3.Муніципально-правові норми та інститути.

Муніципально-правові норми - це встановлені держа­вою, територіальною громадою або органами місцево­го самоврядування правила поведінки, що регулюють суспільні відносини у сфері організації і здійснення місцевого самоврядування та виконання яких забезпе­чується примусовою силою держави.

У своїй сукупності муніципально-правові норми ста­новлять галузь муніципального права. їм притаманні за­гальні риси, що характерні для всіх правових норм. Разом і тим муніципально-правові норми мають і певні особ­ливості, що пов'язані:

1) з предметом правового регулювання - його стано­вить особливе коло суспільних відносин - відносини, що складаються в процесі організації та здійснення особли­вої форми публічної влади (місцевого самоврядування);

2) з формою виразу цих норм - значна частина муніципально-правових норм міститься в актах локальної нормотворчості (актах місцевих референдумів та органів місцевого самоврядування);

3) з їх полівалентним характером - муніципально-правові норми одночасно виступають нормами основних галузей права (конституційного, адміністративного, зе­мельного, фінансового тощо);

4) з їх логічною структурою - переважна більшість муніципально-правових норм не містить санкцій.

В юридичній літературі пропонуються різні підстави класифікації муніципально-правових норм, зокрема, об'єкт правового регулювання, характер припису, сту­пінь визначеності, територія дії, джерела тощо.

Крім того, за функціональною спрямованістю муніципально-правові норми поділяються на:

регулятивні (правоустановчі) - спрямовані на регу­лювання муніципально-правових відносин шляхом на­дання їх учасникам прав і покладання обов'язків;

охоронні - які регламентують засоби юридичної від­повідальності і порядок застосування санкцій.

А за функціональним призначенням можна виділити такі дві групи муніципально-правових норм:

1) спеціалізовані (вихідні) - норми, що мають найбільш загальний характер, найвищу форму абстрагуван­ня і містять у собі вихідні начала, основи правового ре­гулювання муніципально-правових відносин та які, у свою чергу, поділяються на:

дефінітивні (норми-дефініції) - містять визначення правових категорій та понять муніципального права (на­приклад, нормативне визначення місцевого самовряду­вання міститься в ст. 140 Конституції України);

декларативні (норми-принципи) - закріплюють ви­хідні принципи муніципального права (наприклад, у ст. 7 Конституції України закріплено принцип визнання та гарантованості місцевого самоврядування);

оперативні - норми, які відміняють дію інших норм, поширюють їх дію на нове коло суспільних відносин або пролонгують дію цих норм (наприклад, норми, що містя­ться в п. 8 Перехідних положень Конституції України);

2) норми-правила поведінки - безпосередньо регу­люють поведінку суб'єктів муніципально-правових від­носин.

Муніципально-правові норми систематизуються за муніципально-правовими інститутами - відповідними сукупностями норм, що регулюють певну групу взаємо­пов'язаних однорідних суспільних відносин у межах га­лузі муніципального права.

У сучасній літературі, з позиції системного підходу, виділяють три різновиди правових інститутів: загальні (генеральні), головні та початкові, що може бути вико­ристано й при систематизації муніципально-правових інститутів.

Так, загальні муніципально-правові інститути ма­ють комплексний характер і складають значні масиви правових норм, що регулюють великі сфери (або кілька сфер) суспільних відносин. Загальні інститути об'єд­нують норми, що можуть суттєво відрізнятися між со­бою як за предметом, так і за характером впливу на суспільні відносини. До них, наприклад, можна віднести інститут основ місцевого самоврядування.

Головні муніципально-правові інститути в межах загальних інститутів об'єднують правові норми, що ре­гулюють певні групи однорідних суспільних відносин. Вони виступають структурними підрозділами загальних інститутів і, на відміну від них, характеризуються більш вузькою предметною й функціональною спеціалізацією.

Початкові муніципально-правові інститути (суб-інститути) у межах головних інститутів об'єднують не­велику кількість муніципально-правових норм, що регу­люють окрему групу суспільних відносин.

Первинним елементом системи муніципального пра­ва є муніципально-правові норми, що визначають місце та роль місцевого самоврядування в системі народовладдя, закріплюють його принципи, основи, компетенцію, форми здійснення, гарантії тощо.

Наступними елементами в ієрархії системи муніци­пального права виступають інститути муніципального права - початкові, головні та загальні. У міру розвитку муніципального права України перелік його інститутів постійно уточнюється, їх зміст трансформується відпо­відно до потреб практики, що свідчить про динамічний характер системи муніципального права, структура та елементи якої постійно вдосконалюються та уточнюють­ся під впливом наукових досягнень.

У зарубіжній літературі обґрунтовуються пропозиції щодо виділення в системі муніципального права двох основних частин - Загальної та Особливої. Згідно з цією концепцією до Загальної частини муні­ципального права можна було б віднести такі загальні муніципально-правові інститути:

• принципи місцевого самоврядування;

• організаційно-правова основа місцевого самовря­дування;

• матеріальна і фінансова основи місцевого самовря­дування;

• гарантії місцевого самоврядування;

• відповідальність органів та посадових осіб місце­вого самоврядування.

Відповідно, до Особливої частини віднесено муніци­пально-правові інститути, що регулюють повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування, ор­ганізаційні та правові форми їх діяльності тощо.

4. Джерела науки муніципального права.

Наукове дослідження муніципального будівництва здійсню­ється на основі джерел муніципального права, під якими слід ро­зуміти сукупність теорій, концепцій, наукових праць, в яких міс­тяться знання про місцеве самоврядування.

Умовно систему доктринальних джерел науки муніципально­го права України можна поділити на три групи:

1) наукові праці дореволюційних вітчизняних та зарубіжних вчених, в яких роз­робляються та досліджуються проблеми муніципального права, історія його розвитку тощо;

2) наукові досягнення науки радян­ського будівництва;

3) сучасні наукові досягнення в сфері місце­вого самоврядування.

Крім доктиранальних джерел важливе місце займають нормативні джерела.

Система нормативних джерел муніципального права:

1)Конституція України (ст.140-146), ЗУ «про місцеве самоврядування в Україні», укази Кабміну, постанови КСУ та Пленуму ВСУ.

2) ЗУ «про вибори депутатів АРК, місцевих рад ті сільських, селищних, міських голів», ЗУ «про місцеві державні адміністрації»(9 квітня 1999)

3) статути муніципальних утворень (нар. Хартія міста Одеси),постанови, розпорядження, рішення, накази місцевих органів влади та їх посадових осіб

4) міжнародно-правові договори про місцеве самоврядування.