4. Спеціалізація менеджера

“Менеджер” – це англомовний еквівалент російського терміну “керівник”. Існує декілька версій походження терміну “менеджер”. До речі, найбільш часто у нас використовують термін “управлінський персонал”, до якого відносять усіх зайнятих у сфері управління.

Менеджер – професійний спеціаліст з організації та управління у сферах виробництва, збуту і обслуговування, який має певну адміністративно – господарську самостійність. Управляючий, керівник, директор, завідуючий, адміністратор – це спеціалізації менеджера

Керівник реалізує функції управління, для чого обкладається обов’язками та наділяється правами. Управляючий – посада, іншими словами - різновид керівника. Організатор проектує та забезпечує діяльність. Налагодив її, він від вузької функції координації може повернутися до більш широких масштабів керівництва, а може й зовсім вийти із сфери управлінської діяльності чи виконувати чисто технічні функції, займатися фізичною працею. Друкарка, секретар і технічні працівники, працюючи лише з інформацією, все ж таки відносяться до управлінського персоналу. Та сама друкарка, координуючи дії своїх співробітників під суботника (миття вікон) стає організатором. В решті решт, якщо функції організації, координації передує самостійний аналіз, прийняття рішення і контроль за його реалізацією іншими людьми, то ми маємо керівника.

5. Власність та підприємництво

Підприємницька діяльність може бути організована на базі:

• приватної власності:

  • індивідуальне (родинне) приватне підприємство;

• колективної власності:

  • повне товариство, змішане товариство;

  • товариство з обмеженою відповідальністю;

  • акціонерне товариство.

• державної власності:

  • державне підприємство, муніципальне підприємство.

Підприємства можуть поєднуватися у союзи, асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об’єднання. Вони утворюються на договірній основі з метою розширення можливостей підприємства у виробничому, науково – технічному та соціальному розвитку. Підприємство має право закладати представництва, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи з правом відкриття поточних та розрахункових рахунків, які діють на основі статутів. Приватний бізнес – це варіант, коли людина є єдиним користувачем, власником та розпорядником майна. Уся відповідальність кладеться тільки на нього. Звичайна сфера приватного бізнесу – магазини, ремонтні майстерні, побутове обслуговування, фермерське господарство. Приватний бізнес – це ідеал малого підприємництва. На певному етапі розвитку власник стоїть перед дилемою: з одного боку, йому необхідні засоби для розширення виробництва, але з іншого – він втрачає унікальне право єдиного учасника діла.

Приватний капітал об’єднується з іншим приватним капіталом на умовах партнерства. Товариство (партнерство) – форма організації спільної власності. Така форма організації виробництва, як партнерство, наражається на риск із-зі можливого виходу з діла одного з учасників. При виході учасника з партнерства йому повертається його частка з статутного капіталу. Партнерство доречно у тому випадку, якщо для організації бізнесу потрібний первісний сплачений капітал. Це велика перевага для торговельно–посередницьких та інших комерційних структур, чий оборот у майбутньому нічим не зв’язаний з первісним вкладенням. Але бізнес у сфері виробництва завжди був заснований на використанні певного виду обладнання та робочої сили. У цій сфері необхідні додаткові фінансові ресурси. Ось тут й здійснюється перехід у організаційній структурі виробництва бізнесу та партнерства до акціонерної форми власності.

Акціонерна власність – закономірний процес розвитку, трансформації приватної власності, коли на певному етапі розвитку масштаби виробництва, рівень технологій, система організації фінансів утворюють передумови для принципово нової форми організації виробництва на базі добровільної участі акціонерів. Правові умови функціонування (існування) різних форм власності представлені у таблиці