40. Дослідження і охорона морського середовища. Безпека на морі.

Найбільш серйозною проблемою морів і океанів у нашім сторіччі є забруднення нафтою, наслідки якого згубні для всього життя на Землі. Тому в 1954 році в Лондоні пройшла міжнародна конференція, що ставила метою виробити погоджені дії по охороні морського середовища від забруднення нафтою. На ній була прийнята Лондонська конвенція про запобігання забруднення моря нафтою 1954 р., що визначає обов'язки держав у цій області. Пізніше в 1958 році в Женеві були прийняті ще чотириконвенції : про відкрите море, про територіальне море й прилеглу зону, про континентальний шельф, про рибальство й охорону живих ресурсів моря. Ці конвенції юридично закріпили принципи й норми морського права. Вони ставили за обов'язок кожній країні розробити й увести в дію закони, що забороняють забруднювати морське середовище нафтою, радіовідходами й іншими шкідливими речовинами. З метою запобігання зростаючому забрудненню морських просторів нафтою у 1969 була укладен Брюссельська конвенція про втручання у відкритому морі у випадках аварій, що призводять до забруднення нафтою. Вона набрала чинності у 1975 році. Цього ж року було підписано Брюссельську конвенцію про цивільну відповідальність за збитки від забруднення нафтою (чинна з 1975 р.), що ввела абсолютну відповідальність судновласника за забруднення моря. У 1972 році держави уклали Конвенцію про запобігання забрудненню моря викидами відходів та інших матеріалів, яка запровадила суворі обмеження на поховання численної кількості видів екологічно шкідливих речовин. Минула в 1973 році в Лондоні конференція прийняла Міжнародну конвенцію про запобігання забрудненню моря з суден. Відповідно до прийнятої конвенції, кожне судно повинне мати сертифікат - свідчення про те, що корпус, механізми й інше оснащення перебувають у справному стані й не завдають шкоди морю. Відповідність сертифікатам перевіряється інспекцією при заході в порт. Заборонено злив нафтовмісних вод з танкерів, всі скидання з них повинні викачуватися тільки на берегові приймальні пункти. Капітани судів зобов'язані фіксувати в спеціальних журналах відомості про всі вантажні операції з нафтою й нафтопродуктами, відзначати місце й час здачі або зливу із судна забруднених стічних вод.

Конвенція ООН з морського права 1982 року зобов’язала держави захищати й оберігати морське середовище, визначила основні заходи, яких держави повинні вживати для запобігання викидам шкідливих, отруйних, токсичних речовин з суходолу або через атмосферу, зу сановок у морі і з морських суден.

Міжнародна конвенція про заабезпечення готовності на випадок забруднення нафтою, боротьбу з ним і співробітництво 1990 р. створила механізм спільних дій держав-учасниць при виникненні аварійних виливів нафти.

Програма ЮНЕП з охорони морського середовища охоплює 11 морських регіонів та доповнюється регіональними режимами охорони морського середовища, встановленими: для Балтійського моря – Гельсінською конвенцією 1992 р., для Чорного моря – Конвенцією 1992 р., для Середземного моря – Барселонською конвенцією 1976 р., для Перскої затоки – Кувейтською конвенцією 1978 р. тощо.

Дослідження морського середовища, вірніше його недолік - одна із проблем Світового океану. Знання може допомогти людству вирішити безліч завдань, пов'язаних як із використанням, так і з охороною океанських вод.

Серйозні спроби досліджувати більші глибини були початі в 1930 році, коли біля Бермудських островів Отис Бартон і Вільям Биб у батисфері - сталевій кулі, що опускається з корабля на тросі, поринули на глибину 425 метрів. 23 січня 1960 року Жак Пиккар і Дональд Уолш у батискафі “ Трієст" досягли глибини 10917 метрів на дні западини Челленджер у Маріанскому жолобі.

З 60-х років нашого століття підводні судна стали застосовуватися для спостережень і будівництва; з 1973 року використовуються при підводному видобутку нафти й газу для огляду трубопроводів, ремонту й обслуговування платформ.

У ХХ столітті, столітті техніки й електроніки, підводні експедиції одержали новий імпульс. Ведуться акустичні, гідрологічні, гідрохімічні, геофізичні, метеорологічні й біологічні спостереження й дослідження. З'явилися спеціальні науково-дослідні судна, автономні станції, підводні лабораторії, найрізноманітніші батискафи й підводні човни. Океан вивчається як зсередини - на більших і малих глибинах, так і з космосу. Однієї з найвідоміших програм вивчення океану в ХХ столітті були експедиції Тура Хейердала. Жак Верб Кусто, винайшовши акваланг, зі своєю командою вносить величезний вклад у справу вивчення океану.

Інтереси природознавства, використання мінеральних ресурсів, прогноз стихійних лих, та й просто погоди, проблема штучного регулювання біологічної продуктивності вимагають постійного й великого вивчення Океану. Щоб берегти цей резервуар життя на планеті, необхідно його знати.