92. Охорона тваринного світу. Охорона рослинного світу.

Міжнародно-правові джере¬ла з охорони фауни і фло¬ри можна класифікувати за спрямуванням на: 1) впорядкування проблем флори і фауни загалом; 2) охорону морських, річкових, озерних ресурсів; 3) охорону тварин¬ною світу суходолу; 4) охорону рослинного світу; 5) захист конкретних видів фауни і флори; 6) захист місць перебування; 7) захист рідкісних і мігруючих видів.

Важливою подією в захисті тваринного і рослинного світу стало прийняття Конвенції про збереження фауни і флори в їх природному стані 1933 р. Конвенція зобов'язу¬вала держави-учасниці створювати національні парки, заповідники, регулювати мисливство і колекціонування видів флори і фауни, проводити моніторинг населених пунктів, заохочувала одомашнення диких тварин (особ¬ливо цінних порід), акцентувала увагу країн-метрополій на природозахисних заходах у їхніх володіннях на Африканському континенті. Конвенція заборонила деякі види полювань (із застосуванням вибухових речовин, осліплюючого світла, отрут, тенет, ям, силець і т. ін.) і закликала держави встановити контроль над торгівлею і виготовленням виробів із представників тваринного світу.

Дана Конвенція справила відчутний вплив на Вашинг¬тонську конвенцію про захист природи і збереження фау¬ни і флори Західної півкулі 1940 р.

Друга світова війна перервала міжнародну діяльність із захисту навколишнього середовища. Але вже в 1946 р. було укладено Міжнародну конвенцію про регулювання китобійного промислу. Дія Міжнародної конвенції про охорону птахів 1950 р. поширювалася на всі види птахів (у період їх розмноження), перелітних птахів (під час пе¬рельоту до місць гніздування), птахів, які перебували в стані вимирання або які становили сталий науковий інте¬рес. Укладена роком пізніше Міжнародна конвенція про захист рослин (1951 р.) зобов'язала держави створити офіційну організацію з охорони рослин для інспекції культивованих площ і партій, рослин у міжнародній торгівлі на наявність шкідників чи захворювань рослин, для видачі посвідчень про фітосанітарний стан і поход¬ження рослин і продуктів з них, проведення досліджень у галузі охорони рослин, здійснення контролю над експортом-імпортом рослин і продуктів з них з метою за¬побігання ввозу-вивозу шкідливих чи хворих рослин.

Угода про співробітництво в застосуванні карантину рослин та їх охороні від шкідників і хвороб 1959 р. поста¬вила серйозні перепони для поширення шкідників, бур'янів і захворювань рослин.

В 1971 р. укладено Конвенцію про водно-болотні угіддя, які мають міжнародне значення головним чином як місця перебування водоплавних птахів.

Конвенція ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 р. закріпила зобов'язання сторін створити систему охорони пам'яток природи, районів перебування рідкісних видів тварин і рослин, унікальних природних комплексів.

У Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, які перебувають під загрозою зникнення, 1973 р. встановлено чотири рівні обмеження торгівлі: а) можливість торгівлі лише у виняткових випадках: щодо видів, які є дуже рідкісними і можуть зникнути; б) торгівля під суворим контролем: щодо видів, які не є рідкісними, але є небезпека їх переходу в категорію рідкісних; в) торгівля під ефективним контролем: щодо видів, які є в достатній кількості, але заходи потрібні для впорядкування самої торгівлі; г) торгівля під спільним контролем держав на прохання однієї зі сторін договору: щодо всіх видів, які будуть визначені однією з держав-учасниць Конвенції, якщо контроль здійснюватиметься в межах її юрисдикції, але для нього необхідне співробітництво інших держав. Тоді ж було укладено низку міжнародних угод про охорону флори і фауни в окремих регіонах Землі чи про охорону окремих популяцій. Це, наприклад, Угода про збереження білих ведмедів 1973 р. Конвенція про риболовство і збереження морських живих ресурсів у Балтійському морі і Бельтах 1973 p., Конвенція про охо¬рону тюленів Антарктики 1972 р. та ін.

У 1979 р. було прийнято Боннську конвенцію про охо¬рону мігруючих видів диких тварин. Вона зобов'язала держави-учасниці дотримуватися єдиних норм поведінки щодо мігруючих через їх кордони диких тварин, встано¬вила види тварин, які підлягають збереженню і мислив¬ство на які обмежується, а також види диких мігруючих тварин, щодо захисту яких прикордонні держави повинні укладати міжнародні угоди.

Запроваджено обмеження на безконтрольний раніше вилов морських ресурсів Антарктики (Конвенція про збе¬реження морських живих ресурсів Антарктики 1980 p.), мінтаю в регіоні Берингового моря (Вашингтонська кон¬венція про збереження ресурсів мінтаю і управління ними в центральній частині Берінгового моря 1994 p.), атлантичного тунця (Міжнародна конвенція про збере¬ження атлантичного тунця 1980 p.).

Міжнародний контроль поширювався й на охорону інших видів флори і фауни (наприклад, Міжнародна уго¬да про тропічну деревину 1983 p., Конвенція про охоро-ну дикої фауни і флори та природних середовищ їх пере¬бування в Європі 1979 р. та ін.).

Певним підсумком міжнародно-правової діяльності із захисту флори і фауни планети стало укладення на кон¬ференції в Ріо-де-Жанейро Конвенції про охорону біологічної різноманітності 1992 р. Конвенція передбачи¬ла такі заходи щодо збереження біологічної різно¬манітності: моніторинг, співпраця держав з метою зве¬дення до мінімуму впливів на навколишнє середовище, які призводять до зникнення певних видів фауни і фло¬ри; заохочення і стимулювання заходів щодо збереження біологічної різноманітності. Держави зобов'язалися роз¬робити національні програми, плани, концепції, стратегії і охорони біологічної різноманітності, створювати для певних районів суходолу, моря, атмосфери особливий ре¬жим із метою збереження біологічної різноманітності. Обов'язок держав охороняти біологічну різноманітність поширюється на рослинний, тваринний світ, мікроор¬ганізми. Для цього вони зобов'язалися укладати відповідні угоди між собою, вживати інших заходів щодо збереження компонентів біологічної різноманітності (ре¬гулювати збір біологічних ресурсів з природних місць пе¬ребування, налагоджувати національний моніторинг у цій сфері, протидіяти запровадженню шкідливих для біологічної різноманітності матеріалів, засобів впливу на природу тощо).

Держави відповідають на національному рівні за поря¬док доступу до генетичних ресурсів. Для втілення в жит¬тя вимог Конвенції засновано Конференцію сторін. На останню покладено зобов'язання збору відповідної інформації і надання її учасникам Конвенції, до¬поміжним органам. Конференція сторін вивчас рекомен¬дації з охорони біологічної різноманітності, готує доповіді.