3. Поняття “Інформаційної сфери”, та найбільш вразливі з точки зору інформаційної безпеки об’єкти соціуму.

Дуже важливим виглядає питання розвитку власних інформаційних технологій. Це пов’язано, перш за все, з питаннями захисту національних інтересів держави. Адже запозичені за кордоном системи є результатом вчорашньої наукової думки. Коли витрачається час та кошти на засвоєння та пристосування запозичених програмних систем, постачальники удосконалюють свої ІТ. Отже, реальний вихід – розробка власних ІТ, які б, з одного боку, містили останні світові наукові досягнення в галузі інформатики, лінгвістики, програмування, а з іншого боку – реально сприяли ефективному вирішенню завдань інформатики та інформаційно-аналітичної діяльності у державній структурі, згідно з їх широким спектром завдань, з оцінки ситуації, можна виділити основні загальні їх особливості:

• Великий обсяг „старої” інформації, тобто такої, що накопичується за досить тривалий час і яка потрібна для порівняння поточного стану в предметній галузі зі станом минулого часу, виявлення закономірностей та тенденцій в розвитку ситуації тощо.

• В загальному випадку текстова інформація, що надходить до аналізу може бути подана різними мовами.

• Інформація, що надходить для аналізу, може мати невизначене походження, а також може бути неповною, мати змістове протиріччя, бути перекрученою, в тому числі, і навмисне.

• Велика кількість різноманітних джерел та оперативне ознайомлення з їх змістом.

• Аналіз поточної ситуації в тій чи іншій сфері в багатьох випадках потребує використання аналітичних обчислень методом змістового опрацювання інформації.

Враховуючи наведені особливості інформаційних потоків та інформаційно-аналітичної діяльності, у функціональному плані ІТ в цій сфері мають бути націленими на автоматизацію при вирішенні таких завдань:

• Опрацювання єдиними інструментальними засобами різнорідної текстової інформації.

• Сукупне опрацювання різномовної текстової інформації.

• Інтегрування та накопичення знань у певній предметній галузі.

• Виявлення за сукупністю наявних інформаційних закономірностей та тенденцій, їх прогнозування у певній предметній галузі.

• Виявлення хибної та перекрученої інформації, протирічь поточної інформації зі знаннями в предметній галузі.

• Узагальнення знань з певної предметної галузі.

• Відбір необхідної інформації у банку даних чи знань мовою, зручною для користувача.

• Цілеспрямоване формулювання аналітичного опису та довідок за інформацією, що є у базі знань з певної предметної галузі.

Найбільш перспективним напрямом, що спроможний забезпечити якісний ривок на рівні інформаційно-аналітичного забезпечення всіх сфер державної і суспільної діяльності, в тому числі управлінської діяльності, є створення інтелектуалоємних орієнтованих на знання інформаційних технологій і систем. При цьому слід під інтелектуалоємністю розуміти два аспекти: рівень опредмечування інтелектуальних зусиль, спрямованих на їх створення і рівень моделювання в інформаційній системі відповідних інтелектуальних функцій людини з аналізу інформації. Орієнтованість на знання передбачає, що основою функціонування цих систем є алгоритмізація вилучення знань, що містяться в природомовних текстових джерелах, їх формалізація та опрацювання.

Сучасний світ неможливо уявити без найширшого використання в усіх галузях суспільного життя ІТ, це не могло не вплинути на соціальну свідомість, на людину, як суспільну істоту взагалі.

Внаслідок інформаційної революції основні цінності, як для усього суспільства, так і для кожної людини поступово стають інформаційним ресурсом. Організація соціуму поступово трансформується шляхом перерозподілу владних повноважень між традиційними структурами та центрами управління інформаційними потоками. Беззупинно зростають відносна впливовість інформаційної еліти, деякі фахівці починають казати про інформаційну якісну зміну суспільства, вирішення всіх старих проблем масового інформаційного соціуму призводить до виникнення нових.

В склад системи національних інтересів на перший план поряд з енергетичними питаннями виходять проблеми інформації, що автоматично надає пріоритетного статусу колу захисту інформації і інформаційної безпеки.

Безпека інформації.

Важлива проблема інформаційної безпеки – це захист національних інформаційних ресурсів (чи то користуючись сталою термінологією) захисту інформації.

В Україні створена і діє достатньо розгалужена система забезпечення безпеки інформації, їх захисту. Створено певну законодавчу базу, яка складається з законів України „Про інформацію”, „Про захист інформації в автоматизованих інформаційних системах”, „Про державну таємницю” тощо. Діє низка Указів Президента та Постанов Кабінету Міністрів України, які регулюють конкретні напрямки діяльності в галузі захисту інформації.

Безпека інформаційного простору.

На сучасному етапі проблема інформаційної безпеки – забезпечення захисту і контролю Національної програми інформатизації, а також близьке завдання забезпечення присутності інформації про країну в світі. Інформаційний простір набуває нового значення.

Під національним інформаційним простором будемо розуміти всю сукупність інформаційних потоків, як національного, так і іноземного походження.

Від проблеми захисту національного інформаційного простору перейдемо до проблеми його контролю. Хоч ці проблеми і є настільки тісно пов’язаними, що подекуди їх, на превеликий жаль, і зовсім не розрізняють, все ж здається, що існують і певні особливості. Інформаційна безпека – це передбачений Конституцією захист політики держави, суспільних інтересів країни, загальнолюдських і національних цінностей. По-перше, шляхом додержання вимог діючого законодавства відносно неприпустимості зловживань свободою засобів масової інформації, тобто: недопущення закликів до насильства, зміни конституційного устрою, захоплення влади, порушення територіальної цілісності України, пропаганда війни, насильства, жорстокості розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, посягань на права та свободи людини, суспільства, мораль. По-друге, попередження розміщення відомостей, які складають державну таємницю, чи з обмеженим доступом, а також текстові матеріали, які переміщають крізь державний кордон України” (М.Онофрійчук “Інформаційна безпека: політика і практика” // Віче, 1993, № 11. – с.16).

Надійне забезпечення захисту та контролю національного інформаційного простору можна забезпечити тільки вміло комбінуючи два основні підходи:

• Створення потужних інформаційних потоків, що підтримують життєдіяльність системи символів, настанов та стереотипів, а також забезпечити її експансію до навколишнього світу,

• Обмеження доступу до інформації, контролю проходження інформаційних потоків.

Проаналізувавши ситуацію в нашій державі можна константувати, що в Україні в основному сформовано і діє система захисту національного інформаційного простору. До неї належать, по-перше, достатньо розгалужена законодавча база діяльності ЗМІ, яка складається з Конституції України та відповідних законів України “Про інформацію”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу)”, “Про інформаційні агентства”, “Про рекламу” тощо), діє Міністерство інформації, інші органи виконавчої влади.

Інформаційне середовище – сукупність інформаційної інфраструктури, інформаційних технологій, інформаційні ресурси та інформаційні стосунки.

Інформаційна інфраструктура – сукупність центрів і каналів створення, накопичення, зберігання, опрацюванння і поширення інформації.

Інформаційні технології – матеріалізація на базі інформаційної інфраструктури знання в галузі створення, накопичення, зберігання, опрацювання, передачі і використання інформації.

На сучасному етапі розвитку ІТ можна говорити про глобальну тенденцію до інтернаціоналізації інформаційних процесів, точніше до подальшого зміцнення монополії США та Західної Європи, як практично єдиних виробників інформації.

Україна в світовому інформаційному просторі.

УРСР була однією з найважливіших провінцій другого за могутністю світового центру, фактично, унітарного СРСР і, звичайно, саме це визначило її інформаційний статус. Його можна визначити такими положеннями:

1. Участь у загальносоюзному розподілі інформаційного виробництва, переважно науково-технічної складової цього розподілу. Як наслідок – певна фрагментарність інформаційної інфраструктури, відплив найкращих кадрів до центру.

2. Орієнтація на споживача переважно вітчизняної (маємо на увазі радянської) інформаційної продукції. Як наслідок – практично повна орієнтація на союзні центри інформаційного виробництва, переважно Москву і Ленінград.

3. Інформація замикалася у межах СРСР, соціалістичного табору, так звана “залізна завіса” в інформаційній сфері. Як наслідок – відсутність у населення імунітету до закордонної, наприклад, західної інформаційної продукції, зокрема, пропаганди.

4. Участь у загальносоюзній системі забезпечення інформаційної безпеки, як наслідок – повна залежність від союзного центру у проблемі інформаційної безпеки.

5. Відставання від західного блоку у рівні розвитку інформаційної сфери, як за технічною, так і за гуманітарною складовими. Орієнтація на адміністративні, а не на інтелектуальні форми протистояння інформаційній агресії.

З набуттям незалежності додалися нові ознаки, що не були характерні республіці колишнього СРСР:

1. Практично повне знищення промисловості в галузі інформаційних технологій призвело до повного переходу інформаційної інфраструктури на техніку іноземного виробництва.

2. За 14 років незалежності відставання України від західних країн в інформаційній сфері не зменшилося, а навпаки, зросло. До того ж Україна суттєво втратила вплив на формування національного інформаційного простору, де зараз домінують іноземні виробники.

3. Знищення “залізної завіси” між Україною і Заходом фактично не відбулося, вона тільки змінила свої характеристики: інформаційний потік з Заходу в Україну не зустрічає перешкод, а зворотний (з України на Захід) практично відсутній (наприклад, Україна практично “відсутня” в Інтернеті, фактично не діє система розповсюдження інформації про Україну за кордоном).

4. Назріла зміна парадигми безпеки з “тотальної протидії всім можливим загрозам” на “мінімізацію наслідків дії загрози”, в умовах відсутності належного інтелектуального потенціалу для досвіду спричинилася до різкого погіршення ситуації.

5. Певна невизначеність геополітичного положення України між Заходом і Сходом, яка призводить до балансування держави між цими центрами.