Питання для самоконтролю

1. Загальні риси цивільного процесу.

2. Представництво у цивільному процесі.

3. Завдання представника в цивільному процесі.

4. Права представника в цивільному процесі.

5. Обов’язки представника в цивільному процесі.

6. Спеціалізація адвоката у цивільних справах.

7. Моральність позиції клієнта як фактор відмови адвоката від укладення угоди з надання правової допомоги у цивільній справі.

8. Етичні питання представництва у цивільній справі.

Питання джля самостійного вивчення

1. Представництво у цивільному процесі.

2. Завдання представника в цивільному процесі.

3. Права представника в цивільному процесі.

4. Обов’язки представника в цивільному процесі.

5. Спеціалізація адвоката у цивільних справах.

6. Моральність позиції клієнта як фактор відмови адвоката від укладення угоди з надання правової допомоги у цивільній справі.

7. Етичні питання представництва у цивільній справі.

8. Загальні риси цивільного процесу.

Тема 11. Оскарження судових вироків та рішень

11.1. Інститут апеляції в українському судочинстві

Робота адвоката над кримінальною чи цивільною справами не завжди завершується розглядом останньої в першій інстанції. В цивільних справах судяться сторони з діаметрально протилежними інтересами та претензіями. Практика свідчить, що за рідким виключенням одна із сторін обов’язково звернеться до оскарження рішення суду. Тому адвокату-захиснику потрібно досконало володіти механізмом оскарження вироку, незалежно від того, яку з сторін він представляє в даній судовій справі.

Законом України «Про судоустрій» передбачається три форми оскарження судових рішень, першою з яких є апеляція. Інститут апеляційного оскарження для України, історично, – не є terra incognita. Судочинство Російської імперії передбачало апеляційну процедуру оскарження, володіло відповідними судовими інстанціями для її реалізації. У радянські часи інститут апеляції було скасовано з метою прискорення судочинства та позбавлення засудженого можливості довести свою невинність.

Апеляція – це одна із форм оскарження рішень судів першої інстанції. Основною рисою апеляційного розгляду справи є перегляд вищим судом суті рішення нижчого суду шляхом нової перевірки розглянутих раніше і знову наданих доказів. Мета апеляційного оскарження при збереженні інституту касації – максимально наблизити правосуддя до виключення судової помилки при розгляді конкретної судової справи, забезпечити однакове застосування всіма судами загальної юрисдикції законодавства України й офіційно визнаних нею міжнародно-правових актів.

Апеляційними загальними судами є:

апеляційні суди областей;

апеляційні суди міст Києва і Севастополя;

Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів і апеляційний суд Військово-Морських Сил України.

При необхідності замість апеляційного суду області (поряд з ним) можуть утворюватися апеляційні загальні суди, територіальна юрисдикція яких поширюється на кілька районів області. Так, з урахуванням особливостей Донецької області Указом Президента України, крім Донецького апеляційного суду, в області утворено Маріупольський апеляційний суд.

Апеляційний суд розглядає справи за апеляціями на вироки, рішення, ухвали і постанови суду першої інстанції, що не набрали законної сили. Рішення суду першої інстанції перевіряється в межах апеляції, тобто суд не виходить за межі апеляційної скарги. Висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин, які не оспорювалися апелянтом і стосовно яких докази не досліджувалися апеляційним судом не перевіряються.

Повноваження апеляційного суду передбачають можливість не обмежуватися перевіркою законності й обґрунтованості рішень судів першої інстанції за матеріалами судової справи, але й за принципом змагальності сторін у судочинстві досліджувати нові докази і залежно від установленого постановляти власне рішення.

Апеляція орієнтує сторони та їхніх представників, адвокатів-захисників на максимальну активність в апеляційний період конкретної справи. Це означає, що в адвоката, який незадоволений рішенням суду першої інстанції, з’явилась реальна можливість шляхом відшукання та надбання нових доказів довести хибність оспорюваного рішення. З іншого боку, інститут апеляції не дозволяє стороні, що досягла бажаного рішення в суді першої інстанції, почивати на лаврах.

Широкі повноваження апеляційного суду щодо перевірки рішень місцевих судів з наступним прийняттям власних рішень у конкретній справі значно розширяє правове поле діяльності адвоката-захисника щодо помилок чи прямих порушень суду першої інстанції в плані їх усунення. Особливо важливим для адвоката-захисника є положення про право та обов’язок цієї інстанції «досліджувати нові докази і... постановляти власне рішення».

Для адвоката-представника у цивільній справі наявність процесуальної можливості суттєво впливати на хід справи шляхом надання нових доказів у справі – це однаковою мірою і велика відповідальність. Апеляційне оскарження – це процедура, що потребує від клієнта певних матеріальних витрат, часу і сил, які, на думку адвоката-представника, здатні змінити рішення місцевого суду на його користь.

Питання про виявлення та надання суду апеляційної інстанцій доказів заслуговує на особливу увагу. Цей крок потребує від адвоката точного розрахунку та прогнозування можливих наслідків такої ініціативи. Грамотно оформлений та своєчасно пред’явлений доказ може докорінно змінити хід справи на користь клієнта. Доказ, пред’явлений слідчому чи суду без урахування ряду обставин, що виникають у кожній конкретній справі, може бути повністю дезавуйованим і використаним проти клієнта чи самого захисника.

Може статися так, що на момент оголошення вироку місцевим судом чи під час складення захисником апеляції він не володіє даними про наявність нових доказів. Але в період між поданням апеляції і слуханням справи в апеляційному суді адвокату стане відомо про наявність обставин чи доказів, що раніше не фігурували в суді першої інстанції. Захисникові слід дуже уважно вивчити характер, зміст та походження нових обставин і обговорити їх із підзахисним. Необхідно також спрогнозувати реакцію на дії адвоката з боку прокурора чи колег-захисників інших підсудних.

Згідно з законом апеляційна скарга може подаватися: 1) на вироки, які не набрали законної сили, ухвалені місцевими судами; 2) на постанови про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалені місцевими судами.

Апеляція також може бути подана: 1) на ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом, про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування; 2) на окремі ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом; 3) на інші постанови місцевих судів у випадках, передбачених цим Кодексом.

Факт закриття справи апеляційним судом, не повинен розслабляти захисника. Можливо доведеться ще підтримати таке рішення суду, заперечуючи скаргу потерпілого та його представника в касаційній інстанції.

Закон також передбачає право оскарження потерпілим рішення суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку зі зміною обставин, дійовим каяттям, застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, з передачею особи на поруки та із закінченням строків давності.

Апеляцію мають право подати:

• засуджений, його законний представник і захисник – у частині, що стосується інтересів засудженого;

• виправданий, його законний представник і захисник – у частині мотивів і підстав виправдання;

• законний представник, захисник неповнолітнього та сам неповнолітній, щодо якого застосовано примусовий захід виховного характеру, – у частині, що стосується інтересів неповнолітнього;

• законний представник та захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусового заходу медичного характеру;

• обвинувачений, щодо якого справу закрито, його законний представник і захисник – у частині мотивів і підстав закриття справи;

• обвинувачений, щодо якого справу направлено на додаткове розслідування, його законний представник і захисник – у частині мотивів і підстав направлення справи на додаткове розслідування;

• цивільний відповідач або його представник – у частині, що стосується вирішення позову;

• прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а також прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, – у межах обвинувачення, що підтримував прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції;

• потерпілий і його представник – у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції;

• цивільний позивач або його представник – у частині, що стосується вирішення позову;

• особа, щодо якої винесено окрему ухвалу (постанову) суду;

• інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.

Дуже важливим моментом у разі подання апеляції є ретельне дотримання адвокатом процесуальних термінів. Протягом строку, встановленого для подання апеляції, справа ніким не може бути витребувана із суду, останній зобов’язаний надати сторонам за їх клопотанням можливість ознайомитися з матеріалами справи.

Адвокат, що представляє у даній справі одну із зацікавлених сторін, які вказані в попередньому абзаці, впродовж 15 діб повинен ретельно спостерігати чи не з’явилось повідомлення про подачу апеляційної скарги. Про надходження апеляції суд першої інстанції сповіщає прокурора, інших, зазначених у статті 348 КПК, осіб, інтересів яких стосується апеляція, направленням відповідних повідомлень та шляхом поміщення оголошення на дошці об’яв суду.

Протягом п’яти діб з часу поміщення оголошення зазначені особи мають право одержати в суді копію апеляції або ознайомитися з нею в суді. Одночасно з врученням копії або з ознайомленням з апеляцією їм роз’яснюється право протягом п’яти діб з цього часу подати свої заперечення на апеляцію.

Засудженому, що утримується під вартою, повідомлення про надходження апеляції та її копія вручаються через начальника відповідної установи. Одночасно йому роз’яснюється право протягом п’яти діб з часу вручення цих документів подати свої заперечення на апеляцію. Заперечення на апеляцію додаються до справи або передаються безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Процесуальні строки – важливий фактор у роботі адвоката при участі в кримінальній справі. У разі подання апеляції з пропуском встановленого статтею 349 КПК строку і при відсутності клопотання про його відновлення апеляція постановою головуючого визнається такою, що не підлягає розгляду.

У разі пропуску строку на апеляційне оскарження з поважних причин особи, які мають право на подання апеляції, можуть заявити клопотання перед судом, який постановив вирок чи виніс ухвалу, постанову, про відновлення пропущеного строку.

Питання про відновлення строку вирішується в судовому засіданні судом, який розглядав справу. Про день і час розгляду клопотання своєчасно повідомляються сторони, неявка яких в судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

За результатами розгляду клопотання суд виносить ухвалу, постанову, якою відновляє пропущений строк або відмовляє у його відновленні і визнає апеляцію такою, що не підлягає розгляду.

Захисник засудженого чи виправданого може відкликати свою апеляцію тільки за згодою підзахисного і його законного представника. Захисник, який вступив до справи в апеляційному провадженні, може змінити чи доповнити апеляцію захисника, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, лише за згодою засудженого чи виправданого та їх законних представників.

Питання про участь представника чи захисника в попередньому розгляді справи апеляційним судом є вкрай важливим та актуальним, тому що саме це засідання визначає – приймати апеляційну скаргу до розгляду чи відмовити в її прийнятті. Тут же вирішується питання про зупинення провадження у справі чи повернення справи суду першої інстанції.

Попередній розгляд справи є дуже важливим етапом апеляційного оскарження. Саме тут захисник використовує свої можливості щодо надання клопотань про витребування додаткових доказів, якщо у нього виникла така необхідність. Це право апелянта, а не обов’язок і користуватися ним потрібно виважено. Практика свідчить, що існують ситуації, коли певні докази слід використовувати під час судового слідства, коли їх дуже важко ігнорувати.

Крім того, на даному етапі розгляду апеляції суд може розглянути такі питання, пов’язані з підготовкою справи до апеляційного розгляду:

про необхідність проведення судового слідства та його обсяг;

про витребування у необхідних випадках додаткових доказів;

про список осіб, які підлягають виклику в судове засідання;

про доручення суду першої інстанції;

про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу;

про виклик у необхідних випадках перекладача;

про розгляд справи у відкритому чи закритому судовому засіданні;

про день і місце розгляду справи;

усі інші питання, які стосуються підготовчих дій до розгляду справи.

Засуджений чи виправданий, їх законні представники підлягають обов’язковому виклику в апеляційний суд, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення їх становища або суд визнає необхідним провести судове слідство. У цих випадках викликаються і їх захисники, якщо їх участь у справі відповідно до вимог статті 45 цього Кодексу є обов’язковою. Засуджений, що утримується під вартою, підлягає обов’язковому виклику в апеляційний суд також у випадках, коли про це надійшло його клопотання.

Суд може визнати необхідним проведення судового слідства в повному обсязі чи частково, коли є підстави вважати, що судове слідство судом першої інстанції було проведено неповно чи однобічно.

Апеляційний суд з метою усунення неповноти чи однобічності судового слідства в суді першої інстанції має право дати цьому суду доручення про виконання окремих процесуальних дій. На виконання цього доручення суд першої інстанції проводить відповідну дію з додержанням вимог, передбачених главою КПК. Протокол судового засідання передається до апеляційного суду, який дав доручення, і приєднується до справи.

Прокурор, якщо він підтримує апеляцію, подану ним чи іншим прокурором, виступає першим, а в інших випадках – останнім. Такий порядок виступу прокурора підкреслює його стан як представника держави, що мусить висловлювати неупереджену думку з урахуванням всіх обставин та аргументів сторін.

У результаті розгляду апеляцій на рішення, зазначені у частині першій статті 347 КПК, апеляційний суд:

1) виносить ухвалу про залишення вироку чи постанови без зміни, а апеляції – без задоволення; скасування вироку чи постанови і повернення справи прокуророві на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд у суд першої інстанції; скасування вироку чи постанови і закриття справи; зміну вироку чи постанови;

2) постановляє свій вирок, скасовуючи повністю чи частково вирок суду першої інстанції;

3) постановляє свою постанову, скасовуючи повністю чи частково постанову суду першої інстанції.

Підставами для скасування або зміни судових рішень, зазначених у частині першій статті 347 КПК, при розгляді справи в апеляційному суді є:

однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства;

невідповідність висновків суду, викладених у вироку (постанові), фактичним обставинам справи;

істотне порушення кримінально-процесуального закону;

неправильне застосування кримінального закону;

невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Однобічністю або неповнотою дізнання, досудового чи судового слідства визнається дізнання, досудове чи судове слідство в суді першої інстанції, коли залишилися недослідженими такі обставини, з’ясування яких може мати істотне значення для правильного вирішення справи (не встановлено вік підсудного, коли є сумніви щодо повноліття останнього; немає висновку судово-психіатричної експертизи при наявності сумнівів щодо психічного стану підсудного тощо).

Дізнання, досудове чи судове слідство в усякому разі визнається однобічним і неповним:

• коли не були допитані певні особи, не були витребувані і досліджені документи, речові та інші докази для підтвердження чи спростування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи;

• коли не були досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який повернув справу на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд, за винятком випадків, коли дослідити їх було неможливо;

• коли необхідність дослідження тієї чи іншої обставини випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в апеляційному суді;

• коли не були з’ясовані з достатньою повнотою дані про особу засудженого чи виправданого. (Стаття 368 КПК України).

Невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, а вирок чи постанова вважаються такими, що не відповідають фактичним обставинам справи:

коли висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні;

коли суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки;

коли при наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку (постанові) не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші;

коли висновки суду, викладені у вироку (постанові), містять істотні суперечності.

Вирок чи постанова із зазначених підстав підлягають скасуванню чи зміні лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи могла вплинути на вирішення питання про винність засудженого або невинність виправданого, на правильність застосування кримінального закону, на визначення міри покарання або застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру. (Стаття 369 КПК України).

Істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону є такі вимоги цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок чи постанову.

Вирок (постанову) в усякому разі належить скасувати, якщо:

за наявності підстав для закриття справи її не було закрито;

вирок винесено незаконним складом суду;

порушено право обвинуваченого на захист;

порушено право обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача;

розслідування справи провадила особа, яка підлягала відводу;

справу розглянуто у відсутності підсудного, за винятком випадку, передбаченого частиною другою статті 262 цього Кодексу;

порушено правила підсудності;

порушено таємницю наради суддів;

вирок (постанову) не підписано будь-ким із суддів;

у справі відсутній протокол судового засідання або перебіг судового процесу у передбачених цим Кодексом випадках не фіксувався технічними засобами;

порушено вимоги статей цього Кодексу про обов’язковість пред’явлення обвинувачення і матеріалів розслідування для ознайомлення;

обвинувальний висновок не затверджений прокурором чи він не був вручений обвинуваченому;

порушено вимоги статей цього Кодексу, які встановлюють незмінність складу суду, надання підсудному права виступити в дебатах з останнім словом. (Стаття 370 КПК України).

Неправильним застосуванням кримінального закону, що тягне за собою скасування або зміну вироку (постанови), є:

незастосування судом кримінального закону, який підлягає застосуванню;

застосування кримінального закону, який не підлягає застосуванню;

неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту. (Стаття 371 КПК України).

Невідповідним ступеню тяжкості злочину та особі засудженого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею Кримінального кодексу, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як внаслідок м’якості, так і суворості. (Стаття 372 КПК України).

Апеляційний суд змінює вирок у випадках:

• пом’якшення призначеного покарання, коли визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого;

• зміни кваліфікації злочину і застосування кримінального закону про менш тяжкий злочин;

• зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і кваліфікацію злочину;

• в інших випадках, коли зміна вироку не погіршує становища засудженого.

Апеляційний суд змінює постанову про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру у випадках:

• зміни кваліфікації суспільно небезпечного діяння і застосування статті Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за менш тяжке діяння;

• пом’якшення виду примусового заходу виховного чи медичного характеру.