Трудности защиты в российских судах: осторожные советы американского адвоката / е.Ю. Львова // Защита по уголовному делу. – м., 1998.

Уголовно-процессуальний кодекс Франции. – М., 1967. – 351 с.

Фиолевский Д.П. Участие адвоката-защитника на предварительном следствии / Д.П. Фиолевский. – К., 1975. – 45 с.

Фиолевский Д.П. Конституционное право на защиту / Д.П. Фиолевский. – К., 1981. – 61 с.

Фиолевский Д.П. Записки адвоката / Д.П. Фиолевский. – К., 1987. – 176 с.

Фіолевський Д.П. Присяжні адвокати – добре забуте старе / Д.П. Фиолевский // Урядовий кур’єр. – 2005. – 01 травня (№ 60 /29-73).

Фіолевський Д.П. Декілька цеглин до підвалин адвокатури / Д.П. Фиолевский // Адвокатура. – 2005. – 28 лютого (№ 3-4 (35-36)).

Фиолевский Д.П. Судебная власть и правоохранительная система Украины: учеб. пособ. / Д.П. Фиолевский. – К., 2003. – 271 с.

Фіолевський Д.П. Юридична етика / Д.П. Фиолевский. – К., 2005. – 209 с.

Фіолевський Д.П. Скверна тоталітарного судочинства / Д.П. Фиолевский // Урядовий кур’єр. – 2005. – 1 липня (№ 119 (3032)).

Фіолевський Д.П. Судова влада та правоохоронна система України: навч. посіб. / Д.П. Фиолевский. – К.: Кондор, 2005. – С. 320.

Фіолевський Д.П. PRO I CONTRA Законопроекту «Про адвокатуру» / Д.П. Фиолевский // Юридична газета. – 2005. – 28 листопада (№ 22 (58)).

Фіолевський Д.П. Державна виконавча служба: навч. посіб. / Д.П. Фиолевский, Ю.С. Лобанцев, Є.І. Мезенцев. – К., 2004. – 562 с.

Фурса С.Я. Виконавче провадження в Україні / С.Я. Фурса, С.В. Щербак. – К., 2002. – 478 с.

Хотинська О. Процесуальне становище сторін виконавчого провадження / О. Хотинська // Право України. – 2004. – № 3. – С. 85-87.

Шевченко М. Адвокатура Республіки Білорусь / М. Шевченко // Право України. – 2003. – № 7. – С. 105.

Шкіря Я. Юридична сила правочину, укладеного в електронній формі / Я. Шкіря // Право України. – 2005. – № 3. – С. 59.

Штефан О. Авторське право та сучасні комп’ютерні технології / О. Штефан // Право України. – 2005. – № 2. – С. 99.

Юридический энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1987. – С. 15.

Юридический словарь. – М., 1953. – 781 с.

Термінологічний словник

1. Адаптація (лат. adaptatio – пристосування) – пристосування вітчизняного законодавства до – європейського.

2. Адекватний – відповідний до ситуації.

3. Адвокат – юрист, що на законній підставі, на платній основі здійснює професійний захист від обвинувачення та представництво на всіх стадіях судочинства.

4. Адвокатура – добровільне територіальне об’єднання адвокатів з метою повного та ефективного забезпечення населення даної території якісною юридичною допомогою та прав адвокатів у процесі здійснення професійної діяльності.

5. Аргумент – логічний довід, який є підставою доказу.

6. Агнатське споріднення (adgnatio) – споріднення між родичами, що знаходяться під владою одного глави сімейства, незалежно від наявності між ними кревних уз.

7. Акцепт – відповідь особи, до якого звернена оферта (див.), згода з пропозицією вступити в угоду, укласти договір. Одна з умов дійсності договору в римському праві. Особа, що приймала оферту, називалася акцептант.

8. Апеляція – форма оскарження судових рішень, які не набрали законної сили.

9. Апріорі – (лат. apriori – одвічний) – заздалегідь будь-що стверджувати, відкидати.

10. Асоціація (юр.) – об’єднання, спілка.

10. Вербальні контракти – контракти, що встановлюють зобов’язання словами, тобто такі, що отримують юридичну чинність за допомогою і з моменту проголошення відомих фраз, по суті, представляли стипуляцию (див.), обтяжену багатьма формальностями.

11. Визначений позов – вимога з приводу якоїсь речі або якогось права до конкретного відповідача.

12. Військовий пекулій – майно, що здобувається підвладним сином на військовій службі або у зв’язку з військовою службою.

13. Вільновідпущенник – раб, що одержав волю, те ж, що і лібертин.

14. Володіння – право фактичного володіння річчю, забезпечене юридичним захистом.

15. Ведення чужих справ без доручення (negotiorum gestio) – ведення справи, не маючи доручення з боку закону або зацікавленої особи за умови, що це викликалося потребою усунення навислої над ним погрози, коли сам зацікавлений усунути її не міг і не забороняв втручання ззовні.

16. Гедонізм (гр. hedone – насолода) – етичне навчання (давньогрецька філософська школа), метою життя і вищим благом визнає насолоду.

17. Гіпотеза (юр.) – структурна частина норми права (припущення).

19. Гностизм – (гр. gnosis – знання) – релігійно-філософська течія раннього християнства, яка представляла суміш християнських релігійних догматів із грецькою ідеалістичною філософією і східними релігіями.

20. Грабіж (rapina) – явне відібрання в кого-небудь майна і, насамперед, грошей.

21. Декрети (decreta) імператорів – судові рішення по тим судовим справам, що надходили на розгляд імператорів, головним чином по апеляціях на рішення судів нижчих інстанцій. В епоху доминату за декретами визнається сила тільки по тим конкретним справам, по яких вони видані.

22. Делікт або приватне правопорушення (delictum) (лат. delinquere – відхилятися) – правопорушення, пов’язане із заподіянням шкоди; заподіяння шкоди окремій особі, його родині або майну внаслідок прямого або непрямого порушення прав цієї особи, з виникненням обов’язку відшкодувати шкоду.

23. Демонстрація (demonstratio) – частина формули, що містить короткий опис обставин справи.

24. Державність – створення, функціонування і розвиток у конкретній країні інститутів публічної влади. Термін має на увазі перехід якого-небудь суспільства до розвиненої політичної системи, тобто держави. Крім того, Д. припускає історичну еволюцію органів влади і методів управління. У сучасній вітчизняній літературі підкреслюються національні характеристики Д. Наприклад: українська Д., болгарська Д. і под.

25. Делегування – добровільна, передбачена чинним законодавством передача частини повноважень однієї фізичної чи юридичної особи іншій.

26. Деонтологія (гр. deon – належне і logos – навчання) – розділ етики, у якому розглядаються проблеми обов’язку і належного; навчання про належне.

27. Детермінізм (лат. determinare – визначати) – властиве науковому світорозумінню визнання загальної об’єктивної закономірності і причинної обумовленості всіх явищ природи.

28. Джерело права – форма вираження державної волі, спрямованої на визнання факту існування права, на його формування, зміну чи припинення.

29. Диктатура (лат. dictature) – нічим не обмежена, не утиснута ніякими законами влада, яка спирається на силу.

30. Дискредитація – позбавлення довіри, підрив довіри, авторитету.

31. Дискримінація (лат. discriminatio – розрізнення, поділ) – обмеження у правах за расовою, національною, майновою, релігійною, політичною й ін. ознаками людей, народів, держав.

32. Диспозиція – структурна частина норми права (правило поведінки, заборонена правом дія).

33. Договір – певним чином виражена угода, що виражає волю двох сторін, висновок якого супроводжувалося традиційною символікою й іншими діями або заздалегідь передбаченими словами.

34. Додаткові пакти (pacta adiecta) – угоди, за допомогою яких до вже укладених між сторонами договорів вносилися які-небудь юридичні видозміни.

35. Доручення (mandatum) – договір, у силу якого одна особа, довіритель (mondans), доручав зробити що-небудь у своїх інтересах іншій особі, повірникові (mandator).

36. Дуалізм (лат. dua – два) – роздвоєність, подвійність.

37. Вакансія (лат. vacans – порожній, вільний) – незайнята посада.

38. Евдемонізм (гр. eudaimonia – щастя, задоволення) – напрям в етиці, який визнає джерелом моральності прагнення людини до щастя.

39. Едикти (edicta) імператорів – норми загальної дії, що виставляються на загальний огляд у резиденції принцепса. Якщо едикти республіканських магістратів були програмою їхньої діяльності і були обов’язковими тільки для них самих, то едикти принцепсів представляли загальнообов’язкові для всіх осіб норми.

40. Едикти магістратів – програмна заява, що відповідно до традиції в писемній формі робили республіканські магістрати при вступі на посаду. Преторські едикти містили постійну частину, що переходила від одного магістрату до іншого й елемент, що привноситься новою посадовою особою. У 131 р. н.е. Сальвій Юліан розробив «Вічний едикт».

41. Екзистенціалізм (лат. existentia – існування) – одна з найвпливовіших течій у сучасній теорії моралі, різновид етичного ірраціоналізму.

42. Екстраординарний процес – процес, що проходив в одну стадію і замість виборних суддів судові функції здійснювали адміністративні органи.

43. Еманципація – звільнення з-під влади з волі домовладця і за згодою самого підвладного.

44. Емпіричний (гр. еmpeiria – досвід + критицизм) – заснований на досвіді; наслідуючий емпіризм.

45. Емфітевзис (emphyteusis) – право користування землею для її сільськогосподарської обробки за внесену щорічно плату. Могло передаватися в спадщину.

46. Етика (гр. еthika від ethos – навчай) – сфера філософії, об’єктом вивчення якої є мораль.

47. Етикет (фр. еtiquette – ярлик, етикетка) – сукупність правил поведінки, яка стосується зовнішнього прояву відношення до людей (обходження з навколишніми, форми звернення і вітань, поводження в громадських місцях, манери, одяг).

48. Законність – принцип, метод і режим реалізації норм права, що містяться в законах і заснованих на них підзаконних нормативних актах усіма учасниками правовідносин.

49. Закони XII таблиць (Codex decimviralis Duodecim tabulae) – були складені в 451-450 рр. до н.е. Текст законів був вибитий на 12 дошках. За формою ці закони були в основному записом звичаїв. Представляли основу квиритського права, що регулює відношення тільки між римськими громадянами.

50. Закон Гортензія (287 р.) – додання сили закону рішенням трибутних коміцій.

51. Закон про цитування (leges Allegatoria) – додання постановою імператорів Феодосія II і Валентиниана III загальнообов’язкової сили думкам п'яти найбільш авторитетних юристів – Гая, Ульпиана, Павла, Папініана і Модестина.

52. Закон Петелія (Lex Poetelia) – у 326 р. до н.е. заборонив боргове рабство в Римі.

53. Закон Порція (198 р. до н.е.) – заборона піддавати повноправних римських громадян тілесним покаранням.

54. Законні пакти (pacta legitima) – угоди, захист яких було закріплено в правових нормах, що виходили від імператора.

55. Звичайне право – найдавніша форма утворення римського права; норми, що придбали загальнообов’язковий характер на основі багаторазового повторення подібних ситуацій. До них відносилися звичаї предків; звичаї, що склалися в практиці жерців; звичаї, що склалися в практиці магістратів; звичайна практика. За визначенням юриста Сальвія Юліана звичай – «мовчазна згода більшості».

56. Звід Юстиніана (Corpus juris civilis) – усеосяжна систематизація римського права, здійснена під час правління імператора Юстиніана I у 528-534 рр. Включала три збірники, яким була надана вища юридична чинність – Дігести, Інституції і Кодекс. У 565 р. до них був доданий четвертий збірник – Новели.

57. Зобов’язання (obligatio) – такі юридичні відносини між двома особами, в силу яких одна з них (creditor) мала право жадати від іншої (debitor) виконання чого-небудь на свою користь; цивільні правовідносини, в силу яких одна сторона (боржник) зобов’язана зробити на користь іншої сторони (кредитора) визначену дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші і т.д.), або утриматися від неї, а кредитор, у свою чергу, має право жадати від боржника виконання його зобов’язання.

58. Імператив (лат. imperativus – наказовий) – веління, наполеглива вимога, повинність.

59. Імплементація – включення норм міжнародно-правового договору, який підписала і ратифікувала держава, у систему національного законодавства шляхом внесення в нього відповідних коректив. З літа 2000 року в українській правовій публіцистиці термін «імплементація» використовується щодо процедури приведення конституційно-правових норм у відповідність до результатів всенародного референдуму.

60. Індемнітет – невідповідальність депутата за дії, пов’язані зі здійсненням депутатських повноважень, що мають ознаки правопорушення.

61. Індивід (лат. individuum – неподільне) – окрема людина, особистість.

62. Інвектива (лат. invectiva oratio – лайлива мова) – різкий виступ проти кого-небудь, чого-небудь; образлива мова, лайка, випад.

63. Інтелігент (лат. іntelligens – розуміючий, розумний)] – особа, яка займається розумовою працею.

64. Інстанція (лат. instantis – майбутній) – кожен з наступних вищих ступенів у системі, підпорядкованих один одному органів (державної, судової влади).

65. Інтенція (лат. intentio – намір) – свідомий намір.

66. Імператорська скарбниця (fiscus) – спочатку позначало приватне майно принцепса, пізніше, в міру посилення імператорської влади, поєднає у собі риси державної і приватної правоздатності.

67. Індивідуально визначені речі – речі, виокремлені з числа собі подібних у той чи інший спосіб, що володіють індивідуальними ознаками і характеристиками.

68. Інтенція (intentio) – частина формули, у якій визначалися претензія позивача, відповідач і, якщо були, поручителі.

69. Інтердикт – захист володіння від самовільних зазіхань на річ власника, що ще не втратив володіння, або права повернути втрачене володіння.

70. Ієрархія (гр. hierarchia – службові сходи) – порядок підпорядкованості, рух від нижчого до вищого.

71. Касація – форма оскарження судового рішення, яке набрало законної сили.

72. Кауза (causa) – найближча мета договору, разом з тим – матеріальна підстава, що призвела до укладання договору.

73. Когнатське споріднення (cognatio) – кревне споріднення, засноване на спільності походження

74. Колони – (coloni) орендарі землі, формально вільні, але економічно залежні від землевласника.

75. Кондикція (condictio) – загальна вимога, що обумовлює комплексне відновлення прав і понесеного при порушенні права збитку.

76. Конституції – розпорядження імператора. Спочатку до них відносилися укази римських принцепсів (constitutiones principum). В епоху принципату формально сили закону не мали, а ставали загальнообов’язковими в силу имперіуму – вищої адміністративної або військової влади принцепса. В епоху домінату конституції набули чинності закону і називалися leges.

77. Кондемнація (condemnatio) – частина формули, в якій судді пропонувалися варіанти його процесуальних рішень у загальному виді.

78. Композиція (лат. compositio – улагоджування суперечки) – відшкодування шкоди за заподіяний збиток.

79. Консенсуальні контракти – контракти, які не вимагають для свого підписання навіть передачі речі і які спираються тільки на угоду, що відбулася між сторонами (consensus) за істотних умов.

80. Комфорт (англ. comfort) – сукупність побутових зручностей.

81. Конфіденційність (лат. сonfidentia – довіра) – довірчий, що не підлягає оприлюдненню, секретний.

82. Крадіжка (furtum) – протиправне зазіхання на майно приватної особи.

83. Кримінологія (лат. crimen (criminis) – злочин, logos – навчання) – вчення про природу злочинності.

84. Купівля-продаж (emptio-venditio) – договір, у якому беруть участь покупець (emptor) і продавець (venditor), перший сплачує другому ціну – pretium, другий передає першому річ – res або товар – merx.

85. Куриатні коміції – скликались царем, на них оголошувалися дати релігійного календаря, стягувалися кошти на потреби культу, затверджувалися заповіти, акти усиновлення, вихід з роду в зв’язку із заміжжям тощо. Голосування проводилося лементом. Рішення, затверджене на зборах, позначалося спеціальним терміном (lex). На зборах обирався цар, тут же відбувався обряд його вступу на посаду – інавгурація. Якщо збори обговорювали тільки релігійні питання, вони називалися халатними.

86. Латини (latini) – спочатку жителі Лаціуму, що одержали латинське громадянство до середини III ст. до н.е., пізніше – члени колоній, утворених Латинським союзом, і колоній, утворюваних Римом на завойованих територіях.

87. Легат (заповідальне відмовлення) – розпорядження, що робилося в заповіті спадкодавця і полягало в наданні визначеній особі якогось права або іншої вигоди за рахунок спадкоємного майна.

88. Leges – закони республіканського періоду, що виходили від народних зборів.

89. Легалізація (лат. legalis – законний) – узаконення, визнання законним, надання законної сили.

90. Легісакційний процес (per leges), (лат. leges actionis – законні дії) – процес, пов’язаний із позовами строгого права, тобто заснованими винятково на розпорядженнях закону.

91. Легіслатура – термін повноважень виборного органу; у США – назва законодавчих зборів штатів.

92. Легітимація (лат. legitimus – законний) – визнання чи підтвердження законності якого-небудь права чи правомочності.

93. Літтеральні контракти – спосіб установлення зобов’язань шляхом складання письмових договорів, прийнятих у торговельному обороті; контракти, що укладаються за допомогою запису в спеціальних книгах або у відповідних інших актах.

94. Мандати – імператорські інструкції чиновникам з адміністративних і судових питань. У період домінату мандати виходять з уживання.

95. Манципація (mancipatio) – відчуження речі не шляхом простої передачі новому набувачеві, а в особливій, надзвичайно складній, ретельно регламентованій, обставленій обрядовими діями формі.

96. Манумісія – особлива процедура припинення рабства, що могла бути виражена у формі фіктивного процесу про волю, за заповітом або за допомогою внесення раба за наказом пана в списки цензу.

97. Міна (permutatio) – договір, що опосередковує обмін речі не на гроші, а на іншу річ.

98. Мораль (лат. moralis – моральний; mores – вдача) – предмет вивчення етики.

99. Мораторій (лат. moratorius – затримуючий, уповільнюючий) – відстрочка державою яких-небудь дій на певний строк з яких-небудь важливих обставин.

100. Муніципії (municipii) – міські громади, що зберегли після приєднання до Риму права внутрішнього самоврядування

101. Навмисний збиток (dolus) – збиток, пов’язаний зі злісним наміром (dolus malus): особа бажала настання шкідливих наслідків і свідомо реалізувала свої наміри для нанесення збитку іншій особі.

102. Наймання (locatio conductio) – зобов’язання, у якому брали участь наймодавець (locator), що зобов’язується до передачі майна в користування або до забезпечення роботи, і наймоотримувач (conductor), що приймає на себе обов’язок сплатити надані послуги або користування річчю.

103. Невизначений позов – загальна вимога про відновлення своїх прав на річ, адресоване будь-кому, хто своїми діями виявився б причетним до зазіхання на неї.

104. Нексум (nexum) – складний обряд, здійснюваний за допомогою міді і ваг, у формі якого укладалися угоди, встановлювалися зобов’язання.

105. Неписане право – норми, що складаються в самій практиці.

106. Нігілізм (лат. nihil – нічого) – заперечення будь-яких норм, принципів, законів.

107. Ніби договірні зобов’язання (квазідоговірні) – зобов’язання, що обумовлені не угодою сторін чи подіями, або однобічними діями, які носять іноді неправомірний характер.

108. Новела – новація в законодавстві, яка вносить зміну в чинне законодавство.

109. Образа (injuria) – неправомірні дії у відношенні окремої особистості.

110. Омбудсман (швед. ombudsman – представник будь-чиїх інтересів) – незалежна посадова особа, що призначається чи обирається для захисту конституційних прав і свобод, спостереження за законністю і справедливістю дій органів влади. В даний час, як правило, омбудсманом називають парламентського уповноваженого з прав людини.

111. Онтологія (гр. оn (ontos) – суще і logos – поняття, вчення) – метафізичне уявлення про буття, про початок усього існуючого, що протиставляється науковому природознавству.

112. Оферта – пропозиція вступити в угоду, укласти договір. Одна з умов дійсності договору в римському праві. Особа, що виступала з такою пропозицією, називалася офертант.

113. Оцінний договір (aestimatum) – договір, по якому одна сторона надавала іншій річ із зазначенням ціни для того, щоб вона продала її по зазначеною ціною і повернула виторг.

114. Пекулій – майно, передане рабовласником в управління своєму рабу.

115. Перегрини – всі ті, хто не мав ні римської, ні латинської правоздатності.

116. Писане право – закон та інші норми, що надходять від органів влади і зафіксовані ними у визначеній редакції.

117. Плебісцити (лат. plebiscitum; від plebs – простий народ і scitum – постанова) – рішення плебейських зборів, трибутних коміцій.

118. Плюралізм – різноманіття поглядів, ідей; теорія і практика політичного життя, яка виходить з того, що основою суспільно-політичного розвитку є конкуренція соціальних груп, партій і організацій. У результаті визнання концепції П. у суспільстві співіснують кілька програм розвитку, громадяни в процесі виборів віддають перевагу тим, які вважають кращими. Держава може забороняти лише ті, що засновано на насильстві або спрямовано на підрив основ існуючого устрою.

119. Події – явища зовнішнього світу, що не залежать від волі людей, але мають юридичні наслідки.

120. Поділу влади принцип – один із основних принципів конституціоналізму, відповідно до якого єдина державна влада підрозділяється на самостійні і незалежні одна від інших законодавчу, виконавчу і судову влади. У Латинській Америці, крім того, прийнято виділяти президентську владу як самостійний елемент системи поділу влади. У державах СНД (Російська Федерація, Молдова) висуваються ідеї надання концепції президентської влади законодавчого закріплення.

121. Право: 1) у суб’єктивному значенні – особисте володіння (правом); 2) професійне розуміння – сукупність установлених державою правил поведінки, що є загальнообов’язковими; за точністю їхнього виконання держава стежить через спеціальні органи; 3) доктринальне (наукове) розуміння – сукупність визнаних у даному суспільстві і забезпечених офіційним захистом нормативів рівності і справедливості.

122. Правопорядок – стан упорядкованості суспільних відносин, заснований на праві і законності.

123. Правопорушення – протиправне, винне, суспільно шкідливе діяння, за яке передбачено юридичну відповідальність.

124. Правовідношення – об’єктивно виникаюча в суспільстві відповідно до закону особлива форма соціальної взаємодії, учасники якої мають взаємні права й обов’язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб і інтересів в особливому порядку, не забороненому державою чи гарантованому й охоронюваний нею в особі певних органів.

125. Правосвідомість – це відносно самостійна сфера чи галузь громадської, групової чи індивідуальної свідомості, яка відтворює правову дійсність у формі юридичних знань і об’єктивованих оцінок діючого права, а також у вигляді соціально-правових установок і варіантів орієнтації, що виконують роль внутрішнього регулятора юридично значущого поводження.

126. Презумпція – (лат. praesumptio – припущення, доки не буде доведено зворотне) – юр. особа визнається невинною доки не буде доведено зворотне.

127. Процесуальний – діяльність, здійснювана відповідно до встановленого законом процесу (кримінальний процес, цивільний процес).

128. Полі- (гр. poli – багато) – у сполученні з іншими словами означає множинність (полігамія, поліглот).

129. Прагматизм (гр. pragma – дія) – одна з філософських течій, прагнення до «практично корисного» рішення. Може бути шкідливим, коли «практично корисно» виправдовується зневага до теорії, науки, культури.

130. Позика (mutuum) – договір, за яким одна сторона (позикодавець) передає у власність позичальникові грошову суму або відому кількість інших речей, визначених родовими ознаками, із зобов’язанням позичальника повернути після закінчення зазначеного в договорі терміну або по зажаданню таку ж грошову суму або таку ж кількість речей того ж роду, які були отримані.

131. Позичка – договір із надання майна в безоплатне користування.

132. Поступка права (in jure cessio) – форма відчуження речей, що передбачає проведення уявного судового процесу.

133. Право власності – право повного виняткового панування над річчю. При зникненні однієї з правомочностей, на думку римських юристів, право власності зберігалося.

134. Право народів (jus gentium) – право, дія якого поширювалася на все населення Риму, включаючи перегринів.

135. Прекарій (precarium) – договір, що юридично закріплює передачу речі однією особою в безкоштовне користування іншому, зобов’язаному повернути її на першу вимогу.

136. Преторське право (jus praetorium) – право, застосовуване в практиці преторів і деяких інших магістратів, що дозволяє вносити в римську правову систему необхідні корективи. Посада преторів уперше була введена в 367 р. до н.е. У 242 р. до н.е. була заснована посада перегринського претора, що дозволяла регулювати відносини між квиритами і перегринами, вирішувати суперечки між ними.

137. Префект (лат. praefcetus – начальник) – у Давньому Римі посадова особа, що відала якою-небудь галуззю управління, суду, господарства або військової справи. Особливе значення одержали в період імперії, коли принцепси створювали бюрократичний апарат, що витісняв республіканські магістратури. Найбільш важливою була посада префекта преторія (praefetus praetorio). Спочатку він був начальником імператорської гвардії, потім став заступником імператора, що стояв на чолі всіх збройних сил і карним судом, що відав по всій території імперії, за винятком Рима і його околиць. Префект міста Рима (praefetus urbi) відав поліцейською охороною Рима і мав деякі судові повноваження. Існували також пожежні, продовольчі та інші префекти.

138. Приватне право – норми права, що захищають інтереси окремої особи в його взаєминах з іншими особами, регулюють суспільні відносини, які торкаються інтересів окремих осіб або їхніх об’єднань. За визначенням Домініція Ульпіана – те, що відноситься «до вигоди окремих осіб». Такі норми можливо змінити угодою окремих осіб.

139. Природні плоди – усе те, що в силу своїх природних властивостей приносить сама річ.

140. Природне право (jus naturale) – що випливає з усього сущого, усієї природи, норми, що визначають поводження тварин і людей, у тому числі шлюб, народження і виховання дітей, право війни, розходження, що визначають особливості народів, основи державного ладу, окремі види власності, межі земельних ділянок, звичаї міжнародної торгівлі, угоди купівлі-продажу, наймання і зобов’язання, за винятком тих, які встановлені цивільним правом.

141. Публічне право – норми права, що регулюють суспільні відносини, які торкаються інтересів суспільства в цілому і які не можна змінити угодою окремих осіб. За визначенням Домініція Ульпіана – те, що відноситься «до положення Римської держави» і визначає правове положення держави та її органів

142. Радикальний (лат. radicalis – корінний) – корінний, основний, рішучий.

143. Реальні контракти – контракти, що укладаються за згодою сторін у момент передачі речі.

144. Рескрипти (rescripta) – рішення окремих казусів по запитах, що надходять на ім’я імператора; відповіді імператорів на питання як приватних, так і посадових осіб. У тексті деяких рескриптів їм приписувалася загальнообов’язкова сила. У період доминату за рескриптами визнається сила тільки по тим конкретним справам, по яких вони дані.

145. Резюме – стисле викладення суті доповіді, статті.

146. Рецепція римського права – запозичення в за часів Середньовіччя і в наступні періоди історії категорій, термінів й інститутів римського права правом інших країн; сприйняття якого-небудь елемента культури іншої країни або іншої епохи (у даному випадку – права) без змін.

147. Речовий позов – вимога з приводу захисту прав у відношенні якої-небудь речі.

148. Речі, вилучені з обороту – речі, невідчужувані, що не передаються у власність інших осіб.

149. Речі рухомі – будь-які просторово переміщувані речі.

150. Речі нерухомі – насамперед, земля і все пов’язане з землею.

151. Речі, визначені родовими ознаками – речі, що особливо не виділяються, а характеризуються лише найзагальнішим чином

152. Речі споживані – речі, що можуть бути використані лише в процесі споживання; речі, що зникають після першого використання. Римські юристи відносили до них також гроші.

153. Речі неспоживані – речі, що не споживаються в процесі використання.

154. Речі ділені – речі, що могли бути розділені на частини без збитку для їхніх властивостей.

155. Речі неподільні – речі, що втрачають свої колишні властивості при розподілі на частини.

156. Річ (res corporales) – тілесні предмети, доступні для обороту і призначені для нього за своєю природою.

157. Сенатусконсульти (senatusconsulta) – постанови сенату.

158. Санкція – структурна частина норми права, яка встановлює покарання за її порушення; письмова (у вигляді документа) згода посадової особи на провадження передбачених законом дій.

159. Cives – римські громадяни, що володіли найбільшим ступенем правоздатності (caput). Особа, що мала повну правоздатність, звалася persona.

160. Сервітут (servitus) – право однієї особи користуватися річчю, що належить іншій особі.

161. Спадкування – перехід майна померлої особи до однієї або декількох осіб; спадщину можна одержати за заповітом або за законом.

162. Стипуляція (stipulatio) – форма висновку угод; словесний договір у формі питань і відповідей; однобічне зобов’язання, у якому одній стороні належало тільки право, непов’язане з обов’язком, а на іншій стороні належав тільки обов’язок.

163. Суперфіцій (superficies) – право на безстрокове користування міською земельною ділянкою для зведення на ньому будівлі.

164. Термін – слово, яке точно визначає поняття в науці, техніці, мистецтві.

165. Тлумачення обов’язкове – тлумачення закону уповноваженим на те органом (Конституційний Суд України), обов’язкове для всіх і на всій території.

166. Тлумачення необов’язкове – тлумачення закону невповноваженими на те органами, науковий коментар, необов’язковий для виконання.

167. Товариство – (societas) договір, у якому може брати участь скільки завгодно осіб, що об’єднали свої майнові внески для досягнення якої-небудь загальної мети.

168. Тоталітаризм (новолат. totaliter – цілком, цілком охватний; юрид.) – тоталітарний режим (фашистський режим у Німеччині, комуністичний режим у СРСР).

169. Тримання – фактичне володіння річчю на основі договору з іншою особою.

170. Угода – погодження про дії двох або більше сторін, спрямовані на досягнення цивільно-правового результату, а саме на встановлення, зміну або припинення прав і обов’язків. Припускала вільне, невимушене волевиявлення сторін, відповідність законові і вимогам моралі, а також реально досяжний результат.

171. Узаконення визнання – визнання законними дітей даних батьків, народжених ними поза законним шлюбом.

172. Узуфрукт – право користуватися чужою річчю й одержувати від неї плоди зі збереженням у цілісності субстанції (тобто сутності речі).

173. Universitas – об’єднання декількох осіб, що припускало спільність майна. Мало на меті досягнення визначених результатів. На відміну від договору товариства вихід одного з учасників не спричиняв автоматичного припинення об’єднання. Були предтечею юридичних осіб, поняття яких у римському праві ще не склалося.

174. Усиновлення – установлення батьківської влади над сторонньою особою.

175. Фідеікоміс – розпорядження з надання відомої речі зі складу спадщини, звернене до спадкоємця за законом.

176. Фікція (лат. fictio – вигадка) – неіснуюче, помилкове.

177. Формула (formula) – спеціальна записка претора судді, що містить вимогу розглянути справу по суті.

178. Формулярний процес – процес, при якому юридичний предмет суперечки формулювала не сторона, що висунула вимогу, а претор.

179. Цивільні плоди – плоди, що витягаються в результаті циркулювання речі в обороті.

180. Цивільне право (jus civile) – споконвічне національне давньоримське право, що поширює свою дію винятково на римських громадян – квиритів.

181. Шлюб cum manu mariti – шлюб, головним юридичним наслідком якого було встановлення влади чоловіка, в силу чого дружина опинялась під владою чоловіка або домовладики, якщо чоловік сам був підвладною особою. Крім того, батько мав владу і над дітьми.

182. Шлюб sine manu – шлюб, при якому дружина залишалася підвладною колишньому домовладцю або самостійною особою.

183. Юридичні акти – дії однієї особи, незвернені до волі і свідомості іншої особи, і які мають юридичні наслідки.

184. Юридичні угоди – юридичні акти, спрямовані на спілкування, мають комунікативну природу.

185. Юридичні факти – явища, що призводять до виникнення і зміни в правах і обов’язках суб’єктів правовідносин.

186. Юрисдикція – право державних судових магістратів організовувати засідання присяжних суддів для розгляду, власне кажучи, конкретної справи; право суду вирішувати певне коло спорів.

187. Юриспруденція (лат. jurisprudentio) – правознавство, сукупність наук про право.

188. Юстиція (лат. Justitia – справедливість, законність) – система органів правосуддя.