Питання для самоконтролю

1. Конституційне підґрунтя кримінально-правового захисту.

2. Завдання адвокатури за визначенням Конституції України.

3. Адвокат-захисник: процесуально-правовий статус.

4. Права адвоката в кримінальному процесі.

5. Обов’язки адвоката в кримінальному процесі.

Питання для самостійного вивчення

1. Однобокість захисної позиції адвоката-захисника.

2. Адвокат-представник потерпілого в кримінальному процесі.

3. Неприпустимість обвинувачувальної позиції адвоката представника потерпілого.

Тема 7. Угода про правову допомогуу кримінальній справі

7.1. Угода про правову допомогу – відповідальний юридичний акт

Провадження адвокатом кримінальних справ у якості захисника інтересів підозрюваного, обвинувачуваного чи підсудного – це особливий вид правової допомоги, важливість якої прямо визначена Конституцією України. Згідно зі ст. 59 КУ: «кожен має право на захист від обвинувачення і для цього існує адвокатура». Виходячи саме з даного посилання, функцію адвокатури з надання правової допомоги із захисту від обвинувачення слід розглядати як конституційну, з усіма випливаючими з цього наслідками, а саме: при виконанні своїх обов’язків із надання згаданої правової допомоги, адвокат має право розраховувати на відповідну повагу та співпрацю з боку державних установ та посадових осіб, так чи інакше причетних до даної справи.

Значна частина роботи адвоката з надання правової допомоги виконується в площині кримінально-правового провадження. Особливість даного виду правової допомоги полягає в тому, що під час її здійснення адвокату-захиснику доводиться досить тісно співпрацювати з особою, до якої висуваються серйозні офіційні претензії з боку правоохоронних органів – вона підозрюється чи обвинувачується останніми у здійсненні злочину. В основному ці претензії бувають досить обґрунтованими, тобто підтвердженими певними доказами.

З іншого боку, адвокат запрошується для надання правової допомоги людьми, що дуже гостро зацікавлені в максимальному пом’якшенні становища обвинувачуваної особи чи повного зняття з неї підозри чи вини. Нерідко родичі обвинуваченого чи інші зацікавлені особи з метою досягнення бажаних результатів, вдаються до підкупу, шантажу, погроз тощо. І, частіше за все, в центрі таких гострих та небезпечних подій опиняється адвокат.

Прийняття адвокатом доручення на участь у кримінальній справі в якості захисника ставить перед ним ряд професійних та етичних завдань, сплетіння яких і визначає певний коридор поводження саме в даній справі і на даному етапі кримінального процесу. Дієслово «поводження», в даному випадку, включає ряд найважливіших компонентів: взаємини з підзахисним, слідчим, клієнтами; характер та специфіка справи; поводження підзахисного тощо.

Офіційні відносини адвоката зі слідчим та підзахисним встановлені кримінально-процесуальним законодавством. Що ж стосується морально-етичних тонкощів цього складного спілкування, то воно, виходячи з деяких законоположень, переходить у сферу етичних відносин.

Взаємини адвоката з клієнтами знаходяться в право-етичній площині, де ураховуються такі компоненти як взаємоприйнятність, співпадіння чи навпаки розбіжність світоглядних позицій, відношення до скоєного злочину тощо.

Укладенню угоди з надання правових послуг передує знайомство, з’ясування обставин справи та інших питань, що мають неабияке значення для майбутнього співробітництва. До укладення угоди між адвокатом та відвідувачем не існує правових взаємовідносин.

Коли ж усі питання з’ясовано та сторони погодилися на подальше співробітництво, укладається угода між адвокатом та майбутнім клієнтом з надання правових послуг у конкретній справі. Після підписання угоди в адвоката з’являється клієнт. З цього моменту сторони угоди набувають певних прав та обов’язків.

Правилами адвокатської етики (ст. 4), схваленими Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 р. (далі Правила) Угода про надання правової допомоги трактується як договір (контракт), згідно з яким одна сторона – адвокат, що практикує індивідуально, або адвокатське об’єднання, що приймає на себе доручення іншої сторони – клієнта (або його представника) з надання клієнту юридичної допомоги обумовленого ним виду в інтересах клієнта на умовах, передбачених угодою, а інша сторона – клієнт (або його представник) – зобов’язується сплатити гонорар адвоката за надання правової допомоги, а також у випадку необхідності – фактичні витрати, пов’язані з виконанням угоди.

Угодою можуть передбачатися також інші умови надання юридичної допомоги. Таких умов передбачити неможливо, але вони обумовлюються ще до підписання угоди. Це може бути певне поле діяльності, далі якого адвокатові втручатися не слід, певна частина захисту в групі адвокатів тощо.

Гонорар, за Правилами, – це передбачена Угодою про надання правової допомоги винагорода за виконані адвокатом дії з надання правової допомоги; гонорар не включає кошти, що вносяться клієнтом (його представником) на покриття фактичних витрат, пов’язаних з виконанням угоди.

Щодо визначення Правилами терміну «клієнт», то на погляд автора, воно потребує незначного уточнення. Клієнт, зазначається в Правилах, – особа, права і свободи якої адвокат захищає або чиї законні інтереси він представляє, або якій він безпосередньо надає правову допомогу в інших формах, передбачених чинним законодавством.

По-перше, нерідко, особа, що підписує угоду не є безпосереднім суб’єктом порушених прав. Така особа турбується про права та інтереси іншої особи, яка за певних умов не брала участі в укладенні даної угоди. Адвокат, згідно з контрактом, буде надавати юридичну допомогу іншій людині. Це зовсім не означає, що особа, яка уклала угоду, не є клієнтом. Інша справа, що за таких умов, у адвоката за однією угодою з’являється два клієнти: конкретна сторона в контракті – особа, що підписала угоду, і підзахисний, чиї права та інтереси безпосередньо доведеться відстоювати.

Отже, на думку автора, клієнтом, вважається особа – що підписала угоду з надання правових послуг по захисту прав, свобод чи представництву законних інтересів особі, визначеній даною угодою, а також сама особа, якій дані послуги мають надаватися безпосередньо за даною угодою.

Уже з моменту підписання угоди адвокат не має права відмовитись від захисту, розірвати її в односторонньому порядку без виняткових на те причин тощо.

І, по-друге, між моментом укладення угоди та початком роботи з надання конкретної правової допомоги може минути певний період, під час якого сторони навіть не будуть спілкуватися. Але це також не означає, що особа, яка уклала угоду, не є клієнтом, а стане таким лише з моменту надання правової допомоги, як це трактується Правилами.

Таким чином, поняття клієнт у одній і тій же справі може набувати подвійного значення, тобто відноситися до двох осіб. Якщо суб’єкт права на захист утримується під вартою, укладається угода з надання послуг із захисту на досудовому слідстві чи у суді, то одразу з’являється два клієнти: укладач угоди і майбутній підзахисний, яким опікується відвідувач. Іноді – обидва в одній особі.

У тих випадках, коли майбутній підзахисний, що трапляється набагато частіше, утримується під вартою, в ролі клієнта-представника майбутнього підзахисного можуть виступати родичі, дружина, близькі чи знайомі. Згідно із законом, така угода буде дійсною лише за наявності згоди самого підзахисного.

За наявності такої згоди, адвокату увесь період розслідування справи, її розгляду в суді, оскарження вироку тощо. доведеться спілкуватися з обома – ініціатором угоди та підзахисним. Саме тому, не є зайвим мати уяву про психологію обох клієнтів, бо від цього, значною мірою залежить і рівень взаємин, і результат роботи.

Надання адвокатом правової допомоги у кримінальному судочинстві має декілька аспектів: а) участь у справі з моменту арешту чи першого допиту; б) захист прав та інтересів підозрюваного, обвинувачуваного на досудовому слідстві; в) захист прав та інтересів підсудного в судових інстанціях усіх рівнів; г) представництво інтересів потерпілого.

Угода з надання правової допомоги на стадії досудового слідства укладається з самим підозрюваним, обвинувачуваним чи його представниками, коли останній не утримується під вартою або з особами, що названі в ч. 1 ст. 47 КПК. До таких закон відносить родичів чи інших осіб, що діють за дорученням чи на прохання підозрюваного, обвинувачуваного.

Характер та зміст процедури укладення угоди з самим суб’єктом права на захист, тобто з самим підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним суттєво відрізняється від укладення угоди з іншими особами, що мають на це право.

У першому випадку адвокат має справу з особою, яка більше за інших знає обставини та ступінь власної винності в діянні, що інкримінується. Сам підозрюваний, обвинувачуваний чи підсудний більш тверезо ставиться до перспектив справи, можливого розвитку подій, може надати інформацію, корисну для використання в процесі захисту від обвинувачення чи, навпаки, – яких обставин не слід торкатися чи категорично відмовитись. Тобто вже на стадії укладення угоди адвокат зондує ґрунт щодо можливостей повноцінного здійснення своїх процесуальних обов’язків.

Під час укладення угоди з іншими особами адвокат позбавлений такої можливості. Тут місце ділової інформації частіше за все підміняється емоціями та припущеннями. Часом плани та побажання осіб, що укладають угоду зовсім не співпадають з побажаннями самого об’єкта захисту.

Високий професіоналізм адвоката, його зважена сміливість та принципова послідовність у процесі досудового слідства достойно оцінюються навіть такими гостро зацікавленими суперниками як слідчі, які роблять з цього певні висновки і, при нагоді, порадять саме такого адвоката.

Зустрічаючись з людиною вперше, навіть у телефонних розмовах, адвокат має бути вкрай обережним у висловлюваннях і різко зупиняти будь-які спроби розмовляти на теми, що мають якесь відношення до справи: називати якісь прізвища, коментувати їх, торкатись фінансових проблем тощо.

Перша ж, розвідувальна зустріч з потенційним клієнтом повинна виявити істинні наміри останнього, наскільки вони законодавчо обґрунтовані та морально зважені.

Відношення з останнім бажано будувати на певних засадах.

1. Повне з’ясування мети, яку ставить перед собою клієнт. Що керує останнім: мотиви справедливості, захист законних інтересів, жадоба помсти, бажання будь-якою ціною довести свою правоту? Зазначені нюанси характеризують самого клієнта, виявлять деякі моменти психології даної людини, підкажуть можливі «сюрпризи» майбутньої поведінки. В решті-решт, це дозволить адвокатові вирішити для себе самого, чи сприйнятною для нього є особиста позиція клієнта, чи вбачає він сенс та здоровий глузд в самій меті потенціального клієнта. Оцінка мети клієнта, її законності та моральності, меж його намірів та поваги до доказів дозволять адвокату прийняти правильне рішення щодо поглиблення відношень з ним.

2. Адекватне усвідомлення та оцінка характеру (правомірності та моральності) побажань та вимог клієнта. Найчастіше відбувається так, що згадані критерії співпадають. Але практика свідчить, що бувають і розбіжності між правовим підґрунтям вимог клієнта та їхньою моральністю. Візьмемо за приклад позов про розділ майна між подружжям. З позиції закону, подружжя користуються рівним правом на спільно нажите майно. Але трапляється так, що один з подружжя (частіше – дружина) залишається з дітьми, відчуває гостру потребу в коштах на виховання дітей. Інший же – свідомо прагне погіршити стан колишнього чоловіка чи жінки з якихось не дуже моральних мотивів. Виникає конфлікт між правовим підґрунтям та моральними мотивами. Наявність ясності у даному питанні дасть уявлення про психологію клієнта, його життєві настанови та принципи. Далеко не будь-який адвокат свідомо візьметься за таку справу.

У той же час не слід забувати, що нерідко нещасний вигляд одного з подружжя – це добре закамуфльовані нещирість та підступність однієї з сторін, ретельно підготовлений та вміло спланований сценарій. Тому, обговорюючи питання про укладення угоди, слід діяти зважено та не поспішати.

3. Обґрунтованість вимог. Якщо клієнт оперує доказами, що не викликають сумніву, керується коректними паперами та свідченнями, можна скласти уяву про порядність людини, його стійкі психологічні настанови. Навпаки, нерозбірливість в методах доведення своїх вимог, використання сумнівних доказів, підробок тощо – все це дає підстави констатувати несумлінність та неохайність потенційного клієнта і робити певні висновки щодо подальшої співпраці.

Нерідко буває так, що майбутній клієнт вже відвідав декількох адвокатів, наслухався всіляких порад, в тому числі і не дуже компетентних та порядних фахівців, внаслідок чого у нього виникли необґрунтовані законом претензії чи вимоги до супротивної сторони. Тут потрібна кропітка робота з роз’яснення відвідувачеві реальних можливостей щодо вирішення його справи. Хай це буде гірка, але все ж таки правда. При цьому не слід гаяти час на критику попередніх консультантів та порадників – це невдячна справа.

4. Прозорість та чистота відносин з клієнтом. Не секрет, що частенько потенційний клієнт підшукує адвоката з «корисними» зв’язками серед слідчих та суддів. У таких випадках йдеться не стільки про кваліфікований захист інтересів, як про так зване «вирішення» справи на «іншій» основі. І нічого гріха таїти, поки існує попит то був, є і буде прошарок адвокатів, які охоче приймають подібні пропозиції. Це відбувається ще й тому, що існує не менший прошарок слідчих та суддів, що сидять з протягненою рукою і, відповідно, чекають «пропозицій».

Ніхто не знає чи зникнуть коли-небудь з тіла судочинства родимі плями хабарництва у всьому світі і в українському соціумі, зокрема, але хотілося б сподіватися, що настане час, коли кількість таких ганебних явищ стане мізерною і лише окремі суб’єкти в достойному середовищі професіоналів дозволять собі опуститися до місії переносника грошових конвертів від клієнта до судді.

Отже, подібні пропозиції слід відкидати зразу ж, не вступаючи навіть в обговорення інших питань. Така позиція вивірена практикою і виправдана. Якщо людина прийшла до адвоката з певною метою, вона буде добиватися здійснення свого задуму за будь-яких обставин. Неясність у відношеннях з такими клієнтами, неточно розтлумачене чи неправильно зрозуміле клієнтом слово може породити негативні наслідки. Особливо це стосується відносин в фінансових розрахунках.

Іноді адвокат, не зважаючи на абсолютну безперспективність справи для клієнта, закінчує співбесіду таким словесним пасажем: «Справа не має жодної перспективи, але, коли ви дуже наполягаєте, можемо спробувати, може що і вийде...» Це свідомо порочний прийом «зачепити» клієнта, знявши з себе відповідальність за майбутню поразку – я, мовляв, вас попереджав, але ж ви наполягли... Така кінцівка тільки «підігріває» відвідувача і останній втягується в безперспективну позовну тяжбу.

Згодом, коли справу буде програно, а гроші безнадійно втрачені, клієнт пригадає адвокатові все, в тому числі і необґрунтовано сплачений гонорар.

Повертаючись до ст. 3 Правил, де трактується поняття угоди, ми читаємо: « ...а інша сторона – клієнт (або його представник) – зобов’язується сплатити гонорар за дії адвоката з надання правової допомоги, а також у випадку необхідності – фактичні витрати, пов’язані із виконанням угоди». Угодою можуть передбачатися також інші умови надання юридичної допомоги.

Гонорар – передбачена угодою про надання правової допомоги винагорода за виконані адвокатом дії з надання правової допомоги; гонорар не включає кошти, що вносяться клієнтом (його представником) на покриття фактичних витрат, пов’язаних із виконанням угоди.

За нинішньої постановки питання, коли адвокат вільно визначає гонорар за надання правової допомоги, він позбавлений якихось офіційних рамок та обмежень. Головним контролером тут є чіткий розрахунок, здоровий глузд, людяність та совість.

Саме ці критерії звільняють адвоката від спокус та неадекватних апетитів.

Висновком дослідженої теми має бути тверда позиція: а) укладення угоди з надання правових послуг – це не технічний момент, а важлива та відповідальна подія; б) укладаючи угоду, адвокат бере на себе обов’язки та відповідальність, характер та ціна якої залежить від самого адвоката; в) саме від адвоката залежать характер та атмосфера відносин між ним та клієнтом.

Коли до приміщення юридичної консультації, де працюють декілька адвокатів, входить незнайома людина і впевнено іде до вашого столу, вам слід певним чином мобілізуватися – налаштуватися на ділову розмову, стерти з обличчя невдоволення чи роздратованість, якщо вони передували появі відвідувача, ввічливо запросити до столу. Дуже важливо, щоб у адвоката на столі не було зайвих паперів, папок, кодексів тощо. Це своєрідна техніка безпеки адвоката. Краще, якщо це можливо, приймати таких відвідувачів у присутності інших адвокатів.