- •Поняття, функції та принципи права зовнішніх зносин.
- •Система органів зовнішніх зносин.
- •3. Дипломатичне право: основні поняття.
- •4. Дипломатичні привілеї та імунітети.
- •5. Консульське право: основні поняття.
- •6. Консульські привілеї та імунітети.
- •7. Право спеціальних місій: основні поняття.
- •8. Дипломатичне право міжнародних організацій: основні поняття.
- •9. Поняття та юридична природа міжнародно-правової відповідальності.
- •10. Підстави для виникнення міжнародно-правової відповідальності.
- •11. Види і форми міжнародно-правової відповідальності.
- •12. Поняття, типи, види й форми міжнародно-правових санкцій.
- •13. Міжнародно-протиправне діяння та його ознаки.
- •14. Класифікація міжнародно-протиправних діянь.
- •15. Особливості міжнародних спорів у сучасному світі.
- •16. Система мирних засобів вирішення міжнародних спорів.
- •17. Універсальні та регіональні механізми врегулювання міжнародних спорів.
- •18. Міжнародний судовий і арбітражний розгляд.
- •19. Міжнародні спори за участю приватних осіб.
- •20. Особливості розв’язання міжнародних економічних спорів.
- •21. Розгляд спорів Міжнародним Судом оон.
- •22. Принцип заборони застосування сили та загрози силою.
- •23. Історія і сучасна система правових гарантій міжнародної безпеки.
- •Глава VII Статуту оон – примусові заходи військового та невійськового характеру для врегулювання спорів; використання регіональних організацій безпеки.
- •24. Види законного застосування сили в сучасному міжнародному праві.
- •25. Проблеми реалізації принципу незастосування сили чи загрози силою.
- •26. Право держав на самооборону.
- •27. Концепція «гуманітарної інтервенції».
- •28. Універсальна система колективної безпеки за Статутом оон. Рада Безпеки оон.
- •Глава VII Статуту оон – примусові заходи військового та невійськового характеру для врегулювання спорів; використання регіональних організацій безпеки.
- •29. Міжнародні організації з проблем європейської безпеки.
- •Глава VII Статуту оон – примусові заходи військового та невійськового характеру для врегулювання спорів; використання регіональних організацій безпеки.
- •30. Основні міжнародні угоди в сфері роззброєння.
- •31. Юридичний статус і правовий режим Арктики.
- •32. Міжнародно-правовий статус Антарктики.
- •33. Поняття та джерела міжнародного морського права.
- •34. Міжнародно-правові статус і режим внутрішніх вод.
- •35. Міжнародно-правові статус і режим територіального моря.
- •36. Міжнародно-правові статус і режим прилеглої зони.
- •37. Міжнародно-правові статус і режим виключної економічної зони.
- •38. Міжнародно-правові статус і режим відкритого моря.
- •39. Делімітація, міжнародно-правові статус та режим континентального шельфу.
- •40. Дослідження і охорона морського середовища. Безпека на морі.
- •41. Статус морських суден та екіпажів.
- •42. Правове регулювання міжнародних морських торгових перевезень.
- •43. Поняття і джерела міжнародного повітряного права.
- •44. Правовий статус повітряного простору.
- •45. Правовий статус повітряного судна і його екіпажу.
- •46. Правова регламентація та юридична класифікація міжнародних повітряних сполучень.
- •47. Міжнародний аеропорт. Правове регулювання діяльності авіапідприємств.
- •48. Правове регулювання комерційної діяльності в міжнародних повітряних сполученнях. „Свободи повітря”.
- •49. Боротьба з актами незаконного втручання в діяльність цивільної авіації.
- •50. Міжнародні організації в галузі цивільної авіації.
- •51. Поняття і головні особливості міжнародного космічного права.
- •52. Джерела міжнародного космічного права.
- •53. Міжнародно-правовий режим космічного простору та небесних тіл.
- •54. Правовий статус космічних апаратів і екіпажів.
- •55. Міжнародно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об’єктами.
- •56. Проблеми делімітації космічного простору і варіанти її вирішення.
- •57. Правові аспекти дистанційного зондування Землі.
- •58. Критерії правомірності міжнародного безпосереднього телевізійного віщання.
- •59. Міжнародно-правові форми мирного дослідження і використання космічного простору.
- •60. Співробітництво держав у рамках міжурядових космічних організацій.
- •61. Міжнародне гуманітарне право як галузь міжнародного права.
- •62. Система міжнародного гуманітарного права. Зміст „права Гааги”.
- •63. Система міжнародного гуманітарного права. Зміст „права Женеви”.
- •64. Сфера дії міжнародного гуманітарного права.
- •65. Заборонені засоби і методи ведення воєнних дій.
- •66. Особи, що знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права.
- •67. Роль Міжнародного комітету Червоного Хреста у збройних конфліктах.
- •68. Реалізація та імплементація норм міжнародного гуманітарного права.
- •69. Поняття та джерела міжнародного кримінального права.
- •70. Міжнародні злочини. Відповідальність за злочини проти миру та людства.
- •71. Поняття та види злочинів міжнародного характеру. Зобов’язання держав згідно з міжнародними конвенціями.
- •72. Міжнародні кримінальні трибунали ad hoc. Міжнародний кримінальний суд.
- •73. Правова допомога у кримінальних справах.
- •74. Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол).
- •75. Поняття та джерела міжнародного економічного права.
- •76. Принципи міжнародного економічного права.
- •77. Договірно-правовий та інституційний механізми міжнародних економічних відносин.
- •78. Суб’єкти міжнародного економічного права.
- •79. Примусові заходи в міжнародних економічних відносинах.
- •80. Проблема встановлення нового міжнародного економічного порядку і створення системи міжнародної економічної безпеки.
- •81. Світова організація торгівлі: створення, членство, функції, структура.
- •82. Міжнародні торговельні договори системи вто (сот).
- •83. Зміст і особливості гатт 1994 р. Договори, суміжні з гатт.
- •84. Генеральна угода з торгівлі послугами (гатс).
- •85. Угода з торгових аспектів прав інтелектуальної власності (тріпс).
- •86. Врегулювання спорів в рамках вто (сот).
- •87. Принципи та джерела міжнародного екологічного права.
- •88. Охорона навколишнього середовища та сталий розвиток.
- •89. Міжнародні організації та охорона довкілля.
- •90. Світовий океан як об’єкт міжнародно-правової охорони.
- •91. Захист довкілля від радіоактивного зараження.
- •92. Охорона тваринного світу. Охорона рослинного світу.
- •93. Охорона атмосферного повітря.
- •94. Охорона біологічного розмаїття.
- •95. Охорона довкілля під час збройних конфліктів.
- •96. Міжнародно-правові питання оцінки шкідливого транскордонного впливу на довкілля.
17. Універсальні та регіональні механізми врегулювання міжнародних спорів.
У статутах більшості з міжнародних міждержавних організацій містяться положення, що покликані регламентувати вирішення спорів між державами — членами організації або між державами-членами та самою організацією з питань, віднесених до її компетенції. Спори в межах організацій вирішуються переважно політичними засобами, а рішення мають рекомендаційний характер. Утім організації інтеграційного типу зазвичай мають розвинуті механізми вирішення спорів за участю постійних судових органів з обов’язковою юрисдикцією.До універсальних механізмів відносить ООН, до регіональних-регіональні міжнародні організації.
Вирішення спорів у межах ООН. Організація Об’єднаних Націй створювалася як єдина універсальна організація, покликана «підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією метою… здійснювати мирними засобами, відповідно до принципів справедливості та міжнародного права, владнан-ня або розв’язання міжнародних спорів чи ситуацій, що можуть призвести до порушення миру» (ст. 1 Статуту ООН). У Статуті ООН основні норми щодо врегулювання міжнародних спорів зосереджені в розділі VI «Мирне вирішення спорів» (статті 33—38), який починається з переліку мирних засобів, що їх спірні сторони за своїм вибором повинні насамперед використати для вирішення спору, продовження якого могло б загрожувати підтриманню міжнародного миру та безпеки (ч. 1 ст. 33).
Статут ООН розрізняє спори та ситуації. Остання «може привести до міжнародних ускладнень або викликати спір» (ст. 34), тобто має місце, коли зіткнення інтересів держав не супроводжується явним висуванням претензій, хоча і породжує певні тертя між ними і напруженість. За Статутом ООН повноваження Організації та її органів залежать від того, до якого виду належить спір або ситуація, а саме чи загрожує їх продовження підтриманню міжнародного миру та безпеки. Здійснювати кваліфікацію спору або ситуації уповноважена Рада Безпеки (ст. 34). За загальним правилом ООН має право втрутитися у процес мирного врегулювання, коли така загроза має місце, а сторони не здатні самостійно вирішити спір. Брати участь у вирішенні спорів мають чотири органи ООН: Рада Безпеки, Генеральна Асамблея, Генеральний Секретар і Міжнародний Суд.
Рада Безпеки, на яку відповідно до ст. 24 Статуту ООН покладена головна відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки, посідає центральне місце у вирішенні спорів. Відповідно, цей орган має широкі повноваження з цього питання: вимагати від сторін вирішення їхнього спору за допомогою мирних засобів, перелічених у Статуті (ч. 2 ст. 33); розслідувати будь-який спір або ситуацію для визначення того, чи не може продовження цього спору або ситуації загрожувати підтриманню міжнародного миру та безпеки (ст. 34); на будь-якій стадії спору або ситуації рекомендувати належну процедуру чи методи врегулювання (ч. 1 ст. 36); надавати в будь-який час сторонам спору, на їх вимогу або за власною ініціативою, рекомендації з метою його мирного вирішення (ст. 37, 38) та ін. При виконанні своїх повноважень Рада Безпеки може виконувати функції добрих послуг, посередництва, обслідування або примирення.
Генеральна Асамблея також має право давати рекомендації щодо вирішення спорів або ситуацій, доведених до її відома державами або Радою Безпеки (статті 11, 14, 35). Але її повноваження є факультативними: коли Рада Безпеки виконує свої функції щодо будь-якого спору або ситуації, Генеральна Асамблея не може давати будь-які рекомендації, що стосуються цього спору або ситуації, якщо Рада Безпеки не запитає про це (ст. 12).
Нерідко важливу роль у врегулюванні спорів відіграє Генеральний Секретар. Статут ООН уповноважує його доводити до відома Ради Безпеки про будь-які питання, які, на його думку, можуть загрожувати підтриманню міжнародного миру та безпеки (ст. 99). Генеральний Секретар за дорученням Ради Безпеки та Генеральної Асамблеї надає добрі послуги та здійснює посередництво.
Участь Міжнародного Суду у вирішенні спорів, як зазначалося, залежить від ініціативи спірних сторін і їхньої згоди прийняти його юрисдикцію. Але Статут ООН наголошує, що спори юридичного характеру повинні, як загальне правило, передаватися сторонами до Міжнародного Суду (ч. 3 ст. 36).
Стаття 52 Статуту ООН підтримує мирне вирішення спорів у рамках регіональних міжнародних організацій, що не виключає передання таких спорів Раді Безпеки, якщо здійснені зусилля не привели до успіху. Рада Безпеки може застосовувати примусові дії з використанням регіональних угод. 9 грудня 1991 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Декларацію про удосконалення співпраці між ООН і регіональними угодами або органами в сфері підтримання міжнародного миру і безпеки, яка закликала Раду Безпеки співробітничати з регіональними органами й організаціями в справі мирного вирішення міжнародних спорів.
Зокрема, мирне вирішення спорів у рамках Ліги арабських держав передбачене ст. V її Статуту, прийнятого 22 березня 1945 р. У разі виникнення спору між державами — членами Ліги, якщо цей спір не порушує незалежності, суверенітету і територіальної цілісності держав і якщо сторони, що сперечаються, звернуться до Ради Ліги для його вирішення, то рішення Ради буде остаточним і обов'язковим для сторін. Механізм мирного вирішення спорів передбачений Міжамериканським договором про взаємну допомогу від 2 вересня 1947 р. У ст. 7 встановлено, що у разі конфлікту між сторонами договору його учасники мають зібратися для консультацій і закликати держави, що перебувають у конфлікті, відновити первісний стан і вжити додаткових заходів "для відновлення або зберігання міжамериканського миру і безпеки і для вирішення конфлікту мирними засобами". Прийнятий 30 квітня 1948 р. Статут американських держав присвятив мирному вирішенню спорів між його учасниками спеціальний, IV, розділ. У ст. 21 перелічено способи вирішення спорів: прямі переговори, добрі послуги, посередництво, арбітраж тощо.
До інститутів більш пізнього часу належать механізми, утворені Паризькою хартією для Нової Європи, яку підписано 21 листопада 1990 p., зокрема Центр із запобігання конфліктам (ЦЗК), роль якого полягає у сприянні здійсненню консультацій і співробітництва щодо незвичайної воєнної діяльності, співробітництва щодо небезпечних інцидентів воєнного характеру, виконання інших завдань, які належать до урегулювання спорів.
Співдружність Незалежних Держав (СНД) у Статуті, який набрав чинності 22 січня 1994 p., визнала однією зі своїх цілей сприяння мирному вирішенню спорів і конфліктів між членами Співдружності. Для запобігання конфліктам, насамперед на міжнаціональній і міжконфесійній основі, держави СНД допомагають одна одній в їхньому врегулюванні. Для справедливого мирного вирішення своїх спорів вони мають використовувати переговори або досягати домовленості про належну альтернативну процедуру. Якщо таким шляхом спір не буде врегульовано, вони можуть передати його в Раду глав держав СНД. Рада може рекомендувати належну процедуру або методи його врегулювання.