10.2. Особливості адміністративного судового процесу

Нову сторінку в адвокатській діяльності відкриває початок ери функціонування адміністративних судів в Україні. Загальним висновком з цієї значної події в житті держави є здійснення реального кроку в піднесенні вагомості судової влади, в наданні їй права вирішувати питання в галузі взаємовідносин гілок влади та впливу на організаційні питання в їхній діяльності.

Для адвокатури це означає появу величезного пласту справ у сфері державного управління і поява можливості участі у вирішенні спорів державного значення.

Юрисдикція даних судових установ визначена ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з Законом, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

В адміністративних судах можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

З урахуванням масовості порушень прав людини на території України саме державними органами та органами місцевого самоврядування, слід очікувати значного збільшення звернень громадян за правовою допомогою до адвокатів за захистом власних прав та інтересів.

Інтерпретація повноважень адміністративних судів щодо перевірки рішень, дій та бездіяльності суб’єктів владних повноважень вводить нові критерії оцінки, до критичного освоєння яких слід серйозно готуватися адвокатам та іншим фахівцям в галузі права.

Так, ст. 3 КАСУ зобов’язує суди, перевіряючи обґрунтованість рішень, ураховувати, чи прийняті вони:

на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

безсторонньо (неупереджено);

сумлінно;

розсудливо;

з дотримуванням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.

Якщо пп. 1, 2, 3 та 4 не викликають запитань, то всі інші – потребують певних коментарів. Враховуючи приналежність таких понять, як обґрунтованість чи розсудливість до моральних категорій, їхню неконкретність та відсутність чітких критеріїв, у позивача та його представника виникають реальні складності в доведені звинувачень на адресу державного органу в безсовісності та нерозсудливості. Такі звинувачення допустимі на адресу конкретного чиновника, визнання якого недобросовісним чи нерозсудливим автоматично тягне за собою позбавлення останнього посади.

У цілому, адміністративне судочинство будується на принципах, притаманних цивільному судочинству. В тім, спостерігаються певні нюанси небайдужі для адвоката. Наприклад, загадково звучить п. 7 ст. 3 КАСУ, де йдеться про «дотримування принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації». Це одразу ж наводить на думку про наявність справедливої дискримінації. Загалом, участь адвоката в адміністративному судочинстві в якості представника позивача чи відповідача уявляється принципово новою і дуже перспективною лінією діяльності. Особливо, з огляду на те, що кожне рішення адміністративного суду про відновлення чи повернення прав, порушених державним органом чи чиновником, автоматично стає преюдиціальним підґрунтям для звернення в загальний суд з позовом про відшкодування матеріальної шкоди та моральних збитків, заподіяних порушенням прав та законних інтересів.

До особливостей адміністративного судочинства, важливих з професійної точки зору адвоката, слід віднести статус відповідачів у справі, якими, за визначенням ст. 1 КАСУ, виявляться органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові та службові особи, інші суб’єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Саме цей нюанс стане критерієм випробувань як для посадових осіб, що опиняться в ролі відповідачів, так і для адвокатів, яким доведеться виступати (а підчас і дуже гостро) проти осіб, які представляють владні органи на місцях. Можливість зіпсувати свої відношення з місцевою владою та її посадовими особами не обіцяє адвокату безхмарного життя в районі де відбувається судочинство в тій чи іншій справі.

З переліку справ, підвідомчих адміністративному суду (п. 3), стає зрозумілим, що суд стане реальним учасником здійснення організаційної функції виконавчої влади. Звідси підвищена відповідальність адвоката, якому доведеться брати участь у справах даної категорії, оскільки неправильне рішення суду відіб’ється на ефективності діяльності того чи іншого органу-учасника спору.

Це, в свою чергу, вимагає від адвоката відповідної підготовки до такої категорії справ. Глибокого занурення адвоката в питання виборчого права вимагає і п. 5 ст. 17 КАСУ.

Адміністративні суди, з огляду на організаційні труднощі, ще не розпочали свою роботу. Тому на момент завершення даної праці поки що не існує практики, якою можна було б скористатися у підручнику і можливо цей недолік буде виправлено у наступному виданні.