88. Охорона навколишнього середовища та сталий розвиток.

І у вітчизняній, і в зарубіжній науці міжнародного права переважає думка, що міжнародне право навколишнього середовища є галуззю сучасного міжнародного права. На думку де¬яких авторів, термін "міжнародно-правова охорона навко-лишнього середовища" стосується не стільки формальних, скільки сутнісних аспектів галузі. По-перше, вважають вони, слід говорити саме про охоро¬ну навколишнього середовища, а не, наприклад, про охо¬рону природи. Навколишнє середовище — це і жива при¬рода (флора, фауна), і нежива природа (вода, копалини, повітря, космос і т. д.), і, нарешті, штучно створені люди¬ною об'єкти, які також належать до живої чи неживої при¬роди, але мають дещо іншу соціальну цінність (історичні, природні пам'ятки, витвори культури та ін.).

У сфері правового регулювання міжнародного права навколишнього середовища можна виокремити три ос¬новні напрями:

1) попередження, обмеження і ліквідація (усунення) не¬гативних наслідків впливу на навколишнє середовище.

2) забезпечення раціонального, екологічно обгрунтовано¬го природокористування.

3)охорона, збереження унікальних природних, історичних та інших пам'яток, створених людиною (заповідники, резер¬вати тощо).

Деякі вчені (С. В. Виноградов) до напряму охорони унікальних природних об'єктів відносять ще й забезпе¬чення науково-технічного співробітництва. Проте наукові контакти щодо охорони навколишнього середовища характерні для всіх трьох названих напрямів. Інші вчені (Л. Д. Тимченко) до перших двох напрямів (обмеження шкідливого антропогенного впливу на навколишнє сере¬довище і забезпечення стійкого розвитку людства шляхом установлення раціонального режиму природокористуван¬ня) додають третій — напрям міжнародного екологічного співробітництва.

Сталий ро́звиток (англ. Sustainable development) — загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їх потребу в безпечному і здоровому довкіллі-за визначенням Комісії ООН зі сталого розвитку. Парадигма сталого розвитку включає в себе вимоги до захисту довкілля, соціальної справедливості та відсутності расової й національної дискримінації.

Концепція стійкого розвитку ґрунтується на п`яти головних принципах:

1. Людство дійсно може надати розвитку сталого і довготривалого характеру, для того щоб він відповідав потребам людей, що живуть зараз, не втрачаючи при цьому можливості майбутнім поколінням задовольняти свої потреби.

2. Обмеження, які існують в галузі експлуатації природних ресурсів, відносні. Вони пов`язані з сучасним рівнем техніки і соціальної організації, а також із здатністю біосфери до самовідновлення.

3. Необхідно задовольнити елементарні потреби всіх людей і всім надати можливість реалізувати свої надії на більш благополучне життя.

4. Необхідно погодити стан життя тих, хто користується надмірними засобами (грошовими і матеріальними), з екологічними можливостями планети, зокрема відносно використання енергії.

5. Розміри і темпи росту населення повинні бути погоджені з виробничим потенціалом глобальної екосистеми Землі, що змінюється.