93. Охорона атмосферного повітря.

Атмосферний і космічний простір привернув увагу юристів-міжнародників пізніше за інші природні об'єкти. Не поспішали з вирішенням відповідних правових питань і держави, які тривалий час вдовольнялися судовим розглядом суперечок у цій сфері (як-от у випадку американо-канадського спору про забруднення повітря мета¬лургійним комбінатом у м. Трейлі). Лише після Другої світової війни, коли викиди в атмосферу хімічних, отруй¬них, токсичних та інших шкідливих речовин почали завдавати державам відчутної шкоди, ставлення їх до за¬бруднення атмосферного, а згодом і космічного простору змінилося. В 1977 р. було укладено Конвенцію про забо¬рону військового або будь-якого іншого ворожого вико¬ристання засобів впливу на природне середовище, головні завдання якої полягали: в попередженні шкідли¬вого штучного впливу на клімат, природу з метою заподіювання шкоди іншим державам; забороні погодної війни, екоциду, наслідками яких можуть бути повені, за¬сухи, сильні дощі, град та інші негативні явища природи; забороні військового чи будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище за широкими, довгостроковими програмами та ін.

У 1979 р. Європейська економічна комісія ООН розро¬била Конвенцію про транскордонне забруднення повітря на великі відстані (набрала сили в 1983 p.), яка стала пер¬шим універсальним договором, що всебічно охоплював питання захисту повітряного простору від забруднення. Конвенція закріпила зобов'язання держав-учасниць обме¬жувати, зменшувати і припиняти (щодо деяких забрудню¬вачів) забруднення повітря, обмінюватися інформацією з цього приводу, проводити консультації й контроль якості повітря. Конвенція була доповнена (1985 р.) Протоколом про скорочення країнами-учасницями викидів сірки на власній території і зменшення (до 1993 р.) їх транскордон¬них потоків на ЗО %. Згодом (1988 р.) вона була доповне¬на ще одним Протоколом — про обмеження викидів окислів азоту та їх транскордонних потоків. Мета вказа¬них угод — добитися суттєвого скорочення кислотних дощів, які вже встигли на цей час знищити багато істо¬ричних пам'яток, лісів, водних і суходольних екосистем, завдали шкоди і людині, і природі.

В 1985 р. на Віденській конференції 1985 р. було прий¬нято Конвенцію про захист озонового шару (набрала си¬ли в 1988 p.). Мета Конвенції — захистити озоновий шар навколо Землі, який оберігає живу природу від згубного впливу ультрафіолетової сонячної радіації. Конвенція за¬провадила систематичний моніторинг, дослідження та обмін інформацією про стан озонового шару Землі. Доповнивши Конвенцію Монреальським протоколом (1987 р.) щодо речовин, які ведуть до виснаження озоно¬вого шару, держави ввели в дію комплекс обмежень на виробництво і споживання фреонів та інших речовин, що руйнують озон. Протокол визначив 1996 р. крайнім терміном припинення виробництва і застосування таких речовин, але згодом держави домовились не чекати цієї дати для остаточного припинення озоноруйнівного ви¬робництва.

Разом з тим поряд із проблемою "озонових дірок" з'явилась нова — загроза глобального потепління клімату планети через надмірне накопичення в атмосфері дво¬окису вуглецю ("парниковий ефект"). Небезпека кри¬ється в можливості розтанення полярного льоду, що при¬зведе до підвищення рівня Світового океану, затоплення островів, материкових суходолів, виникнення непередбачуваних погодних аномалій. На сьогодні держави ще не уклали універсальний договір щодо запобігання "парни-ковому ефекту" та його негативним наслідкам. Але пев¬ний прорив у цьому напрямі зроблено. Згідно з резо¬люцією Генеральної Асамблеї ООН (1988 р.) ЮНЕП, Всесвітній метеорологічній організації та створеному з цією метою міжурядовому органові рекомендовано роз¬робити основи майбутньої конвенції. Друга Всесвітня конференція ВМО ухвалила рішення викласти ці напрацювання у формі проекту конвенції. Так було підготовле¬но Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату.

Рамкова конвенція, зокрема, встановлює принципи і правила діяльності держав щодо охорони повітряного простору, передбачає заходи, необхідні для попереджен¬ня загрозливих кліматичних змін, зменшення парникових газів у атмосфері і їх стабілізації на рівні, небезпечному для кліматичної системи. Конвенція закріпила принцип відповідальності держав незалежно від рівня їх індустрі¬ального розвитку. Разом з тим ураховано інтереси країн, що розвиваються, які виявилися особливо вразливими щодо негативних впливів кліматичних змін. На учасників Рамкової конвенції покладено зобов'язання вживати за¬ходів з метою прогнозування, попередження та зведення до мінімуму причин зміни клімату і пом'якшення його негативних наслідків.

У сфері боротьби з радіоактивним забрудненням ат¬мосферного і космічного простору важливу роль відігра¬ють Московський договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі і під во¬дою 1963 p., Договір про Антарктику 1959 p., Договір про космос 1967 p., Конвенція про фізичний захист ядерних матеріалів 1980 р. (дозволяє будь-якій державі притягти до кримінальної відповідальності іноземців за порушення заборон Конвенції, незалежно від місця порушення), До¬говір про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії 1958 p., Кіотський протокол та ін.