7.2. Спеціалізація адвоката у кримінальному судочинстві

На початку даної праці та в окремих наукових статтях автор вже торкався питання про доцільність дотримання адвокатом певної спеціалізації під час укладання угод з надання правової допомоги в кримінальному судочинстві. До речі, ця тенденція не оминає адвоката і в сфері цивільного судочинства. Нині існує безліч адвокатських контор та окремих адвокатів, які на своїх вивісках та бігбордах окреслюють коло питань, з яких вони надають послуги фізичним та юридичним особам. В основному – це реєстрація юридичних осіб та правове супроводження бізнесу, вирішення податкових проблем, представництво в судах, державних закладах та приватних фірмах тощо. Але спроба відшукати юридичну фірму, де б надавали послуги в банківській сфері, та ще, боронь боже, за участі іноземних банків, з питань авторського права чи інтелектуальної власності, з проблем екологічної чи інформативної галузей права – це рідкий виняток, а скоріше, нереальне завдання. Не беруться за ці справи, тому що спеціалісти в даних галузях – велика рідкість.

Кримінальні справи виникають в найрізноманітніших сферах життєдіяльності і торкаються всіх, без винятку, галузей права. Братися за провадження кримінальної справи на досудовому слідстві чи в суді без знання специфіки цих конкретних сфер і галузей означає вчинити серйозну помилку та загубити справу.

Це вимога часу. Ринкова економіка з її господарсько-правовими інститутами вивільнила з підпілля гігантські людські резерви, які за умов державної легалізації та конституційної підтримки створили тисячі нових для України видів господарської активності, ініціювали небувалу активізацію контрактно-договірної роботи що, в свою чергу, стимулювало відродження забутих і появу нових інститутів права. Забутих, бо до жовтневих подій 1917 р., що перевернули все життя Російської імперії, усі вони існували і діяли. Нових, тому що життя з того часу зробило шалений стрибок в своєму розвитку: народились сотні нових галузей науки, промисловості та форм життєдіяльності людей.

За таких умов було б чистою профанацією хапатися за будь-який вид цивільно чи кримінально-правової роботи і намагатися створити навколо себе міф універсала. Як не може медик поєднувати в одній персоні лікаря травматолога, нейрохірурга та окуліста, так не може юрист претендувати на однакову кваліфікацію в галузях цивільного, міжнародного та фінансового права.

Зміна ідеологічного устрою, економічного стану та соціального спрямування, десяток довгих та нестабільних років становлення держави, призвели до небувалого сплеску злочинності на території України та сусідніх пострадянських держав, до виникнення сотні різновидів нехарактерних для них злочинних правопорушень. Вільне, неконтрольоване насичення території країни швидкісним та потужним автотранспортом, високоефективною розмножувальною, електронною технікою, засобами мобільного зв’язку, високоякісною зброєю тощо зробили розкриття злочинів проблемним, а деяких і малоперспективним. Слабкість та корумпованість правоохоронних органів украй посилили ці негативні явища.

Не обійшли стороною згадані обставини та події і адвокатське середовище. Пішли в небуття часи, коли чергуючий адвокат в юридичній консультації міг відповісти майже на всі запитання відвідувачів, а в разі необхідності взятися за проведення будь-якої справи.

Необхідність поглибленого знання специфіки справи обумовлюється ще деякими неформальними обставинами. Корупція та падіння моральності, на жаль, не обминули жоден заклад чи установу. Торкнулася ця іржа і експертних установ. Сьогодні отримати «потрібний» експертний висновок – це питання ціни. Як і у будь-якій сфері, поза всякими сумнівами, існують поважні експертні фірми, що зарекомендували себе з найкращого боку, і чесні непідкупні експерти, але ж давно вже відомо, що погана вівця всім шкодить і чорна пляма розпливається дуже швидко.

За таких умов виникають два аспекти адвокатського реагування на експертні висновки та на свідчення самих експертів. Перший – братися за справу лише тоді, коли в адвоката є впевненість, що він здатен розібратися в специфічних питаннях на рівні фахівця. Тобто, адвокат має достатньо знань та досвіду, щоб віднайти помилку чи свідоме викривлення допущене експертом. Інший – при відсутності такої впевненості, чесно відмовитись від ведення справи.

Необхідність диференціювати підбір справ для надання якісної правової допомоги сьогодні вже не дискутується. Існують фірми, що спеціалізуються на провадженні вузького кола справ з господарської тематики (питання банкрутства, справ у фінансовій та банківських сферах, міжнародного приватного права тощо). Але ще й досі мені не зустрічались фірми чи адвокати, що могли б дати вичерпну консультацію з питань страхування, відповідальності за злочини в сфері інформатики, захисту інтелектуальної власності.

Між тим, у господарських судах існує певна, хай не офіційна, спеціалізація суддів, щодо розгляду справ окремого спрямування. У правоохоронних органах створюються цілі підрозділи та формування, що спеціалізуються в конкретних мононапрямках – відділи боротьби з економічними злочинами, боротьби у сфері оберту наркотиків, зі злочинністю, що пов’язана з використанням електронних заходів тощо.

У цьому зв’язку виникає досить серйозна етична проблема: наскільки припустимо в положенні захисника довіряти висновкам експертів. Опорним критерієм у підході адвоката до висновків судового експерта з конкретної справи є положення ст. 75 УПК України (п. 4), яке визначає, що «Висновок експерта для особи, що робить дізнання, слідчого і суду не є обов’язковим, але незгода з ним повинна бути вмотивованою. Отже, все залежить від обґрунтованості і переконливості критичних доводів адвоката, представлених ним слідчому, суду.

З етичного погляду, беззастережна капітуляція адвоката перед експертизою будь-якої складності й експертом будь-якого рангу не що інше, як добровільне визнання власної професійної неспроможності і низького рівня надання юридичної допомоги.

Нове українське кримінально-процесуальне право так само не віддає переваги експертному висновку перед іншими доказами за формальними ознаками. До уваги приймаються лише ті висновки експертів, що підтверджуються іншими матеріалами справи. Звідси можливий лише один висновок – експертиза є самостійним видом у загальному ряді доказів із усіма наслідками, що випливають: її оцінка здійснюється судом за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на ретельному дослідженні і зіставленні з іншими доказами.

Незважаючи на істотне розходження в процесуальному плані свідка й експерта (перший – виявляється, другого – призначають), сутність і характер наданої інформації (перший цікавий лише тим, що він сам безпосередньо бачив і чув, другий – лише своєю науковою думкою про те чи інше питання) обидва вони дають показання «під присягою», можуть бути щирими або помилятися, правдивими або упередженими. Тому їхні показання і висновки є предметом критичного судового дослідження на предмет вірогідності й істинності.

При всій повазі до викладених позицій щодо статусу експерта в судовому процесі в автора є власний погляд на цю процесуальну фігуру. Відповідальність експерта за надання свідомо неправдивих свідчень має бути значно вищою ніж відповідальність свідка.

Експерт призначається слідчим чи судом. Коли він призначається слідчим, від останнього залежить розмір оплати праці експерта, оскільки саме слідчий надає довідку про кількість витраченого на проведення експертизи часу. Свій вплив на експерта слідчі, нерідко, використовують не у відповідності з вимогами закону. А експерти, далеко не завжди, набираються сміливості чи принциповості заперечити слідчому і своїми висновками «підіграють» обвинуваченню. Такі факти у радянські часи відбувалися майже систематично.

Нерідкі випадки так званої корпоративної солідарності, що переростає в кругову поруку (найчастіше це трапляється в медицині), коли експерти бажаючи виручити свого колегу, свідомо закривають очі на грубу помилку або недбалість останнього. Замовчуючи огріхи колеги, або не загострюючи на них увагу, експерти, по суті, спотворюють картину досліджуваної події.

Адвокат, що не має досвіду роботи з лікарськими документами не завжди помітить ці тонкощі та деталі. Спеціалізуючись на веденні такої категорії справ, адвокат не пропустить жодної, навіть старанно прихованої, деталі.

Слідчі та судді, вирішуючи питання про стан людини, ступінь тілесних ушкоджень, що є передумовою юридичної кваліфікації значної частини злочинів чи при встановленні збитків, у більшості випадків, беззастережно керуються висновками експертів. Не кажучи вже про експертизи в галузях, що зовсім далекі від юриспруденції. Тобто, в основному, саме експерти виявляються тими людьми, що непрямо визначають винність чи невинність людини. Тому будь-яка необережність, недбалість чи зловживання являють собою незрівнянно більшу системну небезпеку ніж свідчення випадкової людини. Природно, що можливі ситуації прямо протилежні, але це лише окремі випадки. У цілому ж, все виглядає саме так.

Виявлення помилок чи зловживань експертів потребує проведення повторних чи комплексних експертиз, тобто потребує значних витрат часу та коштів. З іншого боку, судді дуже рідко реагують на недбалість, іноді навіть злочинну, в діях експертів. Випадки, коли судді вмотивовано відкидають висновки експертів, надзвичайно рідкі і складають мізерну долю від справ, проведених за участю експертів. Ще рідше на практиці зустрічається, коли на адресу експертів виносяться ухвали з приводу виявлених негативних дій останніх. Тим часом, саме експертні висновки вирішують долю справ та людей.

Практика знає непоодинокі випадки, коли експерти просто виконують замовлення слідчого (не кажучи вже і про платні замовлення) на потрібний останньому висновок. Це подвійний злочин, але – це, на превеликий жаль, реалії життя.

Експерти за певних обставин здатні на усвідомлене фальсифікування висновків експертизи, тому автор дотримується погляду про необхідність посилення відповідальності експертів за надання ними необґрунтованих чи свідомо неправдивих висновків.

Як же слід адвокату-захиснику або юристу-представнику будувати свої взаємини з експертами і їхніми висновками на досудовому слідстві? Тут немає однозначної відповіді. Якщо висновок задовольняє адвоката, підкріплює його позицію, то варто ретельно готуватися до грамотної підтримки висновків експертизи з метою домогтися довірливого відношення до них суду.

Якщо ж висновки експертів суперечать матеріалам слідства, логіці подій, відкидаються підсудним, адвокат повинен бути готовим до критики цих висновків на рівному з експертами професійному рівні в тій сфері, якої стосуються ці висновки.

Експертні висновки можуть містити свідомо неправдиві положення, грубо-помилкові, а так само неправдиві в силу сумлінної омани. У будь-якому випадку, незалежно від наміру чи дрібної недбалості, хто-небудь виявиться жертвою такого експертного висновку або обвинувачуваний, або потерпілий.

Можливі випадки сумлінної омани експертів внаслідок недбалого чи зловмисного підходу слідчого до зразків чи матеріалів, що представляються експертам. Приклад збереження слідчим у робочому кабінеті більше шести місяців призначених для експертного дослідження зразків (горілка в пляшках) дає уявлення про можливі заходи з метою одержання від експертів потрібних слідчому висновків.

Не меншої (якщо не більшої) уваги вимагають і автотехнічні експертизи у справах про дорожньо-транспортні події. Зацікавлені особи, шукають праведні і неправедні шляхи з метою уникнути відповідальності й ухилитися від відшкодування збитків. Від працівника міліції, що виїхав на подію, а потім і від експерта, залежить багато чого. Досить подовжити чи скоротити на один-два метри гальмовий шлях чи пропустити яку-небудь непомітну для недосвідченого ока, але дуже важливу деталь, щоб картина події отримала інше тлумачення.

Було б неетичним апріорі обвинувачувати всіх експертів у несумлінності чи упередженості. Однак, досить недбало з боку адвоката при захисті інтересів особи, що довірилась йому, не переконатися особисто в ідентичності відображення події в документах слідчого і адекватності зроблених експертами висновків.

Питання довіри чи недовіри в кримінальному і цивільному судочинстві відступають на задній план і перекриваються обов’язком професійних учасників процесу спиратися лише на перевірені й об’єктивно підтверджені факти. У цьому аспекті прагнення адвоката особисто перевірити, перерахувати, переосмислити і є проявом сумлінності, а, отже, заслуговує лише на схвалення та повагу.