26. Право держав на самооборону.

Статья 51 Глави VII Статуту ООН

Настоящий Устав ни в коей мере не затрагивает неотъемлемого права на индивидуальную или коллективную самооборону, если произойдет вооруженное нападение на Члена Организации, до тех пор пока Совет Безопасности не примет мер, необходимых для поддержания международного мира и безопасности. Меры, принятые Членами Организации при осуществлении этого права на самооборону, должны быть немедленно сообщены Совету Безопасности и никоим образом не должны затрагивать полномочий и ответственности Совета Безопасности, в соответствии с настоящим Уставом, в отношении предпринятия в любое время таких действий, какие он сочтет необходимыми для поддержания международного мира и безопасности.

Слід підкреслити те, що право на самооборону може використовуватися лише у випадку необхідності і прийняті заходи повинні бути пропорційними. (міжнародний звичай)

Статут ООН передбачає право не тільки на індивідуальну, а й на колективну самооборону, що може мати місце лише з прохання держави, на яку було скоєно напад. Право на прийняття заходів у порядку колективної самооборони після запиту держави-жертви належить усім державам.

27. Концепція «гуманітарної інтервенції».

1. Право держави на самооборону (Статья 51 Глави VII Статуту ООН)

2. Дії щодо загрози миру, акцій агресії, які здійснюються РБ ООН (Глави VII Статуту ООН)

Разом з тим деякі дослідники пропонують трактувати Главу УІІ Статуту ООН динамічно, тому виникають інші концепції застосування сили. Наприклад ,концепції гуманітарної інтервенцій та превентивної самооборони.

Термін: Поняття «втручання з ціллю захисту прав людини» або «гуманітарна інтервенція» було вперше використано в кінці 1980-х професором міжнародного права Паризького університету Маріо Беттаті і французьким політиком Бернаром Кушнером

Гуманітарна інтервенція -- будь-який вид іноземного втручання на територію держави з використанням сили в ім’я людства з метою захисту основних прав громадян даної країни і/або іноземних громадян, коли режим цієї країни не бажає або не може зробити цього сам.

Сфера застосування:

• використання збройної сили у випадку, коли керівництво країни систематично та широкомаштабно порушує права людини або, інакше кажучи, коли керівництво проводить по відношенню до свого населення систематичну політику терору (наприклад, колишній режим Червоних кхмерів в Камбоджі)

• ситуація, при якій населення опиняється з керівництвом, що потерпіло крах, тотальним хаосом і анархією, що витікають із даних обставин і веде до етнічних, релігійних і/або громадських заворушок внаслідок порушення прав якоїсь частини населення («failed state»)

Приклади:

В 1960 і 1964 роках Бельгія і США провели таку операцію в Конго. В 1965 р. війська США висадились в Домініканській Республіці. В 1979 р. Франція провела гуманітарну інтервенцію в Центрально-Африканскій республіці і т.д. Гуманітарною інтервенцією були названі воєнні операції США в Гренаді (1983 р.), в Панамі (1989), в колишній Югославії (1992), в Косово (1999), в Сомалі (1992-1993), в Іраку з 1991 р, Росія намагається окреслити свої дії в Грузії 2008 р. як гуманітарну інтервенцію.

Стандарти гуманітарної інтеревенції (за Human Rights Watch) (Льовин это на семинаре раскритиковал, но думаю почитать стоит) :

• військові дії повинні бути останньою можливістю зупинки чи попередження вбивств та терору; при існуванні альтернативи військова сила не повинна використовуватися.

• гуманітарні міркування повинні бути основною мотивацією таких інтервенцій. Було б наївно вважати, що вони будуть єдиним фактором, але вони мають володіти беззаперечним пріоритетом.

• повинно бути зроблено все для того щоб забезпечити відповідність інтервенції міжнародним нормам про права людини та гуманітарному праву. Не повинно бути допущено інших правопорушень в ім’я зупинки вже існуючих.

• повинна бути присутня розумна впевненість в тому, що військові дії не призведуть до більшої шкоди, чим користі

Найбільш сприятливий варіант – гуманітарні операції санкціоновані РБОООН.