- •Поняття, функції та принципи права зовнішніх зносин.
- •Система органів зовнішніх зносин.
- •3. Дипломатичне право: основні поняття.
- •4. Дипломатичні привілеї та імунітети.
- •5. Консульське право: основні поняття.
- •6. Консульські привілеї та імунітети.
- •7. Право спеціальних місій: основні поняття.
- •8. Дипломатичне право міжнародних організацій: основні поняття.
- •9. Поняття та юридична природа міжнародно-правової відповідальності.
- •10. Підстави для виникнення міжнародно-правової відповідальності.
- •11. Види і форми міжнародно-правової відповідальності.
- •12. Поняття, типи, види й форми міжнародно-правових санкцій.
- •13. Міжнародно-протиправне діяння та його ознаки.
- •14. Класифікація міжнародно-протиправних діянь.
- •15. Особливості міжнародних спорів у сучасному світі.
- •16. Система мирних засобів вирішення міжнародних спорів.
- •17. Універсальні та регіональні механізми врегулювання міжнародних спорів.
- •18. Міжнародний судовий і арбітражний розгляд.
- •19. Міжнародні спори за участю приватних осіб.
- •20. Особливості розв’язання міжнародних економічних спорів.
- •21. Розгляд спорів Міжнародним Судом оон.
- •22. Принцип заборони застосування сили та загрози силою.
- •23. Історія і сучасна система правових гарантій міжнародної безпеки.
- •Глава VII Статуту оон – примусові заходи військового та невійськового характеру для врегулювання спорів; використання регіональних організацій безпеки.
- •24. Види законного застосування сили в сучасному міжнародному праві.
- •25. Проблеми реалізації принципу незастосування сили чи загрози силою.
- •26. Право держав на самооборону.
- •27. Концепція «гуманітарної інтервенції».
- •28. Універсальна система колективної безпеки за Статутом оон. Рада Безпеки оон.
- •Глава VII Статуту оон – примусові заходи військового та невійськового характеру для врегулювання спорів; використання регіональних організацій безпеки.
- •29. Міжнародні організації з проблем європейської безпеки.
- •Глава VII Статуту оон – примусові заходи військового та невійськового характеру для врегулювання спорів; використання регіональних організацій безпеки.
- •30. Основні міжнародні угоди в сфері роззброєння.
- •31. Юридичний статус і правовий режим Арктики.
- •32. Міжнародно-правовий статус Антарктики.
- •33. Поняття та джерела міжнародного морського права.
- •34. Міжнародно-правові статус і режим внутрішніх вод.
- •35. Міжнародно-правові статус і режим територіального моря.
- •36. Міжнародно-правові статус і режим прилеглої зони.
- •37. Міжнародно-правові статус і режим виключної економічної зони.
- •38. Міжнародно-правові статус і режим відкритого моря.
- •39. Делімітація, міжнародно-правові статус та режим континентального шельфу.
- •40. Дослідження і охорона морського середовища. Безпека на морі.
- •41. Статус морських суден та екіпажів.
- •42. Правове регулювання міжнародних морських торгових перевезень.
- •43. Поняття і джерела міжнародного повітряного права.
- •44. Правовий статус повітряного простору.
- •45. Правовий статус повітряного судна і його екіпажу.
- •46. Правова регламентація та юридична класифікація міжнародних повітряних сполучень.
- •47. Міжнародний аеропорт. Правове регулювання діяльності авіапідприємств.
- •48. Правове регулювання комерційної діяльності в міжнародних повітряних сполученнях. „Свободи повітря”.
- •49. Боротьба з актами незаконного втручання в діяльність цивільної авіації.
- •50. Міжнародні організації в галузі цивільної авіації.
- •51. Поняття і головні особливості міжнародного космічного права.
- •52. Джерела міжнародного космічного права.
- •53. Міжнародно-правовий режим космічного простору та небесних тіл.
- •54. Правовий статус космічних апаратів і екіпажів.
- •55. Міжнародно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об’єктами.
- •56. Проблеми делімітації космічного простору і варіанти її вирішення.
- •57. Правові аспекти дистанційного зондування Землі.
- •58. Критерії правомірності міжнародного безпосереднього телевізійного віщання.
- •59. Міжнародно-правові форми мирного дослідження і використання космічного простору.
- •60. Співробітництво держав у рамках міжурядових космічних організацій.
- •61. Міжнародне гуманітарне право як галузь міжнародного права.
- •62. Система міжнародного гуманітарного права. Зміст „права Гааги”.
- •63. Система міжнародного гуманітарного права. Зміст „права Женеви”.
- •64. Сфера дії міжнародного гуманітарного права.
- •65. Заборонені засоби і методи ведення воєнних дій.
- •66. Особи, що знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права.
- •67. Роль Міжнародного комітету Червоного Хреста у збройних конфліктах.
- •68. Реалізація та імплементація норм міжнародного гуманітарного права.
- •69. Поняття та джерела міжнародного кримінального права.
- •70. Міжнародні злочини. Відповідальність за злочини проти миру та людства.
- •71. Поняття та види злочинів міжнародного характеру. Зобов’язання держав згідно з міжнародними конвенціями.
- •72. Міжнародні кримінальні трибунали ad hoc. Міжнародний кримінальний суд.
- •73. Правова допомога у кримінальних справах.
- •74. Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол).
- •75. Поняття та джерела міжнародного економічного права.
- •76. Принципи міжнародного економічного права.
- •77. Договірно-правовий та інституційний механізми міжнародних економічних відносин.
- •78. Суб’єкти міжнародного економічного права.
- •79. Примусові заходи в міжнародних економічних відносинах.
- •80. Проблема встановлення нового міжнародного економічного порядку і створення системи міжнародної економічної безпеки.
- •81. Світова організація торгівлі: створення, членство, функції, структура.
- •82. Міжнародні торговельні договори системи вто (сот).
- •83. Зміст і особливості гатт 1994 р. Договори, суміжні з гатт.
- •84. Генеральна угода з торгівлі послугами (гатс).
- •85. Угода з торгових аспектів прав інтелектуальної власності (тріпс).
- •86. Врегулювання спорів в рамках вто (сот).
- •87. Принципи та джерела міжнародного екологічного права.
- •88. Охорона навколишнього середовища та сталий розвиток.
- •89. Міжнародні організації та охорона довкілля.
- •90. Світовий океан як об’єкт міжнародно-правової охорони.
- •91. Захист довкілля від радіоактивного зараження.
- •92. Охорона тваринного світу. Охорона рослинного світу.
- •93. Охорона атмосферного повітря.
- •94. Охорона біологічного розмаїття.
- •95. Охорона довкілля під час збройних конфліктів.
- •96. Міжнародно-правові питання оцінки шкідливого транскордонного впливу на довкілля.
55. Міжнародно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об’єктами.
Поняття відповідальності в міжнародному космічному праві містить два аспекти:
1) міжнародна відповідальність держав за порушення норм і прин¬ципів міжнародного права;
2) матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок здійснення космічної діяльності.
Відповідальність держав за космічну діяльність встановлена в ст. VI Договору про космос (1967), в якій сказано, що держави-учасниці Договору несуть міжнародну відповідальність за національну діяльність у космічному просторі, зокрема й на Місяці та інших небесних тілах, незалежно від того, здійснюється вона урядовими організаціями чи неурядовими юридичними особами. Статтею VI також передбачено: якщо космічна діяльність здійснюється міжнародною організацією, відповідальність за виконання положень договору несуть, поряд з між¬народною організацією, також держави-учасниці Договору, що є членами цієї організації.
Відповідно до ст. VII Договору, міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами та їхніми складовими частинами на Землі, в повітрі та в космічному просторі, зокрема й на Місяці та інших небес¬них тілах, несе держава, котра здійснює чи організовує запуск, а також держава, з території чи установок якої здійснюється запуск.
Відповідальність виникає, коли шкоду заподіяно іншій державі, її фізичним або юридичним особам.
Порядок реалізації матеріальної відповідальності передбачений Конвенцією про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами (1972).
Згідно з названою Конвенцією, поняття шкоди охоплює: позбавлення життя людини; тілесне ушкодження чи інше ушкодження здоров'я; знищення чи пошкодження майна держави, її фізичних чи юридичних осіб або міжнародних міжурядових організацій.
Держави несуть абсолютну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об'єктами на поверхні Землі чи повітряному судну в по¬льоті. Щодо шкоди, заподіяної одним космічним об'єктом іншому, то відповідальність держави настає лише за наявності вини.
Звільнення від відповідальності передбачено в разі грубої недбалості чи умислу потерпілого та встановлено річний термін претензійної давності.
Сума компенсацій вираховується відповідно до міжнародного права та принципів справедливості так, щоб забезпечити відновлення стану речей, який був до заподіяння шкоди.
Суперечні ситуації регулюються спеціально створюваними ad hoc комісіями у складі представників держави-позивача та держави, цю запускає космічний об'єкт, і спільно обраного ними голови. Рішення комісії має обов'язковий характер, якщо про це досягнута домовленість між сторонами. Інакше воно є лише рекомендацією.
Усі ці положення стосуються й міжнародних організацій, які здійсню¬ють космічну діяльність, якщо така організація заявляє, що вона при¬ймає на себе права й обов'язки, передбачені Конвенцією, та за умови, що більшість держав-членів організації є учасниками Конвенції 1972 р. та Договору про космос (1967). Відповідальність несуть солідарно як сама організація, так і її держави-члени.
У Конвенції про Міжнародну організацію морського супутникового зв'язку (ІНМАРСАТ) питання відповідальності вирішуються, зважаючи на специфіку цієї організації. ІНМАРСАТ створена на підставі двох документів: Конвенції, сторонами якої є держави, та Експлуатаційної угоди, учасниками котрої є призначені урядами національні організації. Система відповідальності за невиконання обов'язків, які стосуються членства в ІНМАРСАТ, побудована так, що політичну відповідальність за це несуть уряди, а матеріальну - учасники Експлуатаційної угоди. Варто звернути увагу на положення про відповідальність, яке міститься в "Принципах, що регулюють використання державами штучних супут¬ників Землі для безпосереднього телевізійного мовлення", що прийняті ГА ООН у 1982 р. Вони встановлюють, що держави повинні нести відпо¬відальність за діяльність у сфері безпосереднього телевізійного мов¬лення за допомогою супутників, яку здійснюють вони або під їх юрис-дикцією, та за відповідність будь-якої такої діяльності принципам, викладеним у цьому документі.