30. Земське та городове самоврядування в дореволюційній Росії

Наприкінці ХVIII — у першій половині ХІХ ст. системи самоврядних органів ще не було створено. В цей період у Російській імперії ще панувало самодержавство і кріпосництво, а тому не могло бути й мови про цілісне та розвинуте самоврядування на місцях.

Навпаки, вказаний період відзначався посиленням централізації, бюрократизації та воєнізації імперського управління в регіонах.

Новий етап у діяльності місцевого самоврядування наступив після реформ Олександра ІІ 60—70 рр. ХІХ ст., які започаткували земські та міські самоврядні органи.

Положення про губернські та повітові земські установи 1864 р. та Городове Положення 1870 р. визначили головні принципи функціонування та структури нових самоврядних органів: розподіл влад, гласності, майнового цензу та пропорційності. За вказаними реформами нові органи місцевого самоврядування мали нормотворчі, розпорядчі та контролюючі функції, що здійснювались губернськими та повітовими земськими зборами і міськими думами, та виконавчі, які належали земським та міським управам. Земська 1890 р. та міська 1892 р. контрреформи, здійснені російським самодержавством, обмежили виборче право в самоврядні органи, знизили їх самостійність і незалежність. Та навіть за цих умов структура та напрямки діяльності органів місцевого самоврядування та виконавчих органів не змінилися.

До того ж період кінця ХІХ — початку ХХ ст. не можна характеризувати в контексті тільки негативних змін. Так, склад органів місцевого самоврядування зріс чисельно, приміром у міській думі налічувалось за Положенням від 45 до 120 гласних.

За умов, коли правом вибору міг користуватися лише 1% населення міст, у складі місцевих самоврядних органів були представлені не тільки купці, юристи та лікарі, а й представники нового прошарку — інтелігенції: професори, викладачі, інженери тощо.

Земські самоврядні установи діяли на селі, в повітах. На них покладалися ті завдання, як забезпечення народу продовольством, взаємне земське страхування, утримування благодійних закладів, влаштування пошти, дорожніх споруд тощо. Водночас земства зробили великий внесок у такі «не обов’язкові» галузі, як освіта, медицина, господарство. Міські думи та управи опікувались забудовою міст, відкриттям нових підприємств, міським господарством, інвентаризацією міського майна, охоронно-оздоровчою діяльністю, розвитком освіти, духовності та культури, соціальним захистом малозабезпечених тощо. З діяльністю органів місцевого самоврядування и другої половини ХІХ — початку ХХ ст. пов’язані імена М. В. Бикова і І А. Бутакова.

31. Державна підтримка місцевого самоврядування.

Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 62) обов'язок держави фінансово підтримувати місцеве самоврядування.

До дохідної частини місцевих бюджетів можуть входити кошти з державного бюджету, які передаються з метою надання фінансової підтримки місцевого самовря­дування з боку держави, яка гарантує органам місцевого самоврядування дохідну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних по­треб. При цьому мінімальні розміри місцевих бюджетів мають визначатися на основі нормативів бюджетної забез­печеності на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, встановленого законом.

Фінансова допомога місце­вому самоврядуванню з боку держави може здійснюватися в формі дотації або субвенції.Дотації - це кошти, які передаються до місцевого бю­джету з державного бюджету у випадках, коли коштів, що надходять з власних джерел та закріплених доходів недо­статньо для формування мінімального розміру місцевого бюджету.

Використання дотацій не має цільового призна­чення, вони виділяються державою на безвідплатній та безповоротній основі.

Субвенції - це кошти, які виділяються з державного бюджету на певний строк для фінансування конкретних програм з метою соціально-економічного вирівнювання відповідних територій.

Кошти державного бюджету, що передаються у вигляді дотацій, субвенцій, розподіляються обласними радами між районними бюджетами і бюджетами міст обласного зна­чення у розмірах, необхідних для формування дохідних частин не нижче мінімальних розмірів місцевих бюджетів, визначених законом, а також використовуються для фінан­сування з обласного бюджету спільних проектів територі­альних громад. Кошти обласного бюджету, передані дер­жавою у вигляді дотацій, субвенцій зараховуються до ра­йонних бюджетів і розподіляються районними радами між місцевими бюджетами.