107. Магдебурзьке право як основа розвитку місцевого самоврядування в хііі-хvi ст.

Суть Магдебурзького права полягала у вивільненні міського населення від юрисдикції урядової адміністрації та наданні місту самоуправління на корпоративній основі. Міщани складали громаду із власним судом і управою. На чолі управи ставали виборні бурмістри і райці, на чолі суду — війт і лавники.

Їхній юрисдикції підлягали не тільки міщани, а й цехові ремісники та приписані до міста селяни. Надання місту Магдебурзького права означало ліквідацію влади над його громадянами з боку феодалів та адміністраторів великих князів. Міське самоврядування передбачало право громадян обирати собі повноважну раду строком на один рік.

Колегія райців обирала бурмістра. Рада на чолі з бурмістром здійснювала керівництво містом всіма господарськими справами громади. Магдебурзьке право передбачало також обрання лави — органу судової влади на чолі з війтом. Лавники обиралися на все життя. Війт, як правило, призначався королем і був найвищою посадовою особою міста. В Україні тільки громада Києва обирала війта самостійно. Разом з Магдебурзьким правом міста отримували і майнові повноваження.

Вони володіли нерухомим майном, землею, запроваджували податки тощо. Українське населення міст прагнуло до участі в місцевому самоврядуванні. Після битви козаків з польським військом під Зборовом між Хмельницьким і поляками був укладений мирний договір (Зборівський трактат, затверджений сеймом наприкінці 1649 р.), що передбачав право православних міщан входити до складу муніципальних урядів. За часів Гетьманщини «з-під юрисдикції полковників були вилучені міста, що мали самоврядування на основі магдебурзького права, підтверджене царськими грамотами».

Ці міста дістали у власність значні земельні володіння: поля, сінокоси й ліси. На утримання органів міського самоврядування йшло мито з привізного краму, з ремісників, із заїжджих дворів та лазень, з млинів, броварень, цегелень, «мостове», «вагове», «комірне» тощо.

108. Місцеве самоврядування в політико – правових науках сша та Західної Європи.

Відповідно до ст. 3 Європейської Хартії місцевого самоврядування, місцеве самоврядування – це право та спроможність місцевої влади, в межах закону, здійснювати регулювання та управління суттєвою часткою державних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.

Місцеве самоврядування також можна розглядати як:

1.    гарантоване державою право (як правило, це право закріплюється на конституційному та законодавчому рівні);

2.    форму самоорганізації місцевого населення;

3.    один з основоположних принципів організації публічної влади на місцях у державі, яка прагне стати правовою;

4.    принцип, відповідно до якого взаємовідносини центральних і місцевих органів влади базуються на основі не жорсткої субординації, а правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності (автономії) місцевих органів влади.

Муніципальні органи – це ті самі органи місцевого самоврядування. Тому, коли йдеться про суб’єктів фінансових правовідносин на місцевому рівні, то до них слід відносити органи місцевого самоврядування (або муніципальні органи) та органи виконавчої влади на місцях (місцеві державні адміністрації, які відповідно до ст. 1 Закону України від 9 квітня.

Отже, у деяких країнах англосаксонської системи права використовується поняття „муніципальне управління”, у Франції – „територіальна децентралізація”, Румунії – „місцева автономія”. Взагалі, у світі сформувались і функціонують різні системи місцевого самоврядування:

–        муніципальна (англосаксонська) система – виникла у Великобританії, потім була запозичена багатьма країнами, насамперед, колишніми британськими колоніями;

–        біполярна (романо-германська) система – має багато різновидів, з-поміж яких виділяють: романський (найбільш яскраво представлений у Франції та Італії, діє також в Іспанії, Португалії, Греції), германський (функціонує в Німеччині, Австрії, Швейцарії та Бельгії), скандинавський (функціонує в Норвегії, Фінляндії, Швеції), латиноамериканський (функціонує в країнах Латинської Америки).

Інколи вченими розглядаються не системи, а моделі організації влади на місцях:

–        англо-американська модель – поширена у Великобританії та США (її характерними особливостями є такі: 1) значна автономія органів місцевого самоврядування; 2) відсутність на місцях повноважних представників центральної влади, які б опікали органи місцевого самоврядування; 3) виборність ряду посадових осіб місцевого самоврядування; 4) органи місцевого самоврядування можуть робити лише те, що прямо передбачено законом – це так званий позитивний принцип правового регулювання; 5) контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування здійснюється переважно непрямим шляхом – через центральні міністерства, а також тут діє жорсткий судовий контроль);

–        континентальна модель – поширена у Німеччині та Франції: 1) у порівнянні з англо-американською моделлю тут більш високий ступінь централізації, а також наявне вертикальне підпорядкування; 2) поєднання місцевого самоврядування та прямого державного управління на місцях; 3) органам місцевого самоврядування дозволяється робити все, що не заборонено законом – це так званий негативний принцип правового регулювання. Континентальна модель може існувати на всіх субнаціональних територіальних рівнях (окрім низового) або лише на низовому рівні;

–        змішана модель – поширена в Австрії,  ФРН – характеризується ознаками англо-американської та континентальної моделі;

–        іберійська модель – поширена у Португалії – дуже наближена до континентальної моделі, передбачає, що управління на місцях здійснюють обрані населенням представницькі органи місцевого самоврядування (наприклад, ради) і відповідні головні посадові особи місцевого самоврядування (наприклад, мери, префекти), які одночасно є головами відповідних рад, їх виконавчих органів і затверджуються центральною владою, як представники державної влади у відповідних адміністративно-територіальних одиницях з правом контролю за діяльністю ради;

–        радянська модель – поширена нині у деяких країнах з комуністичним режимом.

Звичайно, будь-яка модель організації місцевого самоврядування чи система місцевого самоврядування є доволі умовною. Кожна країна може на конституційному і законодавчому рівні по-своєму визначати, як організуються та діятимуть органи місцевого самоврядування з урахуванням адміністративно-територіального устрою, історичних, фінансових та інших умов розвитку територій і формування держави в цілому.