Питання для самоконтролю

Інститут апеляції в українському судочинстві.

Процесуальні функції апеляційного суду.

Функції, права та обов’язки адвоката в апеляційній судовій інстанції.

Інститут касації в українському судочинстві.

Процесуальні функції касаційного суду.

Функції, права та обов’язки адвоката в касаційній інстанції.

Перегляд судових рішень в порядку виключного провадження.

Підстави для оскарження судових рішень у порядку виключного провадження.

Функції, права та обов’язки адвоката при розгляді справ у порядку виключного провадження.

Питання для самостійного вивчення

1. Інститут апеляції в українському судочинстві.

2. Процесуальні функції апеляційного суду.

3. Функції, права та обов’язки адвоката в апеляційній судовій інстанції.

4. Інститут касації в українському судочинстві.

5. Процесуальні функції касаційного суду.

6. Функції, права та обов’язки адвоката в касаційній інстанції.

7. Перегляд судових рішень в порядку виключного провадження.

8. Підстави для оскарження судових рішень у порядку виключного провадження.

9. Функції, права та обов’язки адвоката при розгляді справ у порядку виключного провадження.

Тема 12. Виконання судових рішень

12.1. Представництво на стадії виконання судових рішень

Точне і своєчасне виконання судових рішень та рішень інших державних органів – показник дієвості державної влади. До проголошення незалежності і біля восьми років після цього виконання судових рішень покладалось на судових виконавців, які діяли на підставі Інструкції Міністерства юстиції СРСР «Про порядок виконання судових рішень».

Суддя здійснював контроль за процесуальними діями судового виконавця, а питаннями організації роботи судових виконавців відав старший судовий виконавець.

Така схема примусового виконання рішень у радянський період повністю задовольняла вимоги часу, оскільки законослухняність населення та високий авторитет судового рішення на той момент практично виключали можливість невиконання рішення суду в добровільному порядку. Навіть скорочений термін примусового виконання – 20 днів – не був проблемою для судового виконавця, через існування більш широкого, ніж у теперішній час, переліку підстав для закінчення виконавчого провадження, як-то – надіслання виконавчого документу на виконання у бухгалтерію підприємства, виставлення платіжної вимоги до установи банку тощо.

Стосовно ж рішень інших органів, то виконання останніх забезпечувалось, перш за все, досить жорсткою системою адміністрування і партійного втручання, а також адміністративної і кримінальної відповідальності за їх невиконання.

За таких умов участь адвокатів у якості представників сторін виключалась, за винятком складання скарг на дії судового виконавця.

З набуттям Україною незалежності та зміною соціального та економічного курсу, виникла нагальна потреба у реформуванні судової системи, яка за прийнятою в 1991 році Концепцією судово-правової реформи, мала набути статусу самостійної гілки державної влади. І хоча окремі кроки в напрямку реформування судової реформи: деідеологізація судів, зміни в статусі суддів і відбувались, загалом реформа не просувалась в очікуванні прийняття Конституції України.

Правову основу діяльності державної виконавчої служби становлять Конституція України, Закони України «Про державну виконавчу службу» і «Про виконавче провадження», інші закони та нормативно-правові акти, зокрема, Інструкція про проведення виконавчих дій, що прийняті на їх виконання. Таким чином, з цього положення формально випливає, що нормативно-правові акти, в преамбулі або тексті яких не зазначено, що останні прийняті саме на виконання Конституції України та Законів України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження», не можуть бути підставою для вчинення державним виконавцем виконавчих дій.

Разом з тим, правову основу діяльності органів державної виконавчої служби складають нормативні акти, які мають силу Закону, та прийняті набагато пізніше Закону України «Про виконавче провадження», і в яких не зазначено, що вони прийняті на виконання останнього, а саме:

• Цивільний Кодекс України;

• Цивільний процесуальний Кодекс України;

• Господарський Кодекс України;

• Господарський процесуальний Кодекс України;

• Сімейний Кодекс України.

Норми зазначених нормативних актів не тільки регулюють окремі питання виконавчого провадження, але в окремих випадках і вступають у конкуренцію з нормами Законів України «Про виконавче провадження» та «Про державну виконавчу службу». У цьому випадку пріоритетним є застосування Законів України «Про виконавче провадження» та «Про державну виконавчу службу», оскільки норми останніх у процедурі примусового виконання рішень носять спеціальний характер, у відповідності до загальновідомого принципу «Lex specialis derogat generali». ¹

Ці нюанси вкрай необхідно знати адвокату, щоб компетентно діяти, виконуючи представницькі функції на стадії виконання судових рішень.

Безумовно, на першому плані – правовідносини, урегульовані цивільно-процесуальними та господарсько-процесуальними нормами. Це зумовлено самою природою державної виконавчої служби, де першим пунктом у переліку рішень, що підлягають виконанню значаться: рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах, за якими у встановленому порядку видано виконавчі листи.

Дії державного виконавця, згідно з ЗУ «Про виконавче провадження» можуть бути оскаржені в суді. Крім того, як довела практика, суди, нерідко, неправомірно втручаються у виконавче провадження, шляхом прийняття непідсудних справ і винесення необґрунтованих рішень, спричиняючи значну шкоду державним чи приватним інтересам, взагалі, і конкретному виконавчому провадженню, зокрема. Тому, оволодіння певними цивільно та господарсько-правовими нормами значно підвищує потенціальні можливості адвоката-представника на даному етапі роботи.

Значна кількість виконавчих проваджень стосується таких справ, як відібрання дитини, поновлення на роботі, що потребує певних знань сімейного і трудового права. Законом «Про виконавче провадження» передбачається вирішення державним виконавцем у процесі реалізації виконавчого провадження питань майнового та фінансового характеру, що було б неможливим без певних знань у сфері цивільного та фінансового права.

Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судів й інших органів, передбачених законом. Своєчасність, у цьому розумінні, означає виконання рішення в граничні строки, встановлені законом. Повнота виконання рішень не допускає корегування працівником ДВС рішення суду чи іншого компетентного органу щодо обсягів стягнення (зменшення їх чи збільшення), розширення чи звуження змісту, способу та порядку виконання, передбаченого виконавчим документом, або надання державним виконавцем правової оцінки рішенню, що виконується.

Не слід виключати такої можливості, як участь адвоката у найвищих судових інстанціях, у тому числі і в Конституційному Суді України. Згадані рішення (висновки) Конституційного Суду України, на нашу думку, також можуть бути джерелами та складати правову основу діяльності органів ДВС. Рішення (висновки) КСУ характеризується низкою специфічних ознак, а саме:

1. рішення КСУ є обов’язковими до виконання;

2. рішення КСУ є остаточним, не може бути оскаржене та підлягає негайному виконанню;

3. у рішенні (висновку) КСУ безпосередньо зазначається спосіб, строки та порядок виконання цього документу (якщо це необхідно), зазначається орган, який має здійснити виконання рішення КСУ або додержання висновку КСУ;

4. рішення (висновки) КСУ є актами прямої дії, які не вимагають підтвердження актами іншими органами та посадовими особами.

Постанови Пленуму Верховного Суду України, роз’яснення (інформаційні листи) Президії Вищого господарського суду України не визначені Законами України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження» як правові підстави для діяльності державних виконавців, разом з тим ці документи у практичній діяльності органів ДВС не можна залишати без уваги.

Так, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.2003 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» та Роз’ясненням Президії ВГСУ № 04-5/365 від 28.03.02 року «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів» надано ґрунтовні роз’яснення за цілою низкою інститутів виконавчого провадження – порядок прийняття скарг на дії державних виконавці, надання розстрочки, відстрочки виконання, зміна способу та порядку стягнення, виконання ухвал про забезпечення позовів тощо.

Важливість принципу обов’язковості вимог державного виконавця та своєчасності виконання рішень незаперечна і потребує активної і рішучої державної підтримки. Обов’язковість виконання вимог державного виконавця забезпечується низкою негативних наслідків, що їх тягне за собою невиконання порушником означених вимог – стягнення виконавчого збору, цивільна, адміністративна та кримінальна відповідальність. Наразі існують державні органи, які цілком виведені з-під реального впливу державної виконавчої служби на шкоду державним інтересам.

Юрисдикція органів державної виконавчої служби. Щоб успішно виконувати свої обов’язки з надання правової допомоги на стадії виконання судових рішень, адвокату потрібно володіти певними знаннями щодо компетенції ДВС. Щоденно органами державної влади різного спрямування і компетенції приймається значний масив рішень, які підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, це такі рішення:

• рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах, за якими у встановленому порядку видано виконавчі листи;

• вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень, за якими у встановленому порядку видано виконавчі листи;

• постанови судів у частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення;

• рішення, ухвали, постанови господарських судів, за якими у встановленому порядку видано накази;

• виконавчі написи нотаріусів;

• рішення третейських судів, за якими у встановленому порядку судами загальної юрисдикції видано виконавчі листи;

• рішення комісій по трудових спорах;

• постанови, винесені органами (посадовими особами), уповноваженими законом розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

• рішення іноземних судів і арбітражів у передбачених Законом України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів» випадках та порядку;

• рішення Європейського Суду з прав людини;

• рішення державних органів, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном;

• рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень у передбачених законом випадках;

• постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору;

• постанови державного виконавця про стягнення витрат на проведення виконавчих дій;

• постанови державного виконавця про накладення штрафу;

• рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу;

• визнана у встановленому порядку претензія.

Звертає на себе увагу, що всі рішення, які видаються несудовими органами, самі по собі вже є виконавчими документами, натомість майже всі судові рішення для приведення рішення до примусового виконання потребують видачі окремого виконавчого документу. Винятком з цього правила можна навести лише ухвали судів про вживання заходів забезпечення позову, ухвали про вжиття запобіжних заходів (у господарському процесі), ухвали про вживання тимчасових заходів (у справах про захист авторських та суміжних справ) та постанови судів по адміністративних справах, які самі по собі є виконавчими документами.

Питання для самоконтролю

Роль адвоката на стадії виконання судових рішень.

Державна виконавча служба в Україні.

Виконавче провадження в Україні.

Документи, що є підставою для відкриття провадження про примусове виконання судових рішень.

Оскарження дій державного виконавця.

Розгляд судами скарг на дії державного виконавця.

Роль адвоката на стадії виконання судових рішень.

Державна виконавча служба в Україні.

Виконавче провадження в Україні.

Документи, що є підставою для відкриття провадження про примусове виконання судових рішень.

Оскарження дій державного виконавця.