача до відповідача. З порівняння зазначених положень вбачається, що процесуальна сторона позову — вимога до суду про захист права — не відображена ними в складових частинах позову. А це означає, що вимога позивача до суду про захист права складає третій елемент позову — його зміст.

Позов без зазначення процесуальних наслідків, на які він спрямований, без тих вимог до суду, які намагається одержати позивач, буде неповноцінним. Зміст позову має практичне значення — за ним провадиться класифікація позовів, що полегшує визначення межі дослідження справи в судовому засіданні, постановлення конкретного, повного і зрозумілого рішення, яке є основою для швидкого і правильного поновлення порушеного права.

Спірність змісту позову обумовило в теорії цивільного процесу різний підхід до визначення поняття решти двох елементів — предмета і підстави. Стверджується, що предмет позову складають дії і бездіяльність відповідача, яких домагається позивач шляхом винесення судового рішення, а також і матеріальний предмет. Останній не властивий для всіх позовів (захист честі і гідності), а якщо є, то виступає об'єктом спору, а не позову. Була висловлена думка, що предметом позову є вимога позивача до суду про задоволення матеріально-правового домагання до відповідача. За цією концепцією всі позови про присудження мають один і той же предмет, що суперечить дійсності. За іншою думкою, предмет позову складає захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу, дії суду по захисту шляхом визнання права, поновлення становища, яке існувало до порушення права тощо. Але захист порушеного чи оспорюваного права — це функція суду. Тому визначений так предмет позову має спрямовуватися до суду, в дійсності ж він характеризується спрямованістю до відповідача. Ним буде матеріально-правова вимога, яка пред'являється позивачем до відповідача і з приводу якої суду належить постановити рішення у справі. Однак не спірне суб'єктивне право і обов'язок, правовідношення, які внаслідок неординарного розвитку правовідносин, складають тільки базу для виникнення матеріально-правової вимоги.